Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 8 )

Вихід із будь-якої пригніченої ситуації вирішуйте двома способами.

«Замість того, щоб примушувати себе стримувати збудження, знайдіть діяльність, яка покаже зовсім в іншому світлі те, що викликає збудження, роздратування, примушує тримати пружину гальмування в стиснутому стані. Зробіть неприємне, дратуюче – смішним і ви станете повновладним володарем думок і почуттів колективу.

Другий засіб знімати збудження й роздратування, послаблювати пружину гальмування – це гумор. Уміння незлобливо, доброзичливо висміювати негативне, жартом підтримувати й заохочувати позитивне – важлива риса хорошого вчителя й хорошого учнівського колективу(2,с.15)

Підтримка і розвиток дитини її індивідуальності є умовою зростання кожної особистості. Цікаві поради знаходжу у педагога-гуманіста. «Своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки, здібностей у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному своє покликання».(1,т.5 с.123) «Помітити в кожній дитині її найсильнішу сторону, знайти в ній золоту жилку, від якої починається розвиток індивідуальності, добитися того, щоб дитина досягла видатних для свого віку успіхів у тій справі, яка найбільш яскраво виявляє, розкриває її природні задатки (1,т.4 с.19)

Гуманне відношення спостерігається не тільки у спілкуванні з дітьми, але й з вчителями. В обговоренні з директорами шкіл на запитання: «З якими почуттями ви йдете на урок до вчителя?» відповів: «Коли я йду на урок, то думаю про те, щоб учитель спокійно вів урок, а коли розмовляю з учителем, аналізуючи його урок, то думаю про те, щоб учитель спокійно провів ніч».(3, с.70)

Василь Олександрович завжди намагався підтримати авторитет і віру вчителя в свої сили. Більше того, він усіма силами заохочував у вчителів до самостійної творчої роботи з вірою у свої здібності. Він вірив у творчі можливості кожного вчителя так само, як вірив у дитину. «Віра в людину, – найдорожче для мене, – говорив він».(3, с.70)

Він публічно не критикував і не засуджував вчителів, які працювали не досить добре. Щадив гідність вчителя, тому з помилками і недоліками боровся «сам на сам». Постійно цікавився життям, здоров ям і побутом учителів. Надавав допомогу у проведенні уроків, підготовці доповідей.

Знайомство з працями , з книгами про нього, з його творами знайшли місце у моїй педагогічній роботі. З року в рік, поступово, вирішую свої педагогічні задачі, звертаючись до творчості педагога-гуманіста.

Його твори, використанні на уроках читання, годинах спілкування допомагають у спілкуванні з учнями розв’язати питання виховання, поваги і любові до рідних, зокрема до матері, людських почуттів, тему творчості, працьовитості, посмішки. Оповідання, створені видатним педагогом, несуть у собі любов до природи, людей, тварин, до життя, енергію доброти, спонукають до роздумів, викликають бажання наслідувати героїв або, навпаки, чинити по-іншому.

Проста, доступна мова його творів робить дива: надихає відкривати у собі творчі можливості. Наприклад. У моєму серці народжується порада «Подяка за урок» (аналіз уроку), лист до четвертокласників, притча «Про Гончара і Глину», вірш «Уроки «СЛОВА» і «ДОБРОТИ», прийом заохочення «Зернятка доброти», (див. додаток).

Багато імен подарували люди Василю Олександровичу: великий педагог, педагог світового класу, вчений, учитель учителів, письменник, педагог-гуманіст, директор школи, боєць, дослідник, публіцист на педагогічній ниві, людина з великим духовним світом, людинолюб, джерело любові, наш сучасник, освітянський подвижник, «метеорит, що з явився на небосхилі педагогічної науки і дуже швидко згорів», серцелюб.

Д о д а т к и

Подяка за урок

На дні самого серця лежать чарівні слова: подяки, заохочення, побажання, прохання, розумне зауваження. Приходить певний час і ці слова можуть бути подарунком, знахідкою. Саме під час уроку, а не обговорення доцільно висловити свою думку. Спробуйте і Ви написати на папері свої слова. Я буду вдячна за все: і за чистий папірець (якщо Ваше серце не підказало або ж я Вас не розбудила), і за правдиве зауваження (кожна людина помиляється), і за побажання (надіюсь, що отримаю).

Лист до четвертокласників

ДОРОГІ МОЇ ДІТИ!

Сьогодні у школі ми проводимо останні спільні дні. Мені тяжко було до вас звикати, а ще тяжче розлучатися з вами. За 4 роки я провела з вами близько 680 днів, а це – 3400 годин. Я полюбила вас біленьких і чорненьких, тихеньких і бешкетників. Ви були різними: одні черпали знання, а інші просиджували уроки. Я розуміла вас, коли до 1 класу ви бігли, а в 2 ви йшли, а в 3 вас уже вели. А причиною був тягар знань, який ви не хотіли нести на своїх плечах. А інакше не буває, бо дитина розвивається через труднощі.

Ми розлучаємося з вами лише на уроках. Але будемо часто зустрічатися в шкільному коридорі, на вулицях села.

