Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 19 )

Підкреслюючи, що мовлення людини завжди пов’язане з її думкою і є органічним її витвором, «який у ній корениться й безперестанно з неї виростає», Ушинський твердить, що «той, хто хоче розвивати в учня здібність мови, повинен розвивати в нього насамперед здібність мислити».

Говорячи про значення праці в житті людини, Ушинський мав на увазі не тільки фізичну, а й розумову працю, підкреслюючи необхідність поєднання їх. Заслуга Ушинського в розробці проблеми трудового виховання полягає в тому, що він в умовах зневажливого ставлення панівних класів до праці (особливо фізичної) підніс її як необхідний фактор всебічного розвитку людської особистості і обґрунтував необхідність фізичної і розумової праці в процесі підготовки підростаючого покоління до життя. І незважаючи на те, що ці думки висловлені ним понад сто років тому, вони не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Надзвичайно велику увагу приділив він особі вчителя.

Школа, підкреслював Ушинський, повинна мати учителів не тільки освічених, які»знають свій предмет, а й людей строго моральних, обережних, обачних у своїх словах і манерах…» Учителі народних шкіл, які працюють на селі. Повинні своїм прикладом виховувати не тільки людей, а й батьків, усе населення. «Від учителя народної школи, - говорив він, - особливо такого, що живе на селі, або в невеличкому місті, справедливо вимагати, щоб життя його не тільки не давало приводу до спокуси, не тільки не руйнувало поваги до нього у батьків і дітей, але, навпаки, служило прикладом як для тих, так і для інших і не суперечило його шкільним настановам. Тільки при цій умові він зможе мати моральний вплив на дітей і його шкільна діяльність буде справді виховною діяльністю».

Ушинський вимагає від кожного учителя, щоб він любив свій фах, з почуттям відповідальності ставився до великої всенародної справи виховання і з честю виконував велике довір»я народу, що вручає йому майбутнє своєї Вітчизни.

К Д. Ушинський володів глибокими знаннями з філософії, фізіології, мови і літератури, політичної економії, історії, теорії та історії педагогіки.

Свою прогресивну й оригінальну педагогічну систему він будував на рівні передової для свого часу науки. Педагогічна спадщина Ушинського зберігає свою актуальність і життєвість до наших днів.

Сьогодні нам потрібно згадати педагогічну спадщину , щоб з висоти і глибини сучасних проблем краще побачити дороговказ до того ідеалу, якого він прагнув.

Питанню виховання підростаючого покоління приділяли велику увагу інші педагоги новатори. Вони вказували, що головна роль в становленні особистості належить сім»ї.

Сім’я – це той осередок, де діти одержують все: здоров’я, мораль, віру, вдачу, звички і характер.

Перші правила і норми поведінки закладаються саме у сім»ї. «Яке дерево, такі його й квіти, які батьки, такі й діти» - говорить народна мудрість.

Вчинки батьків – це безумовний приклад для наслідування.

Скільки б у школі ми не вчили, скільки б не говорили про співчуття, доброту, любов тощо, якщо цього немає у сім»ї, дитина цього не навчиться.

Без маминої колискової пісні, бабусиної казки, мудрих слів дідуся і тата дитина не може вирости справжньою людиною.

Василь Сухомлинський писав:

«Виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу … найголовніше виховне завдання в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в житті, і насамперед до людини.

Дуже важливо, щоб змалку діти виявляли сердечну турботу про людину, щоб ця турбота була не нудною обтяжливою повинністю, якої хочеться якнайскоріше позбутися, а духовною потребою.

Переживаючи безкорисливу радість творення добра, дитина набуває дорогоцінного багатства душі: вона відчуває серцем, коли й де товаришеві, другові, милій людині, що живе поруч, треба допомогти. Дитина, що зазнала потреби робити добро, потреби в людині… стає дуже проникливою, сприйнятливою, чутливою до навколишнього світу, до людей, до вчинків, подій, стосунків між людьми.

Одне з найточніших завдань виховання – навчити людину вже в роки раннього дитинства порівнювати свої бажання з інтересами, благополуччям, спокоєм людей, що живуть поруч, і насамперед батьків.
Тільки там, де батько сам виховує себе, народжується дитяче самовиховання. Без яскравого прикладу батьків усі розмови про самовиховання дітей лишаються пустим звуком. Без приладу батьків, без світла і тепла батьківської любові, вираженої у взаємній турботі і повазі, воно просто немислиме. Дитині хочеться бути хорошою лише тоді, коли вона бачить ідеальне й захоплюється ідеальним. Тут, у цій дуже тонкій сфері виховання, моральні поняття формується тільки на основі благородних людських почуттів. А почуття дітей породжується почуттям батьків».

Ковальчук Тетяна Юріївна,

Вчитель початкових класів

Оженинського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ліцей»

Впровадження методів і прийомів педагогів-гуманістів у навчанні

і вихованні дитини в сучасному вимірі освіти

Справжній педагог це той, хто прагне зрозуміти кожну дитину, розібратися в її темпераменті, можливостях. Необхідно людям звертатися до основ педагогіки, психології і це природно, впливає на власний особистісно-професійний розвиток педагога. Він повинен володіти високою психологічною грамотністю і культурою, розвиненою емпатією і толерантністю. Вчитель повинен дуже любити свою роботу і дітей, тому що вони добре відчувають це. Ця умова є необхідною і головною.

