Доповідь пpо стан навколишнього пpиpодного сеpедовища в Хаpківській області в 2009 pоці (стр. 27 )

Грунти – багатофункціональні системи, що мають важливе екологічне значення. Вони виконують функцію середовища існування, акумулятора і джерела речовини та енергії для організмів, проміжного ланцюга між біологічним і геологічним кругообігами, захисного бар’єра й умови нормального функціонування біосфери в цілому. Функціонування ґрунтів – значно впливає на стан ландшафтів і біосфери, а через них – на якість середовища існування населення. Крім того, ґрунтовий покрив є основою сільськогосподарського виробництва. Відповідно до даних ґрунтової зйомки в межах Харківської області нараховується більше 150 різновидів ґрунтів. Причиною такої розмаїтості є насамперед приуроченість території Харківській області до двох зон - лісостепової та степової. Найбільша розмаїтість і строкатість характерні для лісостепової частини області, хоча по площі вона менше степової частини. У північній (лісостеповій) частині області розповсюджені чорноземи глибокі, сірі, темно-сірі опідзолені та деградовані ґрунти, чорноземи опідзолені та деградовані. У ґрунтовому покриві степової зони переважають чорноземи звичайні та чорноземи звичайні глибокі.

Найродючішими ґрунтами області є чорноземи типові та опідзолені. Чорноземи звичайні глибокі та звичайні, внаслідок більшої посушливості кліматичних умов, мають меншу родючість. Серед інших менш поширених ґрунтів області в сільськогосподарському виробництві використовуються лучні чорноземні та лучні переважно солонцювато-солончакуваті ґрунти – 23 тис. га, чорноземи на пісках 7,7 тис. га, лучно-болотні та болотні ґрунти – 0,77 тис. га, практично не використовуються. Еродовані ґрунти займають 41 % площі с/г угідь. Погіршуються також водно і агрофізичні властивості грунтів. Особливо негативно впливають на стан агроландшафтів розораність сільсьгосподарських угідь, несприятливі природно-антропогенні процеси, техногенні викиди промисловості, забруднення та засмічення земель промисловими та побутовими відходами (свалкі, полігони), формування на території Харківської області гірнично-добувного комплексу, забрудненість радіонуклідами і пестицидами тощо.

В грунтовому покриві області переважають чорноземи типові (39,4%), звичайні глибокі (34,6%), звичайні (11,7%) та опідзолені (6,4%) Найродючішими є чорноземи типові та опідзолені ґрунти. Чорноземи звичайні глибокі та звичайні внаслідок більшої посушливості кліматичних умов мають меншу родючість. В ґрунтовому покриві області 40% площі займають ксероморфні види основних типів ґрунтів. Вони, внаслідок формування на схилах і відповідно гіршого волого забезпечення, мають менший на 15-30% потенціал продуктивності.

Серед інших менш поширених ґрунтів області в сільськогосподарському виробництві використовуються лучно-чорноземні та лучні переважно солонцювато-солончакуваті ґрунти (23 тис. га), чорноземи на пісках (7,7 тис. га) тощо. Лучно-болотні та болотні ґрунти (0,07 тис. га) практично не використовуються.

Характерними для території області є реградовані ґрунти. До них відносяться переважно темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи, що пройшли складний шлях розвитку. Значні площі реградованих ґрунтів розташовані в межиріччях Уди, Лопань та Харків, а також у басейні верхньої течії річки Мерла.

В окремих місцях області зустрічаються малогумусні чорноземи із слабкою структурою. Поряд з типовими чорноземами, але на значно меншій площі під впливом гігроморфних умов сформувались солонцюваті та лучні чорноземи. Вони розташовані біля річкових терас. У місцях поширення солонцюватих чорноземів зустрічаються і плями солонців – найменш родючих ґрунтів. Серед орних земель області нараховується 152,2 тис. га кислих і 58,5 тис. га солонцевих ґрунтів, які потребують постійної хімічної меліорації. Загальна облікова площа зрошуваних земель 90,7 тис. га, які є значним резервом збільшення валових зборів с/г продукції. Про те їх грунтово-меліоративний стан не відповідає науковим і технологічним умовам.

Рівень родючості ґрунтів Харківської області наближається до природного. За останні 10 років господарства області на 1 га посівної площі зменшили внесення в 3 рази органічних і в 12 разів мінеральних добрив.

