Стратегія соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 року (стр. 18 )

Сучасний стан виробничого потенціалу АПК

Виробничий потенціал Чернігівської області досить потужний. Головними умовами, які визначають специфічні риси сучасного виробничого потенціалу області, є специфічна структура природно-

ресурсного потенціалу та стала довготривала аграрно-переробна спеціалізація підприємств регіону. Питома вага основних виробничих та невиробничих фондів області у загальній їх вартості в Україні становить відповідно 2,3 та 1,7 % За питомою вагою основних виробничих фондів окремих галузей економіки Чернігівщини в загальній їх вартості в Україні сільському господарству (включаючи худобу) належить 4,3 %, а у структурі вартості основних виробничих фондів області 42 відсотки припадає на сільське господарство. Головною проблемою виробничого потенціалу АПК області є зношеність основних виробничих фондів, які потребують залучення значного інвестиційного капіталу на їх оновлення відповідно до існуючих світових стандартів. У 90-і роки 20-го століття в промисловості та сільському господарстві фактично припинилося нарощування та оновлення виробничих потужностей. Незважаючи на позитивні зрушення в АПК за останні два роки, вкрай низьким залишається рівень використання виробничих потужностей, що викликано значним скороченням обсягів надходження сировини, відсутністю обігових коштів, низькою платоспроможністю населення. Відбувається інтенсивне старіння активної частини виробничих фондів. Їх спрацьованість перевищила 85-90 %, цей негативний процес триває, а сільгоспвиробники не зможуть придбати із-за відсутності коштів сучасну техніку і обладнання. Не належним чином використовується виробничий потенціал, сконцентрований в зоні ра­ді­о­активного забруднення. Особливо це стосується підприємств агропромислового комплексу. Переважна частина основних фондів області зосереджена в його центральних та південних територіях, у той час, коли північна частина регіону, яка належить до Поліської природно-географічної зони, є порівняно малорозвинутою як у промисловому, так і в сільськогосподарському відношенні. Після аварії на ЧАЕС такі внутрірегіональні територіальні диспропорції соціально-економічного розвитку поглибились. Порівняння структури основних виробничих фондів галузей економіки Полісся з відповідними показниками по Україні доводить, що підвищеною порівняно з Україною є частка сільського господарства (38,5 % проти 24,2 %) з меншою часткою основних фондів промисловості (35,7 % проти 49 %). Така структура пояснюється агропро­мис­ловою орієнтацією економіки області.

