Доповідь пpо стан навколишнього пpиpодного сеpедовища в Хаpківській області в 2009 pоці (стр. 12 )

З метою спостереження, збирання, оброблення, передачі і збереження інформації необхідної для оцінки антропогенних викидів та поглинання парникових газів і прийняття відповідних управлінських рішень створюється Національна система оцінки антропогенних викидів та поглинання парникових газів. Національна система охоплює суб’єктів господарювання діяльність яких призводить або може призвести до антропогенних викидів та поглинання парникових газів.

Національна система оцінки антропогенних викидів та поглинання парникових газів передбачає:

-оцінку даних про антропогенні викиди та поглинання парникових газів;

-підготовку щорічного національного кадастру антропогенних викидів та поглинання парникових газів і національного повідомлення з питань зміни клімату, відповідно до вимог Кіотського протоколу;

- планування та проведення суб'єктами господарювання щорічної інвентаризації антропогенних викидів та поглинання парникових газів;

- складання щорічного національного кадастру антропогенних викидів та поглинання парникових газів і контроль за його якістю;

- забезпечення архівного зберігання інформації щорічного національного кадастру антропогенних викидів та поглинання парникових газів і матеріалів до нього.

Функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та поглинання парникових газів забезпечується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади з питань виконання вимог Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату та впровадження механізмів Кіотського протоколу, іншими уповноваженими державними органами, а також суб'єктами господарювання, які здійснюють викиди парникових газів та заходи, спрямовані на поглинання парникових газів.

Суб’єкти господарювання, що мають джерела і поглиначі парникових газів, зобов’язані у встановленому порядку безоплатно надавати необхідну інформацію для проведення інвентаризації і складання щорічного національного кадастру антропогенних викидів та поглинання парникових газів до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища і центрального органу виконавчої влади з питань виконання вимог Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату та впровадження механізмів Кіотського протоколу.

Порядок функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та поглинання парникових газів визначається Кабінетом Міністрів України.

Вуглекислий газ (CO2), метан (CH4), закис азоту (N2O) та озон (O3) є ПГ прямої дії, оскільки вони безпосередньо викликають парниковий ефект. Хоча ці гази постійно виробляються в атмосфері природним чином, збільшення їх концентрації останнім часом є значною мірою наслідком людської діяльності. Таке зростання концентрації ПГ вплинуло на атмосферний баланс Землі та в майбутньому може суттєво змінити клімат планети. З 1800 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері збільшилась більш ніж на 25%, концентрація метану більш ніж подвоїлась, концентрація закису азоту збільшилась на 8%.

Більш того, в результаті антропогенної діяльності з’явились парникові гази прямої дії, які раніше в атмосфері не спостерігалися. До них відносяться хлорфторовуглеці (CFCs) – родина створених людиною сполук, їх замінники гідрофторвуглеці (HFCs) та інші сполуки, як наприклад, перфторвуглеці (PFCs). Використання хлорфторвуглеців як речовин, що порушують озоновий шар Землі, контролюються Монреальським протоколом (1987 р.).

Крім того, існують інші гази, такі як моноксид вуглецю (CO), оксиди азоту (NOX) та леткі неметанові органічні сполуки (NMVOCs), які безпосередньо не є парниковими газами, але опосередковано впливають на парниковий ефект в результаті хімічних реакцій в атмосфері. Їх називають прекурсорами або парниковими газами непрямої дії.

При розробці національного кадастру ПГ в Україні згідно за рекомендаціями МДЕЗК враховувались три ПГ прямої дії: вуглекислий газ (CO2), метан (CH4), закис азоту (N2O), та ПГ непрямої дії: моноксид вуглецю (CO), оксиди азоту (NOX) та леткі неметанові органічні сполуки (NMVOCs).

В Україні в умовах нестабільної економіки та загостреної екологічної ситуації зміна клімату може мати серйозні наслідки.

Зростання промислового виробництва відбувається переважно на старій технічній і технологічній базі внаслідок залучення у виробничий процес потужностей, що раніше простоювали (відновлювальне зростання).

Скорочення і збільшення обсягів виробництва і надання послуг супроводжувалося значною мірою адекватною зміною обсягів споживання первинних енергоресурсів.

Результати наукових досліджень, проведених в останні роки, свідчать про те, що зміна клімату в Україні помітно впливає на сільське та лісове господарство, водні та прибережні ресурси. Висока вірогідність суттєвої зміни врожайності сільськогосподарських культур. У процесі потепління клімату на території України, ймовірно, буде проходити трансформація типів лісу, його видового складу, продуктивності та стабільності.