6.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення

Основним призначенням сільськогосподарських земель є вирощування на них врожаю культур. Величина врожаю за однакових кліматичних і економічних умов та нормативних затрат буде залежати від родючості ґрунтів. Родючість ґрунту — це його здатність відповідати потребам рослин і забезпечити їх водою, елементами живлення, а їхні кореневі системи -сприятливими екологічними умовами. Родючість ґрунту залежить від багатьох його властивостей, але в основному визначається кінцевою кількістю основних показників, серед яких найпершим є вміст і запаси гумусу. Кількісна оцінка якості ґрунтів визначається їх бонітуванням.

Бонітування ґрунтів (від латинського — bonitas — доброякісність) — це спеціалізована генетико-виробнича класифікація ґрунтів, побудована за їх об'єктивними природними і стійко набутими у процесі сільськогосподарського використання ознаками та властивостями, які мають найбільше значення для сільськогосподарських культур, і виражена в кількісних показниках — балах.

Щорічно з 1 га орних земель виноситься 0,5-0,6 тонн гумусу. Баланс гумусу від'ємний.

Для підтримки бездефіцитного балансу гумусу необхідно вносити на 1 га по 10 тонн органічних добрив, а господарствами області в останні роки було внесено лише по 1,5-2,5 тонни.

З економічної точки зору, земельні ресурси найбільше інтенсивно використовуються у двох профілюючих галузях - промисловості й землеробстві.

6.3.2. Забруднення ґрунтів

Найбільшу небезпеку для навколишнього середовища являє собою забруднення ґрунтів і рослинної продукції важкими металами. Рівень забруднення ними вод і ґрунтів може істотно різнитися. Наприклад, найбільш інтенсивне забруднення ґрунтів важкими металами відмічається поблизу джерел забруднення. Зрошення посилює процеси міграції важких металів і, крім того, воно є додатковим джерелом надходження металів до ґрунту і рослин. Рівні та оцінка вмісту важких металів у зрошувальних водах, ґрунтах і рослинах практично не вивчені. Не вивчений також взаємозв'язок у поведінці металів у системі "вода ґрунт рослина". Тому досі не розроблено заходи щодо зменшення надходження важких металів до рослин.

Забруднення ґрунту важкими металами призводить до зміни фізико-хімічної системи ґрунтів, а дисперсна система є дуже стійкою до цього впливу. У першу чергу змінюються кислотно-лужні умови у напрямку, який залежить від насиченості ґрунту основами і рівня навантаження. Наступним етапом є декальцинація ґрунтів, яка визначається наступними факторами: водним режимом, вмістом обмінного кальцію і магнію та наявністю їх мінеральних форм (природна вилугованість від карбонатів), кислотністю опадів і ґрунтового розчину, характером навантаження (поступове або залпове), кількістю поглинутої забруднюючої речовини і терміном із моменту її надходження. Втрата агрегативної стійкості дисперсної системи може відбуватись тільки у неврівноваженому стані одразу після адсорбції важких металів, тривалість якого обумовлена водним режимом.

Основним механізмом негативної дії нафтових вуглеводнів на ґрунт є створення стійкої гідрофобної плівки на поверхні ґрунтових часточок. Залежно від фізичних властивостей забруднюючої речовини і рівня забруднення, набуті ґрунтом зміни можуть мати сталого характеру, можуть зменшуватися з часом, а можуть проявлятися лише в окремі, несприятливі за зволоженням, роки. Гідрофобізація ґрунту, обумовлена важкими фракціями нафти, набуває вирішального значення в умовах сильного забруднення (понад 20 л/м2).

В цілому на території Харківської області забруднення ґрунтів солями важких металів не перевищує ГДК. Аналогічна ситуація і з вмістом у грунтах залишкових кількостей пестицидів, перевіщень ГДК не відмічається.

Важливим питанням охорони природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як правило землеробство ґрунтується на рівнинно-прямолінійному землекористуванні без урахування природних комплексів і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості грунту та надійний його захист від ерозії, ефективне використання матеріально-технічних засобів, підвищення продуктивності галузі.

