Доповідь пpо стан навколишнього пpиpодного сеpедовища в Хаpківській області в 2009 pоці (стр. 24 )

5.4.2. Стан рекреаційних ресурсів та розвиток курортних зон

Таблиця 5.4.2.1.

Рекреаційні зони	Площа, тис. га	Ландшафтно – природна характеристика
Харківська	140,8	Басейни річок Уди та Лопань з лісовими масивами на прирічкових схилах правого та лівого берегів
Печенізька	63,2	Долина Печенізького водосховища з лісовими масивами на схилах правого та лівого берегів
Чугуївська	22,4	Долина річки Сіверський Донець з дібровними лісами на правому березі, заплавними луками та сосновими борами на пісчаних борових терасах
Зміївська	40,0	Те ж саме
Балаклійська	20,8	Те ж саме
Ізюмська	61,6	Те ж саме
Червонооскільська	40,0	Вздовж долини р. Оскіл та Червонооскільського водосховища. Нагірна діброва та соснові бори на лівобережній боровій терасі
Краснокутська	54,4	Вздовж річкових долини річок Мерло та Мерчик з схиловими та вододільними дібровами, заплавними та схиловими луками, сосновими борами на боровій терасі лівого берега

Створення умов для організації туризму і відпочинку можливе на територіях деяких об’єктів природно-заповідного фонду. В області, до категорій природно-заповідного фонду, де проводиться рекреаційна діяльність, відносяться національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, дендрологічні та зоологічні парки, ботанічний сад, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Наявність таких об’єктів має значний потенціал для розвитку туризму та проведення роботи з екологічної освіти та виховання населення. Але існує ряд факторів, що обмежують можливість туризму, це в першу чергу підвищення навантаження на природне середовище, що вимагає посилення охоронних заходів та відповідно значних додаткових вкладень.

В Печенізькій рекреаційній зоні на берегах Печенізького водосховища створені чудові зони відпочинку, дитячі пансіонати, спортивні бази, табори, бази відпочинку. Природні пляжі добре обладнані. В цій зоні розташований регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле» між селами Мартова, Артемівка та Борщова (Печенізький район). Площа парку 4997,6 га. Територія парку включає долинний комплекс річки Гнилушка та систему балок, сільськогосподарські угіддя, а також невеликі лісові масиви. На півдні територія парку прилягає до Печенізького водосховища. Надзвичайно сприятливий мікроклімат разом з наявністю пляжів, красивих краєвидів, живописних лісів, роблять і територію парку, і суміжні місцевості неперевершеними об’єктами рекреації, які вже давно оцінені жителями Харківської області. Відпочинок в цих місцях став традиційним.

В Зміївській рекреаційній зоні знаходиться національний природний парк «Гомільшанські ліси», на території якого, в районі с. Коропове, розміщується значна кількість баз і будинків відпочинку, пансіонатів, спортивних таборів. На території парку зосереджені найбільш великі озера басейну р.Сів. Донця: Лиман, Чайка, Комишувате, Борове, Біле. На озерах Лиман та Біле - чудові пляжі.

Територія парку багата пам’ятками культури різних геологічних епох, починаючи з епохи IV тисячоліття до н. е. до епохи Київської Русі включно. Тут розташовані селища, городища, могильники; деякі з них мають державне значення.

В Харківській зоні знаходиться курорт Березівські мінеральні води, розташований на відстані 25 км від міста Харків, біля селища Березівське Дергачівського району. Відкрито цей курорт було у 1862 році, але у переказах місцевих жителів джерело «теплих вод» з цілющими властивостями згадувалось і до цієї офіційної дати. З 1927 року на курорт Березівські мінеральні води направляють хворих за такими показниками: захворюванням шлунково-кишкового тракту, печінки і жовчного міхура, нирок та сечовивідних шляхів, з хворобами обміну речовин, тобто відповідно до наявності природних чинників: мінеральної води, торфових грязей, клімату, тощо.

Музей ім. розташований в селі Сковородинівка (до 1922 року - Пан-Іванівка) Золочівського району Харківської області. Музей є літературно-меморіальним комплексом, створений у зв’язку з 200-річчям з дня народження видатного філософа, письменника, педагога - Григорія Савича Сковороди, який провів тут останні чотири роки свого життя. У 1922 році село було перейменоване у Сковородинівку.

