Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 4 )

Можна узагальнити різницю, яка існує між принципами авторитарної та гуманної педагогіки.

Авторитарна педагогіка:

- формує і реалізує систему примусу;

- орієнтована на формування знань, умінь, навичок;

- задовольняється обліком психологічних особливостей дітей;

- готує дітей до життя;

- монологічна;

- немає потреби в принципах любові, творчого терпіння, довіри, вільного вибору, радості пізнання й спілкування, співробітництва як суттєвих компонентів педагогічного процесу.

Гуманна педагогіка:

- пропонує творчий пошук системи співробітництва;

- звернена в першу чергу на облагородження душі дитини, а знання мислиться як необхідна умова творчості, творення блага;

- приймає й вбирає дитину цілком такою, як вона є;

- виховує дітей самим життям;

- діалогічна;

- перелічені принципи є вихідними;

- йде шляхом творчості й інновацій, тому далека від консерватизму;

- вважає основою духовну субстанцію.

З цих характеристик гуманної педагогіки виводимо особистісні якості характеру, необхідні педагогу, який працює в системі особистісно-орієнтованого навчання: доброзичливість, щира зацікавленість дітьми, повага до учнів, ввічливість; культура спілкування; толерантність; привітність; коректність; компетентність, ерудованість, різнобічні інтереси; уміння створювати навколо себе миролюбиву атмосферу; усвідомлення і врахування власних помилок; гнучкість, вміння слухати, вміння виправляти власні помилки.

Відомо: що посієш, те й пожнеш. Сіймо любов та повагу – зберемо вдячність і зацікавленість.

Батьковець Світлана Іванівна,

методист Здолбунівського районного

методичного кабінету

Учитель той, хто дарує світло

(за педагогічною спадщиною Ш. Амонашвілі)

Наше життя жорстоке. Ось уже тривалий час ми з тривогою спостерігаємо деградацію моральності в нашому суспільстві. Особливо це стосується ще маленьких, але вже людей, особистостей. І якщо ми, дорослі, вчасно не подамо їм руку допомоги, у них так і залишиться на все життя стереотип емоційного реагування на певні життєві ситуації, засновані тільки на роздратованості, брутальності, егоїзмі.

Людство з тисячоліття в тисячоліття повторює одну й ту ж помилку, а тепер до неї приєдналися і ми: вважаємо дитину нерозумною й намагаємося силою зробити її розумною; вважаємо її злою, непокірною і силою прагнемо її підкорити; сприймаємо її як «порожню посудину», яка не бажає наповнюватися чимось хорошим, правильним, і заради неї ж самої намагаємось її силоміць наповнити. Помилка у нашому нерозумінні того, що духовна і природна сутність дитини не терпить жодного насильства, якими б важливими намірами не було воно виправдане.

І виховання, якому треба бути найпрекраснішим, найбожественішим життєвим процесом на Землі, стає неживим, потворним, перетворюється на катування і для Дитини, і для нас.

Тож чому ми помиляємося у вихованні дітей?

Щоб вони нас зрозуміли, теж існує закон, установлений природою. В. Сухомлинський назвав цей закон духовною спільнотою між дорослими і дитиною й попередив нас: «Без духовної спільноти виховання не відбудеться».

Ось і як не кричи на дитину, щоб вона вислухала твої настанови, – нічого не буде: не буде зв’язку тому, що переплутали порядок установлення духовної спільності.

Пануюча раніше й деінде зараз авторитарна педагогіка є педагогікою бідності й обмеженості нашої свідомості. Як її розширити – нам указують класики світової педагогіки.

Педагогіка джунглів

(приклад Ш. Амонашвілі)

Ішов мудрець через село на схід. Його оточили люди.

- Скажи, ми правильно виховуємо своїх дітей?

Тоді він відповів:

- Послухайте притчу.

Цар джунглів Великий Лев оголосив конкурс на кращий підручник з виховання дітей, щоб замінити ним старий. Відразу прибігли конкурсанти. Цар їм сказав:

- Мені треба, щоб ви розповіли про основну ідею, основні цілі й методи виховання, які ви пропонуєте у ваших підручниках.

Першим виступив Осел. Він кинув свій підручник під ноги Царю й упевнено сказав:

- Головна ідея – мовчки тягти свій вантаж для Повелителя, але вперто стояти на своєму, навіть якщо потрапиш йому в пащу. Мета виховання – впертість, методи – ослині крики, різки, випробування на витривалість, багаторазове, до отупіння, повторення.

Зробила крок уперед Мавпа, з вихваленням і кривляючись, кинула свій підручник під ноги Царю і сказала

- Основна мета підручника – сміши свого Повелителя, щоб він забув, які наміри в нього були стосовно тебе. Мета виховання особистості маленької мавпочки – майстерне кривляння, методи – кривляння, підказки, зубріння.

Виступила Лисиця. Жбурнула підручник, і зображаючи наївність, заспівала:

- Ідея мого підручника – хитрість і лихоманство, щоб завжди виходити сухим із води, присвоюй чуже й лев’ячу частину віддавай своєму Повелителю і завжди до нього підлабузнюйся. Мета виховання лисеняти – придурювання, обдурювання, тести, екзамени, перевірки.