Новітніми досягненнями аграрної науки є досконаліші еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біосферна система поновлюваного землекористування прив'язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць, як басейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає загальну організацію господарювання в басейнах малих, середніх і великих річок. Вона будується на засадах рівнозначності для людини всіх штабів рельєфу в цих басейнах.

Важливою складовою цієї системи є налагодження повноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарського районування земель, господарське стимулювання грунтоохоронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування використання грунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан грунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або користувачам сільськогосподарських грунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, для ефективної дії Закону необхідно прийняти ряд підзаконних актів різного рівня, зокрема, державні програми охорони грунтів.

6.4 Охорона земель

Харківська область багата на чорноземні грунти, які визначаються найвищою родючістю серед усіх інших типів грунту. Однак нераціональне використання земельних ресурсів призводить до того, що українські чорноземи втрачають свої властивості, просто вивітрюються та вимиваються водами, і це, відповідно, призводить до погіршення якості земельних ресурсів України. Тому важливим стоїть питання раціонального використання земельних ресурсів та питання їх охорони.

Обсяги землеохоронних заходів в Харківської області продовжують залишатися недостатніми і фактично є неспівставними із рівнем поширеності деградаційних процесів. Протягом 2009 року не було розроблено ні одного проекту землеустрою з контурно-меліоративною організацією території сільскогосподарських підприємств. Повне закріплення в натурі (на місцевості) контурних меж полів і робочих ділянок взагалі не проводилося. Основним напрямком з охорони земель є впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, обліку земель, контролю за їх використанням на сучасному стані розвитку земельних відносин є формування територій новостворених сільських підприємств з оновленням планово-картографічних матеріалів і на їх основі складання проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств з контурно-меліоративною організацією території.

Радикальна екологізація і дійсна інтенсифікація агропромислового комплексу неможливі без оптимізації співвідношення земельних угідь. Можливо вважати оптимальним, коли відношення дестабільних факторів (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. До цього рахунку не входять урбанізовані і техногенно змінені території. Це означає, що розораність земель області не може перевищувати 40%, а частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь 50%.

Одним із основних напрямків підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва до останнього часу було максимально можливе розширення площ ріллі, що призвело до посилення розвитку ерозійних процесів, зниження родючості ґрунтів і порушення екологічної рівноваги навколишнього середовища. Тому розораність сільськогосподарських угідь в Харківській області досягає 81%. Такого рівня розораності не знає жодна країна світу.

Саме через це еродованість ріллі в області досягла 42 %, що є неприпустимим високим показником. Необґрунтоване науково ведення у сільськогосподарське використання малопродуктивних земель (сильноеродованих, піщаних, засолених та ін.) стало причиною не тільки значного економічного ризику, але сприяло розпорошенню матеріально-технічних ресурсів, що призвело до зниження темпів інтенсифікації виробництва, підвищення собівартості продукції, зменшення прибутків. Як показує світовий досвід, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва можливе лише за інтенсивного використання високородючих ґрунтів і за рахунок зниження вкладень у малопродуктивні землі.

Ефективне екологічно безпечне сільськогосподарське виробництво можливе лише за умови припинення еродування ґрунтів. Досвід ХХ століття безперечно показує, що одиничними заходами проблеми ерозії не вирішити. Необхідно створювати протиерозійно упорядковані агроландшафти, як просторову базу землеробства ХХI століття. Це можливо лише інженерними методами на підставі опрацьованих проектів. Заходи, що висвітлені у рекомендаціях є першим кроком на шляху створення надійного протиерозійного захисту. Але вони дозволять істотно зменшити ерозійні втрати грунту і підвищити ефективність рослинницьких технологій. Всі заходи пройшли широку апробацію, мають достатнє наукове забезпечення і їх впровадження не потребує спеціальних знань. В окремих випадках необхідні консультації науковців.

Рекультивація земель повинна бути завершуючим етапом тих виробничих процесів, які приводять до порушення ґрунтового покриву або літологічної основи території. Це перш за все рекультивація кар’єрів після добування корисних копалин на території Харківської області. Складання проектів рекультивації слід проводити одночасно з проектуванням основного виробничого об’єкту та враховувати весь комплекс природних, господарчих, економічних, соціальних та санітарно-гігіеничних факторів. Вони зазначають вибір направлення рекультиваційних робіт.

