Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 12 )

Аналіз ризику як фактору національної безпеки України, зокрема її екологічних систем, потребує аналізу різних видів взаємодії людини з природою [8, 22].

Перший вид - це стихійна антропогенна взаємодія, коли людина в процесі господарської діяльності використовує природне середовище як деякий "амортизатор" між джерелами взаємодії та людиною. Викиди відходів у природне середовище підприємствами є прикладом такої взаємодії.

Другий вид - взаємодія з навколишнім середовищем, головним чином з ненавмисним впливом на природу та перетворенням біосфери. Це будівництво міст, обробка сільськогосподарських угідь, видобуток корисних копалин відкритим способом і т. ін.

Третій вид - використання навколишнього середовища шляхом цілеспрямованого широкомасштабного перетворення природи. Це свідомий вплив. Приклади його - будівництво водосховищ, вплив на метеорологічні процеси з метою викликати додаткові опади тощо.

У статті співробітників Окріджської національної лабораторії (США) відзначається, що управління навколишнім середовищем, яке грунтується на концепції ризику, найбільш оптимальне в тому випадку, коли цей ризик можна кількісно оцінити [29].

Аналіз ризику в екології включає такі етапи:

Перший - це вивчення ефектів впливу різних факторів на навколишнє середовище. Він полягає в аналізі реакцій організмів, популяцій, екологічних систем на численні взаємодії у різних середовищах і наслідків від цієї взаємодії (хвороби, смерть окремих організмів, популяцій, екосистем).

Другий - кількісна оцінка ризику (етап математичного моделювання), яка є ймовірною характеристикою тієї загрози, що виникає для навколишнього середовища при можливих антропогенних забрудненнях. Математичне моделювання екологічних процесів і систем з метою аналізу ризику - це насамперед виявлення потоків сполук - біогеохімічних циклів [43]. Один із найчастіше використовуваних тут класів математичних моделей - лінійні стаціонарні балансові моделі [23]. Використовуючи цей клас моделей, вчені [9] на прикладі деяких пестицидів показали, що обмеження для антропогенних викидів у навколишнє середовище можуть виникнути не в результаті забруднення того геохімічного середовища, в яке вони безпосередньо потрапили, а в результаті вторинного забруднення інших середовищ. Тому такі ефекти слід грунтовно вивчати при стратегічному плануванні розвитку нових промислових районів, впровадженні нових технологій і прогнозуванні глобальних екологічних ефектів від забруднення техногенними сполуками.

При оцінці екологічного ризику необхідно мати на увазі, що основою екологічних систем є термодинамічні структури, які можуть утворюватися та зберігатися без порушення другого закону термодинаміки [2]. Структура, функції та еволюція екосистем, що вміщують хімічні сполуки, залежать від обміну речовин та енергії з навколишнім середовищем, а також від зв'язків між процесами, які збільшують або зменшують ентропію всередині даної екосистеми [19]. При незворотних процесах характеристика будь-якої структури залежить від певних умов, а їх розвиток відбувається якісними стрибками (фазовими переходами), які відповідають проходженню певних порогових значень [21]. Зростанню локальної ентропії сприяють і хімічні перетворення речовин, і біологічні процеси (утворення первинної продукції, дихання, виїдання), причому швидкість процесів є нелінійною функцією.

Очевидно, що для побудови математичних моделей оцінки ризику екологічних систем, які вміщують техногенні сполуки, й аналізу впливу на екосистеми необхідно ввести нелінійність і досліджувати їх на основі 4 базових характеристик: ієрархічність, нелінійність, відкритість, нерівноважність.

Третій етап - управління ризиком. На цьому етапі визначаються еколого-економічні позиції допустимих навантажень на область, регіон з урахуванням економічних аспектів, у тому числі співвідношень витрати - вигода. Особливість цього етапу - його велика різноманітність. Він має важливе значення для управління природним середовищем, регулювання його якості.

Оцінка ризику для екологічних систем має грунтуватися на об'єктивних оцінках екологічного збитку. Приклади таких оцінок - ймовірність вимирання популяції або зменшення багатства рослинного та тваринного світу.

3.3. Методологія оцінки ризику

Схема аналізу ризику включає широкий спектр взаємопов'язаних проблем і різних етапів: ідентифікація факторів ризику, оцінка ризику, управління ризиком.

