Вчився на факультеті журналістики Київського університету, відвідував літературну студію, якою керував Юрій Мушкетик, а старостою був Василь Симоненко.
Після закінчення університету працював журналістом.
1963 року. Побачила світ перша збірка поезій «Тепла прорість». У наступні роки з'явилося ще понад 30 поетичних збірок Крищенка, він автор понад 300 пісень. Працював у співавторстві з такими композиторами, як Геннадій Татарченко, Олександр Злотник, Ігор Поклад, Олександр Морозов, Павло Дворський і багато інших.
Найвідоміші пісні: «Хай щастить вам, добрі люди», «Родина», «Молитва», «Білі нарциси», «Берег любові», «Отчий край», «Осінні яблука».
Софія Ротару, Василь Зінкевич, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Квартет "Гетьман", Оксана Білозір, Іван Попович, Павло Дворський, Павло Зібров, Віталій і Світлана Білоножки, Віктор Шпортько та багато інших українських співців охоче включають до свого репертуару пісні Вадима Крищенка, стаючи разом із композиторами його співавторами. Неперевершеними виконавцями пісень поета були Назарій Яремчук і Раїса Кириченко.
Вадим Крищенко неодноразово ставав переможцем конкурсу сучасної української пісні «Пісенний вернісаж», який щорічно проводиться в Національному палаці «Україна».
Гей, ви, козаченьки
Музика Геннадія Татарченка
Є і нам про що згадати…
Пісне, душу возвелич.
Ой була в нас ненька-мати -
Запорізька славна Січ.
Гей, ви, козаченьки, - вітер в чистім полі,
Научіть нащадків так любити волю,
Гей, ви, козаченьки, - спомин з м'яти-рути,
Научіть минулу славу повернути.
Научіть минулу славу повернути.
Круточола наша доля,
Не вода в ній - кров тече.
Козаку найперше - воля,
Козаку найперше - честь.
Гей, ви, козаченьки, - вітер в чистім полі,
Научіть нащадків так любити волю,
Гей, ви, козаченьки, - спомин з м'яти-рути,
Научіть минулу славу повернути.
Научіть минулу славу повернути.
А прийшла лиха година -
Впав козак наш у траві,
Щоб іскрилась Україна
На гетьманській булаві.
Обмочила землю рана
Із козацького чола,
Щоб неправда помирала,
Щоби правдонька жила.
Гей, ви, козаченьки, - вітер в чистім полі,
Научіть нащадків так любити волю,
Гей, ви, козаченьки, - спомин з м'яти-рути,
Научіть минулу славу повернути.
Научіть минулу славу повернути.
Научіть минулу славу повернути.
Родина
Музика:
Олександр Злотник
Стиль: Поп
Може в житті хтось принаду підкине
У чарівничих, звабливих очах.
Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок – надійний причал.
Ні, не шукай в своїм серці причину,
Якщо зневіра тебе обпече...
Тільки родина у прикру годину
Схилить надію тобі на плече.
Приспів:
Родина, родина – від батька й до сина,
Від матері доні добро передам.
Родина, родина – це вся Україна
З глибоким корінням, з високим гіллям.
В морі спокуси є хвилі великі,
Та не забудь у захопленні ти,
Що лиш родина – бальзамові ліки,
Ліки від старості і самоти.
Все відцвітає, і жовкне, і гине,
Вітром розноситься, ніби сміття...
Тільки родина, як вічна зернина,
На невмирущому полі життя.
Молитва
Музика:
Геннадій Татарченко
Стиль: Поп
Дай, Боже, нам своєї сили
І мужності своєї дай,
Щоб ми від зла оборонили
Себе і свій знужденний край.
Дай, Боже, нам своєї віри,
Що ми народ були і є,
Хай недругам їх і сокири
Пощербляться об нашу честь.
Приспів:
Повторю молитву щиру і негорду,
Я твоє, Вкраїно, праведне ім’я.
Повторю молитву рідно-гонорову,
Щоб її почули небо і земля.
Дай, Боже, нам усе згадати
І усвідомити що є,
Дай мучитися і страждати
І вистраждать таки своє.
Ще й словом праведним і зором
Застережи, а не утіш,
Щоб нам очей не виїв сором
За душу продану за гріш.
Приспів
Дмитро Павличко
Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (*28 вересня 1929, Стопчатів на Івано-Франківщині) — український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч.
Біографічна скринька.
28 вересня 1929 р. Народився у селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в радянській десятирічці.
Від осені 1945 p. по літо 1946 р. Був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА.