Багатосторонній вплив техногенезу на природні ландшафти і різна реакція екосистем не дозволяє однозначно вирішувати питання про рекультивацію будь-якої території. Не завжди являється доцільним встановлення минулих комплексів, які були до порушення природної середи. Одночасно рекультивіруємі землі та прилеглі до них території після завершення всього комплексу робіт повинні представляти собою організований та стійкий до техногенного впливу ландшафт.

Процеси урбанізації та індустріалізації територій, неконтрольоване сільськогосподарське навантаження на ґрунтовий покрив спричинили глибокі зміни природних властивостей земель, трасформацію внутрігрунтових процесів, втрату ними само відновлювальної здатності.

Найважливішим заходом збереження грунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обгрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.

Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку грунту, перехід на безплужний обробіток.

Впровадження поряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив.

Головною проблемою в питанні охорони земель залишається виділення коштів на реалізацію проектів з охорони земель. Фінансування заходів з охорони земель і ґрунтів, відповідно до ст. 55 Закону «Про охорону земель», здійснюється за рахунок державного бюджету України, місцевих бюджетів, у тому числі коштів, що надходять як відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, від плати за землю, а також коштів землевласників і землекористувачів та інших джерел, не заборонених законом. На жаль, на практиці ці заходи є малоефективними як через низький рівень фінансування державою заходів з охорони земель та ґрунтів, так і через юридичну нерозвиненість заходів, що становлять зміст економічного стимулювання в цій галузі, відсутність ефективного механізму його реалізації на практиці. Все це негативно позначається на якісному стані земель і як наслідок виникає потенційна небезпека для реального забезпечення екологічної безпеки.

6.5. Нормативно-правове та інституційне забезпечення, міжнародне співробітництво

Використання та охорона земель регулюються як загальними, так і спеціальними нормами земельного права, які враховують соціально-економічну та екологічну специфіку земель кожної категорії. Причому питома вага спеціальних норм земельного права в регулюванні суспільних відносин щодо використання земель різних категорій є досить великою. Тому закріплені у статтях 91 та 96 ЗК України обов'язки власників та користувачів земельних ділянок не є вичерпними. Законодавчими актами передбачені й інші їх обов'язки щодо використання та охорони земель земельних ділянок.

Отже, правове регулювання використання та охорони земель України враховує поділ її земельного фонду на окремі категорії земель. Крім того, в межах кожної з категорій земель можуть бути землі, вимоги щодо використання та охорони яких істотно відрізняються від вимог, що поширюються на всі землі відповідної категорії. Так, у складі земель сільськогосподарського призначення виділяються меліоровані сільськогосподарські угіддя, тобто угіддя, на яких штучно регулюється водний режим  (шляхом зрошення посушливих земель, осушення перезволожених земель тощо). У зв'язку з необхідністю проведення на таких землях штучного регулювання їх водного режиму меліоровані землі виділяються як окремий об'єкт правової охорони у складі земель сільськогосподарського призначення.

Загальні вимоги щодо цільового призначення та цільового використання і охорони кожної з категорій земель виявляються в їх назвах. Однак характер використання земельних ділянок, що входять навіть до одної категорії, може істотно різнитися. Тому земельним законодавством встановлені вимоги цільового використання земель, дотримання яких є важливим засобом забезпечення реалізації завдань раціонального використання та охорони як земельного фонду в цілому, так і окремих категорій земель зокрема. Цільове призначення земель означає, що надана громадянинові чи юридичній особі земельна ділянка у власність чи користування, в тому числі в оренду, має використовуватися відповідно до її цільового призначення. Так, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. Якщо ділянка надана для садівництва, то громадянин не може використовувати її для ведення фермерського господарства, і навпаки. Також громадянин не може використовувати таку земельну ділянку для несільськогосподарських цілей, наприклад, для будівництва магазину, майстерні тощо.

Цільове призначення земельних ділянок встановлюється уповноваженими державою органами і не може змінюватися власниками землі та землекористувачами самостійно. Згідно зі ст. 2 ЗК України віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення. Крім того, законодавство забороняє змінювати цільове призначення та переведення до інших категорій особливо цінних земель, до яких віднесені землі з чорноземними ґрунтами, коричневими ґрунтами Південного узбережжя Криму, землі з дерновими глибокими ґрунтами Закарпаття, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду та землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для інших потреб не допускається, за винятком випадків, визначених законом.