5.4. Раціональне використання земель та відтворення родючості ґрунтів

У межах Полісся в області переважають дерново-підзолисті ґрунти, на півдні – чорноземи (1/4 частина ріллі). Розповсюджені також сірі, світло-сірі, опідзолені і торф’яно-болотні ґрунти. Основу сільськогосподарського потенціалу території області становлять її земельні ресурси, які характеризуються високим ступенем освоєння. Екстенсивне використання сільгоспугідь у поєднанні з технологічними порушеннями у землеробстві (недотримання системи сівозмін, порушення технології вирощування сільгоспкультур, недостатнє внесення органічних та мінеральних добрив) призвели до посилення деградації земель – ґрунти виснажуються, втрачають свою родючість. Із загальної площі області 66 % припадає на сільськогос­подарські угіддя, в структурі яких досить висока питома вага ріллі (більше як 68,8 %). Якщо загалом в Україні забезпеченість однієї людини сільськогосподарськими угіддями складає 0,85, а ріллею 0,66 га (2000 р.), то в області ці показники становлять відповідно 1,67 і 1,06 га. До негативних явищ слід віднести зменшення площі сільськогосподарських угідь, пов’язане з переведенням ріллі в кормові або непродуктивні угіддя, та зростання площ еродованих земель, зменшення питомої ваги гумусу в ґрунтах та скорочення обсягів рекультивації земель. Господарська діяльність людей, окремих підприємств і організацій негативно впливають на стан малих річок. Трапляються порушення при застосуванні міндобрив та отрутохімікатів, в окремих господарствах ще з радянських часів накопичилась велика кількість непридатних для застосування отрутохімікатів, які є потенційним джерелом забруднення навколишнього природного середовища. Важливою складовою проблеми родючості ґрунтів є їх кислотність. У межах орних земель області кислі ґрунти займають 483 тис. га (47 %), з них сильно і середньокислі – 194 тис. га, або 19 % За останні 5 років площі кислих ґрунтів в області збільшилися на 214 тис. га. Підкислення їх відбувається в усіх районах, але найбільш інтенсивно – у Щорському, Н. Сіверському, Городнянському, Сосницькому, Коропському, Менському, Чернігівському, де площі кислих ґрунтів зросли на 13-20 % Різке збільшення рівня підкислення ґрунтів відбувається внаслідок припинення їх вапнування через відсутність фінансування як з державного, так і з місцевого бюджетів.
Стратегічні напрями землекористування	Стратегічними напрямами удосконалення землекористування є: · комплексний науково обґрунтований підхід до процесів використання, збереження та відтворення родючості сільськогосподарських угідь, здійснення збалансованих
землемеліоративних і землеохоронних заходів з урахуванням особливостей природно­кліматичних зон; · встановлення оптимального співвідношення між категоріями земель і видами угідь шляхом поступового скорочення розораності території до екологічно обґрунтованих меж. Поетапне вилучення з інтенсивного обробітку деградованих земель, крутосхилів, ерозійнонебезпечних ділянок, які в подальшому слід використо­вувати під лісонасадження, сіножаті, пасовища; · впровадження технологій, що сприяють збереженню та відтворенню родючості ґрунту. Осушувальна меліорація земель є головним чинником інтенсифікації сільського господарства, важливою складовою забезпе­чення сталого виробництва сільськогосподарської про­дукції, особливо в роки з несприятливими погодними умовами. Під її впливом відбувається зниження рівня ґрунтових вод, наслідками якого є деградація ґрунтів на осушених землях, погіршання стану ґрунтів і ґрунтового покриву в зоні впливу осушувальних систем, порушення їх водного режиму. Пріоритетними завданнями, які сприятимуть підвищенню ролі меліорованих земель у продовольчому та ресурсному забезпеченні області, зменшенню залежності сільськогосподарського вироб­ництва від несприятливих природнокліматичних умов є: Þ комплексна реконструкція і модернізація існуючих осушувальних систем; Þ будівництво більш досконалих систем з впровадженням водо - і енергозберігаючих технологій; Þ впровадження інженерно-меліоративних заходів боротьби з водяною та вітровою ерозією земель. Важливим фактором підвищення родючості ґрунтів є хімічна меліорація, якої потребує, згідно з обстеженням, 490 тис. га кислих та 66 тис. га засолених ґрунтів. Проведення меліорації сприятиме покращанню фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів. З метою ефективного використання земельного фонду і нейтралізації негативних чинників необхідним є перехід до природно-адаптивного ресусозберігаючого землекористування з відмовою від принципів екстенсивно-трансформаційного використання земель, створення умов для розширеного відтво­рення агровиробничого потенціалу ґрунтів, середовищеформуючих функцій земельних угідь, екологічної збалансованості агроландшафтів. На землях меліоративного фонду має застосовуватись контурно-меліоративна територіальна організація агроландшафтів з контрольованою інтенсивністю викорис­тання земель, що підвищить економічну ефективність та екологічну збалансованість сільськогосподарського виробництва на осушених землях, відновить еколого-гідрологічні функції природних болотних утворень. Окремо стоїть проблема ліквідації наслідків радіаційного забруднення, спричиненого Чорнобильською катастрофою. Від цього лиха постраждала більшість районів області: до зон радіоактивного забруднення віднесено 252 населені пункти. Наслідки катастрофи важко навіть оцінити, оскільки їх прояв буде спостерігатись ще на протязі багатьох десятиліть.

