Стратегія соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 року (стр. 13 )

Сучасний стан промислового комплексу	Чернігівська область належить до регіонів з відносно невисоким рівнем індустріального розвитку. У 2005 р. промисловий комплекс області включав 1386 промислових підприємств
та місцевих одиниць, у т. ч. малі підприємства, з них 9 – добувної, 1294 – обробної промисловості, 83 – з вироб­ництва та розподілення електроенергії, газу і води, де працювало 80 тис. чоловік (2,0 відс. чисельності працюючих у промисловості України), було зосереджено основних засобів на 11,5 млрд. грн., а річний обсяг виробництва продукції, робіт та послуг становить 5,0 млрд. грн. (1,3 проц. загальноукраїнського обсягу).
Структура промислового комплексу	У державному розподілі праці промисловість області представлена легкою (9,8 відс.), целюлозно-паперовою, поліграфічною промисловістю (5,4 відс.), харчовою промисловістю та переробленням сільськогосподарської продукції (4,3 відс.).
У її галузевій структурі провідне місце займає харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (51,3 відс.), целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа (8,1 відс.), легка промисловість (7,5 відс.), машинобудування (5,9 відс.), виробництво та розподілення електро­енергії, газу та води (11,2 відс.), на які припадає 80,1 відс. загальної чисельності працюючих. Понад 63 відс. промислових основних засобів зосереджено у хімічній і нафтохімічній промисловості (додаток 49). Промисловість області, як і країни в цілому, пройшла через глибоку економічну кризу, а починаючи з 1999 р., стала на шлях посткризового розвитку, що насамперед означає стабілізацію і відродження виробництва. В період з 2000 р. по 2005 р. обсяги виробництва промислової продукції в області зростали в середньому на 11,4 відс. щорічно. Найбільш стабільними темпами продовжувала розвиватись харчова промисловість, яка працює, в основному, на власній сировинній базі (додаток). Головною проблемою промислового комплексу області є зношеність основних засобів (78,9 відс.), які потребують залучення значного інвестиційного капіталу для їх оновлення. У той же час, майже всі галузі промисловості зберегли свій виробничий потенціал, тому область має потенційну можливість відродження промислового виробництва, використовуючи власні мінерально-сировинні і природні ресурси, перепрофілюючи виробництво на випуск конкурентоспроможної продукції (додатки 44-45).
Найперспективніші галузі	Найбільш перспективними галузями промисловості для інвес­тування в області є: харчова і легка – з швидким періодом окупності, нафтогазовидобувна і хімічна – з високим рівнем прибутковості, а
також наукоємні галузі машинобудування. За наявності реальних інвестицій ці галузі могли б швидко трансформуватися у ринковий простір, сприяти зростанню економічних показників промислового виробництва області до середніх по Україні, збільшенню надходжень до місцевих бюджетів, створенню нових робочих місць.
Стратегічна мета та пріоритетні напрями розвитку промисловості	Стратегічною метою є створення сучасного промислово- технологічного комплексу, який забезпечуватиме внутрішні потреби країни, регіону, конкурентоспроможний експорт, збільшення наукоємної продукції, як основи для інноваційного розвитку економіки, перехід до ресурсозберігаючої та еколого-безпечної моделі розвитку промисловості.