1953 р. Закінчив філологічний факультет Львівського університету.
Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ.
У 1971–1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт».
Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. У 1968 р. вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Д. Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).
Д. Павличко — один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені .
1989 р. Перший голова Товариства української мови ім.
У 1990–1999 роках. Народний депутат України.
З жовтня 1995 до травня 1998 року. Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці.
З 21 жовтня 2005 року. Знову обраний народним депутатом України (фракція Української Народної Партії).
18-20 серпня 2006 р. На IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся в Києві, Павличка Дмитра Васильовича було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов.
2007 р. Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика».
2004 р. Удостоєний звання Героя України з врученням ордена Держави — за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність.
Творча спадщина.
«Сонети» Дмитра Павличка, 2004.
Любов і ненависть, 1953.
Моя земля, 1953.
Чорна нитка, 1958.
Правда кличе, 1958.
Гранослов, 1968.
Сонети подільської осені, 1973.
Таємниця твого обличчя, 1974, 1979.
Магістралями слова, літературна критика, 1978.
Світовий сонет, переклади, 1983.
Над глибинами, літературна критика, 1984.
Спіраль, 1984.
Поеми й притчі, 1986.
Біля мужнього слова, літературна критика, 1988.
Покаянні псалми, 1994.
Антологія словацької поезії ХХ століття, 1997.
Золоте ябко, 1998.
Шекспіра, 1998.
50 польських поетів, 2000.
Поезії Хосе Марті, 2001.
Наперсток, 2002.
Рубаї, 2003
Сонети (оригінальні твори й переклади), 2004.
Не зрадь, 2005.
Три строфи, 2007.
Аутодафе, 2008.
Мала антологія хорватської поезії, 2008.
Потоп. 2010.
Золоторогий олень. Поема. 2011.
Най поховають мене на цьому полі. Новела. 2011.
Два кольори
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов. А чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна,
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Коментар.
Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні.
Поет підібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь.
Микола Луків
Біографічна скринька.
1949 року. Народився Микола Луків якраз у ніч перед Різдвом. Родом Микола Володимирович Луків із села Куманівців, що розкинулося на межі Вінниччини і Хмельниччини. Батько — фронтовик, а після війни відбудовував шахти Донбасу, мати, Антоніна Семенівна, була неписьменною, але Шевченків "Кобзар" знала напам'ять. Поетичний хист у сина — від неї.
1968 року. Після школи майбутній поет закінчив Немирівське педагогічне училище імені Марка Вовчка.
1973 року. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені і пішов працювати завідуючим відділом поезії письменницької газети "Літературна Україна".
Життєва основа й пісенний лад багатьох його творів принесли поетові заслужене визнання й завоювали гідне місце під читацьким сонцем. Творчість поета Миколи Луківа відзначено престижними міжнародними та всеукраїнськими преміями. За заслуги у відродженні духовності в Україні та утвердженні Помісної Православної Церкви удостоєний ордена Святого архістратига Михаїла.
Творча спадщина.
Автор двох десятків поетичних збірок: "Ріка" (1973), "Шлях", "Політ", "Весняні дощі", "Отча земля", "Кущ осінньої калини", "Поезії", "Право на пам'ять", "Росте черешня в мами на городі" та інших.
Росте черешня в мами на городі
Росте черешня в мами на городі,
Стара-стара, а кожен рік цвіте,
Щоліта дітям ягодами годить,
Хоча вони й не дякують за те.
Живе старенька мати у господі -
Невтомні руки, серце золоте.
Щодня і дітям, і онукам годить,
Хоч рідко хто з них дякує за те.
Ну що ж, про вдячність забувають люди,
Душа сліпа у щасті, а проте
Вони - прозріють, але пізно буде:
Черешня всохне, мати - одцвіте.
Володимир Івасюк
Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (*4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — †24/27 квітня[1] 1979, Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно). Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.
Біографічна скринька.
1949, 4 березня — народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайла і Софії Івасюків.
1955–1963 — навчання у місцевій дитячій музичній школі.
1956–1966 — учень Кіцманської середньої школи.
1963 — вступив до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка за спеціальністю альт. Через хворобу повертається до Кіцманя та навчається у середній школі та музичній школі за класом фортепіано.
1964 — склав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».
1966 — сім’я переїжджає до Чернівців. Вступив до медичного інституту, але відрахований з нього за участь у «політичному інциденті». Влаштувався працювати на завод «Легмаш», де керував заводським хором. Під псевдонімом Весняний надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії.