5.5. Розвиток виробничої інфраструктури галузі

Виробнича інфраструктура є одним із основних факторів, який безпосередньо впливає на процес виробництва в АПК, та від якого залежить стабільна робота окремих підрозділів і всього комплексу. В умовах скорочення виробництва продукції інфраструктура виступає фактором використання внутрішніх резервів економічного зростання. Створення розвиненої інфраструктури АПК, форсування розвитку основних її підрозділів, забезпечення ними вимог основного виробництва, встановлення пропорційності між основними і обслуговуючими сферами і в результаті цього досягнення збалансованості діяльності в АПК є однією з важливих умов стабілізації економіки області.
Стратегічні завдання розвитку виробничої інфраструктури	Основними складовими концепції сталого розвитку виробничої інфраструктури, яким необхідно надати пріоритет і інвестиційно забезпечити цей процес, є:
· розширення і зміцнення мережі холодильно-складського господарства, його раціоналізація, що є важливим резервом підвищення еколого-економічної ефективності АПК; · розвиток гідромеліоративної мережі, створення належної ремонтної бази гідромеліоративної техніки і гідромеліоративних споруд (залучивши до цього місцеві бюджети та кредитні установи), що забезпечить стабілізацію і збереження навколишнього природного середовища; · доведення забезпеченості капітальними спорудами і складами агрохімічної служби до 100 %, удосконалення територіальної організації, ліквідація диспропорцій в розміщенні складів для зберігання мінеральних добрив і пестицидів. Одночасно необхідно підвищити безпеку зберігання цієї продукції з метою попередження забруднення довкілля; · збільшення обсягу випуску тари і таропакувальних матеріалів вітчизняного виробництва, створення спільних підприємств відповідної спеціалізації із зарубіжними партнерами, встановлення таропакувального обладнання на переробних підприємствах, орієнтація на вітчизняних партнерів при закупках традиційних видів тари. Одночасно необхідно орієнтуватись на зростання випуску прогресивних видів тари, що зменшують втрати продукції і зберігають оточення від забруднення в її використанні; · розширення і підвищення рівня ефективності функціонування очисних споруд, установок для аеронізації повітря, гноєсховищ, а також санітарних зон у вигляді смуг зелених насаджень на тваринницьких фермах, а також удосконалення очисного обладнання для підвищення рівня знешкодження промислових стоків, зменшення шкідливих викидів в атмосферу, що поліпшить екологічну обстановку. Прогнозування шляхів ефективного розвитку виробничої інфраструктури як цілісної інтегрованої системи і складової АПК регіону ґрунтується на проведенні еколого - економічного районування території на основі оцінки рівня розвитку і стабільності екологічного функціонування виробничої інфраструктури. Показники такої оцінки об’єднуються в групи, на основі чого виводиться узагальнюючий показник, що характеризує функціонально однонаправлені процеси. Розробка концептуальних напрямів стабільного екологічного розвитку виробничої інфраструктури враховує обґрунтування її планових та перспективних потужностей (ємностей), фінансові результати діяльності, ціни на послуги виробничої інфраструктури, напрями та обсяги інвестицій. Стабільний ефективний еколого-економічний розвиток виробничої інфраструктури сприятиме пропорційному і збалансованому розвитку АПК, зростанню обсягів виробництва екологічно чистої продовольчої продукції. Факторами сприяння зростанню ефективності виробництва в інфраструктурній сфері АПК є: Þ формування оптимальної внутрішньогалузевої та організаційної її структури, системи управління; Þ впровадження науково обґрунтованих заходів з приватизації й демонополізації власності в інфраструктурній та інших сферах комплексу; Þ докорінна перебудова, зорієнтована на зміцнення матеріально-технічної бази; Þ застосування нових технологій і впровадження досягнень з розробки нових видів техніки; Þ переорієнтація інвестиційної політики з виділенням виважених пріоритетів.

5.6. Розвиток ринкової інфраструктури галузі

В умовах реформування земельних і майнових відносин на селі, трансформації підприємств харчової і переробної промисловості АПК виникає необхідність прискореного формування інфраструктури аграрного ринку, яка складається із системи підприємств, організацій, служб, інших формувань, що обслуговують ринковий процес, забезпечуючи його надійність, прозорість, стабільність на основі:

· формування і стабілізації споживчого ринку для задоволення потреб населення регіону;

· формування системи забезпечення товаровиробників матеріально-технічними засобами і збуту виробленої продукції.

У відповідності з Указом Президента України від 06.06.2000 № 000 “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” впровадження зазначених заходів буде забезпечува­тись шляхом:

Þ активізації розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки і переробній промисловості;

Þ подальшого удосконалення регіональної системи ресурсного забезпечення галузі;

Þ формування прозорого інформаційного простору в АПК з метою відображення реального рівня цін на матеріально-технічні ресурси та продукцію і доведення інформації до товаровиробників.