5.4.3. Історико-культурна спадщина

Історико-культурна спадщина області представлена парками - пам’ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення: “Краснокутський”, “Шарівський”, “Наталіївський”, “Старомерчицький”; дендрологічними парками – ХНАУ ім. єва загальнодержавного значення та дендропарком “Дружба” місцевого значення.

На сьогодні, в найкращому стані є парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва «Краснокутський», що зберігся до наших днів.

В минулому парк мав назву «Основ’янський Акліматизаційний сад Івана Івановича та Івана Назаровича Каразіних». В цьому парку вперше було акліматизовано більше 50 видів рослин. Зараз колекція включає біля 353 видів флори та 29 видів фауни – серед них гінкго дволопатевий, айлант найвищий, бундук канадський, тощо. На даний час це прекрасний ландшафтний парк з мережею алей, стежок, ставків, містками, дерев’яними скульптурами, альтанками, які створюють мальовничі краєвиди. Тут збереглися залишки підземних переходів, побудованих близько 300 років тому монахами Петропавлівського монастиря. Вони зараз відновлені, входи до підземель художньо оформлені. Дендрологічна колекція налічує понад 500 видів і форм цінних хвойних і листяних порід, серед яких багато екзотів і рідкісних видів.

На території зазначеного заповідного об’єкта розташовані унікальні поховання Івана Івановича та Івана Назаровича Каразіних, засновників національного університету та дендропарку І. Н. та І. І.Каразіних.

Ансамбль парку пам’ятки садово-паркового мистецтва “Шарівський” — один із найвиразніших серед пам'яток палацово-паркового будівництва нашої країни. Споруджено на початку ХІХ сторіччя, пізніше він був добудований і розширений. Утворився цілий архітектурний комплекс до якого крім величезного палацу, виконаного в готичному стилі, входить оранжерея, фазанник, терасовані кам’яні східці, головна брама. В садибі – чудовий парк, один з трьох найцінніших парків Харківщини. Та його частина, що безпосередньо прилягає до палацу вирішена в регулярному дусі. Її прикрасили розташовані в певній системі красиві тераси, зелень. При створенні палацового паркового комплексу використовувався готичний стиль і стиль ренесансу. Решта території парку непомітно зливається з дубовим пралісом. Ця частина парку була створена відомим паркобудівником Куфальдом в природному або ландшафтному стилі. Хвойні і листяні породи художньо скомпоновані в надзвичайно мальовничі групи, які непомітно зливаються з дубовим пралісом. Є в парку і гарний ставок. Особлива цінність парку в тому, що він є зразком ландшафтно-паркового мистецтва з використанням пралісів. В парку зростають 70 видів деревних і чагарникових порід, більшість з яких є екзотами: сосна Веймутова, бундук канадський, бархат амурський, туя західна, сосна чорна, псевдотсуга голуба, клен Леопольда, калина канадська. Крім цього, віковічні дерева аборигенної дендрофлори: більше 2 десятків дубів віком від 400 до 500 років, ялівець козацький, ялівець звичайний, барбарис звичайний, горобина звичайна.

Парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва “Старомерчицький” належить до найбільш цінних пам’яток архітектури не тільки в Харківській області, а й в усій Слобідській Україні. Він вважається першим пейзажним парком, створений на початку ХVIIIст. в с. Старий Мерчик. Свого часу його вважали одним із див світу та «шедеврів паркового класицизму». Первинний сад був закладений в 1724 році та розширений у роках. Парк розташований на схилах звивистої балки, створений в ландшафтному стилі. В цьому парку зелені масиви дерев чергуються з водними дзеркалами ставків. Внизу знаходиться партер із зеленими живоплотами та газонами. До партеру прилягають щільні насадження дерев, серед яких чимало старожилів.

Дендрологічний парк Харківського національного аграрного університету ім. єва оголошений заповідним в 1991 році, загальна площа – 22,8 га, з яких 14,1 га займає колекція і експозиція, 6 га – архівні та клинові насіннєві плантації сосни і дуба, маточно-сортові плантації фундука, решта – інтродукційний розплідник. В колекції дендропарку 80% дерев і кущів є екзотами.