3.3.1. Ідентифікація факторів ризику

Першим кроком оцінки ризику є виявлення найбільш серйозних джерел небезпеки (факторів ризику) та їх ранжування з метою визначення реальної загрози для людини та навколишнього середовища на основі побудови карт ризику; визначення порогів стійкості технічних і екологічних систем; використання імітаційного моделювання. Тут велику роль відіграють наукові дослідження. Саме представники фундаментальної науки звернули увагу широкої громадськості на такі глобальні екологічні проблеми, як можливість зміни клімату й озонового прошарку, значні генетичні наслідки антропогенного впливу на природу та людину.

Для ідентифікації небезпеки важливі прийоми апробації, відбору, моделювання поведінки різних хімічних сполук у середовищі, моніторингу та діагностики. При цьому першим постає питання - що являє собою ця небезпека, а при розрахунку ризику - яка його величина [8]? Як правило, при характеристиці причин техногенних або екологічних катастроф виділяють фактори технічного, технологічного й організаційного характеру. Особлива увага приділяється людському фактору. Однак проблему ідентифікації факторів ризику слід розробити глибше. Причини катастроф варто шукати не тільки на мікро-, а й на макрорівні, аналізуючи весь комплекс протиріч, які виникають у народному господарстві та пов'язані з глибокою кризою в економіці, що супроводжується кризою практично в усіх сферах життя суспільства - екологічній, політичній, соціальній і духовній.

3.3.2. Оцінка ризику

Для оцінки ризику насамперед необхідно конкретизувати саме поняття "ризик". Під оцінкою ризику ми розуміємо комплекс дій, спрямованих не лише на оцінку, а й аналіз та ідентифікацію механізмів виникнення явищ, які виявляють сильний вплив на спосіб життя та стан здоров'я людини, з метою запобігання відхиленням, загрозам, шкоді, втратам тощо або протидії їх виникненню. Формальний опис ризику, як уже зазначалося, спирається на теоретико-ймовірний підхід [18, 20].

В оцінці ризику можна виділити чотири основних напрямки. Перший - інженерний. Як правило, цей підхід є розрахунком імовірностей аварій. Oсновні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних сполук у навколишнє середовище [13].

Другий - модельний. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середовища при використанні шкідливих хімічних сполук.

Третій - експертний. При використанні перших двох підходів для оцінки ризику часто зустрічаються випадки, коли недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Тоді єдине джерело даних - експерти. Перед ними ставиться завдання ймовірнісної оцінки тих чи інших подій, пов'язаних із аналізом ризику.

Четвертий - соціологічний. За допомогою цього методу визначають сприйняття населенням і його окремими групами того чи іншого ризику [14]. Широко відомі дослідження, в яких визначалась оцінка ризику для різних видів діяльності, що давалася людьми під час соціологічного опитування. Були виявлені цікаві явища. Наприклад, люди віддають перевагу добровільному ризику (наприклад, альпінізм, куріння) перед примусовим. Охочіше йдуть на ризик, якщо вони можуть на нього впливати.

На думку багатьох дослідників, важливу роль у сучасній оцінці індивідуального сприйняття ризику відіграють географічні та соціальні фактори, культурні традиції і психологія конкретних груп населення. Врахування географічного фактору спочатку передбачало реакцію людини на природні небезпеки, стихійні лиха, характерні для даного регіону. Нині рамки таких спостережень розширились і враховують наслідки розвитку техніки та технологій.

Дослідження показали, що індивідуальне сприйняття ризику тісно пов'язане із соціальним статусом і культурними традиціями населення. За спостереженнями соціологів, при існуванні загрози люди виробляють для себе певну стратегію поведінки, яка зменшує в них почуття невизначеності та страху. Тому при розбіжності існуючих оцінок ризику його образ навіть при наявності доказів існування з великими труднощами зникає із свідомості людей. Коли у людей ще не склалася думка, спостерігається протилежна ситуація - вони терпляче ставляться до формулювання проблеми. Спостереження показують, що інформація про ризик, подана в різних формах (наприклад, дані про смертність або, навпаки, виживання), здатна змінити індивідуальне сприйняття ризику та вчинки людей [17].

Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні галузі застосування та не позбавлені недоліків.

