Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 5 )

Увесь цей зміст може поміститися у двох поняттях: серце і розум. Виховання гідності є проблемою облагороджування серця й розуму Дитини.

Наш виховний процес стане гуманним, якщо ми:

а) будемо будувати стосунки з дитиною відповідно до її природи та сутності;

б) приймемо її такою, якою вона є;

в) будемо шукати шляхи дружби та співробітництва, шляхи духовної спільності з нею;

г) матимемо розуміння і терпіння;

д) у випадку порушення Дитиною норм поведінки й умовності, навчимося створювати такі духовно-моральні ситуації, які викличуть у неї переживання й почуття розкаяння, вибачення, самопокарання.

Крики, роздратування, гнів, приниження, насильство, й подібні їм дії руйнують гуманний педагогічний процес, вони нас не гідні.

Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми зрозуміємо що:

а) зміст нашої любові до дитини не тільки в тому, що ми не можемо інакше, а й у тому, щоб вона відповіла турботливою любов’ю до нас і до інших;

б) зміст турботи про дитину не тільки в тому, щоб захистити її від руйнуючого впливу середовища, а в тому, щоб наша турбота перетворилася у її душі на турботу про нас, оточуючих;

в) наша доброта перетвориться на її доброту у стосунках до нас;

г) зміст наших справ не тільки в тому, що ми живемо й удосконалюємося, а й у тому, щоб дитина прийняла їх як норму для своїх життєвих діянь.

Наш виховний процес буде гуманний і звернений до особистості Дитини, якщо ми самі спрямовані до духовного гуманізму, тому що ми творці цього процесу. Він буде таким, якими ми є самі.

Виховання гуманізму і людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя.

Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові та поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні.

Сучасна школа – це простір життя дитини. Тут вона не готується до життя, а повноцінно живе і саме тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а школу до неї.

Розвиток сучасної системи освіти потребує від педагогічної науки і практики добору ліпшого з традиційного, розроблення і впровадження нових методів навчання та виховання дітей.

Сьогоднішня психолого-педагогічна наука вважає, що нове в педагогіці – це не лише ідеї, підходи, методи, технології, котрі ще не використовували, а й той комплекс елементів або окремі елементи педагогічного процесу, які дають змогу ефективно вирішувати завдання розвитку і саморозвитку творчої особистості.

Ми повинні дуже чутливо відноситися до кожної дитини, якою б вона не була. Якими у дитинстві були Христос, Ейнштейн, Аристотель… Ми не знаємо у якому класі і у якого вчителя вони будуть. Треба виховувати кожну дитину так, ніби вони Христос, Діва Марія чи Мати Тереза.

Як правило, неповага до особистості учня породжує опір та незадоволення з його боку.

Я вважаю, що на сучасному етапі відчувається потреба в новому типі стосунків між вчителем та учнем, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а співпраця, відкритість і довіра. Лише за такої постановки питання школа зможе забезпечити початковий етап становлення особистості.

Капітула Ірина Василівна,

вчитель початкових класів

ЗОШ І-ІІІ ступенів №18 м. Рівне

про гармонійний розвиток

і виховання особистості

Особливу роль у розвитку педагогічної теорії відіграв видатний російський педагог К. Ушинський (1823 – 1871). У його педагогічній системі визначальним є вчення про мету виховання, що формулюється як підготовка людини до життя і праці, як формування в неї почуття обов'язку перед народом. Ушинський обстоював думку, що кожен народ має право навчатися рідною мовою. Він створив цілісну дидактичну систему, визначив шляхи і засоби розвиваючого навчання, збагатив гуманні принципи навчання.

боровся за нову школу, мріяв про те, щоб підняти рівень освіти відповідно до розвитку науки й поширювати знання серед народних мас. Його педагогічна система становить виняткову цінність. Відправним в ній виступає принцип єдності педагогічної теорії та практики. Історія освіти і школи знає чимало діячів, які були або теоретиками, або ж практиками. Костянтину Дмитровичу вдалося подолати цю однобічність. Його педагогічна система ґрунтувалася на принципах народності навчання і виховання, поєднання в навчальному процесі розумової та фізичної праці, визнання високої ролі та організуючого начала учителя. Важливе місце у своїй системі виховання відводив формуванню у молоді високих моральних якостей, як він висловлювався, вихованню «людини в людині». Виховання, на його думку, повинно спрямовуватись на подолання негативних рис характеру та поведінки й на формування почуття добра і гуманізму.