Подальший розвиток промисловості в області є доцільним за рахунок подальшого розвитку середніх підприємств, розширення кооперування з великими підприємствами видобувної та обробної промисловості інших регіонів України, розвитку малого підприємництва та створення об'єднань типу кластерів за участю великих (середніх) та малих підприємств Стратегічна мета розвитку промисловості має коригуватися у відповідності із суспільним прогресивним поступом, що характеризується інноваційним змістом. Стратегія випереджального інноваційного розвитку виходить з того, що новітні технології дають унікальну можливість територіям з обмеженими ресурсами зробити стрибок через цілі цикли промислового розвитку, які ще декілька років тому треба було пройти, щоб досягти сьогоднішнього рівня економічного розвитку західного суспільства. Метою є формування форми нової економіки. Головним її елементом має стати людський капітал, більшу частину активів - нематеріальні складові (бренди, патенти, стратегічні угоди, ноу-хау з організації виробництва, гнучкі контракти з співробітниками, структурними підрозділами, партнерами з бізнесу). Існування такої форми вимагає функціонування сучасного підприємницького прошарку, сучасного конкурентного середовища, реальної державної підтримки, діючої фінансово-банківської системи, ефективного фондового ринку, налагодженого інвестиційного процесу. Треба удосконалювати систему корпоративного управління підприємств, яка передбачає прозорість структури власності, участь акціонерів у її керуванні, ефективний захист міноритарних акціонерів, забезпечення акціонерів високоякісною і достовірною діловою інформацією. Найважливішим фактором конкуренто­здатності стає сполучення перспективних параметрів діяльності з найбільш ефективною моделлю організації корпоративного управління інвестиційним процесом. Якнайшвидшого вирішення потребує проблема звільнення від пут податкового тиску на приватний капітал, який за останні роки продемонстрував свою здатність вивести країну з багаторічної кризи. Виробник потребує створення механізму права власності, що забезпечує орієнтацію підприємства на максимізацію прибутку в короткостроковому плані і чистій вартості фірми у довгостроковому. Поліпшення фінансового стану підприємств є умовою активізації інвестиційної діяльності самих підприємств, банків і в цілому виробничої сфери. Для накопичення інвестиційних ресурсів необхідно здійснювати першочергові заходи: · на найближчі 3-4 роки з метою відновлення дійсної економічної вартості реальних активів розробити методику і нормативну базу для щоквартальної індексації амортизаційних відрахувань на підприємствах; · передбачити порядок формування податкової бази, розширеної внаслідок зростання вартості виробничих фондів підприємств; · ввести особливий порядок формування використання коштів, що накопичуються в амортизаційних фондах підприємств, з метою жорсткості цільового використання коштів на нестатки капітального ремонту, модернізації і реконструкції виробництва. Інноваційна активність підприємств вимагає ретельно розробленого механізму стимулювання. Широкого застосування мають набути продукти інформаційної індустрії (програмне забезпечення, інтернет-технології) та інформаційне інфраструктурне обслуговування.
Прогнозні варіанти розвитку промислового комплексу	За оцінкою, в період до 2010 р. суттєвого відновлення галузей і структурних перетворень у промисловості області не відбудеться (додатки 46-47).
Масове використання інновацій потребує великих інвестиційних коштів. Більш помітні структурні перетворення на основі активізації інноваційної діяльності підприємств, відродження і закріплення їх позицій на внутрішньому ринку України, ринках СНД та міжнародних ринках очікуються в період рр. Виходячи з потенційних можливостей розвитку виробничого апарату, ресурсного забезпечення, враховуючи всі види обмежень (перш за все екологічних), соціально-економічну ситуацію та законодавчо-правове забезпечення в країні, пропонуються два варіанти розвитку промислового комплексу регіону. За оцінкою, зростання обсягів промислової продукції становитиме: за першим варіантом: · у період р. р. – 124,5 %, · 2011 – 2015 рр. – 122,3 %. за другим варіантом: · у період р. р. – 133,1 %, · 2011 – 2015 рр. – 133,9 % До 2015 р. обсяги промислової продукції зростуть у 2,0-2,5 разів порівняно з 2000 р. Найбільш вірогідним і прийнятним