Оцінка ризику, тобто прогнозування технологічних і екологічних катастроф у регіонах, - ключова ланка визначення рівня екологічної безпеки. Попередня робота в цьому напрямку має ряд переваг порівняно з іншими методами оцінки безпеки держави. По-перше, цілком реально отримати кількісну оцінку очікуваного збитку; по-друге, є можливість порівняти та врахувати ризик від усіх можливих факторів, а також дати комплексну оцінку ризику.

3.3.3. Управління ризиком

Стратегія управління ризиком може грунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, разом із географічними, економічними та політичними картами, використовуються й карти ризику для території країни. Щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструкторам необхідно кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації і обгрунтувати його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково вимагається карта ризику району, де розташовується це підприємство. На цій карті мають бути показані замкнуті лінії однакового ризику, кожна з яких відповідає числовим значенням ймовірності смерті індивідуума протягом року: 10-5, 10-6, 10-7. Таким чином, мінімізується збиток і досягається компроміс між необхідністю витрат на підвищення екологічної безпеки й очікуваною вигодою.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного прояву в просторі та часі екзо - і ендогенних катастрофічних процесів і картографування окремих видів небезпек. При цьому необхідно вивчати природні й антропогенні фактори ризику з урахуванням стійкості території, поєднуючи геологічні та екологічні карти. В міру накопичення інформації прийняті в перших варіантах карт ризику якісні характеристики можуть бути перетворені в кількісні. Кінцевий результат побудови карт ризику - його оцінка та виділення на картах природного потенціалу, тобто здатності ландшафту даної території до самовідновлення після антропогенного чи стихійного лиха [11, 27].

Виходячи з концепції ризику можна запропонувати декілька стратегій управління екологічною безпекою [5]:

- запобігання причинам виникнення катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів і т. ін.;

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у випадку, коли неможливо відвернути причини катастроф (будівництво захисних поруд, дамб, створення підземної економіки, завчасна евакуація населення тощо);

- пом'якшення наслідків катастроф, впровадження стабілізаційних і компенсаційних заходів.

Найбільш придатною, з точки зору головної мети управління безпекою навколишнього середовища, є мінімізація ризику, тобто реалізація першої та другої стратегій. Однак на практиці це не завжди можливо. Найбільш ймовірним є поєднання всіх трьох видів стратегій.

В основі стратегії управління екологічною безпекою має бути концепція ненульового ризику. Вона визнає факт недосяжності абсолютної безпеки. Існуюча донедавна концепція нульового ризику завдала значного збитку народному господарству, здоров'ю людей, навколишньому середовищу України. Чорнобильська аварія довела помилковість даної концепції. Досвід управління надзвичайною ситуацією під час землетрусу 1989 р. у Каліфорнії показав, що врахування величини ризику при організації попереджувальних заходів дозволяє уникнути багатьох трагічних наслідків.

Концепція ненульового ризику вимагає не тільки вивчення факторів і джерел підвищеного ризику, а й передбачення ходу подій, оцінки наслідків природних і технологічних катастроф. Знаючи ймовірність таких катастроф і очікувану величину втрат, можна уникнути в ряді випадків важких катастроф, знаходячи альтернативні рішення, послабити їх силу, передбачити ефективні компенсаційні механізми. Розробка нормативних актів - законів, постанов, інструкцій сприяє реалізації намічених заходів щодо екологічної безпеки та є необхідним правовим елементом управління, який сприяє зниженню ризику.

Атомна бомба вибухнула вже в поемі Парменіда
М. Хайдеггер

Ч а с т и н а 2

АНАЛІЗ РИЗИКУ СТАНУ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Вступ

Безпека людини та стан природного середовища - одна з найважливіших характеристик якості життя, науково-технічного та економічного розвитку держави. У зв'язку з цим першочергового значення набуває необхідність вивчення ризику для людини та суспільства загалом з боку технологічних, економічних та соціальних чинників, які впливають на створення безпечних умов проживання.

У науковій літературі та в буденному розумінні зустрічаються різні тлумачення поняття "ризик". Але загальним для всіх цих визначень є те, що ризик включає невпевненість у тому, чи відбудеться небажана подія і чи виникнуть внаслідок цього аналогічні процеси в розвитку природи та суспільства.

Великі техногенні аварії значно посилили увагу до даної проблеми як спеціалістів, так і широкої громадськості та засобів масової інформації. Використання нових технологій, вибір місць для розміщення нових потенційно небезпечних виробництв постали в центрі уваги політичного життя багатьох розвинених країн (Швеції, Австрії, США). Наукові дослідження сприяли концентрації уваги на питаннях безпеки й оцінки ризику і в традиційних сферах людської діяльності (металургійне виробництво, гірнича справа, автомобільний рух, будівництво нафтопроводів, дамб). Одночасно активізувалися дослідження проблем захисту навколишнього середовища, охорони здоров'я населення.