Ви ніколи не будете самі. Моя світла думка буде з вами, бо ви – частинка мого прекрасного минулого життя. Я слідкуватиму за вами у старших класах, я проводжатиму вас у дорогу-життя з його тернистими доріжками. Я спостерігатиму, як ви влаштуєте свої сім’ї і будете дарувати свою любов оточуючим.

Мені дуже хотілося, щоб у вашій пам’яті назавжди залишилася лише приємна згадка про наші уроки. Про одних дітей я можу написати книги прекрасного, про інших лише окремі речення. Але про кожного із вас я зберегла у пам’яті лише прекрасне. Я вчила вас, але і ви були моїми найкращими учителями. Ви вчили мене, як вас вчити. Коли я підвищувала голос, ви не дозволяли мені цього робити. Ви дуже часто підкидали мені геніальні ідеї, ви навчили мене сміятися і швидко відходити від гніву, ви навчили мене вирішувати серйозні шкільні питання.

Я дарую вам зошит-записник. Збирайте найпрекрасніші думки від своїх батьків, дідусів і бабусь, з мудрих книг і поповнюйте його сторінки. Я припускаю, що одні збережуть цей зошит і прочитають своїм дітям, інші загублять за літо, а ще інші «порейзають» його завтра. Я б не хотіла цього. Але так складається життя, що не одна я виховувала вас. Сім’я, вулиця мали неабиякий вплив.

Хочемо ми чи не хочемо, але для нас настав час розлуки. Цього вимагає життя. Я віддам вас у прекрасні руки, і не одні, тому що в 5 класі їх більше десятка.

МОЇ ВАМ ПОБАЖАННЯ

1.  Пам’ятайте, що батьків не вибирають. Слухайтесь у всьому батьків.

2.  Учитися потрібно усе життя. Не будьте ледачими!

3.  Ніколи не робіть проти своєї совісті. Слухайтеся свого серця!

Нехай слово моє знайде місце у вашому маленькому сердечку.

Притча «Гончар і Глина»

На околиці села лежала Глина. Часто користувалися нею односельці. Кому піч підремонтувати, а в кого й грубку підлатати. Довгий час вона була в такому використанні.

Одного разу довелося побувати в тому селі Гончареві. Славився наш Майстер фаянсовими та фарфоровими виробами. Його славні руки не один горщик зліпили, полумисок створили. Запримітив в одній із хат він тую Глину. Зацікавився нею. Взяв до своїх рук. Кипіла вправно робота в руках Майстра, бо мав неабиякий дар від Бога, та й Глина видалась пластичною білою.

Та інколи і Майстрові, і Глині хотілося спочити від напруженої праці, від бруду, від температури високої. Але нічого іншого корисного не можна було й придумати для них, бо призначив їх Всевишній бути разом: Гончареві Майстром, а Глині – однорідній, міцній, пластичній. І пам’ятав Майстер, що краса виробів залежить від його серця, а Глина і собі знала, що її чистота та міцність надають виробам витонченості. І кожен господар у себе вдома намагався придбати виріб саме цього майстра, бо він випромінював якусь дивну енергію.

Зернятка доброти

(прийом заохочення)

У своєму класі я заохочую дітей до хороших вчинків. У кожної дитини на парті, а в мене на столі приклеєні клаптики паперу. Коли вчитель або учні дякують іншій дитині за добрий вчинок, за красиве слово, вона все фіксує на папері. Наприклад. Прошу занести книгу до бібліотеки і дякую, чергові підлили квіти, витерли дошку – отримують у своє сердечко дві подяки, а на папері вимальовується порядок чисел у зростанні. Підрахунки робимо в кінці тижня або місяця. В кінці другого тижня (місяця) порівнюємо виявлені досягнення з тим як дитина працювала раніше. Діти полюбляють дописувати, але я їм пояснюю так: «Неправдиві подяки перетворюються на чорні вуглинки. Ваше сердечко буде чорніти і ви ніколи не станете кращими від брехні». Ті діти, яким навчання не під силу, намагаються назбирати якнайбільше подяк, і таким чином виростають в очах інших дітей, дарують радість своїм батькам. А називаємо цей прийом «Збираємо зернятка доброти».

Література

1.Сухомлинський і твори в 5-ти томах. – К.: Рад. школа 1976

2.Сухомлинський порад учителеві. – К.: Рад. школа 1988

3.Заволока про Сухомлинського – К.: Рад. школа 1990

4.Сухомлинський про слово – Т.5, К., 1977

Марчук Ірина Ярославівна,

завідувач лабораторії модернізації

початкової освіти РОІППО

Гуманізація освіти

засобами науково-педагогічного проекту «Росток»

Згідно з державною національною програмою „Освіта” одним із стратегічних завдань реформування освіти в Украйні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. З огляду на це ми дедалі повніше усвідомлюємо гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально-виховної роботи.

Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення парадигми виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення сприятливих умов для самореалізації його сутнісних сил у різних видах творчої діяльності. Нині особливої актуальності набувають питання формування всебічно розвиненої творчої особистості, виховання молодої людини як громадянина України шляхом оволодіння гуманістичними цінностями, нормами демократичної культури. Серцевиною виховного процесу є особистість – її здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самосвідомість. Цю систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда, потрібно знати, враховувати, проектувати, розвивати, включаючи такі важелі, як самоосвіта, самовиховання, саморозвиток.