1967–1972 — повертається до навчання у медичному інституті.
1970 — склав пісні «Червона рута» й «Водограй». Путівку в життя пісням дав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук, В. Зінкевич, М. Ісак).
1971 — режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка.
1971 - «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71».
1972 — на Чернівецькому телебаченні відбулася прем’єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару.
1972 - пісня «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» Левка Дутківського (солісти М. Єжеленко та Н. Яремчук) у Москві перемогла в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та на фестивалі «Пісня-72».
1972 — В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.
Листопад 1972 р. — на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконує ансамбль «Смерічка» під керівництвом Л. Дутківського. Початок співпраці з Ростиславом Братунем, що було етапним у творчості композитора.
1973 — закінчив Львівський медичний інститут, вступив у аспірантуру до професора Т. Митіної.
1974, серпень — у складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемогла з його піснею «Водограй».
1974, вересень — розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі А. Кос-Анатольського.
1974–1975 — робота над музикою до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара. Режисер вистави — Сергій Данченко.
1975, 19 березня — прем’єра вистави «Прапороносці». Івасюка високо оцінили критики.
1975, серпень-вересень — у селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала 6 пісень В. Івасюка.
1976, липень — створив музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
1977 — Софія Ротару з піснею В. Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшли платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».
1978, листопад — перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві — дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».
1979, квітень — член журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до Львова в ніч з 23 по 24 квітня.
1979, 24 квітня — за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся.
1979, 18 травня — тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом. Точна дата смерті Івасюка невідома.
1979, 22 травня — похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився у масову акцію протесту. З того часу на творчість композитора фактично було накладено заборону.
26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.
У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю.
У 1994 році Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. .
4 березня 1999 року у Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка.
18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
2003 — вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії».
2008 — вихід компакт-диску «Молодь співає пісні Івасюка» у виконанні Назара Савка та вихованців Музичної студії «Джерело».
2009, березень — Указом Президента Украïни присвоєно звання Герой України (посмертно).
2009 — вихід монографії «Володимир Івасюк: сила серця і таланту».
2011 — у Львові на проспекті Тараса Шевченка відкрито пам’ятник композиторові (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценат, за чиї кошти збудовано пам'ятник, — музикант Святослав Вакарчук.
Творча спадщина.
Пісні на власні слова:
«Відлітали журавлі»,
«Я піду в далекі гори»,
«Червона рута»,
«Водограй»,
«Пісня буде поміж нас»,
«Лиш раз цвіте любов»,
«Балада про мальви»,
«Я — твоє крило»,
«Ласкаво просимо»,
«Наче зграя птиць»,
«Колискова»,
«Мандрівна музика»,
«Два персні»,
«Там за горою, за крем'яною»,
«Капелюх» та інші
Збірка фортепіанних творів В. Івасюка, видання Дрогобицького педагогічного університету, 2006.
Пісні на слова різних поетів, зокрема Д. Павличка, М. Петренка, Ю. Рибчинського, Р. Братуня, Р. Кудлика та інших (понад 40) — «У долі своя весна», «Кленовий вогонь», «Літо пізніх жоржин», «Балада про дві скрипки», «Світ без тебе» на слова Василя Бабуха та інші. Інструментальні твори.
Червона рута
Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?
Приспів:
Червону руту
Не шукай вечорами, –
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода –
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.
Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.
Водограй
Тече вода, тече бистра, а куди – не знає,
Поміж гори в світ широкий тече, не вертає.
Ми зайдемо в чисту воду біля водограю
І попросим його щиро – хай він нам зіграє.
Приспів:
Ой водо-водограй, грай для нас, грай.
Танок свій жвавий, ти, не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси,
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
А ми зіграєм на струнах отих,
Хай розіллють вони радісний сміх.
Подивись, як сіру скелю б’є вода іскриста,
Ти зроби мені з тих крапель зоряне намисто.
Краще я зберу джерела, зроблю з них цимбали,
Щоб тобі, дівчино мила, вони красно грали.
Приспів
Михайло Ткач
Видатний український поет, кінодраматург, критик. Лауреат національної премії ім. .
Біографічна скринька
26 листопада 1932 року. Михайло Ткач народився в селі Лукачани Кельменецького району Чернівецької області в селянській родині. У 1947 році закінчив семирічну школу, потім — Чернівецьке медучилище.
У 1957 році — Чернівецький медичний інститут (з 1997 року перейменований в Буковинську державну медичну академію).
У 1959 – 1961 роках - навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. в Москві.