Вибіг Козел. Його підручник був написаний на листках дикого винограду. Він стряхнув їх із рогів і промекав:

- Живи як прийдеться, і ні про що не шкодуй. Навіть, якщо потрапиш до пащі свого повелителя. Мета виховання – легковажність, методи – мекання, бодання, технології дурниць.

Цар джунглів уважно вислухав усіх і засумував. Потім оголосив:

- Залишаю старий підручник з виховання, написаний Людиною, бо в ньому краще, ніж у ваших, узагальнюються всі педагогічні ідеї джунглів.

Мудрець замовк.

Люди обміркували притчу і жахнулися: у педагогіці джунглів вони впізнали свій досвід з виховання дітей.

Ми повинні виховувати не звірят із джунглів звірячими методами, а гідну людину. І якщо ми так вирішили, то наш виховний процес теж повинен бути гідним.

Таке виховання називається гуманно-особистісним підходом, у більш широкому значенні – гуманною педагогікою.

Саме зараз необхідно говорити про гуманну педагогіку. Гуманізм – за визначенням – людяність. Це не просто доброта, чуйність, милосердя. Вчитель тут має проявити волю і сміливість.

Більшість педагогів відштовхують дитину від себе. В кожного вчителя живе бажання володарювати. Як це подолати?

Треба вирощувати вчителів і удосконалювати не програму, а вчителя. Сучасному поколінню дітей потрібні сучасні вчителі. Сучасні не за традиціями моди та зовнішністю, а люди з новим мисленням, свідомістю, які зможуть зрозуміти та прийняти дітей. Ми повинні розширити нашу свідомість, наше уявлення про дитину, про її виховання, бо діти – це наше майбутнє, наша мрія, наша мета.

Нам з вами відомо три типи вчителів: перші ті, які пояснюють, другі ті, які жаліються, а треті ті, які надихають, виховують не за наукою, а серцем. Дайте відповідь на запитання: «Який я вчитель?».

Вчителі початкових класів Здолбунівського району вивчають «рецепти самовдосконалення» і вирощують в собі гуманного вчителя, вчителя однодумця, який переживає зі своїми вихованцями радість боротьби за досягнення мети, допоможе перемагати труднощі. На цьому шляху досягнуті певні успіхи, подолані певні перешкоди. Вчителі Овдіюк М. І. (Мізоцький НВК), (Маломощаницька ЗОШ), (ЗОШ № 3), Іващук Т. М. (ЗОШ №7), (Гільчанська ЗОШ), (Ступнівський агроліцей), (Спасівська ЗОШ), (Новомильська ЗОШ), (Германська ЗОШ І ст.), (ЗОШ №1) облагороджують знання, наповнюють уроки їх духовним змістом і Світлом, проводять уроки, що розвивають світогляд учня, виховують через навчання, працюють так, щоб в умовах школи не згасити Світло душі дитини.

У жовтні 2006 року у м. Рівне 10 вчителів початкових класів взяли участь у майстер-класі керівника Міжнародного Центру Гуманної Педагогіки, видатного педагога-гуманіста, академіка ілі.

11-12 жовтня 2007 року на базі Здолбунівського району проведено обласний семінар методистів, відповідальних за початкове навчання «Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в початковій школі».

З 2007 року я входжу до складу обласного науково-творчого колективу «Гуманізація взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі» У травні 2009 року на базі Германської НВК проведено засідання цього колективу.

У травні 2010 року на базі Будеразької ЗОШ за участю доцента кафедри корекційної освіти (керівника обласного науково-творчого колективу), відбулося засідання школи вищої майстерності з питань гуманізації освіти.

З вересня 2010 року у районі працює творча група вчителів початкових класів з питань гуманізації освіти: «Гуманна педагогіка – духовне джерело школи життя» (кер. ) Уже проведено два засідання.

Гуманна педагогіка не відразу дасть результат, але необхідно вірити. Хто вірить, тому приходять ідеї, творчість, натхнення… Наше терпіння, турбота, оптимізм, віра створять з дитини Людину. У справжніх вчителів посмішки, світлі обличчя.

Є три заповіді сутності гуманної педагогіки:

- вірити в дитину, її безмежність…

- вірити в себе, в свою вчительську іскру, «я вчитель від Бога».

- вірити у велику силу гуманної педагогіки.

Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми:

а) оточимо дитину створеними нами образами добра, любові, краси, щирості, відданості, справедливості, поваги, співпереживання…

б) спрямуємо її погляд на свій власний духовний світ і допоможемо знайти й осягнути свій шлях, свою місію, свої призначення, своє багатство духу, яке треба буде проявити;

в) розбудимо в ній почуття, через які проявляються та стверджуються гідні переживання й учинки;

г) розвиватимемо добромислення та прекрасно мислення, добромовлення та відповідальність за свої думки і свої слово;

д) навчимо жити духовним життям у своєму внутрішньому світі – мислити, бажати, уявляти себе героєм і здійснювати гідні вчинки, мріяти, молитися, спілкуватися;

е) розвиватимемо волю, сміливість, самотність, будемо стверджувати в ній щирість, бажання казати правду, бути уважними до думок інших;

ж) допоможемо осягнути зміст поняття «совість» і жити по совісті;

з) збуджуватимемо і розвиватимемо пізнавальну пристрасть, любов до труднощів у пізнанні, інтерес до знань, пізнавальну активність…