Отже, цільове призначення земель є ефективним засобом впливу держави на використання та охорону земель, за допомогою якого держава регулює процес розподілу земель країни на категорії та відповідно характер використання земельного фонду для задоволення різних суспільних потреб.

Спеціалістами держуправління у 2009 році проведена практична робота по обстеженню земельних ділянок, аналізу, підготовки висновків та погодження матеріалів землеустрою, розгляд матеріалів вибору земельних ділянок, які надходили до держуправлівння. На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008р. держуправлінням зупинено розгляд проектів землеустрою щодо вилучення земельних лісових ділянок, іх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення за рахунок земель лісогосподарського призначення. На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 року № 000, який набрав чинності з 14.10.2008 року, були внесені зміни до Земельного кодексу України, зокрема до статей 118,123, 151. Керуючись ст. 151 Земельного кодексу України, Постановою КМУ від 31.03.2004 р. № 000 “Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів” та листом Мінприроди від 16.12.2008 р. № 000/21/10-08 спеціалістами держуправління протягом 2009 року було розглянуто 7141 матеріалів місць розташування земельних ділянок з них 2502 - відхилено.

При розгляді проектів землеустрою особлива увага приділяється землям природно - заповідного фонду, водного фонду, особо цінним землям сільськогосподарського призначення. Аналіз проектів землеустрою та матеріалів вибору земельних ділянок свідчить, що продовжується практика надання органами місцевого самоврядування та виконавчої влади дозволів на розробку проектів землеустрою земельних ділянок сільськогосподарського призначення для цілей не пов’язаних з веденням сільськогосподарської діяльності, зі зміною цільового призначення та категорії земель, що є порушенням ст. ст. 3, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 23 Земельного кодексу України. В 2009 році спеціалістами держуправління було розглянуто 3846 проектів землеустрою з них 347 – відхилено (6652 в 2008 році, відхилено - 616), загальною площею 41246,56 га.

З метою реалізації концепції управління та регулювання природоохоронної діяльності в області, спеціалісти держуправління постійно приймають участь в комісіях які створюються для перевірки законності надання земельних ділянок органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади.

В 2008 році спеціалістами держуправління було проведено аналіз документів та надані консультації на отримання ліцензії у сфері поводження з пестицидами і агрохімікатами 13 фізичним та юридичним особам.

7. Надра

7.1. Мінерально-сировинна база

На території Харківської області обліковується 295 родовищ і 64 об’єкти обліку (з урахуванням комплексності) різноманітних корисних копалин, з яких 93 родовища і 34 об’єкти обліку експлуатується. Область повністью забезпечена будівельними пісками для будівельних розчинів, бетону і дорожньо-будівельних робіт. В наявності 23 родовища з балансовими запасами 262,2 млн. м3.

Мінерально-сировинна база області на 28,4% складається з паливно-енергетичних корисних копалин (нафта, газ, конденсат, кам’яне та буре вугілля), на 53,3% – з сировини для виробництва будівельних матеріалів, 1,1% складає група гірничо-хімічних корисних копалин, 14,4% припадає на питні, технічні та мінеральні підземні води, решту становить сировина кольорових металів (рудопроявлення срібла, родовища германію, розсипні родовища титано-цирконійових руд).

Паливно-енергетична база Харківської області складається також з кам’яного та бурого вугілля, якого налічується 7 родовищ. Кам’яне вугілля зосереджене на території Донецького басейну, якого налічується там 6 родовищ. Балансові запаси вугілля оцінені в 1987,1 млн. т за промисловими категоріями А+В+С1. Максимальна глибина залягання вугленосних пластів коливається від 750 до 1550 м. Одна ділянка – Успенівська №1-2 підготовлена під будівництво шахти виробничою потужністю 1,5 млн. т вугілля на рік. Інші 5 родовищ є перспективними для розвідки. За марками вугілля належить до довгополум’яного та довгополум’яногазового.

З небудівельних твердих корисних копалин необхідно визначити розвідані на території області 3 родовища формувальних пісків(Гусарівське, Вишівське та Благодатівське) із загальними запасами 209, 2 млн. т.