Михайло Ткач — автор поетичних збірок "Йдемо на верховини" (1956), "На перевалі" (1957), "Житній вінок" (1961), "На смерекових вітрах" (1965), "Пристрасть" (1968), "Повернення" (1974), "Поворот землі" (1976), "Серед літа" та "Пісні" (1977), "Крок за обрій" та "Небо твоїх очей" (1982) та ін.
Автор сценаріїв художнього фільму "Серед літа", фільму-опери "Наймичка", повнометражних документальних фільмів "Леся Українка", "Радянська Україна", "Про дружбу співа Україна", короткометражних документальних фільмів.
У 1973 році - за сценарій фільму "Радянська Україна" удостоєний Державної премії УРСР ім. .
У 1993 році - удостоєний звання Заслужений діяч мистецтв України.
На вірші поета створено кілька десятків пісень. Найвідоміші з них: "Якщо любиш — кохай", "Зоряна ніч", "Ясени", "Марічка", "Сніг на зеленому листі", "На щастя, на долю", "Диво-сторона", "Коли нема того, що любиш", "Небеса очей твоїх". Ці пісні співав народ і кращі виконавці країни — Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Анатолій Мокренко. На вірш свого земляка Володимир Івасюк написав пісню "Серед літа".
Марічка
Музика:
Степан Сабодаш
Стиль: Поп
В’ється наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір;
А на тому боці – там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.
Як з кімнати вийде, на порозі стане,
Аж блищить красою широчінь ріки,
А як усміхнеться, ще й спідлоба гляне:
"Хоч скачи у воду!" – кажуть парубки.
Не питайте, хлопці, чом я одинокий
Берегом так пізно мовчазний ходжу.
Там, на тому боці, загубив я спокій,
А туди дороги я не находжу.
Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду.
Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу.
Ясени
Музика:
Олександр Білаш
Стиль: Етно-ска-панк
Мова: Українська
Ясени, ясени,
Бачу вас за селом край дороги,
Бачу вас у красі,
Коли світиться ранок в росі.
Ви приходите в сни,
Як дитинство моє босоноге,
Ви приходите в сни,
Кучеряві мої ясени.
Ясени, ясени,
Наді мною шумлять ваші крона,
І, неначе літа,
Жовте листя за вітром зліта.
Перший сніг сивини
Я приніс, як тривогу, на скронях,
Перший сніг сивини
Впав на скроні мої, ясени.
Ясени, ясени,
За селом прокричали лелеки
І холодний, як лід,
Залишили на обрії слід.
Їм шукати весни
І летіти далеко-далеко,
Їм шукати весни
І вертатись до вас, ясени.
Ясени, ясени,
Бачу вас за селом край дороги,
Вам вклоняюсь до ніг,
Як вертаю з далеких доріг.
Ви приходите в сни,
Як дитинство моє босоноге,
Ви приходите в сни,
Кучеряві мої ясени.
Ясени, ясени,
Ви приходите в сни.
Андрій Самійлович Малишко
Пісня про рушник
у виконанні:
Квітка Цісик,
Дмитро Гнатюк,
Олександр Таранець,
Олександр Малінін,
Алла Пугачова,
Ігор Крутой
Жанр
лірика
Композитор
Платон Майборода
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
I водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Коментар.
Пісня про рушник — твір Андрія Малишка, сповiдь-спогад лiричного героя, у якій матiр дарує синовi рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов'язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом його матерi. Цей образ — символ чистоти i любовi, матерi-берегинi, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Лiричний герой поезiï з великою теплотою згадує свою матiр. Автор даним твором піднімає питання дитинства, а також прощання з батькiвською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини. Форма вiрша має велику кількість рефренів i повторів, що наближає його до пiснi.
написав музику до цієї поезiï. Виконавців твору була велика кількість, зокрема, Дмитро Гнатюк, Олександр Таранець, гурт Чарівна, Ірина Сказіна, Олександр Малінін, Квітка Цісик та ін.
Микола Сингаївський
Чорнобривці
Музика:
Володимир Верменич
Стиль: Поп
Чорнобривців насіяла мати
У своїм світанковім краю
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька. (весь куплет – 2)
Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі.
Розквітають і квіти, і доля
На моїй українській землі.
Олесь Гончар
Олесь Терентійович Гончар працював у різних жанрах, його твори перекладено більш ніж 40 мовами світу.
Біографічна скринька.
Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р. у селищі на околиці Катеринослава.
Навчався в Харківському технікумі журналістики.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 |
