Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе (стр. 1 )

РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра корекційної освіти

Справжнє виховання дитини

у вихованні самих себе

(за педагогічною спадщиною

педагогів-гуманістів)

Рівне - 2011

«Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»

(за педагогічною спадщиною педагогів-гуманістів)

Науково-методичний збірник за матеріалами обласних педагогічних читань

(упорядник , доцент кафедри корекційної освіти РОІППО)

Рекомендовано до друку науково-методичною радою

Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

(протокол № 1 від 24 лютого 2011 року)

Рецензент: івна, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри корекційної освіти РОІППО

До збірника увійшли виступи науковців, керівників освіти області, вчителів та психологів, які ґрунтовно проаналізували ідеї класиків гуманізму, мислителів минулого, педагогів, психологів (Ш. Амонашвілі, Л. Виготський, Дістервег, Л. Толстой, Г. Сковорода; П. Каптєрєв, Я. Коменський, Я. Корчак, А. Макаренко, М. Монтесорі, І. Песталоцці, В. Сухомлинський, та інших); поділилися своїми доробками щодо професійного зростання вчителя, організації навчально-виховного процесу, формування взаємовідносин вчителя та учнів на засадах гуманності.

Науково-методичний збірник дасть можливість учителям глибше познайомитися із сутністю та змістом гуманізму, соціально-педагогічними аспектами проблеми гуманної педагогіки, здійснювати професіональний та духовний особистісний ріст.

Збірник стане в нагоді педагогам, практичним психологам, керівникам і методистам, які здійснюють підготовку вчителів для впровадження ідеї гуманної педагогіки в практику роботи початкової школи.

Комп’ютерна верстка:

Тищенко Лілія Романівна,

доцент кафедри корекційної освіти РОІППО

Гуманізація навчально-виховного процесу в сучасній освіті

Входження України в ХХІ століття відзначається передусім характером тих масштабних змін, які сьогодні відбуваються у вітчизняній системі освіти. Мова йде не просто про окремі вдосконалення тих чи інших напрямків освітньої практики, а про перехід системи освіти на якісно новий рівень функціонування.

Напрямки модернізації вітчизняної системи освіти закладені в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. «В Україні, - підкреслюється у документі, - має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального інноваційного розвитку освіти і науки; повинні забезпечуватися умови для формування особистості, яка здатна до самоосвіти, саморозвитку, самореалізації, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, прагне змінити на краще своє життя та життя своєї країни».

В центрі уваги за доктриною, законами, концепціями про освіту виступає компетентна, конкурентна і, найголовніше, духовна особистість.

Основою змістової характеристики сучасних освітніх реформ є її гуманістична спрямованість. Ідеєю гуманізації просякнуті, мабуть, всі різноманітні аспекти освіти: навчання, виховання, міжособистісні стосунки педагогів та учнів, інноваційні освітні технології, моделі розвитку школи, управління освітою тощо.

Проте, чи відчувають себе учні суб’єктами власного розвитку, чи сповідують вчителі гуманістичну філософію, чи сповнені гуманізмом зміст освіти, навчально-виховні технології, чи стала єдиним критерієм якості освіти її особистісно розвивальна спрямованість?

Відповідь зрозуміла: сучасний освітній процес ще далекий від задекларованого гуманістичного.

Тому, так важливо визначити певні концептуальні орієнтири гуманізації, які б змінили образ сучасної освіти. Це насамперед:

1.  Усвідомлення освітянами ідеї гуманізації освіти як реальної об’єктивної необхідності та соціальної суб’єктивної потреби.

2.  Визначення методології гуманізації освіти. Організація гуманістичної педагогічної діяльності.

3.  Забезпечення сприятливих умов для розвитку особистості учня та вчителя, шляхом відбору, розробки та впровадження розвивальних технологій взаємодії та спілкування учасників педагогічного процесу.

4.  Здійснення управління освітою та керівництво навчальними закладами на основі гуманізації та демократизації.

5. Визначення пріоритетів професійної підготовки педагогів та подальшого підвищення їхньої кваліфікації в умовах гуманізації освіти.

Ці орієнтири не можуть бути прямими практичними інструкціями, конкретними рецептами реалізації ідей гуманної педагогіки, однак вони створюють певну концептуальну основу зрушень у педагогічному світогляді та діяльності у напрямку гуманізації освітнього простору.

