Тематика лекцій (стр. 6 )

Центральною категорією кантівської етики є борг. Моральним є такий вчинок, який здійснений виключно з пошані до боргу, етичного закону усередині нас.

Кант фактично проголосив незалежність, автономію моралі від всіх інших сфер буття, її характер, що нізвідки не виводиться, тобто апріорність, безпредпосылочность і безпідставність.

За допомогою цього він виявив специфічну несводимость моралі до інших способів мотивації і регуляції поведінки людини, її безумовний і безкорисливий характер. Він підкреслив специфічну властивість моралі бути глибоко внутрішнім регулятором поведінки, цінність якої насамперед залежить від суб'єктивного відношення людини до свого боргу і взагалі етичних вимог.

Мораль – це область практичного розуму, який виявляє себе і керує людиною за допомогою етичного долженствования, пояснити і розкрити зміст якого теоретичний розум, тобто людське пізнання, не в силах.

6. Західна етична думка ХХ століття

Аналіз етичних вченьНового та Новтнього часу свідчить, що вони розвивалися залежно від етапів еволюції суспільства. ХХ ст. – час бурхливих та культурних подій, час стримкого розвитку науки і техніки, якісних змін у виробництві, глобальних проблем. Загальна криза культури і прагнення гармонізувати й удосконалити світ та душу індивідів віддзеркалилися й в етичних шуканнях.

Розмову проетику ХХ ст. ми розпочнемо з етики, яку можна назвати марксистсько-ленінською. Марксистська фіософія, зберігаючи звязки з досвідом попередньой етичної думки, завжди претендувала напринципово новий підхід у вивченні сутності моралі. Дослідження сутності моралі було зведено до завдань класосої боротьби пролетаріату, до революційної стратегії і тактики. У рамках соціалистичного суспільства етична наука зосередила свою увагу на таких проблемах як дослідження історії етичної думки; обгрунтування нормативної етики радянского суспільства; розробка теорії морального виховання - тобто проблемах педагогісної етики; акценвання питань професійної етики.

З початку ХХ ст., у звязку із посиленням кризових явищ капіталістичного суспільства, відбуваються зміни в буржуазної моралі, які виявилися у відмові від принципу гуманізму, масовому насільстві, розпусті, демагогії та популізмі. Все це у найбільш концентроаний формі віявилося у фашисьтській ідеології. Так. Гітлер, проголошуючи своє кредо, відкрито заявляв: «У політиці я не знаю ніяких моральних авторитетів і законів»; «Ми повинні відібрати людей, які не дозволять, щоб ними керували міркування моралі».

Характеризуючи етичну думку ХХ ст.. треба сказати, що у межах різних філософських шкіл виникають самостійні концепції моральності, які базуються на принципах релятивизму, волюнтарізму, субєктивізму та відвертого цинізму. Трагічні суперечності ХХ ст. знайшли відповідний відбиток у пошуках мислітелів екзестенціальної орієнтації. Екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю) візначає моральність не як істинне буття, а лише як засіб суспілного маніпулювання особистістю, тобто, в цілому, як дещо вороже людини.

Етична концепція прагматизму (Ч. С.Пірс, У. Джеймс та ін.) заперечує теоретичний аспект моралі та зводить її до розглядання утилітарних життєвих проблем, до «практичної науки». Основу моралі складає досягнення користі будь-якою ціною й будь-якими засобами, що означає виправдання будь-якої мети й характеру діяльності.

Серед релігійних напрямів у етиці слід виділити неотомізм та неопротестантизм. Етика неотомізму виходить з того, що витоком моралі є Божий Розум, який визначає моральні вимоги до людини. Головою причиною морлаьного зла є відступ від норм релігійної моралі. Моральність людини повязана із безумовним виконанням «Божого закону», який є єдиним дороговказом до «вічного блаженства на тому світі», «морлаьного самовдосконалення».

Однією з найвпливовіших філософських течій ХХ ст. є психоаналіз, видатним представником якого є німецько0американський філософ Е. Фромм (1900-1980 рр.). Гуманістична етика Е. Фромма вважає, що цінності, судження, в тому числі, й етичні можуть бути створені лише на основі розуму, для чого людина повинна пізнати саму себе, свою природу, властиівості та типи людського характеру. Позитивним типом особистості є такий, для якого характерні продуктивна орієнтація та творча діяльність.

Треба зауважити., що кінець ХХ ст. у європейськії етиці характеризується переходом до прикладної етики. Прикладна етика займається моральними колізіями у конкретних сферах суспільної практики та існує як сукупність дисциплін - біоетика, етика бізнесу, етика науки, політична етика тощо.

“Затверджую”

Завідувач кафедри

_____________

Лекція 3.

Тема: ВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ

Мета: розкрити специфіку та характерні риси вищіх моральних цінностей, їх соціокультурну значущість. На прикладах таких цінностей як «щастя», «свободи», «сенсу життя» проаналізувати об’єктивний і субїективний виміри прояву вищіх моральних цінностей

План

1.  Сенс життя

2.  Свобода

3.  Щастя

Література

1.  Канке ответственности: Теория морали будущего / . – М.: Логос, 2003. – 400 с.

2.  Канке этика: Учебник. 2-е изд., стереотип. / . – М.: Омега-Л, 2008. – 400 с.