7.1.1 Стан та використання мінерально-сировинної бази

Формування на території Харківської області гірничо-добувного комплексу та пов’язаних з ним техногенно-екологічних проблем, серед яких на сам перед необхідно виділити високий ступінь техногенного навантаження на територію та забруднення довкілля, формування великих обсягів відходів, активізацію і розвиток небезпечних екзогенних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов.

На території Харківської області знаходиться 54 родовища вуглеводнів, більша частина яких комплексні. З них 4 – нафтових, 6 – газових, 30 – газоконденсатних, 13 – нафтогазоконденсатних, 1 – нафтогазове.

Запаси вільного газу підраховані на 50 об’єктах у кількості 323,096 млрд. м3 за категоріями А+В+С1 (32,21% від запасів України). Видобуток вільного газу, який в основному здійснюється на Шебелинському, Єфремівському, Мелихівському, Західно-Хрестищенському, Медведівському, газоконденсатних родовищах, за 2006 р. склав 7,734 млрд. м3 (39,36% від видобутку в Україні).

Видобувні запаси розчиненого у нафті газу підраховані на 12 родовищах у кількості 1,540 млрд. м3 за категоріями А+В+С1 (5,73%). У 2006 р. видобуток склав 0,126 млрд. м3 або 11,4% від загального видобутку по Україні.

Видобувні запаси нафти обліковуються на 18 нафтових об’єктах у кількості 5,223 млн. т за категоріями А+В+С1 (4,58% від загальних запасів в Україні). Видобуток нафти за 2006 р. склав 0,194 млрд. м3 (6,02% від загальних запасів в Україні).

Газовий конденсат підрахований на 43 об’єктах у кількості 10,724 млн. т за категоріями А+В+С1 (16,85% від загальних запасів в Україні). Видобуток за 2006 р. склав 0,173 млрд. м3 (15,53% від видобутку в Україні).

Перспективними для видобутку газу після проведення повного обсягу геологорозвідувальних робіт є три об’єкти, які підготовлені для глибокого пошуково-розвідувального буріння: Степківська, Токарська, Геніївська площі.

Буре вугілля зосереджене на єдиному Новодмитрівському родовищі з балансовими запасами 390,0 млн. т промислових категорій А+В+С1. Родовище підготовлене під будівництво розрізу виробничою потужністю 9 млн. т вугілля на рік.

Торф в області представлений 34 родовищами з прогнозними ресурсами 4,5 млн. т, з яких 7 родовищ з ресурсами 0,5 млн. т затоплені і забудовані.

В області відомо 22 перспективні родовища сапропелю з балансовими запасами 6,3 млн. т за категорією С2. Окрім того, виявлено 15 озер з прогнозними ресурсами сапропелю близько 12,9 млн. т.

Металічні корисні копалини представлені Краснокутським родовищем титано-цирконієвих руд та германієм, що є супутньою корисною копалиною кам’яного вугілля ділянки Успенівська №1-2.

В Первомайському районі області за результатами пошуково-оціночних робіт виявлене Біляївське свинцево-цинкове родовище. Запаси свинцю і цинку підраховані за категорією С2 до глибини 400 м, в інтервалі 400-700 м підраховані прогнозні ресурси за категорією Р3. Підрахунок запасів і оцінка прогнозних ресурсів проведені по рядовим і багатим (в сумі вміст свинцю і цинку більше 5%) рудам. Рентабельною являється розробка тільки багатих руд.

Поряд з родовищами газу, нафти та підземних вод найважливіше значення для економіки області мають родовища твердих корисних копалин. Державним балансом України по Харківській області обліковано 187 родовищ 15-ти видів твердих корисних копалин (вугілля, сапропель, титан, сіль кухонна, фарбова сировина, абразивна сировина, камінь будівельний, формувальні, скляні та будівельні піски, крейда, вапняк, цементна сировина, керамзитова та цегельно-черепична сировина), з яких 71 родовище 11-ти видів корисних копалин експлуатується.

Харківська область має добре розвинену сировинну базу промисловості будівельних матеріалів. На її території налічується 150 родовищ корисних копалин і 5 об’єктів обліку родовищ корисних копалин що застосовуються у будівництві, з яких розробляється лише 25 родовищ і 1 об’єкт обліку.