У своїй праці «Про народність у громадському вихованні» Костянтин Дмитрович особливу увагу звертає на характер людини. В ньому він бачить два елементи: природний і духовний, тобто такий, що формується під впливом виховання. Ці елементи не ізольовані один від одного, а тісно взаємопов'язані. Як автор підручників для початкової школи Ушинський намагався добирати такий матеріал, який розвивав би в дітей мислення і виховував у них любов до рідної природи і свого краю, до людей, котрі їх оточують, гуманізм, доброту, працьовитість.

«Важко виразити словами… – писав , – те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли».

Важливо уникати «технологізації навчального процесу», тому що гуманна педагогіка «особистісно орієнтована, дитиноцентрична, оптимістична, спрямована на те, щоб сприяти створенню в душі дитяти … строю, гідного людини» ().

«Гуманне виховання, якщо воно бажає щастя людині, – писав Ушинський, – повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя».

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людина без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, може ще дошукатися іскра любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази із життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!” Народна педагогіка підтримує любов і гуманне ставлення до дітей. Дітей треба пестити, приділяти їй велику увагу, віддавати тепло і ласку.

Народна педагогіка – галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які виражаються в панівних у народі поглядах на мету й завдання виховання, в сукупності народних засобів, умінь та навичок виховання й навчання. Джерелами вивчення народна педагогіка є твори фольклору з педагогічним змістом і спрямуванням, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри та іграшки, народні й молодіжні свята, досвід сімейного виховання тощо. першим запровадив у вітчизняну педагогічну літературу термін «народна педагогіка». Народна педагогіка є результатом колективного творчого внеску багатьох поколінь у духовну культуру народу, її невід'ємною частиною, вираженням інтересів народу. Згідно з потребами народу вона пропонувала найбільш гуманні й демократичні ідеали виховання.

прагнув утвердити в школі принципи гуманного виховання. Він писав: «Виховання повинне просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежала чітка дорога добра». Ушинський не раз указував на необхідність такої постанови навчання і виховання, щоб із самого початку розвинути в дітей почуття безкорисливості, скромності й гуманне ставлення до особистості людини, не зважаючи на расу й національність. Одним з головних завдань гуманного виховання, на думку Ушинського, є розвиток у людини високих моральних якостей – чесності, справедливості, правдивості, щирості.

Видатний вітчизняний педагог заклав теоретичні основи національної гуманної педагогіки. Ідеальний учитель, на його думку, тонко відчуває душевний стан своїх учнів, убачає в них особистості, які гідні такої самої поваги та визнання своїх прав, як і дорослі люди. Такий педагог прагне створювати взаємини, за яких виникає можливість особистісного впливу вчителя, його розуму, моральності, волі, характеру на особистість вихованця. Справжній учитель повинен любити педагогічну професію, бути добре обізнаним з науковими основами психології і педагогіки, досконало знати свій предмет, володіти методикою навчання та виховання учнів.

виявив свій, цілком оригінальний підхід, у трактуванні самої педагогіки. Педагогіка належить до унікальних явищ людського суспільства, яка інтегрує в собі доблесті науки й мистецтва, що включає ремісництво. Причому педагогіка, як визначив К. Ушинський, є «першим вищим із мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства – їхнє прагнення до вдосконалення у самій людській природі; не до вираження самої природи людини – її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина».

К. Ушинський вимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини, її національної приналежності. Тому педагогіка має спиратися на широке коло антропологічних наук, до який видатний педагог відносив: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, статистику, економіку, історію. Із зазначеного кола антропологічних наук особливого значення Ушинський надавав психології.

Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтовував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.