Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 11 )

Сучасна актуалізація спадщини В. Сухомлинського пояснюється об’єктивним зростанням інтересу суспільства до етичних проблем і потребою нового обґрунтування моральних цінностей та ідеалів людини третього тисячоліття.

Витоки гуманістичної системи В. Сухомлинського – у народній мудрості, що надихала сільського вчителя на створення культів Вітчизни, Матері, Праці, природи, краси, Слова.

Своєю практичною діяльністю він переконливо довів, що добрі почуття сягають своїм корінням дитинства, а людяність, доброта, ласка й доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу довкілля.

Для впровадження спадщини В. Сухомлинського в роботу з дітьми в закладі розробили схему дій у чотирьох напрямках: рідна природа, дитина і навколишній світ, мовленнєве спілкування і художня література, образотворче мистецтво й художня праця. На основі цієї схеми розроблено на рік план-сітку занять у середній та старшій групах з використанням творів В. Сухомлинського.

Часто-густо заняття з художньої літератури проводилися в комплексі з малюванням чи аплікацією, щоб діти могли передати почуте, побачене, відчуте на аркуші паперу і «вкласти» в малюнок усі свої емоції та відчуття, обрати відповідні кольори, що характеризують настрій, почуття.

Багато радощів приносить дітям ігри-драматизації казок В. Сухомлинського. Цей вид роботи сприяє духовному, моральному, естетичному розвиткові малюків. З цією метою виготовили атрибути до ігор-драматизацій за творами Василя Сухомлинського.

У роботі в цьому напрямі підтримуємо тісний зв'язок із батьками своїх вихованців. Із метою ознайомлення батьків з ідеями В. Сухомлинського регулярно готуємо матеріали в інформаційний вісник, рекомендуємо художні твори для читання вдома.

Неабияку роль зіграв «щоденник хороших учинків», який розміщений у роздягальні. Кожна мама хоче бачити ім’я своєї дитини в щоденнику, тому всіляко спонукаємо дитину до хороших вчинків.

Батьки зацікавлені в тому, щоб діти виросли хорошими, чуйними, чесними та безкорисливими, уміли поважати старших, тому вони надають нам підтримку та консультуються з багатьох питань.

Морально-етичне виховання дошкільників – процес тривалий і побачити результативність роботи з дітьми та ще й у середній групі важко. Проте результати є. Діти знають багато творів В. Сухомлинського, охоче слухають їх і з великою радістю показують інсценівки за казками Василя Олександровича. Послухавши казку кілька разів, діти дають характеристику героям, оцінюють їхні вчинки. У дітей поповнився словниковий запас словами-ознаками, що характеризують позитивних героїв: чуйний, доброзичливий, уважний, чесний тощо. Діти мають бажання бути схожими на кращих героїв, відчувають радість від своїх хороших учинків. Практичні навички малюків можна побачити не стільки на заняттях, скільки, спостерігаючи за ними, у повсякденному житті. Можна констатувати, що діти почали стежити за своєю поведінкою.

Робота в цьому напрямі триватиме. Сподіваємося, що наші вихованці виростуть чемними і пристойними людьми. Ми докладаємо до цього всіх зусиль, використовуючи невичерпну спадщину В. Сухомлинського.

Таким чином, щоб відповідати вимогам своєї професії й гарантувати високу якість навчально-виховного процесу, педагог має прагнути стати справжнім професіоналом, майстром своєї справи, досягти вершин педагогічної майстерності. Стимулом до «руху вгору» може стати дещо прагматичний вислів : «наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу… Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».

Симонюк Наталія Дем’янівна,

вчитель початкових класів

Володимирецького районного колегіуму

Мистецтво підніматися до почуттів дитини

(за педагогічною спадщиною Януша Корчака)

Ви говорите:

- Діти нас стомлюють. Ви маєте рацію.

Ви пояснюєте:

- Треба опускатися до їхніх розумінь.

Опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися. Помиляєтеся.

Не від цього ми втомлюємося.

А тому, що треба підніматися до їхніх почуттів.

Підніматися ставати навшпиньки, тягнутися,

щоб не образити…

Януш Корчак польський педагог-гуманіст

Кожна визначна людина залишає нам свої ідеї і свій образ. Ідея Януша Корчака була, по суті, одна, і такого вона значення, що, наприклад, в послідовному курсі історії педагогіки визначене місце Янушу Корчаку знайдеш не відразу: про нього можна з однаковим правом розповідати до Руссо і після Песталоцці, між Ушинським і Макаренко, відразу після Марії Монтесорі і разом з Сухомлинським. З нього можна починати курс, а можна і закінчувати їм, бо ідея Януша Корчака відома людству з того часу, як воно стало людством: вихователь повинен любити дітей.

Особистість Януша Корчака, старої людини з добрими, проникливими очима, зливається з його ідеєю. У 29 років зробив остаточний вибір – відмовився від сім'ї, від особистого життя, щоб всього себе присвятити чужим дітям і дитинству.

Відданість батька – дітям, лікаря – пацієнтам, відданість вченого – науці і відданість письменника – літературі були для нього одне і те ж: щастя, яке знають тільки педагоги. Коли 200 його вихованців фашисти відправили до табору смерті, в Треблінку, старому лікареві запропонували залишитися, але він пішов зі своїми дітьми. Є вчинки, для яких треба мати героїчний характер; їм володіють не всі. Для подвигу Корчака треба бути просто людиною. Але це важко.