3.3. Політика у сфері адаптації до зміни клімату

Для формування національної адаптаційної політики в Україні проводяться комплексні дослідження, спрямовані на визначення позитивних і негативних наслідків глобального потепління. Ці дослідження стосуються різних сфер господарської діяльності і природного середовища як у цілому для країни, так і в регіональному аспекті. Південні регіони України належать до зони недостатнього зволоження, а північно-західні – до зони надмірного зволоження. Проведені дослідження показали, що географічний розподіл атмосферних опадів під впливом глобального потепління до 1–2°С є сприятливим для економіки України, тому що він вирівнює поле річної кількості атмосферних 8 ропадів на території країни.

Катастрофічним для України може бути зрушення в помірні широти північної периферії пояса субтропічних антициклонів, спричинене глобальним потеплінням. Це може призвести до необоротного процесу перетворення південних регіонів країни на пустелю. Правда, такий катастрофічний ефект для економіки України очікується, якщо глобальне потепління перейде рівень 2,5‑5,0°С (тобто через століття).

Основними несприятливими умовами для ведення сільського господарства є посушливі умови влітку і восени та несприятливі умови перезимівлі. У результаті зміни клімату в Україні трохи змінилась агрокліматична зональність – підсилилась посушливість крайньої східної частини країни, покращились умови зволоження в південнозахідних районах.

Зміна клімату може помітно вплинути на сільськогосподарське виробництво України. Ступінь готовності галузі до впровадження заходів щодо адаптації до очікуваних змін досить низька.

Головною зерновою культурою в Україні є озима пшениця, зона гарантованого вирощування якої може зрушитися в більш високі широти. У цьому разі її частина в структурі зернових може зменшитись до 20–25%. При цьому складаються умови для збільшення посівів ячменя, вівса, кукурудзи, зернобобових (до 20%), а також істотного збільшення обсягів вирощування фуражного зерна, розширення посівів багаторічних трав. Найбільш вразливими до процесів потепління є ліси з огляду забезпечення рекреації, збереження біорізноманіття, і соціального захисту населення, задіяного в лісопромисловому комплексі. Ідентифіковано такі основні адаптаційні заходи для лісового господарства:

- посилення робіт із захисту лісу від шкідників і хвороб;

- розвиток методичної бази робіт по захисту лісу від шкідників і хвороб;

- виведення стійких порід деревини, що забезпечували б високу продуктивність при прогнозованих змінах клімату;

- розвиток методів діагностики і прогнозування стану лісів;

- розвиток досліджень по селекції і вирощуванню нових культур.

У частині водопостачання для всіх кліматичних сценаріїв, що були розглянуті при розрахунках по моделі керування водними ресурсами, основна увага приділялась питному водопостачанню. Встановлено, що населення і тваринництво будуть забезпечені достатньою кількістю води. Разом з тим може відбутися погіршення якості поверхневих вод, особливо у маловодні роки. Заходи по адаптації мають передбачати використання для питного водопостачання глибоких підземних вод.

Для вирішення проблем зменшення викидів ПГ та адаптації екосистем до зміни клімату, в першу чергу, необхідно вивчати, контролювати та прогнозувати ці зміни на майбутнє. Необхідно проводити глибокі системні дослідження та поширювати інформацію серед населення з метою ознайомлення з проблемою глобальної зміни клімату.

4. Стан водних ресурсів

Харківська область розташована на вододілі двох річкових басейнів Дона (Сіверського Дінця) та Дніпра. Територіально до басейну Сіверського Дінця належать 17 адміністративних районів, до території Дніпра - 10. Регіон має надзвичайно низьку забезпеченість водними ресурсами - це 1,8 % від загальних водних ресурсів України. Водні ресурси області формуються як за рахунок атмосферних опадів (місцевий річковий стік, ґрунтова волога, підземні води), так і за рахунок зовнішнього притоку із суміжних територій (транзитні води Росії).

Харківська область розташована у північно-східній частині України та займає південно-західний край Середньоруської височини.

На півночі та північно-східній частині область межує з Бєлгородською областю Росії, на сході – з Луганською, на південно-східній частині – з Донецькою, на південно-західній частині – з Дніпропетровською, на заході – з Полтавською і на північно-західній частині – з Сумською областями України.

В фізико-географічному відношенні область розташована на межі лісостепової та степової зон в межах водорозділу річкових систем басейнів Дону та Дніпра.

Для Харківської області притаманні високий рівень урбанізації і індустріалізації та інтенсивне сільське господарство. Це в порівнянні з низьким рівнем забезпеченості водними ресурсами виносить на перший план екологічні проблеми та проблеми питного водопостачання населення.

Згідно Загальнодержавної програми розвитку водного господарства, затвердженої Законом України від 17.01.2002 року за № , забезпеченість водними ресурсами Харківської області у порівнянні з Україною в цілому, складає:

- середній по водності рік - 3,41 км,8 км3 у цілому по Україні);

- маловодний рік - 1,5 км3 (151,4 км3 у цілому по Україні);

- питомі середні місцеві ресурси на 1 жи,72 тис. м3 (1,04 км3 у цілому по Україні).

Джерелом покриття потреб у водних ресурсах по області є підземні води та поверхневі води басейну річок Сіверського Дінця та Дніпра.

Харківська область розташована у північно-східній частині України та займає південно-західний край Середньоруської височини.

На півночі та північно-східній частині область межує з Бєлгородською областю Росії, на сході – з Луганською, на південно-східній частині – з Донецькою, на південно-західній частині – з Дніпропетровською, на заході – з Полтавською і на північно-західній частині – з Сумською областями України.

В фізико-географічному відношенні область розташована на межі лісостепової та степової зон в межах водорозділу річкових систем басейнів Дону та Дніпра.

Площа території області складає 31,4 тис. км2, що складає 5,2 % території України (4 місце серед областей України).

Протяжність Харківської області:

- із півночі на південь - 200 км;

- із заходу на схід - 225 км.

В адміністративно-територіальному відношенні Харківська область розподілена на 27 адміністративно-територіальних районів, має 17 міст (в т. ч. 7 міст обласного підпорядкування), 61 селище міського типу та 1683 сільських населених пунктів. Адміністративний центр області – м. Харків.

Чисельність населення Харківської області станом на 01.12.2009 р. склала 2782,4тис. осіб, з них міське населення склало 80,0% від загальної кількості. Щільність населення на км² - 88 осіб.

Середньобагаторічна забезпеченість сумарними водними ресурсами на 1 жителя складає 1,35 тис. м3 /рік, в тому числі річковим стоком – 0,74 тис. м3 /рік.

Джерелом водопостачання населення та галузей економіки є підземні та поверхневі води басейну річок Сіверського Дінця та Дніпра. Крім того, в маловодні регіони області (Лозівський, Первомайський, Харківський райони) та м. Харків здійснюється перекидання води з каналу Дніпро-Донбас.

Наявні водні ресурси забезпечують потреби населення та галузей економіки в повному обсязі.

Прогнозні запаси підземних вод області складають у сумарному розрахунку 1432,2 млн. м3 /рік або 3867 тис. м3 /добу. Розвідані і затверджені експлуатаційні запаси – 385,5 млн. м3 /рік або 26,9 % від прогнозних.

Забір у звітному році становив 46,6 млн. м3, що не перевищує 12,1% затверджених експлуатаційних запасів.

Управління і раціональне використання водних ресурсів басейну Сіверського Дінця та Дніпра Харківській області.

Режим роботи основних водосховищ і водогосподарських систем

Для оптимального перерозподілу та зарегулювання річного стоку в Харківській області створено 57 водосховищ. Найбільші з них (Червонооскільське, Краснопавлівське, Печенізьке) – комплексного призначення, входять до єдиної водогосподарської системи канал Дніпро-Донбас – р. Сіверський Донець, що є основним джерелом водопостачання великого промислового регіону України, який включає Харківську, Донецьку, Луганську та частково Дніпропетровську області. Інші 54 водосховища використовуються для зрошення, сільгоспводопостачання, риборозведення та інших потреб.

Водосховища Харківської області підпорядковані різним організаціям:

1. КП "ВТП "Вода" ВУВГ «Донець» – Печенізьке, В’ялівське.

2. Слов'янському регіональному управлінню комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" – Червонооскільське.

3. Управлінню каналу "Дніпро-Донбас" – Краснопавлівське, Орільське.

4. Сіверсько-Донецькому басейновому управлінню водних ресурсів – Берекське.

5. Харківському облводгоспу – 15 водосховищ: Трав’янське, Муромське, Рогозянське, Великобурлуцьке, Олександрівське, Африканівське, Бідилівське, Гусинське, Коробківське, Прудянське, Слатінське, Тимофіївське, Шевелівське, Трудолюбівське та «Степок» (став-накопичувач).

6. Комунальному підприємству "Комплекс з експлуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації" (Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради) – Лозовенківське.

Територію Харківської області перетинають:

- канал Дніпро-Донбас І черга – для водопостачання м. Харків та інших населених пунктів Харківської області, а також – для подачі води в р. Сіверський Донець;

- водовод Кочеток-Харків для водопостачання м. Харків та інших населених пунктів Харківської області;

- водовод Краснопавлівське водосховище для водопостачання м. Харків та інших населених пунктів Харківської області дніпровською водою.

Режими роботи комплексних водосховищ пов’язані між собою: Печенізьке водосховище чинить регулюючий вплив на стік з верхньої частини басейну Сіверського Донця, від величини якого залежать величини попусків з Червонооскільського водосховища; в свою чергу подача води з Краснопавлівського водосховища залежить від наявності місцевих водних ресурсів, величина яких в значній мірі визначається запасом води в Печенізькому та Червонооскільському водосховищах.

Режими роботи водосховищ і водогосподарських систем у басейнах річок Сіверського Донця, Дніпра та Приазов'я в межах Харківської, Донецької та Луганської областей узгоджуються Сіверсько-Донецьким басейновим управлінням водних ресурсів з основними водокористувачами.

В Харківській області протягом 2009 року значно погіршилася ситуація з якістю питної води в Краснопавлівському водосховищі каналу Дніпро-Донбас, із якого подається вода населенню міст Харків, Лозова, Первомайськ та ряду інших населених пунктів Харківської області. Так, у місці питного водозабору на м. Харків, якість води по вмісту жорсткості варіювала в межах 7,9 до 8,1 ммоль/дм3 (при нормі 7,0 ммоль/дм3).

Крім того, у звітному році об’єм води у водосховищі зменшився на 52,091 млн. м3. На початок 2009 року об’єм водосховища складав 177,441 млн. м3 (43,28% від НПР), наприкінці року – 125,350 млн. м3 (30,6% від НПР). Динаміка зменшення об’єму в Краснопавлівському водосховищі у 2009 році наведена на рис. 4.1.

Рис.4.1 - Динаміка зменшення об’єму в Краснопавлівському водосховищі у 2009 році.

Заходи щодо поліпшення ситуації в Краснопавлівському водосховищі, у звітному році, розглядалися на засіданнях Міжвідомчої комісії Сіверсько-Донецького БУВР по встановленню режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем в басейнах річок Сіверського Дінця та Приазов’я, та на засіданні з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Харківської обласної державної адміністрації.

Харківською облдержадміністрацією були направлені листи Прем’єр-міністру України, першому віце-прем’єру України – голові Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій щодо необхідності виділення коштів на проведення в 2009 році водообміну в Краснопавлівському водосховищі (останній водообмін в Краснопавлівському водосховищі з подачею води із р. Дніпро був проведений у жовтні-листопаді місяці 2007р.). В результаті, Міністерство фінансів України, передбачило фінансування з державного бюджету на збільшення асигнувань Держводгоспу на оплату електроенергії для здійснення водообміну у Краснопавлівському водосховищі на 2010 р. (вих. /24758 від 16.09.09 р.).

4.1. Водні ресурси та їх використання

Основні показники забору та використання води в Харківській області

Таблиця 4.1.1.

№ п/п	Показники	2009рі, млн. м3	2008рік, млн. м3	Відхилення зб. (+) зм.(-)	% до мину-лого року
1.	Забір води всього в тому числі:	331,1	362,7	-31,6	91,3
	поверхневої	284,5	309,7	-25,2	91,9
	підземної	46,6	53,0	-6,4	87,9
2.	Використано на потреби всього	282,4	316,9	-34,5	89,1
	в тому числі: господарсько питні	142,7	150,1	-7,4	95,1
	виробничі	100,9	127,3	-26,4	79,3
	зрошення	1,8	2,5	-0,7	72,0
	сільгоспводопостачання	4,9	5,3	-0,4	92,4
	Інші потреби	32,1	31,7	-0,6	101,3
3.	Оборотне та повторне водопостачання	1404	1574	-170,0	89,2
4.	Втрати при транспортуванні	107,0	104,2	+2,8	102,7