Стратегічні завдання розвитку інфраструктури аграрного ринку

Завданнями розвитку інфраструктури аграрного ринку є: · вивчення й аналіз ринку товарів, ринкової кон‘юнктури, динаміки цін з метою прискорення ринкового обміну; · визначення цінової стратегії продовольчої сировини, що реалізується, переробляється і споживається в регіоні;

· формування багаторівневих оптових і роздрібних ринкових структур з урахуванням реальної економічної ситуації в регіоні;

· надання методичної допомоги по створенню інтегрованих агропромислових об’єднань з виробництва, переробки і реалізації готової продукції;

· сприяння активізації торговельної діяльності продовольчими і промисловими товарами, сільськогосподарською технікою, пально-мастильними матеріалами, добривами, засобами захисту рослин і тварин, насінням, кормами, худобою шляхом проведення регіональних і спеціалізованих аукціонів, конкурсних торгів, виставок, впровадження у практику нових методів і технологій;

· координація роботи торгових домів, бірж сільськогосподарського спрямування у напрямі розвитку вільної конкуренції, захисту і підтримки товаровиробників, сприяння створенню та діяльності кредитних спілок на селі як одної із форм кредитної кооперації;

· надання товаровиробникам консультаційних послуг, формування регіонального інформаційного простору.

Стратегічний напрям 6. Стимулювання розвитку підприємництва як елементу структурної перебудови економіки області

6.1. Передумови та стратегічні напрями розвитку малого підприємництва

Сучасний стан і регіональна структура малого підприємництва	Сучасний стан розвитку малого підприємництва Чернігівщини є недостатнім. Показники економічної діяльності цього важливого сектора економіки, структура й динаміка розвитку та розміщення, територіальна організація потребують подальшого вдосконалення.
На початок 2006 року в області діяло 5068 підприємств малого бізнесу. Однак, на 10 тис. жителів області припадає лише 43 малих підприємства, по Україні – 60. За цим показником Чернігівщина поділяє разом з Луганською та Рівненською областями 24-26 місця. Значна частка малих підприємств (36,6%) діє у сфері торгівлі, 15,3% - у промисловості, 7,7%– у будівництві, 15% - здійснюють операції з нерухомістю. У провідній галузі спеціалізації – сільському господарстві – діє лише 10,6% малих підприємств (що співпадає з загальноукраїнськими тенденціями розвитку малого підприємництва). Кількість зайнятих у малому бізнесі області перевищує 99 тис. чол.
Концентрація малих підприємств в районах, їх економічна діяльність поки що не створили економічного підґрунтя для сталого соціально-економічного розвитку відповідних територій. У більшості випадків малі підприємства створюються і реєструються без достатніх матеріальних ресурсів. Брак власних коштів, відсутність земельних ділянок для розміщення власного майна та обладнання, громіздкі дозвільні процедури віддаляють початок діяльності малих підприємств виробничої сфери після їх державної реєстрації. Цим пояснюється значне перевищення кількості зареєстрованих суб’єктів підприємництва – юридичних осіб над кількістю звітуючих про свою економічну та господарську діяльність (діючих). Структурні процеси які відбувалися у сфері підприємництва у попередні 2 роки були наповнені післяреєстраційними діями щодо зміни форми господарювання суб’єктів малого бізнесу юридичної особи на статус фізичної особи – підприємця, так як умови для ведення їх господарської діяльності більш сприятливі. Ця форма господарювання приваблює простою та більш доступною процедурою реєстрації, меншим податковим навантаженням та відсутністю необхідності подання статистичної звітності. Простота, мінімальність витрат на оформлення процедур обліку та звітності у цієї категорії підприємців дає можливість залучати до роботи вагому частину працездатного населення і розвивати власну справу. Щорічно кількість суб’єктів підприємництва – фізичних осіб збільшується майже на 4 тис. осіб. Кількість зареєстрованих та діючих суб’єктів підприємницької діяльності, одиниць
