Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 18 )

Лінощі, вважав Антон Макаренко, розвиваються через неправильне виховання, коли батьки не привчають дитину переборювати перешкоди. Не викликають у неї інтересу до сімейного господарства, до праці, до тієї втіхи, яку приносить власноруч зроблене діло.

Виходячи з цього, Антон Семенович чимало уваги приділяв дитячій грі, надаючи їй важливого значення у формуванні майбутнього громадянина. Як дитина проявляє себе у грі, так вона буде поводитися у дорослому житті.

Праця – основне джерело духовного, матеріального багатства суспільства, головний критерій соціального престижу людини, її священний обов’язок, фундамент особистісного розвитку. Праця – це основна ланка, яка допомагає підняти всю виховну роботу на найвищий рівень.

Трудове виховання учнів початкових класів – одна з основних складових у формуванні особистості.

Антон Семенович на практиці довів, що саме трудове виховання лежить в основі формування особистості, самостійної, творчої, що саме праця є джерелом духовного та морального збагачення людини. І творча праця можлива тільки тоді, коли людина ставиться до роботи з любов’ю, коли вона свідомо бачить у ній радість. Основи такого ставлення закладають у початковій школі.

Сутність трудового виховання молодших школярів у формуванні відношення до праці. Загальна задача виховання до праці реалізується через більш вузькі задачі: психологічна й практична підготовка дітей до праці; формування навичок колективної праці; набуття навичок культури праці та вмінь поєднувати в ній фізичні зусилля та творчість; розвиток інтересів до науки, культури і техніки, вияв нахилів і розвиток здібностей.

Представлені задачі нерозривно пов’язані між собою, і лише в єдності їх можна оцінити як шлях виховання до праці.

У праці повною мірою проявляються творчі здібності молодшого школяра, формуються високі моральні якості. У процесі фізичної праці в учнів початкових класів розвивається координація рухів тіла, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвитку. Молодші школярі, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші. Участь учнів початкових класів у різноманітних трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує. Важливий аспект психологічної підготовки молодших школярів до праці – формування в них почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе.

Трудове виховання – це цілеспрямований, організований систематичний педагогічний процес залучення і стимуляції школярів до різноманітних видів праці з метою формування певних виробничих знань, умінь, навичок, розвитку творчого мислення, інтелекту, працьовитості, усвідомлення необхідності праці як основи життєдіяльності кожної людини.

А. Макаренко довів на практиці виховні можливості правильної організації дитячої праці.

Школа, сім’я і суспільство формують дитину як майбутнього активного члена суспільства. Більш того, особистість молодшого школяра формується під впливом суспільних відносин, безпосередньо в яких проходить його життя і діяльність. На рівень трудової підготовки учнів початкових класів значний вплив мають умови сімейного виховання.

Людина давно навчилася обережно і ніжно торкатися природи. Вона не творить природу і не знищує її, вона тільки вносить в неї свій математично-могутній коректив; її доторкання, по суті, не що інше, як ледве помітна перестановка сил. Там підпірка, там розпушена земля, там терплячий пильний добір.

Наше виховання, спільне виховання батьків і вчителів – такий самий коректив. І тому тільки й можливе виховання. Розумно й точно провести дитину багатими шляхами життя, серед його квітів і крізь його буревії, може кожна людина, якщо вона справді захоче це зробити.

Виховання дітей – це велика, серйозна і дуже відповідальна справа, і ця справа, звичайно, важка. Відбутися тут легким трюком не можна. Якщо ми вчителі і батьки, виховуємо дитину,— це значить на багато років вперед ми віддали їй усе напруження своєї думки, всю свою увагу і всю свою волю. Ми повинні бути не тільки батьками і вчителями своїх дітей, ми повинні бути ще й організаторами свого власного життя, бо поза нашою діяльністю як громадянина, поза нашим самопочуттям як особистості не може існувати й вихователь.

Завжди пам’ятаймо: Виховання дитини – це насамперед самовиховання дорослого.

Даруймо себе дітям! Будьмо терплячими і будьмо готовими до зустрічі з ними в дитинстві.

Оверчук Любов Іванівна, директор

СШР І ступеня № 5 м. Сарни

Гуманізація навчально-виховного процесу – основа

розвитку особистості молодшого школяра

Гуманізація навчально – виховного процесу – одне з головних завдань, яке стоїть перед сучасною школою.

Світ, в якому ми живемо змінюється дуже швидко. Те, що ще вчора викликало осуд, сьогодні стає нормою поведінки. На жаль, учасниками цього процесу є діти. Вони як лакмусовий папірець вбирають в себе всі прояви суспільного життя, постійно опиняються перед вибором, добра і зла, краси і бруду.