3.  Кондрашев : История и теория / // Кондрашев : История и теория; Чичина : Особенности художественных эпох и направлений: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. – С. 3 – 307.

4.  Ладатко и культура управления: Учебник / . – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. – 320 с.

5.  Мишаткина этика: Учебное пособие / . – Ростов-на-Дону: Феникс, ТетраСистемс, 2004. – 304 с.

6.  Мишаткина : Учебное пособие. 5-е изд. / , , и др. – М.: Новое знание, 2008. – 584 с.

Основний зміст

Лекцію присвячено встановленю специфіки та характерних рис вищіх моральних цінностей, їх соціокультурної та загальнолюдської значущісті. На прикладах таких цінностей як «сенсу життя», «щастя», «свободи» надається аналіз об’єктивного і субїективного вимірів прояву вищіх моральних цінностей.

Тема 3. ВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ

План

1. Сенс життя

2. Свобода

3. Щастя

Що таке «цінність» інтуїтивно ясно кожному. Це поняття виражає значущість, яку щось має для нас. Саме мої переваги складають основу орієнтації в житті. Мораль як засоби такої орієнтації пропонує уявлення про сенс життя, щастя, свободу, роздуми про яких займають кожну людину. І кожен повинен визначитися в них самостійно, адже проблеми ці носять особовий, навіть інтимний характер. Тут неможливо давати конкретні поради і рецепти, тому пропонує можливі способи міркувань про природу вищих моральних цінностей.

1. Сенс життя

Життя і смерть як етичні уявлення. Нежива природа не знає смерті як такий. Атоми і молекули не мають індивідуальності і власної долі, ті, що руйнуються і зникають, через якийсь час виникають знов, схожі, як дві краплі води, на попередніх. Природа нежива, підкоряючись законам збереження, вічно міняє свої форми, але залишається сама собою. Жива природа знає індивідуальну смерть своїх особин і видів. Життя, яке виражається в обміні речовин, зростанні і виробництві собі подібних, рано чи пізно вичерпується. Але рослина або тварина не настільки унікальні, щоб особини, що прийшли на їх місце, не могли замінити що пішли в усіх відношеннях. Вмираючи восени, природа відроджується навесні - створюється поетичний спосіб життя, як вічної юності, вічного оновлення. Але біологічний мир існує безцільно. До чого почне прагнути те, що не має кінця.

І лише людина зі всіх живих істот обтяжена справжньою смертю, кінцем особистого буття. Смерть для нас - трагедія, зло, нісенітниця, що не має виправдання. Бо гине не особина, а особа; не тільки тіло, але і душа; не тільки представник роду, але і унікальна істота, заміни якому немає. Тому у всі часи люди бажали для себе безсмертя, вважали себе за гідних його, шукали можливості для його досягнення.

Але безсмертне життя не має ні мети, ні сенсу. До чого докладати зусилля, якщо будь-які можливості можуть бути реалізовані в нескінченності? Так проблеми сенсу життя немає для богів. Старогрецькі боги вдавалися до безтурботної гри, в якій будь-яка трагедія, злочин, брехні не мають особливого значення і втрачаються в нескінченності буття. Ніякий вчинок не остаточний, все можна переграти, тому боги Олімпу сміються над людьми і їх тлінною метушнею.

Людина ж смертна. І перспектива зникнення примушує нас битися над питанням: чи є сенс жити взагалі, і який сенс швидкоплинного існування? Задаємося ми цим питанням постійно, бо на нього немає єдиної і остаточної відповіді. Кожна людина, покоління, суспільство повинні шукати його самостійно. Навіщо? Затверджуючи свідомість життя, її немарноту, ми справляємося із страхом смерті, ми розсовуємо своє коротеньке життя за межі відведеного їй біологічного часу, щоб в моральному плані подолати смерть, раз вже не можна позбавитися від неї фізично. Пошук сенсу життя - це і є боротьба за людське безсмертя.

Постановка проблеми сенсу життя

Щодо сенсу життя в історії етики була безліч думок. 1. Природно почати пошуки сенсу життя в самому житті, у сфері людських явищ і інтересів. Хто, наприклад, не хоче отримати максимум насолоди (гедонізм)? Прагнучи до задоволень і уникаючи страждань, ми зробимо своє існування приємним, але чи саме це головне? Недотримання міри в задоволеннях може піти в шкоду, та і у виборі їх слід бути порозбірливіше. Інший варіант: всякий прагне до особистої вигоди і користі, в чому і полягає сенс життєвих зусиль людини (утилітаризм). Утіливши таку модель на практиці, виявишся закінченим егоїстом.

Третій варіант: людина бажає бути щасливим (эвдемонизм). Залишається вирішити, в чому ж полягає щастя. Відзначимо наступне: 1. Індивідуальне щастя кожен бачить по-своєму, тому загальне правило щодо сенсу життя так не вивести. 2. Етична людина не може досягати власного щастя за рахунок нещастя інших і навіть насолоджуватися власним щастям, поки інші страждають. Це означає, що свої устремління доводиться, так або інакше, погоджувати з інтересами тих, що оточують. 3. Нарешті, декілька дивне, але корисне питання: а який сенс бути щасливим?