Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 15 )

Зорянського НВК «школа-гімназія»

Рівненського району

Допоможи дитині зробити це самій

(за педагогічною спадщиною М. Монтесорі)

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла, це саме та педагогіка, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. В основі гуманної педагогіки тези: «Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Педагогічні ідеї М. Монтесорі своєю новизною і гуманістичною спрямованістю захопили розум і душі педагогів різних країн. Ознайомившись частково з її абсолютно незвичайним унікальним досвідом мені захотілося у практиці своєї роботи впроваджувати ідеї гуманної педагогіки М. Монтесорі.

Чому Україні ХХІ століття потрібна педагогіка Марії Монтесорі? Щоб зробити крок у майбутнє, як демократична незалежна держава, в якій добре живеться кожному, де цінують себе та поважають інших. «Наступне покоління має бути сильним, а це значить – незалежним і вільним», - писала Монтесорі.

Світове визнання технологія М. Монтесорі здобула завдяки гуманістичному підходу до виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».

Адже методика Марії Монтесорі є теж моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з власними можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку.

Марія Монтесорі була великим педагогом, все своє життя присвятила дітям. Народилася вона в Італії, в середині 19 століття, і була першою в історії цієї країни жінкою - доктором медицини. Вона створила нову педагогіку, яка в свою чергу набула поширення в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Мету цієї педагогіки можна охарактеризувати таким чином: «Збудити в душі дитини людину, що дрімає в ній.» 45 років свого життя і своєї діяльності присвятила ця мужня жінка організації «будинку дитини», пропаганді наукової постановки справи суспільного виховання. Працюючи в дитячому садку з ослабленими і хворими дітьми, спостерігаючи за ними, Марія Монтесорі намагалася полегшити їм життя, допомогти їм наздогнати однолітків. Вона намагалася створити їм іграшки, які б не тільки розважали їх, а й розвивали їх уяву, їх пальчики.

Впродовж усього життя Марія Монтесорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. 3 двох до чотирьох років – час порядку, коли дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно з 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до 6 років діти «вбирають» у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть дитині світ дорослі в цьому віці, таким і сприйматиме вона його на слух, на зір, на запах. У 5–6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. У дев’ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ.

Монтесорі створила педагогічну систему, яка максимально наближена до тієї ідеальної ситуації, коли дитина навчається сама. Система складається з трьох частин: дитина, навколишнє середовище, вчитель. У центрі всієї системи дитина. Навколо неї створюється спеціальне середовище, в якому вона живе і навчається самостійно. У цьому середовищі дитина вдосконалює свій фізичний стан, формує моторні та сенсорні навички, що відповідають віку, набуває життєвий досвід, вчитися упорядковувати і зіставляти різні предмети і явища, здобуває знання на власному досвіді. Вчитель же спостерігає за дитиною і допомагає їй, коли це потрібно. Основа педагогіки Монтесорі, її девіз – «Допоможи мені це зробити самому».

Три провідні положення характеризують суть педагогічної теорії М. Монтесорі.

а) Виховання повинно бути вільне.

б) Виховання повинно бути індивідуальне.

в) Виховання повинно спиратися на дані спостереження за дитиною.

Забезпечення цих чинників – найголовніша задача виховання в «Будинках дитини». У книзі «Метод наукової педагогіки», яка була застосована до дитячого виховання в «Будинках дитини» Монтесорі підкреслює, що педагогічний метод спостереження заснований на волі дитини, яка може бути обмежена лише інтересами колективу. Звідси робиться висновок про те, що в дитині слід пригнічувати те, що може образити або нашкодити іншому, що носить характер грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони не виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.

Педагог в Будинках дитини Марії Монтесорі – спостерігач і експериментатор. Він фіксує всі зміни, які відбуваються у фізіологічному і психічному розвитку дітей, поволі направляє його, помічаючи паростки нового в житті дітей, в потрібних випадках приходить на допомогу.

