Стратегія соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 року (стр. 2 )

В Стратегії визначені та обґрунтовані макроекономічні показники, пріоритетні напрями соціально-економічного розвитку області та засоби їх досягнення, які дозволять забезпечити, перш за все, швидке зростання ВДВ, розвиток провідних галузей сфери матеріального виробництва, і на цій основі - підвищення рівня та якості життя населення. Основою стратегії економічного зростання має стати інвестиційно-інноваційна модель розвитку, яка базуватиметься на розгортанні процесів взаємо інвестування, досягненнях науки і техніки та враховуватиме світову ринкову кон’юнктуру.

У теперішній час назріла гостра необхідність здійснення радикальних структурних перетворень економіки області за рахунок модернізації виробництв з впровадженням новітніх технологій, розширення внутрішнього ринку і розвитку його інфраструктури, нарощування експорту, активізації інвестиційних процесів, створення умов для вільного обігу капіталу, активних реформ у найперспективніших секторах економіки.

Під час розробки Стратегії враховано набутий облдержадміністрацією досвід управління регіоном, цінність якого полягає не тільки у запровадженні програмно-цільового планування, а і в організації практичного виконання прийнятих програм.

Стратегія визначає головну мету соціально-економічного розвитку області – перетворення Чернігівщини в конкурентноспроможний інвестиційно привабливий регіон з високим рівнем життя населення та умовами для гармонійного розвитку особистості.

Регіон в системі національного та євроінтеграційного виміру

Чернігівська область є одним із перспективних регіонів України, що обумовлене її потужним природно-ресурсним, економічним і науково-технічним потенціалами, особ­ливостями структури господарського комплексу, геополітичним положенням (Рис. 1).

Територія Чернігівської області становить 31,9 тис. кв. км (5,3 % території України). Чисельність наявного населення на початок 2006 р. складала 1168,4 тис. чол. (2,5 % населення України), частка міського населення області в державі – 2,2 %, сільського –
3,1 %. Спостерігається стабільна тенденція до скорочення чисельності середньорічного населення області (за рр. - 1,5 %).

Рис. 1. Чернігівська область в системі регіонів України та країн Східної Європи

Суспільно-економічні трансформації, що відбувались в Україні в останнє десятиріччя минулого століття, негативним чином позначились на темпах розвитку економіки області, що обумовило втрату її позицій у національному виробництві. Частка області у валовому випуску товарів та послуг України скоротилась з 2,4 % у 1996 р., до 1,7 - у 2004 р. За показником валової доданої вартості вона знизилась з 2,5 до 1,8 % (відповідно, 16 та 18 місце серед регіонів України).

За показником валової доданої вартості на одну особу - найважливішим узагальнюючим показником розвитку економіки - у 2000 р. область посідала 12 місце серед інших регіонів України, у 2004 р. – 14місце (Україна - 6708 грн., Чернігівська область – 4774 грн.).

Ще більший розрив за показником ВВП на одну особу із країнами ЄС. У цілому по Україні цей показник становить за експертними оцінками 15,5 - 17,9 проц. від середнього по ЄС, по Чернігівській області – 13,8 - 15,9 проц.

Чернігівська область має свої особливості у структурних зрушеннях в економіці. Питома вага регіону по обсягах промислового виробництва протягом трьох років залишається незміною і на 01.01.2005 року становить 4,5 відсотка, а у галузі будівництва та сільського господарства - збільшилась, відповідно, з 1,2 до 1,7 і з 4,2 до 5,4 %.

Структура галузевого комплексу області за рік зазнала помітних трансформацій. У 2003 р. частка галузей, які виробляють товари, по області становила 54,2 %, у 2004 р. було 50,7 %. Питома вага сільського господарства, як і промисловості в обласній структурі виробництва знижується, відповідно, з 26,4 до 25,7 і з 27,8 до 25 %.

Поступове зростання питомої ваги в структурі ВДВ відбувається у сферах будівництва з 3,0 до 4,2 %. та торгівлі з 8,7 до 8,8 %.

Розвиток сфери послуг в області за питомою вагою в структурі ВДВ наближається до європейських стандартів – з 34,1 до 36,3%.

Соціальний стан області за багатьма показниками є гіршим, ніж в інших регіонах України. Природне відтворення населення характеризується глибокою демографічною кризою. Смертність у 2005 р. в 2,9 рази перевищувала народжуваність. За коефіцієнтами народжуваності, смертності і природного приросту область посідає останні місця в Україні. Разом з тим, за 9 місяців 2006 року в області народилось 6923 немовлят, що на 314 більше, ніж за відповідний період 2005 року (6609 немовлят).

За показником рівня безробіття у 2005 р. область займала 14 місце серед областей України (3,8 %, в Україні – 3,1). В останні роки у зв’язку незавершеним процесом реформування аграрного комплексу гостро постала проблема сільського безробіття.