Це, по суті, і є любов до дітей, та і взагалі любов. Любити – означає не залишати живої істоти перед лицем життя.

Той, хто любить може вимагати, а хто не любить і по голівці не повинен гладити. Всяке спілкування з дитиною без любові – це спілкування без уваги, порожнє спілкування. Воно згубне для дітей.

Образ Януша Корчака склався в нашій свідомості так, що ми уявляємо собі добру, і перш за все добру, людину. Але він писав: «Якщо життя вимагає іклів, хіба маємо право ми озброювати дітей одним рум'янцем сорому та тихими зітханнями? Твій обов'язок – виховати людей, а не овечок, працівників, а не проповідників: у здоровому тілі здоровий дух. А здоровий дух не сентиментальний і не любить бути жертвою». Корчак дивиться на життя тверезо, він менше всього ідеаліст або прихильник безмежного терпіння.

Педагогіка Януша Корчака об’єднує в собі безтрепетний реалізм чоловіка і мрійливу поетичність дитини. Але в першу чергу Януш Корчак учить нас мужності – мужності виховувати, мужності любити дітей такими, які вони є, щоб від наший любові вони ставали кращі, ніж є. І поки читаєш Корчака, звичне поняття «Любов до дітей» наповнюється новим складним сенсом.

Теорія і практика

Завдяки теорії – я знаю, а завдяки практиці – я відчуваю.

Починаю з того, що знають інші, будую так, як можу сам, хочу – ґрунтовно і чесно – не по наказу ззовні, не із страху перед чужим контролем, а по своїй добрій волі, під невпинним наглядом совісті. Не заради зручності, а заради духовного збагачення себе. Довіряючи в однаковій мірі чужому і своїй думці. Не знаючи, я шукаю і ставлю питання. У праці я загартовуюся і дозріваю. Праця – найцінніше в моєму особистому житті.

Найголовніше, я вважаю – тверезо оцінювати факти, вихователь повинен уміти:

Будь-кого у будь-якому випадку повністю пробачити.

Все розуміти – це значить все прощати.

Дитина знає, вгадує важливість своєї недорозвиненості. Нехай забудеться, нехай відпочине! Яким сильним моральним двигуном в його брудному дорослому житті буде спогад лише про одну людину, хто до нього добре відносився і в кому він не помилився. Пізнав його, знав і, не дивлячись на це, продовжував любити. Він – вихователь.

Дитина для вихователя – книга природи; читаючи її, він дозріває. Не можна відноситися із зневагою до дитини. Вона знає про себе більше, ніж я про неї. Не можна відноситися до дітей зверхньо. Наполегливо вимагати: будь зразком. Згідно з головним постулатом педагогіки: покажи приклад. Не словом, а ділом.

У дорослої людини є досвід невдалих спроб, і вона змирилася з долею. Дитина хоче бути хорошою. Якщо вона не вміє – навчи, якщо не знає – поясни, якщо не може – допоможи! Якщо вона, стараючись щосили, терпить поразки – слід приймати її такою, яка є з її вадами і недоліками. Якщо я не зумію виховати дитини лагідним словом, поглядом, усмішкою, підведе і тверда рука, і ремінь.

Зневага – недовіра

Ми вчимо на власному прикладі зневажливо відноситься до того, що погане. Погана наука, похмуре попередження.

Зовнішність світу змінилася. Вже не сила м'язів виконує роботу і обороняє від ворога, не сила м'язів вириває із землі, із моря і лісу владу, добробут і безпеку. Закабалений раб – машина! М'язи втратили свої право, силу і ціну. Тим більша шана розуму і знанням.

Обережно діють політики і законодавці, але часто і помиляються.

І про дитину дорослі радяться і вирішують; але хто почне у питати її думку, її згоди: що вона може сказати? Окрім розуму і знань в боротьбі за існування і за значення в суспільстві допомагає кмітливість. Чоловік розторопний чує поживу і зриває куш; всупереч всім розрахункам, відразу і легко заробляє гріш; вражає і викликає заздрість.

Ми розпоряджаємося і вимагаємо слухняності.

Ми нехтуємо дитиною, адже попереду у нього багато годинника життя.

Що хоче дорослий і до чого прагне дитина.

Ми граємо з дітьми «міченими» картами; слабкість дитячого віку б'ємо тузами досягнень дорослих, без участі знавців нам не впоратися; а знавці – це самі діти.

Я хочу навчити розуміти і любити це чудове, повне життя і яскравих несподіванок творче «не знаю» сучасної науки про дитину.

Я хочу, щоб зрозуміли: ніяка книга, ніякий лікар не замінить власної гострозорої думки і уважного спостереження.

Дитина – це пергамент, суцільно покритий ієрогліфами, лише частину яких ти зумієш прочитати, а деякі зможеш стерти або тільки перекреслити і вкласти свій зміст.

Страшний закон? Ні, прекрасний. У кожній твоїй дитині він бачить першу ланку безсмертного ланцюга поколінь. Пошукай в своїй чужій дитині цю дрімаючу свою частинку. Мабуть і розгадаєш, мабуть, навіть і розвинеш.