На думку професора П. Словіка [35], для того, щоб у сучасному, динамічному світі правильно орієнтувати людей щодо величини ризику тієї або іншої події для здоров'я людини та навколишнього середовища, а також уникнути неадекватної реакції населення, необхідно розробити нову наукову дисципліну - "аналіз ризику".Ця дисципліна має спеціально вивчати питання ризику: його ідентифікацію, опис і кількісну оцінку.

У деяких розвинених країнах останнім часом проведено спеціальні дослідження з оцінки ризику у великих промислових районах. Це дозволило привернути увагу до проблеми визначення та розробки уніфікованої "політики безпеки", вироблення загальної методології прийняття рішень для зменшення ризику в промислових районах. За основу цієї методології взято концепцію "прийнятного" ризику та стратегію заходів щодо його забезпечення. При цьому кількісний аналіз ризику та управління ним на рівні промислових регіонів стали важливим аспектом прийняття рішень у регламентації дій щодо захисту людини та навколишнього середовища [7].

В Україні, на жаль, не розроблено загальнодержавної програми аналізу ризику для людини та навколишнього середовища. Розбудова незалежної держави відбувається без урахування оцінки ризику. На думку авторів, врахування фактору ризику дає можливість попередити й уникнути значних соціальних, екологічних і техногенних катастроф, підвищити соціальну безпеку людини.

РОЗДІЛ 4

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЗАГРОЗ ЕКОЛОГІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

4.1. Зовнішні загрози

4.1.1. Глобальні екологічні проблеми

Негативні наслідки антропогенного впливу на екологію в глобальному масштабі настільки значні, що призвели до екологічної кризи. Її виявом є зміни, що загрожують життю людини і негативно впливають на розвиток суспільства, генетичний фонд, енергетичну, мінерально-сировинну та продовольчу забезпеченість, демографічні процеси, чистотудовкілля тощо [1].

За сучасними оцінками, протягом історії свого існування людство зруйнувало 2 млрдга родючих земель - це перевищує площу нині оброблюваних полів і пасовиськ. (близько 1,5 млрдга). Площа, вкрита лісами, з 50-х до кінця 70-х років скоротилася вдвічі - з 50 до 25 млнкв. км. За останні 40 років площа вологих тропічних лісів зменшилася на половину. Але ж саме там зконцентровано значне біорізноманіття - генетичні ресурси планети.

Зменшення лісів (особливо в тропіках), перевипас худоби на пасовиськах, стрімке розорання земель спричинили значні зміни в круговороті елементів, що визначає екологічне благополуччя планети, призвели до збільшення площ зайнятих пустелями в середньому на 6 млн. га за рік. Разом з тим понад 20 млнга земель знижують урожайність через ерозію. Усі ці негативні процеси супроводжуються (і значніою мірою спричинені) швидким ростом населення – на 85 млн чол. за рік.

Під час переробки сировини утворюється багато нових сполук. Людина може синтезувати близько 10 млн речовин і виробляти у значних обсягах до 50 тис. сполук. При цьому близько 9/10 первинно видобутої сировини в процесі технологічної переробки йде у відходи. Відходами стає також основна маса води (під час переробки та разом з кінцевими продуктами).

Таким чином, за останні 100 років виник ще один потужний фізико-хімічний механізм впливу на довкілля: в природу викидаються продукти антропогенного походження - хімічні сполуки й елементи, часто науці не відомі, а також пил, сухі та рідкі аерозолі, радіоактивні речовини та тепло [15].

У зв’язку з цими глобальними негативними явищами, їхнім масштабом, зростанням динамізму та гостроти і комплексним характером виникає загроза переростання екологічної кризи в екологічну катастрофу, що призведе до загибелі нашої цивілізації. Для України серед багатьох загроз, пов’язаних з глобальними негативними явищами, основними є виснаження озонового шару, потепління і транскордонне забруднення.

Озонова товща атмосфери знаходиться на відстані приблизно між 20 і 45 км від поверхні Землі, характерною особливістю є підвищена концентрація озону, що практично збігається з концентрацією стратосфери атмосфери. Значне поглинання ультрафіолетового випромінювання озоновою товщою забезпечує захист всього живого на Землі від згубного впливу ультрафіолета. Під впливом господарської діяльності людини, зокрема створення нових хімічних сполук, що потрапляють і накопичуються в атмосфері (наприклад, фреони), відбувається витончення озонової товщі. Речовини, що надходять в атмосферу, беруть участь у реакціях руйнування озону, одночасно вони є каталізаторами цих реакцій.

Результати спостережень за відхиленням загального вмісту озону в атмосфері над територією України у рр. свідчать про певне поліпшення стану озонового шару.

Мало дослідженими є наслідки, пов'язані з потеплінням на Землі. Накопичення в атмосфері вуглекислого й інших газів викликає так званий парниковий ефект, призводить до підвищення температури земної поверхні. Дослідження засвідчили, що температура поверхні Землі порівняно з 1860 р. зросла на 0,5-0,7оС.

Якщо темпи глобальних викидів збережуться і надалі, то до 2030 р. середня температура підвищиться принаймні на 3оС [15]. Глобальне потепління призведе до зростання кількості екстремальних природних явищ, таких як посухи, повені, урагани тощо. Зросте вологість, відбудеться як географічний, так і сезонний перерозподіл опадів.

Вперше вчені почали бити на сполох з приводу зміни клімату наприкінці 80-х років, і міжнародне співтовариство вжило з тих часів чимало конкретних заходів для розв’язання проблеми. Проте, нині світ значно ризикує, вважаючи, що взаємозв'язок між екологією і здоров'ям не такий серйозний. Очевидно, що порушення клімату передусім можуть спровокувати поширення давніх хвороб, наприклад, жовтої лихоманки, менінгіту, холери; сприяти поширенню нових, таких як хантавіріс. Річ у тім, що зміни клімату прямо впливають на поширення хвороб і епідемій, збільшують швидкість їхнього поширення.

В основі спалахів масових інфекційних захворювань один і той самий механізм: незвична погода - періоди посухи у традиційно вологих районах або сильні зливи в посушливих - сприяє розмноженню бактерій, найпростіших, вірусів, а також комах і гризунів, при цьому “ускладнюючи життя” хижакам, які природним чином стримують поширення переносників вірусів. От деякі з останніх прикладів [11].

Холера. У 1991 р. вантажні судна, що прибули з Південної Азії, промивали свої трюми поблизу узбережжя Перу. Разом зі стічними водами в море потрапили і холерні вібріони. Надзвичайно висока температура морської води стимулювала рясне розростання водоростей, а разом з цим і масове розмноження вібріонів. Потім вони проникли до молюсків і людських організмів. Внаслідок епідемії інфіковано понад півмільйона людей, принаймні 5 тис. з них загинуло.

Хантавіріс. У 1993 р. шестирічна посуха і заливні дощі, що пішли за цим, у 10 разів збільшили популяцію оленячих мишей на південному заході США і призвели до спалаху смертельної форми легеневого хантавірісу. Хвороба, що спочатку з'явилася в одній з резервацій племені навахо, потім поширилася на 20 штатів і забрала життя 45 чоловік - майже половини усіх інфікованих.

Чума. У 1994 р. тривалі мусони в Північній Індії змінилися спекою за температури понад 35°С, що тривала 90 днів. Це призвело до нашестя у міста пацюків, які, переносячи хворобу, викликали у Сураті (Західна Індія) епідемію легеневої чуми. Ситуація, що виникла, спричинила загибель 63 чоловік і коштувала Індії 2 млрд дол.

Лихоманка денге. У прибережному гірському хребті у Коста-Ріці давно знаходився осередок лихоманки дeнгe. Збудники хвороби переносилися комарами, що переносять також і збудників жовтої лихоманки. Хвороба супроводжується болем у кістках, який позбавляє людину можливості рухатися. Колись ця лихоманка не виходила за межі Тихоокеанського узбережжя Коста-Ріки. Проте у 1995 р. внаслідок підвищення температури цей вид комарів зміг подолати гірське пасмо і поширитися у всій країні. Денге проникла й до інших країн Центральної Америки, захопивши навіть Південь США, спричинивши смерть (за даними на вересень 1995 р.) 4 тис. чоловік зі 140 тис. інфікованих.

Малярія - одна з тих інфекційних хвороб, з якими доведеться боротися людям в міру того, як у світі відбуватиметься потепління. Це найпоширеніше захворювання, що переноситься комарами. Високі температури не лише збільшують ареал поширення малярійних комарів, але і роблять їх агресивнішими. Так, учені Гарвардської школи медицини відзначають, що підвищення температури на 4 градуси за Фаренгейтом може розширити область поширення малярії на території планети з нинішніх 42 % до 60 %.

Кожного року кількість загроз, пов'язаних з цією проблемою, збільшуватиметься, а ризик для людини зростатиме. Отже, не заперечуючи того факту, що злидні та перенаселеність є основними причинами поширення хвороб, американський вчений-еколог Д. Епстайн вважає, що кожний випадок ‘‘ненормальної погоди’’ викликає небезпеку послаблення захисної сили організму - імунної системи. Вчений відзначає, що безпечні за звичайних погодних умов мікроби, потрапляючи до ослабленого організму людини, можуть стати смертоносними. ’’Я зрозумів, - говорить Епстайн, - що хвороби, які уражають рослини і тварин, призводять до важких соціально-економічних наслідків, не менш катастрофічних, ніж ті хвороби, що уражають людей’’ [11].

Слід зазначити, що нині відсутня єдина наукова точка зору щодо глобальної зміни клімату як наслідку антропогенної діяльності. Так, на думку багатьох вчених, не збільшення концентрації парникових газів є причиною потепління на планеті, а періодичні зміни клімату впливають на концентрацію вуглецю в атмосфері [29].

Серед загроз екологічній безпеці України проблема транскордонного забруднення посідає особливе місце. Так, внаслідок недогляду та грубого порушення техніки безпеки й екологічних вимог на низці золотовидобувних і переробних заводів Румунії, розміщених уздовж приток р. Тиси та за її руслом у лютому та березні 2000 року відбулося масштабне забрудненя ціанідами і солями важких металів – свинцю, олова, цинку, сполук міді, марганцю, заліза території України. Це вкрай загострило екологічну обстановку в басейні р. Тиси, її приток та Дунаю, і завдало державі значної екологічної та економічної шкоди, зокрема це призвело до створення у регіоні значного соціально-психологічного напруження внаслідок затримки термінів початку проведення весняно-польових робіт.

При цьому румунська сторона не вважає наслідки трагічними. Випадок, що стався, Румунія вважає одиничним і, зрештою, немає відповідних двосторонніх чи міжнародних угод. Очевидно, що запобігання транскордонному забрудненню території країни, відшкодування збитків, пов’язаних з ними, вимагає щонайшвидшого вжиття відповідних заходів.

Усвідомлення міжнародним співтовариством неможливості однобічного розв`язання екологічних проблем в умовах взаємозалежності й трансграничності впливу антропогенного навантаження на навколишнє середовище передбачає особливу роль глобального співробітництва у зміцненні екологічної безпеки, відповідну державну політику кожного члена світового співтовариства.

4.1.2. Регіональні воєнні конфлікти

Присутність військових формувань створює численні екологічні проблеми, пов’язані з випробуваннями, експлуатацією й утилізацією озброєнь і військової техніки. Але особливу тривогу останніми роками викликає розробка так званої екосистемної екологічної зброї, спеціально зорієнтованої на винищення навколишнього середовища під час збройних конфліктів [2].

Екологічна зброя може бути як прямої дії: ядерна, хімічна, бактеріологічна, геофізична, біологічна, радіологічна - так і непрямої: звичайні озброєння, використані для зруйнування екологічно небезпечних об`єктів. Екологічна зброя включає практично усі види іонізуючого та електромагнітного випромінювань, теплові та світлові потоки, шуми та інші акустичні коливання, ударні хвилі, термічні процеси, сейсмічні коливання, утворення областей високого тиску, вібрації, механічні забруднення тощо.

Екоцидні методи широко застосовувалися США у рр. під час війни в Індокитаї. Намагаючись порушити комунікації, ускладнити постачання і знищити продовольчу базу супротивника, спеціальні армійські з'єднання понад 2600 разів викликали над територією В'єтнаму, Лаосу і Кампучії штучні зливи - розсіювали у хмарах кристали йодистого срібла і двоокису вуглецю. При цьому додавалася особлива хімічна речовина, за допомогою якої дощам надавався різний ступінь кислотності для виведення з ладу бойової техніки. Головна небезпека подібних методів - у непередбачуваності їхнього впливу на екологічний баланс навколишнього середовища.