Насамперед слід розкрити суть поняття. Гуманізм – це - світогляд, у центрі якого найвищою цінністю і мірилом всього є людина, пріоритетним є:

-  почуття любові до людей і окремої особи,

-  глибока повага до людської гідності,

-  позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини,

-  визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому.

Гуманізація - впровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів, намагання робити добро й піклуватися про благо людей. В основі гуманізації лежить істина, за якою людина, вища незаперечна цінність, альфа і омега суспільного прогресу, його умова, сенс, рушійна сила і, певно, результат.

Метою гуманістичної освіти, є не навчання, виховання та формування особистості як такі, а допомога, підтримка, захист особистості, розвиток людини в людині, становлення самобутньої особистості, здатної до самореалізації, самовиховання, саморозвитку.

Необхідність впровадження гуманної освіти обумовлена певними об’єктивними причинами.

По-перше, динамічний розвиток українського суспільства, потребує формування в людині не стільки типового, скільки індивідуального;

по-друге, специфіка сучасної взаємодії та спілкування з учнями вимагає від педагогів використання нових підходів та методів, які спрямовані на розвиток потенціальних можливостей особи;

по-третє, школа не може залишатися осторонь демократичних перетворень в державі, а тому гостро потребує гуманізації стосунків дорослих та дітей, демократизації її життєдіяльності.

Відтак, успішне становлення демократичної, цивілізованої держави повністю залежить від успішного розвитку творчості кожної особистості, котра здатна продуктивно реалізувати свій інтелектуально-особистісний потенціал.

Середовищем, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ має стати сучасна школа. В основі навчально-виховного процесу має бути особистісно-зорієнтований, гуманістичний принцип навчання, виховання та міжособистісних стосунків педагогів і учнів. Педагогічна діяльність вчителя спрямована, в першу чергу, на дитину, формування та розвиток у стосунках між вчителем та учнями гуманістичних засад: любові до людини, глибокої повага до людської гідності, позитивного сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншим. Гуманістичні взаємовідносини у школі мають прийти на зміну авторитарним, маніпулятивним.

Проте, сучасна школа, декларуючи необхідність демократизації й гуманізації, повільно й важко переходить на гуманістичні принципи організації навчально-виховного процесу, ненасильницьке подолання міжособистісних суперечностей у стосунках «вчитель-учень». Не завжди легко відмовитися від використання традиційної системи педагогічних санкцій у ситуаціях неслухняності, непокори, протистояння, опору, а подеколи й протиборства учнів. Однак виявлення гуманного потенціалу дитини, виховання її відповідно до принципів загальнолюдської моралі передбачає неухильне подолання психологічного насилля, якого все ще зазнають більшою мірою важкі, непокірні, несхильні до компромісу, а меншою - слухняні, благополучні, старанні школярі.

Незважаючи на впровадження у навчально-виховний процес сучасної школи ідей демократизації, гуманітаризації та гуманізації, система роботи вчителів не забезпечує результативності цього процесу, а лише обмежується окремими непов’язаними між собою заходами та засобами.

Результати психологічного дослідження свідчать, що рівень сформованості гуманних стосунків в учнів початкових класів низький, незважаючи на вік, сприятливий для формування особистісних взаємостосунків, пізнавальних потреб, моральної свідомості, позитивних якостей особистості. Вчителі не завжди відмовляються від авторитарного стилю спілкування та співпраці з дітьми, не вміють вивчати, аналізувати і тактовно спрямовувати стосунки дітей на засадах взаємоповаги, дружби, розуміння. Багато педагогів мають недостатню уяву про гуманізм як основу людських стосунків, не знають педагогічні умови формування гуманних взаємовідносин вчителя та учнів. Адже, наша освіта сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка орієнтувалася на авторитарну парадигму. Тому дидактика стала «бездітною» наукою, де все було правильно і обґрунтовано, окрім почуттів і переживань учня - суб'єкта учіння, який є рівноправним учасником процесу навчання. Це призводить до деформування моральних якостей школярів, у яких відсутній гуманний досвід людських взаємовідносин.

Актуальність цієї проблеми та недостатня сформованість гуманізації взаємин учасників навчально-виховного процесу у 1-4 класах зумовила вибір теми для роботи обласного науково-творчого колективу педагогів: «Гуманізація взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі» (2007-2010 рр.). До складу науково-творчого колективу ввійшли не байдужі педагоги області, які прагнуть удосконалити свою педагогічну майстерність для впровадження ідей гуманної педагогіки. Протягом роботи обласного науково-творчого колективу педагогів