Працюючи вже 20 років у школі вчителем, я можу впевнено сказати, що професію свою я люблю і дітей теж. У кожній дитині стараюся знайти особистість, роздивитися її майбутнє. Для цього звичайно, освіти мало, потрібна висока культура, широкий простір, людська мудрість. Педагог повинен бути справжнім психологом, адже кожна дитина – це цілий космос, у якому існують усі діти землі. Стараються допомогти дитині перетворити її любов до життя в інтерес до всього світу.

Як немає в саду двох кущів однаковісіньких, так не має в класі двох дітей з однаковими почуттями, здібностями. Перше завдання моє, як вчителя-добре ознайомитися із своїми учнями, з обставинами їхнього життя, стараюся викликати дітей на розмови і вони розповідають, як і де живуть, що їх оточує.

Природознавство, звичайно, має велике значення в розвитку дитячої уваги, спостережливості й логічної дисципліни розуму. Кожну рослину і тварину дитина має сприймати як живу істоту. Щоб сприяти знанням про рослин і про комашок шкідливих та корисних, і про птаство, звірів, я використовую різні методи. Зокрема, це – екскурсії. Щодо морального й естетичного боку, то ніщо так гарно не впливає на дітей, як різні екскурсії, під час яких вони всі живуть тісним товариським життям, де панує одностайність і взаємна допомога поміж самими учнями й учителем та учнями. Тут краса природи, степ на заході сонця, річка, став, або інші деталі природи, в різному світлі сонця – ця краса, яка глибоко вражає дитячу душу, закладаючи перше свідоме почуття любові до рідної прекрасної країни. Таким чином, на чолі початкової науки, на мою думку, повинно стояти природознавство, як джерело найпотрібнішого наукового знання, як найкраща дисципліна розуму, що призвичаює дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків, як предмет, що має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини.

Велике й безперечне значення мають також і форми науки-математика й рідна мова. Мова є найголовнішим засобом для розвитку розуму.

Треба навчати учнів вільно, коректно і красиво володіти мовою. Навчаючи читати, вказую на те, щоб діти не поверхнево переглядали книжку, а вибрали з неї все, що вона дає, вимагаю переказувати книжку, розмовляю про зміст книжки, прислухаюсь до тих вражень, які діти виносять з тієї або іншої книжки, підмічаю, який смак у того чи іншого учня. Взагалі, треба ставити читання так, щоб воно не було пасивною, але цілком активною працею, яка викликає в учнів у голові чимало самостійних думок, спостережень. Не можна уявити собі хоч яке-небудь читання без того, щоб дитина не виявила власними малюнками своє враження від нього: хай це малюнок дуже примітивний, але він покаже вчителеві, що саме з читання найбільш вразило дитину. ...Письмо в початковій школі займає ба­гато часу, і чим більш різноманітності в письмових вправах, тим вони цікавіші для дітей. Письмо, як і малювання, мусить іти поруч з усім навчанням, як вільна пе­реробка того, що чули діти або самі чита­ли в класі, як розповідь про те, що бачи­ли або під час екскурсії, або дома, або на малюнку. Можна користуватися письмом і для розвитку дитячої уваги: доручити дітям, наприклад, записати ту або іншу гру, яку грають на вулиці, й порівняти, хто найдокладніше її описав, доручити описувати свою хату, свій двір, ту або іншу працю, яку виконують мама або батько, записати, які загадки хто знає з родинного життя, яка пісня кому най­більш подобається з тих, що співаються або казку, яку кому розказували дома. Поруч із цим діти можуть деколи робити перевірочні диктанти, ...активні самостійні вправи на ті чи інші правила та переписування художніх творів. Ор­ганізовуючи так навчання письму, можна захопити ним учнів і справді вплинути і на їхній духовний розвиток...

Кожна наука в початкові школі повинна наближатися до гри і таким чином вона зможе захопити дітей, як захоплює їх гра. Для цього й до навчання математики пристосовано чимало ігор: лото, карти та інші. Дітям можна доручити купувати що-небудь, щоб вони самі практично рахували гроші й доходили до різних складних комбінацій усяких чисел. Можна давати важити всякі речі, поміряти клас або двір. Завдання доречно брати з життя довкола дітей і таким чином школярам легше справитися з математикою.

В своїй роботі спираюсь на вчення видатних людей.

Марія Монтесорі – італійський філософ, лікар, психолог, педагог розробила саму гуманну систему в світі, яка заслужила величезну популярність. Оскільки навчання та виховання дуже тісно пов’язані то заповіді Марії Монтесорі щодо виховання дитини знадобляться вчителеві і батькам:

1.  Ніколи не торкайтеся дитини, доки вона в тій чи іншій формі не висловить згоду на це.

2.  Ніколи не говоріть нічого поганого про дитину (ні в її присутності, ні за її відсутності).