джерелом отримання інвестицій для крупних підприємств є вдосконалення організаційної структури шляхом створення галузевих та міжгалузевих об'єднань типу корпорацій, фінансово-промислових груп та ін. Це дозволить консолідувати інвестиційні кошти, скоординовано витрачати їх на інноваційний розвиток по всьому технологічному ланцюгу і отримувати найбільший прибуток. Одночасно корпорація виступатиме на ринках як консолідований виробник, що матиме значно більше шансів у конкурентній боротьбі, і, як наслідок, більше шансів отримання довгострокових кредитів під помірні відсотки, залучення реального інвестора, а можливо і входження до транснаціональних концернів на паритетних умовах. Залучення інвестицій в середні підприємства буде відбуватися за рахунок кредитних ресурсів банків, прямих інвестицій та власних коштів підприємств. Найбільш прийнятним шляхом інвестування малих підприємств є їх участь у кластерних системах.
Першочергові заходи з досягнення стратегічної мети	Першочерговими заходами щодо випереджаючого розвитку галузей промисловості визначені:
· створення умов і максимальне сприяння розвитку підприємств загальнодержавної спеціалізації – хімічного, паливно-енерге­тичного комплексів, наукоємних галузей машинобудування, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості тощо; · активізація роботи існуючих та введення в дію нових виробництв по випуску сучасних будівельних матеріалів; · створення умов для відновлення роботи підприємств легкої промисловості, їх технічного переоснащення, збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможних товарів; · подальший розвиток та розширення асортименту продукції підприємствами харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів на основі розширення співпраці із сільгоспвиробниками з метою забезпечення ефективного використання та поглиблення переробки місцевої сировини; · стимулювання збільшення обсягів виробництва техніки для потреб агропромислового комплексу з метою забезпечення вирощування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції; · створення широкої мережі регіональних сервісних центрів фірмового обслуговування і гарантійного ремонту сільгосптехніки на підприємствах галузі та на базі підприємств агропромислового комплексу; · стимулювання збільшення виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг за рахунок ресурсозбереження, впровадження нових технічних і технологічних досягнень, прогресивних структурних змін у виробництві; · активна підтримка, у т. ч. з боку держави інвестиційної діяльності та стимулювання притоку капітальних вкладень у виробництво; · стимулювання інвестиційної діяльності, яка здійснюватиметься за рахунок власних коштів підприємств, централізації амортизаційних відрахувань, коштів банківської системи, заощаджень населення, залучення прямих іноземних інвестицій; · забезпечення державної підтримки інвестицій у конкретні проекти, зокрема інноваційні та заходи структурної перебудови, підвищення продуктивності праці та максимально ефективне використання ресурсів; · виділення коштів з державного бюджету для інвестування виробничого будівництва переважно у вигляді довгострокових кредитів; · збереження науково-технічного та проектного потенціалу і підвищення ефективності його використання для соціально-економічного розвитку регіону; · створення умов для більш широкого використання механізмів іпотеки, лізингу, мікрокредитування, розстрочки платежів тощо для підвищення купівельної спроможності населення та суб’єктів господарювання; · створення умов для розширення виробництва та продажу продукції вітчизняних підприємств, захист вітчизняного ринку від неконтрольованого ввозу імпортних товарів; · створення сприятливого середовища для розвитку малого підприємництва, надання пільгових кредитів суб’єктам підприємницької діяльності, що працюють в пріоритетних напрямах економіки тощо.

4.3. Розвиток окремих галузей промислового комплексу

4.3.1. Розвиток паливно-енергетичного комплексу

Сучасний стан паливно-енергетичного комплексу	Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) області представлений підприємствами паливної галузі та електроенергетики.
Обсяги виробництва продукції ПЕК не покривають потреби області. Зокрема, у 2005 році за рахунок власного виробництва потреби в електроенергії задовольнялися на 49 % (в 2000 році – на 22,6), в природному газі – на 9,1 % Прогнозна потреба в паливно-енергетичних ресурсах визначатиметься темпами соціально-економічного розвитку на період до 2015 р., передусім промислового комплексу і економіки області в цілому. За прийнятих темпів розвитку економіки приріст потреби в електроенергії до 2005 року складатиме у 2015 рр: за І варіантом 28 % та по ІІ варіанту – 53,3 % відповідно.
Електроенергетика	Основними виробниками електроенергії в області є Чернігівська теплоелектроцентраль, яка складається з 3 теплофікаційних агрегатів потужністю по 70 МВт. Таким чином, сумарна електрична встанов-
лена потужність Чернігівської ТЕЦ становить – 210 МВт, теплова – 409 Гкал/ год. Чернігівська область практично немає власних паливних ресурсів для розвитку електроенергетики і належить до електродефіцитних регіонів. Обсяг дефіциту електроенергії в 2005 р. становив понад 1,02 млрд. кВт. ч (в 2000 році - біля 1,46 млрд. кВт. г.). Питома вага Чернігівської області у встановленій потужності електростанцій України незначна і складає біля 0,5%, а у виробництві електроенергії – 0,25 %. У 2005 р. загальне споживання електроенергії в області становило 2 млрд. кВт. г.

Таблиця 5.7

Динаміка структури споживання електроенергії в Чернігівській області

Галузі економіки	1990	1995	2000	2005
Економіка в цілому	100	100	100	100
Виробниче споживання (промисловість, будівництво, виробничі потреби сільського господарства)	65,7	55,3	56,1	53,4
Транспорт	8,6	7,9	8,4	8,6
Комунально-побутовий сектор міст і сіл, включаючи населення	25,7	36,8	35,5	38,1

Рис. 16. Динаміка структури споживання електроенергії в Чернігівській області

за галузями економіки (Табл. 5.6)

Причому обсяг виробничого споживання в цей період значно не змінився, а комунально-побутового збільшився в 1,14 рази, що й призвело до збільшення його частки в загальному споживанні.

Основним споживачем електроенергії в області є промисловість - хімічна (ВАТ “Черні­гівське “Хімволокно”; ДП “Пластмас” ТД “Пластмас – “Прилуки”, тощо), машинобудування та металообробка (Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування “Ніжинсільмаш”, ВАТ “Хімтекстильмаш”, ВАТ “Чернігівський завод радіоприладів”, ВАТ “Чернігівавтодеталь”, тощо), харчова (спиртові та цукрові заводи, м’ясокомбінати), легка, целюлозно-паперова, а також виробничі потреби сільського господарства.

Електропостачання в області здійснює Акціонерна енергопостачальна компанія “Чернігівобленерго”, на балансі якої знаходяться електромережі загальною довжиною
41 тис. км.

Наведені дані свідчать, що за останні 5 років відбулось незначне збільшення частки споживання електричної енергії транспортом. Частка її виробничого споживання у 2000 р. становила 56,1%, а у 2005 р. - 53,3% (зменшилась на 2,8 пункти). Відповідно комунально-побутове споживання становило 35,5% у 2000 р. та 38,1 % у 2005р. (підвищення на 2,6 пункти).
Перспективи розвитку електроенергетики	Прогнозується, що до 2015 року рівень споживання електроенергії визначатиметься обсягами промислового виробництва
продукції, послуг та робіт, а також темпами зміни електроенергоємності валової доданої вартості (додаток 48). Для забезпечення роботи господарського комплексу області та соціальної сфери електроенергією при заданих темпах зростання ВДВ і скорочення електроенергоємності ВДВ необхідно наростити споживання електроенергії порівняно з 2005 роком в 2015 р. за першим варіантом відповідно на 28 %, за другим варіантом - на 53,3 відсотків (додаток 49). Область і надалі залишатиметься електродефіцитним регіоном

Рис. 17. Частка споживання електроенергії в комунальному господарстві

Паливна промисловість

Паливна промисловість області представлена нафтогазовою та торф’яною промисловістю.