Середньомісячна номінальна заробітна плата у 2005 році по області менша за середню по Україні на 204 грн., що обумовлене переважанням сільського господарства в структурі її економіки.

В цілому економіці області притаманна значна відмінність від середньоукраїнських показників, що відбиває тенденцію до збільшення диференціації регіонів держави. Проте, тенденції, які простежуються в соціально-економічному розвитку області в останні роки, засвідчують можливе, за умов стабільного зростання та підтримки на державному рівні розвитку депресивних територій, вирівнювання відмінностей економічного і соціального розвитку регіону і поступове його наближення до національних та європейських стандартів.

Основні стратегічні напрями розвитку регіону

Виходячи із соціально-економічної ситуації, що склалася в області та спираючись на накопичений досвід у вирішенні актуальних проблем, визначено 7 основних стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 р.:

Стратегічний напрям 1. Розвиток людського потенціалу, соціальної сфери та туризму.

Стратегічний напрям 2. Раціональне використання природних ресурсів та підтримання екологічної безпеки, поліпшення якості навколишнього середовища.

Стратегічний напрям 3. Підвищення інвестиційної привабливості регіону.

Стратегічний напрям 4. Розвиток високоефективного виробничого комплексу регіону на основі інноваційних перетворень.

Стратегічний напрям 5. Розвиток високопродуктивного агропромислового комплексу.

Стратегічний напрям 6. Стимулювання розвитку підприємництва як елементу структурної перебудови економіки області.

Стратегічний напрям 7. Створення конкурентних переваг у зовнішній торгівлі, нарощування експортного потенціалу.

Головна мета соціально-економічного розвитку області на період до 2015 р. – поліпшення рівня і якості життєдіяльності населення, створення умов для гармонійного розвитку особистості на основі підвищення конкурентоспроможності та рівня інвестиційної привабливості регіону.

Пріоритетними завданнями органів виконавчої влади області та органів місцевого самоврядування у сфері регіональної соціально-економічної політики та протидії зростанню відставання за соціально-економічними показниками є:

· формування і зміцнення економічної основи для самостійного соціально-економічного розвитку регіону, чітке розмежування компетенції і відповідальності органів виконавчої влади, суб'єктів України й органів місцевого самоврядування з питань власності, щодо прийняття управлінських рішень у сфері експлуатації природних ресурсів, зовнішньоекономічної діяльності тощо;

· удосконалення правових основ і практики взаємодії з економічних і соціальних питань органів виконавчої влади з господарюючими суб'єктами України, цих суб'єктів - з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування ;

· зміцнення фінансової самостійності регіону;

· здійснення державної політики стимулювання розвитку районів і міст, що мають значний науково-технічний і виробничий потенціал та здатні стати "локомотивами" і "точками росту" економіки області;

· фінансова підтримка соціально-економічного розвитку області з боку держави як регіону із складними демографічними і міграційними проблемами;

· надання допомоги районам, що постраждали від екологічних, техногенних катастроф, стихійного лиха і радіоактивного забруднення;

· використання переваг територіального поділу праці, формування загальнодержавного і регіональних ринків з урахуванням історично сформованої спеціалізації та її розвитку.

Важливим напрямом є здійснення інституційних реформ в сільському господарстві, промисловості, енергетиці, житловому секторі, а також у галузях освіти й охорони здоров’я, які дозволять в певній мірі забезпечити скорочення бюджетних субсидій.

Головною проблемою сільського господарства є необхідність реалізації наявного потенціалу (ресурси для виробництва, близькість міжнародних ринків). Існуючий розрив в області між наявним потенціалом та його використанням зумовлений, головним чином, браком структурних реформ і нерозвиненістю інститутів ринку у системі регіонального виробництва та збуту.

Потрібна активізація інвестиційного процесу, оскільки внутрішніх інвестиційних ресурсів в області недостатньо. З цією метою слід якнайповніше використовувати можливості територій пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, статус яких отримали 7 північних районів області.

Досягнення реальних зрушень у структурній перебудові економіки потребують удосконалення фінансово-кредитної політики та механізмів її реалізації шляхом ефективного поєднання різних стабілізаційних інструментів, високої забезпеченості регіону короткостроковими та довго­строковими кредитами.

Нагальною стає потреба визначення перспективних напрямів і ніш світового ринку для інтеграції регіону в міжнародний поділ праці з метою використання наявних можливостей виготовлення конкурентоспроможної продукції та організації її експорту.

В основу стратегії в економічній сфері покладено принцип покращання умов економічної діяльності і максимального використання природних і економічних ресурсів регіону.

Розвиток Чернігівської області, як прикордонної території, здійснюватиметься у двох напрямах: прискорення розвитку господарства регіону та активізація діяльності у системі європейської інтеграції.