Результати діяльності малого бізнесу у 2005 році	Сучасний рівень розвитку малого підприємництва області не відповідає реаліям регіональної економіки і прогнозованим трансформаційним зрушенням в господарському комплексі, що пов‘язане з низьким платоспроможним попитом населення, обмеже-
ними ринками збуту, депресивним характером економіки значної частини території регіону, обмеженістю фінансування оборотного капіталу малих підприємств, нерозвиненістю інфраструктури малого бізнесу, упередженням значної частини населення до підприємницької діяльності. Малими підприємствами області у 2005 р. було вироблено продукції, робіт і послуг в обсязі лише 10,5% (-0,5%) від загального обсягу виробництва області, що є абсолютно недостатнім. Частка малого бізнесу у регіональному виробництві споживчих товарів та послуг збільшилася за цей рік лише на 0,8 % пункти. Середньомісячна заробітна плата на малих підприємствах області складала у 2005 році 353,66 грн (+87,23грн.) Як і у минулі роки територіально суб’єкти підприємництва – фізичні особи розташовані нерівномірно. Найбільша їх кількість зосереджена у м. Чернігові - 16,1 тис. (42,2 %), Ніжинському (5,4 тис.( 14%)), Прилуцькому районі (4,3 тис.(11,2 %)) та Чернігівському районі (1,3 тис. (3,3%)). Найменша у Срібнянському (0,4%), Талалаївському (0,5%) та Варвинському (0,8) районах. Аналогічний стан справ спостерігається і у колі підприємців - юридичних осіб. Найбільше підприємств малого бізнесу функціонує в м. Чернігові – 46%, у м. Прилуки і м. Ніжині – по 5,0%, Чернігівському районі – 4,2%. Найменше їх у Талалаївському (0,6%), Срібнянському (0,8%) та Сосницькому (1,1%) районах. Поступовий розвиток сфери малого бізнесу обумовив збільшення надходжень до бюджетів всіх рівнів. До місцевого бюджету у період з 2004 по 2005 роки вони зросли на 21,7 % і досягли 80,5 млн. грн. Питома вага надходжень до місцевого бюджету від діяльності суб’єктів малого бізнесу збільшилась і наблизилась до 20%.
Регіональна специфіка розвитку малого підприємництва	Стратегія розвитку малого підприємництва Чернігівщини враховує його регіональну специфіку, а саме: · у структурі господарства області переважають трудомісткі та нематеріалоємні галузі обробної й переробної промисловості та аграрного сектору;
· екологічні обмеження й фактори, у т. ч. наслідки аварії на ЧАЕС; · прикордонний статус області та економічне тяжіння до інших регіонів України й країн СНД; · особливості міської й сільської мереж розселення; · сталу агропромислову орієнтацію господарського комплексу; · цінність культурного та духовного надбання регіону та його історичну роль у становленні України, як країни та держави; · соціально-демографічні особливості Чернігівщини, зокрема – високу частку в структурі населення сільського населення, жінок та осіб старшого віку.
Умови, що стримують розвиток малого підприємництва	Виходячи з об’єктивних обмежень розвитку малого підприємництва в області, до гальмівних факторів розвитку малих підприємств Чернігівщини відносяться:
· особливості територіальної організації виробництва Чернігівщини з відносно низьким рівнем господарського освоєння території та переважним розвитком сільської мережі розсе­лення, малих та середніх міст з моногалузевою та близькою до неї структурою виробництва; · незначна кількість малих підприємств області, низький рівень охоплення ними більшості галузей виробництва; · слабка законодавчо-правова база розвитку малого підприємництва, особливо – в галузі ресурсного (у т. ч. фінансово-кредитного) забезпечення діяльності малих підприємств; · недостатній розвиток інфраструктури малого підприємництва, у т. ч. - консультаційної, навчальної, супроводжуючої та інформаційної мережі, а також аналітично-прогнозної служби забезпечення розвитку малого бізнесу.

