Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 13 )

До неї постійно звертаються науковці, керівники шкіл, майстри педагогічної праці і вчительська молодь.

Чим викликаний такий великий інтерес до педагогічної спадщини не лише в Україні, а й в усьому світі?

Переконливу відповідь на це питання дають науковці, сучасники видатного педагога, дослідники його наукової і практичної діяльності. «Його твори, – підкреслює академік , – відображають запити, стан, тенденції й перспективи шкільних реалій, розвитку дитини, спираються на потреби навчання й виховання й можуть бути прийнятими для будь-якого суспільного середовища, у будь-якій країні з будь-яким суспільним ладом». [7.- С.5]

Доктор педагогічних наук вважає, що « створив цілісну і досить ефективну систему виховання Людини і Громадянина, систему, спрямовану на всебічний розвиток особистості, показав зразки педагогічної майстерності, запропонував ряд оптимальних методик навчання та виховання, розробив численні рекомедації та поради практичним працівникам, за що завоював вдячність сотень тисяч людей» [4.- С.11].

З плином часу ми все глибше усвідомлюємо велич життєвого подвигу , все більше переконуємось у тому, як «масштабно мислив видатний педагог, наскільки чітко й багатогранно бачив він основні стратегічні завдання у формуванні особистості» [5.- С.43], що «його спадщина слугуватиме нашій освіті сьогодні і завтра». [6. - С.1].

Ми постійно звертаємось до педагогічної спадщини , як до педагогічної енциклопедії, життєдайного джерела педагогічної мудрості і творчої наснаги.

Школа за самою природою своєю має бути святим місцем гуманності, людяності, храмом високої культури людських почуттів, – писав .

Гуманізм - серцевина педагогічної спадщини . Він ґрунтується на положенні про безумовну цінність людини, індивідуальну неповторність.

Педагог-гуманіст був глибоко переконаний у тому, що «все шкільне життя повиннно бути пройняте духом гуманності» [Т.4;. - С.496], «у школі має панувати дух поваги до людської гідності, дух взаємного довір'я вихователів і виховуваних, дух віри в людину» [Т.4. - С.550], і лише створення атмосфери довір'я, допомоги, справедливого ставлення, вимогливості і такту може забезпечити справжню гуманізацію виховного процесу.

наполегливо відстоював гуманний, людяний підхід до дитини, виступаючи проти засилля авторитарної педагогіки, яке нерідко є причиною конфліктних ситуацій, педагогічних неврозів.

У статті «Не бійтесь бути ласкавими» він з тривогою писав: «Покрикування, нервозність, запальність подекуди стали звичним у взаєминах учителя з учнями». [Т.5. - С.352].

Змінити ситуацію на краще покликана особистісно орієнтована система навчання й виховання, яка нині утверджується в школах України.

Без перебільшення можна сказати, що основи цієї системи закладені в педагогіці . Успіх у навчанні й вихованні, вважав педагог-гуманіст, можуть забезпечити лише «увага до кожної індивідуальності, піклування про кожного вихованця, чуйне, вдумливе ставлення до позитивних рис і недоліків кожної дитини» [Т.4. - С.17-18] і глибока віра в дитину.

«Без віри в дитину, – підкреслював він, – без довір'я до неї вся педагогічна премудрість, усі методи і прийоми навчання й виховання руйнуються як картковий будиночок» .[Т.4. - С.35].

Василь Олександрович настійно радив кожному педагогічному колективу і кожному вчителеві «глянути самому на себе, проаналізувати свої відносини з дітьми» [Т.4. - С.501], змінити атмосферу, взаємовідносини, спілкування, побачити доріжку до дитячого серця. Такими доріжками він вважав передусім спільні духовні інтереси.

наполегливо пропагував ідеї захисної педагогіки. Учитель повинен «знати дитину, знати її силу і слабості, розуміти її думки, переживання, бережно доторкатися до її серця» [Т.4. - С.441], повинен вміти бачити і зрозуміти «джерела дитячих страждань, дитячого збентеження, озлоблення, байдужості» [Т.5. - С.457].

Доброзичливість, розумна доброта, глибока повага – ось що має бути головним тонусом взаємин педагога і дітей. Він настійно радив: «виховуйте добром», «не бійтеся бути ласкавими» [Т.5.- С.359], умійте «захистити дитину від духовної самотності» [Т.5. - С.302], «вірте в талант і творчі сили кожного вихованця» [Т.5. - С.96].

Щоб стати майстром своєї справи, треба не лише вчити інших, а й любити вчитися самому, бо, за словами «навчання може стати... цікавою, захоплюючою справою, якщо воно освітлюється яскравим сяйвом думки, почуттів, творчості, краси, гри».

Читаючи творчі роботи Василя Сухомлинського, я, напевно, як і багато вчителів, знаходжу для себе незаперечні цінності, постулати, орієнтири, які є і завжди будуть основою виховання – любов і повага до особистості дитини, роду, народу, природи, праці.

Його життя і педагогічна діяльність вражають потужним науково-творчим потенціалом і гуманістичним подвижництвом, що пройняті безмежним і безкорисливим почуттям любові до дітей. «Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей», – щоб стати справжнім вихователем дітей треба віддати їм своє серце», – у цих, уже крилатих словах Сухомлинського відображено кредо його життя. наголошує: «Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому Дитинство, я завжди вважав за конче потрібне стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що там, усередині цього світу».