Головними пріоритетами розвитку регіону, які витікають із загальнонаціональних задач, визначено:

· структурна перебудова та оптимізація господарського комплексу області на основі більш раціонального і ефективнішого використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і наукового потенціалу;

· утвердження інноваційної та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

· поліпшення інвестиційної привабливості регіону, збільшення обсягів інвестицій в економіку області;

· розвиток високопродуктивного агропромислового комплексу за рахунок використання наявного потенціалу сільського господарства;

· підвищення ефективності функціонування промислового комплексу; нарощування його експортного потенціалу;

· прискорений розвиток транскордонного співробітництва, використання наявних переваг геополітичного та економіко-географічного положення;

· подальша розбудова інфраструктури регіону, досягнення збалансованості ринку праці та забезпечення продуктивної зайнятості населення, розвиток підприємницької ініціативи населення;

· розвиток туризму.

Базовим процесом структурного реформування області має стати більш раціональне й ефективне використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і науково-технічного потенціалу, а результатом – вирішення соціальних й екологічних проблем, зменшення техногенного забруднення навколишнього середовища, що водночас запобігатиме транскордонному переносу шкідливих речовин.

Характеристику стартових умов розвитку Чернігівської області, найважливіших переваг та ризиків наведено в додатку 1.

Стратегічна мета

Чернігівщина - конкурентноспроможний інвестиційно

привабливий регіон з високим рівнем життя населення

та умовами для гармонійного розвитку особистості

Стратегічні цілі

Структурна перебудова господарського комплексу на основі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, широкої підтримки підприємництва

Підвищення соціальних стандартів, покращання умов життєдіяльності населення

Чернігівщина – регіон чистого і при­­вабливого навколишнього сере­до­вища, культури, туризму, рекреації

1. Розвиток про­ми­слового виро­б­ниц­тва на основі висо­ких технологій та ефективного використання ресурсного потенціалу. 2. Активізація інвестиційної діяльності, збільшення інвестиційних надходжень, в першу чергу спрямованих на оновлення виробництва. 3. Повніше використання наявного потенціалу сільського господарства. 4. Прискорений роз­виток транско­рдон­ного співробітництва. 5. Розвиток під­при­ємництва та ринкової інфраструктури.

1. Цілеспрямована демографічна політика, поліпшення соціального захисту населення. 2. Розширення ринку праці, досягнення його збалансованості та забезпечення про­дук­тивної зайня­тості населення. 3. Підвищення доходів населення, збільшення витрат на оплату праці в собівартості продукції підприємств регіону. 4. Повне забез­печення потреб насе­лення в соціально-культурних послугах. 5. Житлове будівництво

1. Забезпечення екологічної рівноваги в ре­гі­оні, поліпшення якості навколишнього середовища. 2. Перетворення туризму на вис­о­копри­буткову галузь спеціалізації еко­но­міки регіону. 3. Збереження істо­ричної спадщини. 4. Зростання куль­турного потенціалу. 5. Розвиток рекреаційного потенціалу.

Рис.2. Основні засади сталого соціально-економічного розвитку Чернігівської області до 2015 року

Стратегічний напрям 1.

Розвиток людського потенціалу, соціальної сфери та туризму

1.1. Поліпшення демографічної ситуації і збереження здоров’я населення

Демографічна ситуація на Чернігівщині залишається складною. Це обумовлено тим, що вона є "найстарішим" регіоном України. В області відбувається процес депопуляції. Упродовж тривалого часу спостерігається зменшення рівня народжуваності та зростання показників смертності. Низький рівень народжуваності є одним з головних чинників постійного збільшення обсягів природного скорочення населення.

З 1987 року спостерігається стійка тенденція до зниження рівня народжуваності, найнижчий показник якого був зафіксований у 2001 році (96,7‰). За останні чотири роки відбулося незначне його зростання, що пов’язано з досягненням дітородного віку дівчатами, народженими в років (період зростання народжуваності відбувся на фоні реалізації заходів державної соціальної політики).

Як результат, у 2005 році в області зареєстровано народження 8792 немовлят (4418 хлопчиків та 4374 дівчинки). Це становить 7,5 у розрахунку на 1000 населення, як і рік тому. Разом з тим, рівень народжуваності залишається одним з найнижчих в Україні (9‰) і за міжнародною оцінною шкалою вважається надзвичайно низьким.

Причинами зменшення народжуваності є недостатній рівень доходів та соціального захисту, загальне погіршення здоров'я населення, складна екологічна ситуація та несприятлива вікова структура населення.

Важливим показником здоров’я населення та рівня медичного обслуговування є низький рівень смертності дітей до 1 року. Особлива увага в області приділяється зниженню немовлячої смертності. Так, якщо в минулих роках Чернігівська область посідала одне з останніх місць за цим показником в Україні, то за 7 місяців 2006 року відбулося його зниження до 9,8.

