Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 20 )

3.  Сконцентруйте увагу на позитивному та наголошуйте на всьому доброму. Таким чином, поступово все менше місця залишатиметься поганому.

4.  Активно готуйте середовище, дбайте про нього. Допоможіть дитині встановити конструктивний зв'язок із ним. Покажіть правильне розташування засобів розвитку та продемонструйте, як користуватися ними.

5.  Будьте завжди готові відгукнутися, коли дитина потребує вашої уваги. Завжди вислухайте її і знайдіть відповідь на будь-яке запитання.

6.  Ставтеся до дитини з повагою, коли вона відпочиває від роботи, спостерігає за працею інших або розмірковує, що зробила або робитиме. Ніколи не примушуйте її в будь-якій формі зайнятися в цей час чимось іншим.

7.  Ставтеся до дитини з повагою, якщо вона робить помилку і може потім її виправити, але твердо й негайно припиніть її деструктивну поведінку щодо середовища, щодо себе або інших.

8.  Завжди поводьтеся з дитиною коректно, використовуючи найкраще в манерах і поведінці. Завжди демонструйте їй найкраще, що є у вас самих.

Перший твір Льва Толстого – «Дитинство». І читачі і критики були в захваті. Всі тоді говорили, що народився новий прекрасний письменник. І не помилилися.

Повість «Дитинство» любив до кінця своїх днів. І насправді важко пригадати інший твір літератури, в якому так тепло, так задушевно, так поетично була оспівана початкова пора людського життя.

Щастя дитинства Толстой бачить в чудовій свідомості почуттів юної людини, в довірливості дитячої душі, в потребі любові і дружби, в бажанні робити людям добро, говорити їм правду і захищати її всіма силами.

Дорослі не завжди розуміють, чого хочуть і до чого прагнуть діти, відштовхуючи їх від себе. Пояснюючи це дорослим, Толстой брав дітей під захист. Захисником, вчителем, порадником дітей а також дитячим письменником він став не по обов’язку, а за покликом серця.

Толстой з великим задоволенням навчав сільських дітей в своїй Ясно полянській школі, відкритій в 1859 році. На другій рік він поїхав за границю, називаючи свою поїздку «подорожжю по школах Європи».

Недаремно багато своїх творів він присвячує темам виховання і навчання підростаючого покоління, багато порад дає вчителям.

А також багато художніх творів він пише дітям.

Ось деякі висловлення про виховання та навчання, які слід взяти до уваги кожному вчителеві.

«Чим гірше сам учитель знає предмет, якого він навчає, чим менше він його любить тим йому необхідніші суворість і примус; навпаки, чим більше вчитель знає і любити предмет, тим природніше і вільніше його викладання».

«Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять і тебе, і науку, і ти виховуєш їх, але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу».

«…Оскільки справа виховання – це мистецтво, то закінченість і досконалість недосяжні, а розвиток і вдосконалювання нескінченні».

«Для того, щоб виховати людину, придатну для майбутнього, треба виховувати її, маючи на увазі цілком довершену людину, – тільки тоді вихованець стане гідним членом того покоління, в якому йому доведеться жити…»

« Не кажи тому, кого виховуєш, а надто не видавай за священну, незаперечну істину того, у що ти або зовсім не віриш, або в чомусь бодай сумніваєшся. Чинити так – великий злочин».

«Звичка буденного життя для людини гірша за всі лиха в житті. Тому вищою мірою важливо, щоб діти привчалися ще з юних років до праці».

«…. І виховання і освіта неподільні. Не можна виховувати, не передаючи знань, будь-яке ж знання діє виховуючи».

«… Два правила я б дав для виховання: самому не лише жити пристойно, але працювати над собою, постійно вдосконалюючись, і нічого не приховувати із свого життя від дітей. Краще, щоб знали про слабкі сторони своїх батьків, ніж аби вони відчували, що є у їхніх батьків приховане від них життя і є показне. Всі труднощі виховання випливають з того, що батьки, не тільки не позбавляючись своїх вад, а навіть не визнаючи їх вадами, виправдовуючи їх у собі, хочуть не бачити цих вад у дітях».

«Не філософськими одкровеннями в наш час може просунутися вперед наука педагогіка, а терплячими і наполегливими повсякденними дослідами. Не філософом – вихователем і відкривачем нової педагогічної теорії має бути кожний викладач, а сумлінним і працьовитим спостерігачем, що вміє певною мірою узагальнити свої спостереження».

«Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любо в до учня, як батько, як мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він – досконалий учитель».

«Щоб, незважаючи на це вічне незадоволення собою, бути свідомими користі, яку приносиш, треба мати одну якість. Ця ж якість компенсує недоліки і в мистецтві вчительському, і в підготовці вчителя, бо, володіючи цією якістю, він легко здобуде знання, яких йому бракує. Якщо вчителеві під час тригодинного уроку не буде ні хвилини нудно, він має цю якість. Якість ця – любов.»

Навчаючи і виховуючи дітей, використовуючи методи і прийоми педагогів-гуманістів ілі, Марії Монтесорі, , я роблю висновок про те, що вчитель повинен бути людиною доброї душі й любити дітей такими, якими вони є. Він повинен вміти розуміти дітей. Дитина маленька, але діла й турботи у неї великі. Не будемо ж вважати, щоб ми робимо більш важливу справу, навчаючи дітей різних наук, а ніж діти, які грають до самозабуття!

Вчителю необхідно бути оптимістом. Ми повинні, зобов’язані вірити в свою педагогіку, в силу виховання, в його здатність перетворювати. Песимізм у виховані й навчанні рівнозначний тому, щоб живцем поховати можливе радісне майбутнє дитини, тільки наш оптимізм надихає дитину, будить сили, які до часу сплять в ньому.

Педагог зобов’язаний уособлювати людину майбутнього, людину нового складу. Навчаючи і виховуючи, вчитель прилучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих і сучасних поколінь. Учитель – посередник між дитиною і названими цінностями, тільки через нього діти пізнають дійсність, пізнають людей.

Найголовніше, що потрібно кожному вчителю – це завоювати любов до дітей, бо тільки через любов до свого вчителя дитина входить в світ знань і опановує моральні цінності суспільства.

Сагадін Оксана Миколаївна,

Вчитель початкових класів

Корецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №3

Сухомлинський про професію вчителя

Головне завдання початкових класів – це навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого дитина стає невстигаючою, нездібною… Цим інструментом є п’ять умінь: вміння спостерігати, думати, висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерігаю, читати, писати.

Урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його світогляду, ерудиції. 

Учитель готується до хорошого уроку все життя... Така духовна і філософська основа нашої професії і технологія нашої праці: щоб дати учням іскорку знань, вчителеві треба ввібрати ціле море світла.  

Як створити колектив однодумців, об'єднаних єдиною педагогічною ідеєю. «Педагогічна ідея – це крила, на яких підноситься колективна творчість. Ідея надихає колектив, і починається найцікавіше й найпотрібніше в шкільному житті – колективна дослідницька робота».

Творчість – це не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту, особливий взаємозв’язок між інтелектуальним життям особистості і проявом її сил в активній діяльності.

Не можна знати дитину, не можна вивчати, не можна спостерігати її, якщо між тобою і дитиною – вчительський стіл.

Щодо безнадійності учня: не поспішайте з висновками – на вашій совісті людина.

Перш, ніж подумати, а не те що сказати, вийде чи не вийде, щось хороше з дитини, треба побачити, пізнати, зрозуміти дитину.

Не намагайтеся змінити, переломити, перебудувати те, що створила природа.

Що найголовніше у вчительській праці? Знати дитину.

Легше любити весь світ, ніж одну дитину.

Жодна дитина не повинна відчувати, що вона невдаха, нездібна.

Виховання лише тоді стає реальною силою, коли воно ґрунтується на вірі в дитину.

Покарання – не сила, а слабкість вихователя.

Не допускайте, щоб у вашу лабораторію гуманізму ввірвався стук кулака по столу й окрик.

Серце віддаю дітям.

Кожна дитина повинна бути щасливою.

Несу любов до дитини через все життя...

Вчительська професія – це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих коренів, які живлять покликання до педагогічної праці.

Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною.

Наша праця – формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити.

Справжня гуманність означає перш за все справедливість.

Життя коротке, але людина знов і знов переживає його у своїх дітях.

Будьте доброзичливими. Ця порада належить до азбуки педагогічної культури взагалі й емоційного боку культури виховання зокрема».

Вимоги до діяльності вчителя:

1. Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2. Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3. Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4. Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5. Глибоке знання дитини.

6. Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

7. Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8. Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9. Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

10. Бути другом, мудрим радником дитини.

Властивості педагогічної професії:

а) «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя».