Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 3 )

Як випливає з табл. 1.3, викиди твердих речовин в атмосферу у 1998 р. зменшилися порівняно з 1997 р. на 36,8 тис. т, а порівняно з 1990 р. - на 1269,7 тис. т, у тому числі викиди окису вуглецю у 1998 р. зменшилися порівняно з 1997 р. на 97,2 тис. т, сірчистого ангідриду - на 113,4 тис. т, окислів азоту - на 37,6 тис. т. Викиди вуглеводнів та летких органічних сполук також зменшилися на 34,4 тис. т.

Таблиця 1.3

Динаміка викидів твердих речовин, сірчистого ангідриду, окислів
азоту, вуглеводнів та ЛОС по Україні від стаціонарних джерел, тис. т

Речовина	1988	1989	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1997	1998
Тверді речовини	2339,3	2244,3	2018,8	1886,7	1727,7	1388,1	1141,7	1014,0	785,9	749,1
Сірчистий ангідрид	3210,9	3072,7	2782,7	2538,0	2376,2	2194,0	1715,0	1639,1	1136,4	1023,0
Окисли азоту	788,4	766,5	760,8	709,3	637,0	550,3	442,9	423,8	370,5	332,9
Окcид вуглецю	3904,9	3687,6	3273,7	2940,9	2600,6	2068,9	1663,2	1478,8	1366,1	1278,9
Вуглеводні та ЛОС	527,4	469,2	462,0	508,7	621,9	564,7	687,6	548,2	461,8	427,4

Кількість забруднюючих речовин, викинутих рухомими джерелами, свідчить, що автотранспорт сьогодні є одним з найбільших забруднювачів атмосфери в Україні. У 1998 р. ним було викинуто у повітря 1884,5 тис. т забруднюючих речовин, що становить 31,2% від загального обсягу викидів по країні. Більше як 63 % свинцю, 54 % - окислів вуглецю, 36 % - вуглеводнів і більше як 25 % окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні потрапляють у повітря саме від автотранспорту.

У багатьох областях країни викиди автотранспортує основними забруднювачами повітря. Так у Закарпатській області викиди автотранспорту у 1998 р. становили 82 % від загального обсягу викидів по області, у Житомирській – 81 %, Одеській, Волинській – по 78 %, Автономній Республіці Крим – 76 %, Чернівецькій – 75 %, Чернігівській – 74 %, Тернопільській – 70 %, у Сумській та Миколаївській – по 63 % та у Хмельницькій – 62 %.

Протягом рр. викиди забруднюючих речовин в атмосферу від рухомих джерел поступово зменшувалися. Однак у зв’язку з уточненням величини використаного палива індивідуальним транспортом викиди забруднювальних речовин в атмосферу від автотранспорту у багатьох містах України збільшилися. Так, у мм. Вінниця, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Марганець, Нікополь, Горлівка, Донецьк, Дебальцеве, Дзержинськ, Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Євпаторія, Севастополь, Красноперекопськ, Антрацит, Алчевськ, Рубіжне, Ізмаїл, Харків, Чернігів викиди забруднюючих речовин в атмосферу від автотранспорту збільшились у 1998 р. порівняно з 1997 р. більш ніж на 60 %.

1.1.3. Забруднення грунтів України

Значної екологічної шкоди зазнають грунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.

До 20 % забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Спостерігається подальше окислення грунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію. Зменшення площі зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем, значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками осушених земель та ін. призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських культур щодо її проектного рівня на 30-40 % на зрошених та на 15-37 % на осушених землях. У зв’язку з відсутністю фінансування у більшості регіонів припинено виконання комплексу протиерозійних заходів, у т. ч. агротехнічних, по захисту грунтів від водної та вітрової ерозії. Разом з тим, в Україні за 1998 рік рекультивовано 3329,5 га земель, з них: під сільськогосподарські угіддя – 2006,3 га, ріллю – 1465,6 га, лісові (чагарникові) насадження – 714,9 га.

Після аварії на ЧАЕС площі забруднених територій в Україні значно збільшилися. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель, у тому числі 3,5 млн га орних земель, близько 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн. га лісів. Із землекористування вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га ріллі. У 1998 р. максимальний рівень щільності забруднення грунтів 137Cs не перевищував 10 Кі/км2.

Протягом рр. відбувався процес самодезактивації поверхневого шару грунтів, але швидкість його незначна. Горизонтальна міграція радіонуклідів не призвела до відчутного їх перерозподілу в агроландшафтах. Дані спектрометричних аналізів свідчать про наявність вертикальної міграції цезію-137 по профілю грунту. Інтенсивніше міграція цезію-137 проходить у більш пухкому гумусовому шарі грунту. В 1998 р. радіоцезій (1-2,2 %) розповсюдився по профілю грунту до метрової глибини. В цілому зберігається картина розподілу радіоцезію по вертикальних шарах. У шарі грунту від 0 до 20 см спостерігається рівномірний розподіл: тут зосереджено в середньому 41% забруднюючої речовини, в шарі 20-40 см – зниження до мінімального рівня (в середньому 7 %) і на глибині 100 см – рівномірний розподіл [21].

Аналіз інформації за 1998 р., що характеризує забруднення грунтів різними токсичними сполуками, свідчить, що заборона використання персистентних високотоксичних пестицидів, особливо групи хлорорганічних сполук, сприяла не лише зменшенню частоти виявлення їх залишків до кількох відсотків, але й зниженню абсолютних концентрацій до рівнів, що не перевищують ГДК у грунті та рослинній продукції. Спостерігалося також суттєве зниження забруднення овочевої продукції нітратами. Так, кількість проб основних видів овочів (картопля, капуста, морква, огірки та буряки столові) з перевищенням ГДК становила в середньому 1-2 %.

Забруднюючі речовини, що потрапляють в атмосферу, осідають на грунтах у радіусі до 5 км від джерела забруднення. Практично скрізь у містах джерелом забруднення грунтів важкими металами є підприємства чорної та кольорової металургії, легкої промисловості, ТЕЦ.

Для оцінки ступеню забруднення грунтів важкими металами використовувалися гранично допустимі концентрації для свинцю, марганцю, нікелю. Вміст таких важких металів, як мідь, цинк, кадмій оцінювався за фоновими показниками. Фоновий рівень вмісту важких металів є сумою природного вмісту важких металів з тією домішкою металів техногенного походження, що перенесені від постійного джерела забруднення у навколишнє середовище.

Вибірково було обстежено грунти міст України та деяких сільських місцевостей на предмет забруднення промисловими токсикантами. За результатами обстеження грунти міст Красноперекопська, Марганця, Маріуполя, Луганська, Львова, Херсона є середньозабрудненими, тобто кількість промислових токсикантів у них перевищує ГДК, але без помітних змін властивостей грунту. Грунти міст Чернігова, Краматорська - слабозабруднені, тобто вміст забруднюючих речовин у них не перевищує ГДК.

У грунтах Київської області у всіх обстежених районах виявлено підвищений вміст свинцю 1,0-1,5 ГДК, а вміст цинку в Бориспільському районі у 2,2 рази перевищує фоновий рівень. Інших токсикантів у грунтах не виявлено.

1.1.4. Тверді відходи.

Забруднення природного середовища зумовлено передусім відходами промислових, сільськогосподарських і побутових об'єктів. Тверді відходи, до яких належать металургійні шлаки, відходи збагачення корисних копалин, звалища побутового сміття розташовуються часто на сільськогосподарських угіддях і є джерелами токсичних речовин і елементів, що потрапляють в атмосферу, грунти, поверхневі та підземні води, завдаючи їм непоправної шкоди.

Загальний обсяг токсичних відходів, за станом на 1.1.1999 р. сягає 4,2 млрд т, що на 52 млн т більше, ніж станом на 1.1.1998 р. Як і в попередні роки, у 1998 р. основними джерелами утворення відходів в Україні залишались підприємства гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромис-лового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким. У 1998 р. використано 16 % відходів порівняно з 16,4 % у 1997 р. За станом на 1.1.1999 р. у золовідвалах електростанцій України було 358,8 млн т таких відходів, що перевищує на 0,6 млн т їхнє накопичення в 1997 р.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м3 сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам [11].

1.2. Україна в світовому екологічному просторі

Загострення глобальних екологічних проблем у другій половині XX ст. призвело до необхідності їхнього врегулювання та розв’язання на світовому рівні. Концепція сталого розвитку в рамках ООН та її структур розглядається як основа забезпечення інтегрованого підходу до питань міжнародної політики на порозі XXI ст. Проте розрив між рівнями соціально-економічного розвитку індустріальних країн і країн, що розвиваються, нині досяг таких масштабів, що обидві сторони сприймають його як фундаментальну загрозу міжнародній стабільності на всій Землі. Саме тому високорозвинуті держави розглядають стійкий розвиток як стратегію, що дає можливість скоротити масштаби цього розриву та зменшити рівень зумовленого ним соціального напруження у відносинах з країнами, що розвиваються [13,14].

За таких умов однією з найважливіших проблем, яку необхідно розв’язати Україні, є визначення її позицій і підходу до розвитку екологічної політики у сфері міжнародних відносин, розробки науково обгрунтованої політико-правової бази участі у міжнародному природо - і ресурсоохоронному співробітництві. Для розробки зовнішньополітичних аспектів стратегії важливе значення має аналіз тенденцій змін щодо найважливіших компонентів екосистем провідних держав світу та України, від яких залежить життя людства: земельного фонду, атмосфери та водних ресурсів. Слід проаналізувати також, як впливає на забруднення навколишнього середовища діяльність людини.

1.2.1. Зміни стану земельного фонду

За сучасними оцінками, упродовж усієї історії свого існування людство зіпсувало 2 млрд га родючих грунтів. Площа нині оброблюваних полів та пасовищ становить близько 1,5 млрд га. Територій, яких не торкнулася діяльність людини, у світі залишилося не так уже й багато - лише 39 % від усієї площі Землі [16].

У РФ, наприклад, загальна площа якої становить 17,1 млн км2, площа незайманих господарською діяльністю земель становить 7-8 млн км2 (41-47 % від загальної площі); у Канаді, відповідно - 9,98 млн км2 і 6,4 млн км2 (69 % від загальної площі); Австралії - 6,2 млн км2 і 2,5 млн км2 (33 % від загальної площі); у Бразилії - 8,46 млн км2 і 2,4 млн км2 (28 % від загальної площі); у Китаї - 9,33 млн км2 і 1,8 млн км2 (20 % від загальної площі).

В Україні, загальна площа якої становить 579 тис. км2, площа територій, що збереглися у природному стані, складає лише 50 тис. км2, або 8 % від загальної площі і наближається до критичної [10].

Площа лісів на планеті з часів виникнення цивілізації скоротилася на третину. При цьому з початку 50-х до кінця 70-х років XX ст. відбулося її найбільше скорочення - з 50 до 25 млн км2. До кінця століття імовірне зменшення площ лісів ще вдвічі.

На рис.1.4 наведено дані щодо зменшення площ, зайнятих лісами, за останні роки (обробка матеріалів [4, 5, 9]). Отримані дані засвідчують, що проблема загострюється навіть у тих країнах Європи, які традиційно приділяють значну увагу лісопоновленню. Для лісодефіцитної України (згідно з даними останнього лісового кадастру) проблема лісопоновлення потребує невідкладного розв’язання. Тому пріоритетним напрямом розвитку лісового господарства має стати розширене та прискорене відтворення лісових ресурсів, бо для природного відтворення лісового покриву за найсприятливіших умов необхідно принаймні кілька десятиліть.

Рис.1.4. Зменшення площі лісів та лісопосадок (у %).

Значну стурбованість викликає те, що за останні 40 років на Землі знищено близько половини вологих тропічних лісів, де сконцентровано значне біорізноманіття - генетичні ресурси планети, які є природними запасами живої речовини. Щороку площа цих лісів скорочується на 100 тис. км2, тобто на 1 % від загальної площі, що більше, ніж територія Швейцарії та Голландії разом узятих.

Знищення лісів, перевипас худоби на пасовищах, стрімке розорювання земель спричинили значні зміни у коловороті елементів, природно зумовлена замкненість яких визначає екологічне благополуччя планети. Одним з наслідків цього стало щорічне збільшення площ пустель у середньому на 50 тис. км2 [1] (наприклад, тільки пустеля Сахара переміщується на південь зі швидкістю 30 миль/рік). Загальна площа усіх пустель земної кулі, за різними оцінками, вже досягла 15-20 млн км2. Це становить близько 11-14 % усієї суші Землі.

Погіршення ситуації з земельними ресурсами, темпи використання яких значно перевищують темпи відтворення, безпосередньо впливає і на біоту - потенційне джерело значних матеріальних благ (продовольство, лікувальні засоби та інші важливі предмети споживання). Відомо, що цілі біоти можуть легко руйнуватися при невеликих порушеннях фізичних параметрів середовища. Нині ж, завдяки антропогенному впливу на природу, обумовленого стрімким зростанням людської популяції, розмаїтість живих організмів зведена до такого низького рівня, якого не було з кінця мезозойської ери. Зокрема, в умовах техногенного тиску сучасної цивілізації щорічно безслідно зникають від 150 до 200 видів організмів (відбувається так звана “генетична ерозія” - термін ухвалений ЮНЕСКО) [1].