Школа повинна формувати в підростаючому поколінні навички загальнолюдської моралі, вміння відстоювати людські чесноти, адже діти народжені для добра, для щастя і радості. Ми намагаємось створити свою систему виховної роботи, яка б відповідала традиціям і особливостям нашого народу, намагаємось наблизити її до дитини, а дитину повернути в лоно природи, поновити зміст високою духовністю.

В цих пошуках ми часом забуваємо про педагогічну спадщину попередніх поколінь педагогів, а звернувшись до неї дивуємось її актуальністю і сучасністю.

Так, погляди видатного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського другої половини ХІХ ст. про гармонійний розвиток дитини, пріоритет морального виховання, виховання в сім»ї, в праці не втратили своєї актуальності і в наш час.

Педагогічна система Ушинського втілює кращі риси класичної педагогіки – демократизм і гуманізм, любов і повагу до праці і свободи, повагу людської гідності та прав всіх народів, твердість та віру в прогрес і науку, дійовий оптимізм.

Під педагогікою Костянтин Дмитрович насамперед розумів науку про виховання. Виховання – це цілеспрямований процес формування «Людини в людині».

«Не педагогіка, не педагоги, говорив Ушинський, а сам народ і його великі люди прокладають дорогу в майбутнє: виховання тільки веде людей цією дорогою і, діючи разом з іншими суспільними силами, допомагає йти окремим особистостям і новим поколінням».

«Людина, як предмет виховання»- так назвав свій педагогічний трактат Ушинський. І це не випадково - центральним предметом вивчення для нього є людина, але людина не взагалі, а саме як предмет виховання «Людина як предмет виховання» за широтою задуму і багатством змісту є неперевершеним твором.

«Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношенням, то вона повинна перед усім пізнати її також в усіх відношеннях». (Тв. т.4, с.28)

Геніальною є думка Ушинського про те, що моральне виховання становить головне завдання будь-якої системи виховання, що значно важливіше ніж розвиток розуму взагалі, просте наповнення голови знаннями.

Ушинський ставить завдання виховання особистості в центр усіх заходів і турбот, до яких вдаються школа, сім»я і суспільство. Під вихованням особистості він розуміє формування в учнів таких якостей, як:

1)  любов до Вітчизни,

2)  гуманність,

3)  правдивість,

4)  самоповага,

5)  працьовитість,

6)  почуття відповідальності,

1)  дисциплінованість,

2)  естетичне почуття,

3)  тверда воля і твердий характер.

Ушинський вважав, що школа має стати своєрідною кузнею «людяності» і виховувати дітей в дусі прагнень народу. А для цього її вчителі повинні не тільки бути освіченими, а й жити інтересами народу.

Великий педагог вимагав виховувати в дітей свідому дисциплінованість.

Виступаючи на захист прав дітей і на захист принципу свідомості в навчанні, він писав: «У старій школі дисципліна ґрунтувалася на найбільш протиприродній основі – на страху перед учителем, що роздає нагороди й покарання. Цей страх змушував дітей не тільки до невластивого, а й до шкідливого для них становища: до пасивності, класної нудьги й лицемірства».

Важливе місце у своїй системі виховання відводив формуванню у молоді високим моральних якостей, або, як він висловлювався, вихованню «людини в людині».

Поняття вихованої людини, – писав , – дуже широке поняття. Іноді добре вихованою людиною звуть того, хто вміє гарно зав’язати галстук, поводиться по моді, балакати іноземними мовами, підтримувати розмову у вітальні, подобатися дамам та ін.; іноді того, хто вміє вклонитися, де слід, задерти носа, де можна, задати тону, не пропускати того, що пливе до рук, і та ін. Скажіть, як назвати тих вихователів, що наважаться задовольняти такі вимоги? Називайте як завгодно, тільки, бога ради, не вихователями».

Засуджуючи таке виховання, Ушинський цим самим привертав увагу суспільства і насамперед педагогів до його антинародного егоїстичного за своєю суттю характеру.

Виховання, говорить він, повинно бути спрямоване на подолання в людей негативних рис характеру і поведінки та на формування в них почуття добра. «Виховання, – писав автор, – повинно просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежав ясний шлях добра», любові до людей до народу.

Немає такого серця, в якому не було б безкорисливих добрих поривань, і завдання виховання – знайти їх і відповідно спрямувати. Ці поривання пов’язані з любов’ю до свого народу і до своєї Батьківщини, і ця любов «дає вихованню надійний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами».

Важливим фактором морального виховання Ушинський вважав вивчення основ науки, що розкриває перед учнями закони природи і суспільства і так чи інакше впливає на розум і душу дитини. Виходячи з цього, він як автор підручників для початкової школи, намагався добирати такий матеріал, який розвивав би в дітей мислення і виховував у них позитивні моральні якості, такі як любов до рідної природи і свою краю, до людей, що їх оточують, гуманність, доброту, працьовитість.