Особливості формування стратегічних завдань розвитку малого підприємництва	Стратегічні завдання з реалізації пріоритетів розвитку малого підприємництва базуються на комплексному підході, який охоплює проблемні питання, що мають бути вирішені, і наявність резервів розвитку галузей та секторів господарської діяльності.
При цьому застосований принцип селективності, який передбачає: Регіональну вибірковість - посилення заходів підтримки малого підприємництва в економічно відсталих та депресивних районах області; Галузеву акцентуацію - інтенсифікацію підтримки малого підприємництва в пріоритетних галузях і секторах регіональної економіки; Соціальну селективність - посилення державних заходів підтримки малого підприємництва по відношенню до молодіжного, жіночого підприємництва, організованого пенсіонерами, колишніми військовослужбовцями, інвалідами, а також малого підприємництва у сфері соціальних послуг; Функціональність - посилення державних заходів підтримки створення об‘єктів малого підприємництва та супроводжування їх початкового розвитку; У формуванні та реалізації стратегічних завдань мають враховуватися переваги малого підприємництва, а саме: · легка адаптація до ринкової економіки, швидке пристосування до коливань ринкової кон'юнктури; · заповнення незайнятих ринкових та територіальних ніш; · здатність забезпечити швидку окупність витрат, послабити монополізм в економіці, створити додаткові робочі місця. Стратегічні завдання розвитку малого підприємництва спрямовані на: · досягнення економічних, екологічних і соціальних цілей розвитку (подолання безробіття, екологізація господарювання, підвищення рівня життя населення ); · розширення податкової бази бюджетів усіх рівнів, особливо - місцевих за рахунок малого бізнесу; · комплексне використання ресурсів та резервів розвитку цього сектору економіки; · забезпечення економічно ефективного суспільного й територіального поділу праці за регіонами, секторами й галузями виробництва Чернігівщини; · підвищення ефективності функціонування організаційно-економічного та ринкового середовища підприємницької діяльності в сфері малого бізнесу; · збалансування рівнів життя населення у різних регіонах, в сільській та міській мережах розселення Чернігівської області.
Стратегічні завдання розвитку малого підприємництва	Стратегічними завданнями розвитку малого підприємництва є забезпечення: · зростання кількості малих підприємств, підвищення конкурентоспроможності для збільшення експортного потенціалу малого бізнесу;
· зміцнення економіко-правової основи його розвитку, активізація інвестиційної активності в секторі малого підприємництва; · зміцнення ресурсної бази, у т. ч. - фінансово-кредитної; · розвиток інфраструктури малого бізнесу та поліпшення господарського середовища його функціонування.
Передумови формування пріоритетів розвитку малого підприємництва.	Пріоритети розвитку малого підприємництва Чернігівської області на прогнозний період базуються на загальній концепції її соціально-економічного розвитку, якою передбачається перетворення області в економічно ефективний, гармонійно розвинутий, секторно-структурований за формами власності на засоби виробництва індустріально-аграрний комплекс зі спеціалізацією на багатопрофільному машинобудуванні та метало-
обробці, екологоорієнтованих легкій, харчовій, лісовій та деревообробній галузях промисловості, сільському й лісовому господарстві поліського типу, яке має розвинуту виробничу, соціальну та ринкову інфраструктури. Згідно з національними та регіональними пріоритетами сталого розвитку, майбутнє функціонування господарського комплексу області орієнтоване на посилення соціальної та екологічної спрямованості господарювання, у чому провідною є роль малого підприємництва, особливо як соціальної складової. Розвиток малого бізнесу разом з іншими заходами має призвести до прискореного зростання суспільного виробництва в регіоні, підвищення рівня життя населення, задоволення його потреб, з одного боку, у суспільно-корисній праці, а з іншого боку - у матеріальних та духовних благах, відповідних стандартам розвинутого суспільства. Серед кінцевих ефектів стратегії виділяється й сприяння поліпшенню демографічної ситуації області через створення економічних умов розвитку сімейних підприємств, збільшення доходів у домогосподарствах.
Пріоритети розвитку малого підприємництва	Виходячи з основних проблем розвитку господарського комплексу області пріоритетними напрямами у розвитку малого підприємництва на прогнозний період є:
· повне використання трудоресурсного потенціалу розвитку малого підприємництва області, який складає не менше 120 тис. осіб зі створенням відповідної кількості робочих місць в основних секторах безробіття та на територіях з проблемною трудоресурсною ситуацією; · проведення заходів, спрямованих на удосконалення роботи „дозвільних центрів”, їх матеріально – технічної бази, організація навчання адміністраторів; · встановлення ефективних ставок податків в залежності від місця розташування та виду діяльності суб"єктів підприємництва; · збільшення обсягів асигнувань з місцевих бюджетів на фінансування регіональних програм розвитку малого підприємництва; · розширення інфраструктури підтримки підприємництва, оперативність та спрощення доступу підприємців до інформаційного потенціалу; · зниження соціальної