Фактично нині спостерігається криза біотичної розмаїтості, яка підірвана і стрімко зменшується. Скорочення розмаїтості живої природи є найголовнішим у змінах навколишнього середовища, що відбуваються нині, і оцінюється, мабуть, як єдиний абсолютно незворотний процес. Наслідки його передбачати важко, оскільки і досі істинна цінність земної біоти не усвідомлюється людством.

У зв’язку з цим різноманітність живих видів, екосистем і ландшафтів має бути визнано важливим компонентом всесвітньої спадщини і життєвим джерелом для майбутнього розвитку людства.

Встановлено, що 87 % збільшення території пустель обумовлене антропогенними факторами і лише 13 % - факторами природного походження. Процес опустелювання вже охопив близько 30 млн. км2 суші планети. Тільки в Україні зона кліматичного опустелювання займає близько 35 % площі [11].

Під впливом людської діяльності паралельно опустелюванню відбувається також руйнація грунту шляхом ерозії. Щорічно під впливом природних і техногенних факторів орні землі втрачають 26 млрд тонн родючого шару. Зменшення площ ріллі реєструється у багатьох країнах світу - рис. 1.5 [ 4, 5, 11].

Рис. 1.5. Зменшення площі ріллі ( %).

Крім того високий ступінь експлутації земель сільським господарством і пов'язана з цим інтенсивна хімізація, що характерна для країн Європи, не сприяють відновлювальним грунтовим процесам. Причому Україна, згідно з існуючою інформацією, має чи не найвищий рівень розораності земель серед країн Західної Європи - рис. 1.6 [4, 5, 11], що перевищує всі розумні межі. Екстенсивне землекористування, властиве сільському господарству України, аж ніяк не поліпшує екологічну ситуацію, що склалася, і може призвести до подальшого процесу руйнації унікальних сільськогосподарських угідь.

Рис. 1.6. Розораність територій ( %)

В Україні від ерозії потерпає понад 17 млн га сільськогосподарських угідь (40,9 % від їхньої загальної площі), у США - 120 млн га (64 %), Франції 5 млн га (27 %).

Господарська діяльність людини та природні ерозійні процеси сприяють втраті гумусного шару, зменшення товщини якого на 1 см призводить до втрат урожаю в 1 ц/га. В Україні за останні 30 років вміст гумусних речовин зменшився на 30 %. Ситуація ускладнюється ще й тим, що для відновлення шару грунту товщиною в 1 см природним шляхом потрібно не менше 100 років [1]. Методів штучного створення гумусу поки що не існує.

Значної шкоди земельному фонду завдають непродумані іригаційні заходи, які викликають засолення грунтів через надлишковий полив. Сьогодні майже 3 млн км2 суші зрошується і ця площа збільшується щорічно майже на 8 %. Водночас з року в рік понад мільйон гектарів землі засолюється і вимушено виводиться зі сфери господарювання.

Існуюча тенденція до погіршення стану земельного фонду може істотно вплинути на продовольчу безпеку практично всіх країн світу. Так, за даними Всесвітньої продовольчої організації (ФАО), у Пакистані засолено близько 75 % зрошуваних земель, в Іраку - понад 50 % , Єгипті – 44 %, США - понад 27 %, Україні - 7,6 % [24].

Таким чином, наведені вище дані свідчать, що Україна, на жаль, не відповідає еколого-економічним вимогам щодо загального стану лісовідновлення - лише за останні роки площа лісів, зазнаючи інтенсивного промислового, техногенного та антропогенного впливу скоротилася на 5 %. У галузі землекористування надмірна освоєність територій держави призводить до високого рівня виснаженості землі (підвищена кислотність, засоленість, ураження вітровою ерозією, опустелювання тощо), внаслідок чого колишні родючі землі стають непридатними для сільського господарства. Тому з метою збереження і відтворення земельного фонду країни першочерговим і головним завданням є розробка і реалізація державного плану охорони і раціонального використання земель як національного надбання, прийняття нових нормативів щодо відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики (нормативи мають бути наближені до тих, що прийняті в країнах Західної Європи).