На історико-археологічний об’єкт в с. Верхній Салтів Вовчанського району науковці вперше звернули увагу напередодні ХІІ Загальноросійського археологічного з’їзду, що проводився у м. Харков у 1902 році. Саме в цей час, на межі ХІХ і ХХ століття вчитель місцевої вехньосалтівської школи (ім’я якого присвоєно музею –заповіднику та одній з вулиць села Вехній Салтів) дослідив перші катакомбні поховання, які дали назву і започаткували вчення славнозвісної археологічної культури, що пов’язана з великим державним ранньосередньовічним утворенням – Хозарським магнатом.

Ця держава, яка займала території від північного Кавказу до Осколу і Сіверського Дінця від Волги до Дніпра, включала в себе різноетичне населення: алани й болгари, поркомовні і слов'янські племена. Вона мала значний влив на прискорений процес державотворення східних слов'ян і створення Київської Русі.

Археологічна пам'ятка Верхній Салтів містить в собі рештки городища із кам'яною цитаделлю, широкий поділ і посад (неукріплена частина), та 4 катакомбних могильники. В науковому розумінні історико-археологічний комплекс є взірцем для вивчення ранньосередньовічних старожитностей нашого краю. Це підтверджує той факт, що понад 100 років дослідники різних країн - України, Росії, Ізраїлю, Сполучених Штатів Америки, Австрії, Німеччини, Болгарії та Угорщини - виявляють неабияку зацікавленість у матеріалах даної пам'ятки. Починаючи з другої половини XX ст. практично і безперервно українські й російські науковці проводять тут археологічні дослідження, здобуваючи значний науково-інформативний матеріал. На підставі отриманих даних можливо вивчати практично всі питання розвитку ранньосередньовічного суспільства не тільки нашого регіону або країни, але й народів Євразії в цілому. Доказом тому є кілька дисертацій та монографій, а також сотні статей, які написані на матеріалах, виявлених саме у Верхньому Салтові.

Село Верхній Салтів — населений пункт, дуже цікавий з точки зору краєзнавства, етнографії і етнології.

Цей регіон з часів нашестя гунів і до татаро-монгольського вторгнення був етнічно і політично не стабільним, сюди періодично пересувались племена: сарматів, аланів, булгарів, хазарів, слов'ян, половців, печенігів, монголів, татар, турків, інших прибульців.

У місцевості, де зараз знаходиться село Верхній Салтів, на протязі всіх відомих історичних періодів відбувалися цікаві історичні події. (Можливо, саме сюди прямував князь Ігор під час свого славнозвісного походу, змальованого у «Слові о полку Ігоревім»).

Край багатий на старожитності козацького часу та періоду освоєння Слобожанщини, вивчення яких має не тільки наукове значення.

Саме тут, поблизу стародавнього капища, загинула у грудні 1918 року Єфименко О. Я., перша жінка-професор, що зробила значний внесок у розвиток української етнографії.

Верхній Салтів - єдине місце у Харківській області, де у повному обсязі можливо ознайомитися з минулим Слобожанщини. Саме сюди везуть школярів з усього регіону на уроки народознавства: тут проводяться уроки і з гончарства, і з писанкарства, і з народної вишивки, школярі знайомляться з побутом, ремеслами і промислами своїх попередників.

Комплекс будівель лікарні для робітників Володимирівської економії у с. Мурафа Краснокутського району (охоронний № 000 переліку пам'яток архітектури, затверджений рішенням Харківського облвиконкому від 05.03.1991 р. № 61) був зведений на замовлення відомого цукрозаводчика Харитоненка.

До складу комплексу належать: головний корпус, дві будівлі службових корпусів і водонапірна башта.

Всі будівлі комплексу були зведені у 1892 році, автора проекту та історію уведення пам'ятки не встановлено.

Територія комплексу зберегла основні риси первісного розпланування. Ділянка комплексу у плані має прямокутну конфігурацію. Два дерев'яних службових корпуси розташовані в глибині території двору, поряд одне-одного. Ділянка озеленена листяними і хвойними породами дерев та кущів, в тому числі рідкісними породами.