Вчитель Монтесорі інший, ніж звичайний вчитель. Вчитель класичної школи починає навчання з того, що дитина не знає, а Монтесорі - вчитель, навпаки, відштовхується від тих знань і можливостей, які вже має дитина. На перший погляд Монтесорі-вчитель поводиться пасивно, але свого часу сама М. Монтесорі зауважила, що повна зовнішня пасивність вчителя репрезентує успішно виконане завдання (наступна зовнішня пасивність є знаком успіху). Тому що коли діти досягають певного рівня концентрації, вони не потребують втручань дорослого.

Роль Монтесорі-вчителя, який допомагає дитині в процесі саморозвитку суттєво відрізняється від традиційної. Монтесорі-вчитель повинен мати енциклопедичні знання, високий рівень професійної освіти, досконало знати метод М. Монтесорі. Саме вчитель готує середовище, яке допомагає дитині бути самостійною і незалежною в своїх ідеях.

Наприклад, у традиційній школі основна теза – вчитель формує особистість дитини. В Монтесорі-школі дитина розглядається як сформована на цьому етапі особистість. Мета вчителя, який хоче організувати працю за системою М. Монтесорі не є прищепити дитині знання про форму, колір матеріалу, привчити слухняно виконувати правила. У системі Монтесорі йдеться про радикальне переміщення центру діяльності вчителя.

Основні функції Монтесорі-педагога: посередницька, керівна, навчальна, організаційна, діагностична.

У Монтесорі-групі вчитель лише поєднуючи ланка між матеріалом і дитиною. Його функція – надати в розпорядження дитини «знаряддя для розумової гімнастики». Він повинен вірити, що дитина відкриє себе в роботі, яка її зацікавить.

Метод Монтесорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психології дитини, вміння знайти індивідуальний підхід.

Монтесорівський учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії.

Учитель багато спостерігає, він поводиться як дослідник.

Якщо учень висловив бажання почати нову програму, вчитель пропонує йому відповідний навчальний матеріал.

Учитель не створює дитині неочікуваних ситуацій і у своєму викладанні цілком спирається на знання сенситивних періодів.

Монтесорівський учитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос, дбати про свою зовнішність, як це роблять драматичні актори перед виходом на сцену.

Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходять із самої глибини душі вчителя дозволяють розвиватися дитині, яка перебуває поруч з ним.

Активність учителя повинна бути спрямована не на дитину, а на абсолютну повагу до явищ її життя і душі. Марія порівнює роботу педагога з напруженою роботою астронома, що нерухомо сидить біля телескопа.

Феномен педагогіки Марії Монтесорі полягає – у вірі вчителя в природу дитини, в її прагненні вилучити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Усе життя дитини – від народження до громадянської зрілості – є розвиток її незалежності і самостійності.

Монтесорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізувати свої інтереси.

У школі немає уроків. День починається із загального «кола». Щоранку на 15-20 хв. усі збираються разом. Звучить тиха музика. Учням подобається коли вчитель сам грає на якомусь інструменті – піаніно, скрипці, гітарі. Потім починається загальна розмова або обговорення. Після « кола » всі розходяться, кожний вибирає сам чим він займатиметься – математикою, історією, літературою. Хтось розмовляє з учителем, хтось готує доповідь у бібліотеці. Коли роботу закінчено цілком, дитина показує вчителю, щоб обговорити здобутий результат.

Дитина не отримує оцінок, але обов'язково дістає оцінку своєї праці від дорослих та дітей, оцінює себе сама.

Учням ніхто не дає ніяких завдань, не пояснює нову тему, ніхто їх не запитує біля дошки. Навчальна робота базується на абсолютній довірі до дитини, на вірі в її прагнення до пізнання довкілля.

Кожний учень веде запис досягнень. Там можуть бути написані такі слова: «Я відразу біжу на допомогу, коли мене кличуть», «Я вмію придумати цікаву справу». Про свої успіхи дитина розповідає на «колі», а діти вирішують чи так це насправді. Якщо всі погодилися, то на аркуші особистих досягнень з'являється про це запис.

Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке в старших дітей довше, ніж у молодших. Це занурення в предмет. Діти знову на 20 хв. збираються разом, а вчителі називають це «коло» дидактичним. Тут звичайно формуються в систему знання з того або іншого предмету, уточнюються поняття, обмислюється термінологія, обговорюються доповіді й повідомлення.