А також розвідано три родовища формувальних пісків (Гусарівське, Вишнівське і Благодатівське) з загальними запасами по категорії А+В+С – 210,9 млн. т. З них 2 розробляються (Гусарівське і Вишнівське) з загальними запасами 209767 тис. тонн.

Кухонна сіль в області представлена одним родовищем – Єфремівським, яке розробляється. Запаси корисної копалини по категорії А+В+С складають 390,4 млн. т. Видобуток солі за 2006 рік склав 16,9 млн. т.

Відкрито одне родовище охристих глин (Суха Кам’янка), сировина якого може використовуватись для виробництва мінеральних пігментів. Запаси його складають 186,6 тис. т, але через низьку якість корисної копалини родовище не розробляється.

Скляна сировина представлена 3 родовищами кварцових пісків - Новоселівським, Берестовеньківським та Караванським, врахованих Держбалансом. У промисловій розробці перебуває Новоселівське з запасами 22,7 млн. тонн. Існують можливості й для подальшого розвитку цієї сировинної бази.

Керамзитова сировина представлена 3 родовищами і 1 об’єктом бліку, але освоєне тільки одне (Харківське) з запасами по категорії А+В+С – 3,6 млн. м3 Видобуток у 2006 році склав 24,67 тис. м3. Виробництво керамзиту можливе за рахунок збільшення потужності діючих заводів, а також залучення до експлуатації резервних родовищ Першотравневого та Смирнівського.

Україна не має жодного підготовленого до промислової експлуатації родовища фосфоритів. Сировина для виробництва фосфорних добрив завозиться з Північної Африки. Але коштів на завершення розвідки перспективних, екологічно чистих родовищ фосфоритів у Ізюмському районі досі не знаходиться. Матеріально – сировинна база представлена в табл.7.1.1.1.

Мінерально-сировинна база

Таблиця 7.1.1.1

Види корисних копалин	Загальна кількість родовищ	Родовища, що розробляються	Одиниця виміру	Видо­буток сировини в 2008 р.	Балансові запаси станом на 01.01.2010 р.
А+В+С1	С2	в т. ч. по родовищах, що розробляються
2008	2009	2008	2009	А+В+С1	С2
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Вугілля кам'яне	7	6	-	6	тис. т	*	1987130	94019	-	-
Вугілля буре	1	1	-	1	тис. т	*	389985	-	-	-
Сапропель	22	22	-	-	тис. т	*	-	6456	-	-
Торф	2	2	-	-	тис. т	*	283	-	-	-
Керамзитова сировина	2+2*	4	1	1	тис. м3	24,5	21201,93	8420	3552,93	-
Цегельно-черепична сировина	100+3*	14+1*	100+3*	14+1*	тис. м3	121,6	33	1872	9536,93	64
сіль кухонна кам’яна	1	1	1	1	тис. т	0,7	5	149067	5	149067
фарбова сировина	1	1	0	0	тис. т	*	186,6	29,1	-	-
абразивна сировина	1	1	1	1	руда, тис. т	88,2	25823	0	25823	0
пісок формувальний	3	3	2	2	тис. т	204	207448	110163	113225	23373
цементна сировина	3	3	2	2	тис. т	4830	388971	6311	381524	6311
вапняк для випалювання вапна	1	1	0	0	тис. т	*	9436	-	-	-
крейда будівельна	12	12	2	4	тис. т	5,36	49037,95	0	22210,95	0
скляна сировина	3	3	2	2	тис. т	729	107066	11750	26089	11,75
пісок будівельний	24+1*	24+2*	8	7+1*	тис. м3	1159,07	36	58602	34193,26	4026
пісок для пісочниць локомотивів	1	1	-	-	тис. м3	*	56	-	-	-
камінь будівельний	4+1*	4+1*	0	0	тисм3	*	18975	0	0	0
Газ природний	51	52	27	27	млн. м3	8262	328888	102241	276168	79293
Нафта	18	14+4*	10	9+2*	тист	119	4862	2118	3671	1103
Конденсат газовий	44	46	25	27	тис..т	172	10330	3334	7953	2534
Вода підземна прісна	43	46	27	29	млн. м3/доб	*	-	-	-	-
Вода підземна мінеральна	3	3	2	2	млн. м3/доб	*	-	-	-	-

* інформація не надана