...Сучасна школа, сучасні діти... Яка вона, які вони? Якими їм бути у нашому світі?...

Не раз, перечитуючи твори , мрію про створення «школи доброти», в якій би уроки перепліталися зі святами, постійно звучала б чарівна музика природи, рідна мова, серце вихованців полонили б захоплива казка, національний обряд, народна пісня та гра. І сьогодні, втілюючи в життя принцип гуманності у вихованні, стараюсь вести дітей стежинами доброти.

Я думаю, що доброта – головне у педагогічному почерку вчителя, тоді вона світиться в очах, виявляється в стосунках між дітьми та дорослими. На моїх уроках найменші вчаться не лише читати, писати, лічити, а й відчувати себе громадянами, співпереживати. Людяність, за В. Сухомлинським, немислима без доброти. Першою сходинкою гуманності є усвідомлення добра, тобто правильне бачення добра і зла, другою – його переживання. «Дитина, – писав видатний педагог, – повинна близько брати до серця те, що пізнає». «Суттю доброти є непримиренність до зла», «глибока особиста заклопотаність долею інших людей».

Використовуючи ці їдеї В. Сухомлинського проводжу з вихованцями години спілкування, уроки Доброти, бесіди про Красу. Стало звичним проводити на уроках «хвилинки доброти», на яких обговорюються життєві ситуації. З'явився у класі лінивий учень – пропонується твір-мініатюра «Прогаяний день»,захворіла учениця – читається твір «Конвалія», проявилась серед дітей жадібність – читаємо казку «Скупа дівчинка». «Хвилинками доброти» формую в учнів почуття поваги до старших, ввічливості, доброзичливості, чесності та справедливості.

Традиційними стали в моєму класі осінні, зимові, весняні екскурсії в природу. Спочатку діти просто граються, самостійно оглядають осінній сад (парк чи сквер). Потім звертаю їхню увагу на загальний вигляд рослин, красу їх осіннього вбрання, на голубінь неба. Даю змогу учням кілька хвилин помилуватися садом, поспостерігати, а тоді проводжу бесіду.

На уроках раджу використовувати свої спостереження. Вчу дітей чітко мислити, логічно викладати думки, правильно будувати речення. Такі екскурсії в природу переросли в уроки мислення під відкритим небом. Не все ще вдається так, як би мені хотілось, але я вчусь і в цьому мені допомагають поради .

Мої учні дуже допитливі: із задоволенням працюють із довідниками, енциклопедіями, відвідують шкільну, та районну бібліотеки. Нещодавно в класі започаткували «Хвилинки ерудита» на які діти готують короткі повідомлення по різним темам, а для закріплення почутого, самі проводять міні-тести. Гарно себе зарекомендували і «Пошукові стежинки» під час створення яких, дівчатка і хлопчики займаються пошуком різних матеріалів по заданій темі, самі здійснюють оформлення знайдених цікавинок, а підсумком цієї роботи є проведення уроків-семінарів чи годин спілкування, засідань класного гуртка «Пізнайко» чи випуск стінгазети.

Головний помічник у цій роботі – Слово, в яке вчу дітей вкладати досвід власних вражень, думки і почуття. Дитина, вивчаючи рідне слово, крок за кроком пізнає багатий світ природи, суспільних стосунків, тобто вивчає життя у всій його багатогранності. Я дуже люблю слухати як читають діти, як складають свої маленькі казочки, хоча вони і не завжди змістовні, мають певні граматичні помилки – я стараюсь підказати, трішки направити дитину, похвалити і обов'язково подякувати за роботу. Завжди притримуюсь слів В. Сухомлинського: «Я поставив перед собою завдання вчити такого читання, щоб дитина, читаючи, думала».

Зацікавила мене і пошукова робота. Я познайомилась з людиною, яка була ідейним соратником , – це Ніна Федорівна Миколайчук, вчителька Острожецької школи, що на Млинівщині. Людина-скарб – тільки так я можу її назвати, поетеса, порадниця. У своєму листі Ніна Федорівна написала: «Головне, що я взяла у Сухомлинського і дотримуюсь, таке: «Слово мусить жити!»

Четвертий рік у нашій школі працює творча група вчителів. Проблемне питання над яким ми працюємо звучить так: «Забезпечення гармонійного розвитку школярів на основі вивчення і впровадження творчої спадщини ». Ми поставили перед собою завдання формувати особистість школяра в різних сферах його життєдіяльності – у ставленні до себе, до інших, до діяльності, до навколишнього світу. Цікавими починаннями нашої спільної роботи стали:

-  створення фото-галереї про життя і творчість В. Сухомлинського;

-  проведення свята-конкурсу читців-декламаторів „Передзвін” за мотивами оповідань Василя Сухомлинського;

-  уроків Доброти;

-  уроків мислення в природі;

-  випуск методичних посібників, та ін.

Майстерно переносить педагогічні ідеї у площину педагогічних технологій учасниця творчої групи, Наталія Костянтинівна Харчук. В центрі уваги учительки – формування особистості на основі гуманних відносин в колективі на уроках і в позаурочний час.