Так, внаслідок використання армією США під час війни у В'єтнамі пестицидів, у результаті розпилення понад 100 тис. т гербіцидів і дефоліантів, дія яких позначалася передусім на рослинному світі, було винищено 12 % лісів, 40 % мангрів і близько 5 % сільгоспугідь країни. Вилов прісноводної риби аж до середини 80-х років був майже в 20 разів менший, ніждо застосування пестицидів. Було завдано шкоду здоров'ю 1,6 млн в'єтнамців. Понад 7 млн чоловік були змушені залишити райони, де були застосовані пестициди.

Очевидно, що стан навколишнього середовища та сучасна геополітична ситуація у світі примушують приділяти дедалі більшу увагу проблемі вивчення екологічних наслідків воєнних конфліктів. Розглянемо, наприклад, відому операцію “Союзницька сила” [12].

У ході воєнних дій, що тривали 79 діб, літаки НАТО здійснили за різними оцінками від 31 тис. до 60 тис. бойових вильотів. В авіаударах було використано близько 10 тис. ракет і понад 79 тис. т бомб, зокрема понад 35000 заборонених міжнародними конвенціями касетних і графітових бомб. Сотні ракет були випущені у відповідь засобами ППО Югославії. За експертними оцінками, НАТО використало в Югославії від 30 до 100 т збідненого урану. Тисячі тонн вибухових речовин, які натовські літаки скинули на Югославію, у тротиловому еквіваленті дорівнюють кільком Хіросимам.

Усього на території Югославії було зруйновано 995 об'єктів (з них 20 заводів і фабрик, що використовували у виробництві сильнодіючі хімічні речовини), багато складів з пальним і хімікатами, електростанції. Зокрема: нафтохімічний завод “Петрохімія”, завод з виробництва азотних добрив і нафтопереробний завод у Панчеві; нафтопереробний завод у Нові-Саді, фабрика хімічних речовин у Стремчице; сховище ракетного пального в Липовіце; підприємство по виробництву хлоридів у Бариче; хімічний комбінат в Обреноваце. Розташування промислових та хімічних підприємств показано на рис. 4.1.

 

Рис. 4.1. Розташування промислових та хімічних підприємств
на території Югославії

У кожному з них знаходилося від 10 до 50 тис. т продуктів виробництва. Часткова або повна їх руйнація від авіаударів призвела до масових викидів токсикантів широкого спектру, а також до масштабних і тривалих пожеж, що супроводжували ці руйнації. Наслідком пожеж стало колосальне забруднення і порушення грунтового покрову, забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, порушення біопопуляцій і шляхів їхньої міграції, а також руйнація озонового шару.

Атмосферне повітря. Удари по югославських підприємствах нафтопромислового, хімічного і вугільного комплексів супроводжувалися залповими викидами сотень тонн сильнодіючих отруйних речовин в атмосферу. Великомасштабні пожежі були постійними джерелами забруднення: викид в атмосферу стійких органічних забруднювачів - діоксинів, фуранів, етилен- хлориду, вініл-хлориду, хлоринів і фенолів, бенз-a - пірену, сполук свинцю і ртуті, що мають високі канцерогенні та мутагенні властивості. Забруднення атмосфери поширилося на величезні площі та викликало тривале забруднення грунту, сільськогосподарських і лісових угідь.

Так, у Панчеві стався викид понад 1000 т вінілхлорид мономеру. Його концентрація у повітрі поблизу нафтохімічного заводу перевищувала максимально допустимий рівень у 10600 разів. У результаті значних пожеж утворилася хмара завдовжки близько 20 км, завширшки близько 1,5 км і заввишки до 3 км, що фіксувалася протягом 10 днів. Концентрація сажі та хлорвуглеводів перевищувала допустимі рівні в 8-10 разів. Збільшилися концентрації окису азоту - 10 мг/м3, а також фосгену - 2 частини на мільйон. Обсяг продуктів неповного згорання нафти та її похідних в атмосфері перевищив 1000 млн м3. Через 2 місяці після бомбардувань хімічні дослідження повітря засвідчили збільшення токсичних речовин: парів ртуті - до 0,5 мг/м3, амонію - 49 мг/м3, бензолу - 0,19-0,3 мг/м3.