Комплекс будівель є цінним історичним архітектурним ансамблем, унікальним на території Харківської області по концентрації та схоронності об'єктів. Це - єдиний, збережений дотепер комплекс будівель, де всі об'єкти виконані із деревини. На території Харківської області взагалі збережено три водонапірних башти, водонапірна башта, в с. Мурафа - це єдина споруда, що виконана з деревини.

У 1965 року могила філософа згідно з Постановою РМ УРСР № 000 під № 55 була внесена до списку пам'ятників історії, що перебувають під охороною держави, є національною пам'яткою історії.

До наших днів зберігся пам'ятник архітектури XVIII ст. - будинок Ковалівських дві великі господарчі будівлі середини XIX ст., будинок оточений великим старовинним парком, що є фрагментом української паркової культури кінця XVIII - початку XIX ст. Біля ставка знаходяться улюблені місця філософа: криниця та 700-літній дуб. Біля дуба стоїть скульптура - пам'ятний знак роботи скульпторів Л.І.Жуковської та Д. Сови.

Неподалік від могили - пам'ятник і (скульптор І. П.Кавалерідзе, 1972 рік).

У 1960 році науковці Харківського університету А. М. Ніженець та А. П Ковалівський разом із директором Сковородинівської школи І. М. Глушком створили у школі, що знаходилася до 1970 року у будинку Ковалівських, музей на громадських засадах.

В 1972 році у с. Сковородинівці був відкритий літературно-меморіальний музей , у 2004 року музей набув статусу Обласного комунального закладу «Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди».

У грудні 2006 року розпочато роботи щодо створення на базі музею Державного історико-меморіального заповідника .

5.4.4. Туризм як фактор впливу на довкілля

Створення умов для організації туризму і відпочинку можливе на територіях деяких об’єктів природно-заповідного фонду. В області, до категорій природно-заповідного фонду, де проводиться рекреаційна діяльність, відносяться національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, дендрологічні та зоологічні парки, ботанічний сад, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Наявність таких об’єктів має значний потенціал для розвитку туризму та проведення роботи з екологічної освіти та виховання населення. Але існує ряд факторів, що обмежують можливість туризму, це в першу чергу підвищення навантаження на природне середовище, що вимагає посилення охоронних заходів та відповідно значних додаткових вкладень.

6. Стан земельних ресурсів та грунтів

6.1. Структура та стан земельних ресурсів

Харківська область - одна з 25 територіальних соціально-економічних систем України обласного рангу. Область розташована в північно-східній частині України.

Площа Харківської області складає 31,4 тис. км2, що становить 5,2% від території України. За цим показником область посідає 4 місце в країні, поступаючись лише Одеській, Дніпропетровській та Чернігівській областям.

Землі області простягаються з півночі на південь більш ніж на 210 км, із заходу на схід – на 225 км.

Харківська область є прикордонною територією. Віддаленість територій від центру країни, як свідчить історія, не сприяє їх розвитку. Однак, безпосереднє сусідство області з паливно-металургійною базою України, індустріальними областями Донбасу і Придніпров'я підвищує її економічний потенціал, що значною мірою компенсує сучасну "периферійність" місцезнаходження. До того ж Харківщина зберігає зручне транспортно-географічне положення на перетині міжнародних шляхів "північ-південь" і "схід-захід". Область перетинають автомобільні та залізничні магістральні шляхи, завдяки яким вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до Чорного та Балтійського морів, до багатьох промислових центрів за межами України.

У складі області 27 адміністративних районів. Місцевих рад – 458, з них сільських рад – 381, селищних - 60, міських - 17, в тому числі 7 міст обласного значення.

Рельєф території Харківської області за своїм походженням є в основних рисах флювіальним, тобто виробленим переважно дією вод, що текли. Територія області являє собою хвилясту рівнину, помірно розчленовану долинами річок. Загальна кількість річок довжиною більше 16 км складає 156, їх загальна довжина - 4650 км, також налічується більш ніж 960 струмків. Найкрупніша річка області - Сiверський Донець з притоками Оскіл, Уди, Мжа, Великий Бурлук, Сухий Торець.