1.2.2. Забруднення атмосфери

За останні 100 років у результаті сільськогосподарського і промислового розвитку в атмосфері значно збільшився вміст шкідливих газів. Найбільше забруднення атмосферного повітря припадає на долю оксидів вуглецю. Близько 20 млрд т диоксиду вуглецю і 200 млн т оксиду вуглецю потрапляє до атмосфери щорічно. На рис. 1.7 дається перелік технічно-розвинутих країн світу, промисловість яких “забезпечує” основний об’єм викидів СО2 в атмосферу планети та зазначена частка їхнього внеску від загальносвітового рівня [11, 22]. Одержані результати свідчать, що основними “постачальниками” оксиду вуглецю є США, Росія, Японія та Німеччина. Україна, порівняно з цими країнами, не сприймається як основний “забруднювач” повітря, але це швидше пояснюється не дотриманням екологічних норм та вжиттям спеціальних заходів з метою збереження чистоти атмосфери, а стрімким скороченням виробництва практично в усіх галузях народного господарства.

Рис. 1.7. Частка викидів СО2 від загальносвітового рівня ( %).

Щорічно у світі спалюється понад 10 млрд т умовного пального. При цьому в повітря потрапляє понад 5 млрд т вуглецю та 1 млрд т різноманітних суспензій. Лише США щорічно викидає в атмосферу понад 200 млн т шкідливих речовин. Вважається, що США випалили над собою весь кисень. Життєдіяльність населення та діяльність підприємств підтримується за рахунок припливу повітряних мас з інших територій [3].

До існуючих традиційних загроз, що можуть призвести до значного забруднення повітряного океану Землі, додалося таке нове і небезпечне явище як військові регіональні конфлікти. Бомбардування та вибухи хімічних підприємств, нафтосховищ і нафтових свердловин призводять до колосальних викидів в атмосферу газів і твердих токсичних аерозолей. Для переміщення забруднених повітряних мас не існує державних кордонів, тому екологічні наслідки воєн фіксуються і в сусідніх країнах, які не зазнали нападу. Якщо взяти як приклад бойові дії в Кувейті та Югославії, то саме вони спричинили значне зростання захворюваності населення пневмонією, астмою та бронхітом не лише в країнах, що воювали, але й у сусідніх регіонах.

Змінюється газовий склад атмосфери та частіше спостерігаються наслідки цих змін. Кислоти, які вимиваються з атмосфери, потрапляють у грунт та у водойми і поступово закислюють їх. Ось чому тільки в Україні 43,2 % площі земель мають підвищену кислотність. Цей процес набуває глобального характеру, оскільки кислотні опади переносяться на тисячі кілометрів від джерел забруднення. Боротися з цим явищем можна лише об’єднаними зусиллями всіх зацікавлених країн.

Посилюється вплив "парникових" газів на клімат, у результаті чого до середини майбутнього сторіччя температура на поверхні Землі може збільшитися на кілька градусів. Це означає, що клімат на планеті змінюватиметься зі швидкістю, що у 10-100 разів перевищує швидкість кліматичних змін, які мали місце наприкінці льодовикового періоду. Зміни клімату впливають на поширення хвороб і епідемій, збільшують швидкість їхнього розповсюдження. Малярія, наприклад, швидко поширюється останніми роками завдяки надзвичайно спекотній погоді.

Під впливом фреонів та інших хімічних сполук тоншає озоновий шар, що захищає життя від ультрафіолетового випромінювання Сонця. Потоншання озонового шару призводить до того, що природний фотозахист живих організмів і рослин не спрацьовує і це викликає пригнічення імунітету, підвищення захворюваності. Знищенню озонового шару найбільше сприяли 25 країн світу, серед них найактивнішими виробниками озоноруйнуючих речовин є США, Японія та Великобританія, внесок яких відповідно становить 30,85 %, 12,42 % та 8,62 %. Незважаючи на вимоги Віденської конвенції 1987 р., Монреальського протоколу і Лондонської конференції, скорочення виробництва хладонів практично не відбувається, що збільшує щорічно озоноруйнуючі речовини на 2 %.

1.2.3. Споживання чистої води

З кінця XIІІ ст. до сьогодення кількість води, яку споживають люди і яка вилучається з гідрологічного циклу, зросла від 0,1 до 3,6 км3 за рік - обсяг, еквівалентний озеру Гурон. Спеціалісти вважають, що води, придатної для споживання, на планеті існує близько 2 % від загальної кількості, зокрема, 80 % становить вода, що знаходиться у льодовому покрові Землі, а питна вода озер, струмків і річок становить менше 0,001% загального вологозапасу планети [8]. Запас прісної води постійно поповнюється атмосферними опадами. Проте значна частина цих опадів забруднена газами і частками, що потрапляють в атмосферу в результаті людської діяльності.