Нафта, газ Область за нафтовими та запасами газу належить до Східного нафтогазоносного регіону України. За обсягом видобутку нафти (включаючи газовий конденсат) з початку розробки родовищ вона переважає всі нафтовидобувні області, в тому числі найбільш продуктивні, такі як: Івано-Франківська, Сумська, Львівська і Полтавська. За обсягом видобутку вільного газу (суто вільний газ і газ газових шапок) вона значно поступається основним газоносним областям. У межах області відомо 24 родовища вуглеводнів, здебільшого комплексних, з них: 8 – нафтогазоконденсатних, 4 – газоконденсатних, 12 – нафтових. У промисловій розробці перебувають 18 родовищ, 6 – знаходяться в розвідці. Негативним є від’ємна зміна за останні роки балансових видобувних запасів категорій А+В+С1 на фоні зростання в останні роки видобутку нафти. Якщо в 2001 р. в сумі з газовим конденсатом видобувалось 471 тис. т. нафти, то у 2005 р. – 550 тис. т. Нафтові родовища Чернігівської області відносяться до категорії дрібних (по величині видобувних запасів нафти до 10 млн. т.), крім Гнідинцівського та Леляківського родовищ, видобувні запаси яких віднесені до крупних (від 30 до 300 млн. т. нафти). Із 20 родовищ розробляються 18, розвідуються лише 2 (додатки 50-51). Всі газові родовища, як і нафтові, віднесені до категорії дрібних, що свідчить про значну розпорошеність запасів. З урахуванням сучасного стану нафто - та газовидобутку в області, високий рівень виснаженості діючих родовищ, а також зважаючи на недостатні обсяги геофізичних досліджень і пошуково-розвідувального буріння, зростання обсягів видобутку на період до 2015р. не передбачається. Найпевніший варіант – стабілізація обсягів видобутку нафти (включаючи газовий конденсат) і газу на сучасному рівні, тобто на рівні близько 500 тис. т і 100 млн. м3. Щоб не допустити спаду нафто- й газовидобутку потрібно перш за все прискорити і збільшити масштаби геофізичних досліджень та пошуково-розвідувального буріння. Гнідинцівський газопереробний завод, що працює на вуглеводневій сировині Чернігівської, Полтавської, Сумської областей, є технічно застарілим підприємством як з погляду технології, так і екологічної безпеки. Для підвищення ефективності використання вуглеводневої сировини в процесі її переробки, розширення асортименту й поліпшення якості продукції завод потрібно реконструювати. Торф Торф’яні ресурси Чернігівської області складаються із 266 торф’яних родовищ з геологічними запасами 260,6 млн. т, з яких балансові 113,3 млн. т. Доля запасів торфу в області від загальних в Україні становить 12 %. В області видобувається торф низинного типу, з зольністю в межах 12-19% при середньому ступені розкладу 32-36%, який є цінною сировиною для промислового видобутку на добрива і паливо. Державне підприємство “Чернігівторф” здійснює підготовку торфових родовищ до промислової розробки, видобуток торфу та виробництво торф’яної продукції. Основними видами діяльності підприємства є видобуток кускового та фрезерного паливного торфу, торфу для приготування компостів, виробництво торфобрикетів, а також іншої продукції на його основі. З причини зменшення попиту видобуток торфу зменшився з 290,1 тис. т у 1995р. до 59,6 тис. т у 2000р., 72,7 тис. т – у 2005р., а виробництво торф’яного брикету - з 100 тис. т у 1995р. до 30 тис. т у 2000р., 25,7 тис. т у 2005р. Торф для потреб сільгоспвиробників не видобувається зовсім. Значне підвищення цін на енергоносії у 2006р., погіршення якості вугілля, що поставляється в область, сприяє збільшенню обсягів використання місцевого палива, в т. ч. торф’яного, населенням, бюджетною сферою, комунально-побутовими споживачами, завдяки чому намітилися тенденції до покращання ситуації у торф’яній галузі області. Крім того, для підвищення конкурентоспроможності торфопідприємств розробляються та впроваджуються у виробництво нові види продукції.