Щодо загальної смертності населення, то за період з 01.01.2006р. по 30.06.2006р. померло 12743 чол., що на 4,4 % менше, ніж за відповідний період 2005 р. З числа сільського населення померло 7271 осіб (на 4,8 % менше), з числа міського – 5472 осіб (на3,8 % менше).

У розрахунку на 1000 населення смертність склала 10,99 (за відповідний період 2005-11,1; 2004-10,5; 2003-10,6; 2002-10,2), в тому числі працездатного населення 3,87 на 13,99).

У сільській місцевості рівень загальної смертності (15,6 на 1000 населення) значно вищий, ніж у міській (7,9).

В розрізі адмінтериторій найменший він у Варвинському (11,49), Корюківському (10,54), Менському (11,6) районах, найвищий у Куликівському (14,93), Ніжинському (14,80), Козелецькому (15,88). Серед міст найменший показник у м. Чернігові - 6,24, найвищий - у м. Прилуки - 8,45.

Серед основних причин загальної смертності населення області на протязі останніх років в основному переважають хвороби системи кровообігу, травми, отруєння та нещасні випадки, злоякісні новоутворення, хвороби органів дихання, хвороби органів травлення, які за І півріччя 2006 року склали 94,6 % всіх причин смертності населення області.

За віковою структурою смертність розподіляється наступним чином:

· 79,5 % - випадків смерті припадає на осіб пенсійного віку (у 2005р. 79,47%; 2004р. 80,74 %; 2003 р. 81,73 %).

· 20,0 % - на осіб працездатного віку (у 2005р. 19,97 %; 2004р. 18,65 %; 2003р. 17,57%).

· 0,5% на дітей у віці до 14 років (у 2005р. 0,53%; 2004р. 0,59 %; 2003 р. 0,67 %).

Завдяки цілеспрямованій демографічній політиці, зміні вікової структури жінок репродуктивного віку, зокрема збільшення чисельності та питомої ваги найбільш активної їх частини (20-29 років), покращання соціально-економічного становища та добробуту сімей очікується збільшення народжуваності. Передбачається зростання коефіцієнту народжуваності у 2015 р. до 12,6. Протягом наступного десятиріччя відбуватиметься його зменшення до 8,8 через скорочення питомої ваги жінок у віці 20-29 років.

За прогнозований період передбачається зростання сумарного коефіцієнту народжуваності до 1,85.

На перспективу очікується зменшення інтенсивності смертності. Важливо, що намічається поширення процесу зниження інтенсивності смертності на групи працездатного віку. Разом з тим, смертність серед найстарших вікових груп продовжуватиме зростати. Коефіцієнт смертності у 2015 р. становитиме 15,0 чоловік на 1000 населення (у 2004 р. – 20,7). Середня очікувана тривалість життя за прогнозними розрахунками становитиме у 2015 р. для чоловіків 69 років, для жінок – 77 років.

Навіть при ймовірному поліпшенні тенденцій у рівнях народжуваності, смертності та депопуляційного процесу старіння населення області триватиме і негативно впливатиме на демографічні перспективи регіону.

Вікова структура населення зміниться внаслідок збільшення питомої ваги населення старіше працездатного віку з 29,2 % у 2000 р. до 35 % у 2015 р. та зменшення питомої ваги населення працездатного віку, відповідно, з 53,7 % до 51 %

Рис. 3. Динаміка очікуваної чисельності постійного населення Чернігівської області

(додаток 2)

Стратегічними завданнями щодо поліпшення демог­рафічної ситуації передбачається:

· створити передумови для оптимізації народжуваності за рахунок поліпшення умов праці та побуту жінок, укріплення сім’ї та підвищення стійкості шлюбу, орієнтації сімей на середньодітність;

· реалізація гендерної політики;

· підвищити якість та рівень медичного забезпечення пологів, материнства і дитинства. Для цього необхідно:

Þ покращити організацію та якість акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги населенню;

Þ поліпшити матеріально-технічну базу родопомічних закладів, оснастити їх сучасним обладнанням і апаратурою для надання невідкладної та інтенсивної допомоги вагітним та новонародженим;

Þ створити належні умови для народження бажаних здорових дітей та збереження здоров’я жінок;

Þ вжити заходів для запобігання малюкової та материнської інвалідності, профілактики та зниження кількості абортів, показників материнської та немовлячої смертності;

Þ створити ІІІ рівень надання акушерсько-гінекологічної допомоги населенню та ІІ етап виходжування новонароджених;

Þ розробити та впровадити систему заходів інформаційного забезпечення населення з питань безпечного материнства, грудного вигодовування, народження здорової дитини, здорового способу життя;