напруженості через залучення до підприємницької діяльності малозахищених верств населення (жінки, молодь, інваліди та ін.); · залучення до підприємницької діяльності сільського населення. Популяризація серед нього пріоритетних видів підприємницької діяльності, зокрема: торгівельне та побутове обслуговування на селі, „зелений туризм”, інноваційна діяльність у сфері вирощування та переробки сільгосппродукції; · проведення маркетингових досліджень з метою визначення ємності ринку розвинутих послуг, просування товарів та послуг суб’єктів малого підприємництва на внутрішньому та зовнішньому ринках; · створення „Гарячих ліній” для підприємців у кожному районі ; · створення баз даних із наявних потенційних клієнтів науково-технологічних розробок, фірм-франчайзерів, суб’єктів конкурентного середовища, тощо. · активізація інвестиційно-інноваційної діяльності малих підприємств з метою перетворення малого підприємництва на стійкий, достатньо потужний і конкурентоспроможний сектор регіональної економіки; · створення ефективної системи фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу з відповідною організаційно-правовою базою; · суттєве вдосконалення ресурсного, у т. ч. інформаційного, забезпечення малих підприємств; · досягнення високого рівня економічної безпеки у сфері малого бізнесу, а також забезпечення соціальної і особистої захищеності власників та працівників малих підприємств від позаекономічних негативних факторів впливу на господарювання; · формування, прискорений розвиток, розширення і модернізація усіх галузей інфраструктури малого бізнесу; · зняття перепон та бар'єрів, які стримують розвиток малого бізнесу – господарських, нормативно-правових, відомчих, ринкових, соціально-психологічних, фінансових, інформаційних, що випливають з кон’юнктури економічної політики тощо; · прискорений розвиток малого підприємництва в екологічно орієнтованих сферах виробництва, у т. ч. – у виробництві екологічно чистої продукції харчування, малого екобізнесу в галузях утилізації відходів основного виробництва та ЖКГ, збирання, переробки та використання вторинних ресурсів, реалізації заходів з мінімізації екологічно небезпечного впливу антропогенної діяльності на довкілля.
Фактори сприяння розвитку малого підприємництва	Факторами сприяння реалізації положень Стратегії розвитку малого підприємництва Чернігівщини та підтримки її впровадження є:
· переваги області щодо геополітичного та економіко-географічного розташування, наявності ринків сировини та збуту у Росії, Білорусі, Східному регіоні України та на Київщині; · значний трудорезервний потенціал високо­кваліфікованих працівників в усіх сферах господарства, особливо – у промисловості та сільському господарстві; · наявність значної трудоресурсної місткості у потенційних галузях малого підприємництва Чернігівщини – легкій, харчовій промисловості, ЖКГ, на транспорті, у комерційних галузях соціальної сфери, кустарних промислах; · особливості регіонального менталітету, системи розселення та історичного розвитку Чернігівщини, які створюють сприятливі соціально-історичні передумови розвитку малого підприємництва в традиційних галузях виробництва; · накопичений досвід розвитку малого підприємництва в районах області (організація молодіжних клубів при районних центрах зайнятості, випуск буклетів з профорієнтації в галузі малого бізнесу, проведення семінарів з питань підприємництва, організація цільових курсів “Підприємець-початківець”, “Круглих столів”, “Гарячих ліній”, “Днів юридичної допомоги підприємцям”, створення центру з економічно-правових витань “Діалог” тощо); · існуючі елементи інфраструктури підтримки малого підприємництва в області.
Варіанти розвитку малого підприємництва	Для досягнення наміченого необхідно, щоб до 2010 року середньорічний приріст кількості малих підприємств становив біля 400-500. одиниць з деяким уповільненням процесу зростання на
кінець прогнозного періоду (до 350–400 одиниць на рік). При таких темпах кількість малих підприємств у регіоні може складати: за оптимістичним варіантом, який спирається на очікувані позитивні зрушення в загальноекономічних та соціальних процесах регіону, зокрема – стійке економічне зростання, сприятливі структурні зрушення, інтенсивний розвиток ринкових відносин: · у 2010 р. – 7 тис.500 одиниць (67 од. на 10000 жителів); · у 2015 р. –9 тис.700 одиниць (92 од. на 10000 жителів). За песимістичним варіантом, середньорічний приріст кількості малих підприємств на протязі всього прогнозного періоду не перебільшить 100-300 одиниць на рік, причому первинні темпи зростання їх кількості будуть досить повільними, а найбільші очікуються на кінець періоду (2рр.). Згідно цьому, кількість малих підприємств може складати: · у 2010 р. – 6 тис. одиниць (54 од. на 10000 жителів); · у 2015 р. – 7 тис. одиниць (68 од. на 10000 жителів). Структурними зрушеннями у секторі малого підпри­ємництва Чернігівщини передбачається зниження питомої ваги підприємств сфери торгівлі та громадського харчування до% (проти 48,5 % у 2000 р.) та зростання кількісної частки малих підприємств, зайнятих у сільському господарстві та наданням послуг юридичним особам, операціями з нерухомістю до% та% (проти 5,2 % та 9,8 %, відповідно, у 2000 р.) за обома варіантами прогнозу.

6.2. Впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності