Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 38 )

1. Опрацювання теоретичних основ формування нооценозів - фундаментальна проблема сучасної науки та стратегічний напрям забезпечення екологічної безпеки суспільства. Першочерговою задачею є опрацювання критеріїв екологічної безпеки (ноосферосумісного) розвитку виробничих сил й опрацювання на цій основі системи екологічних нормативів [1, 3, 18].

2. Задача опрацювання наукових основ екологічного нормування антропогенних навантажень на природні системи України повинна розв'язуватися у тісній взаємодії з іншими задачами, спрямованими на розв'язання протиріч, що виникають при взаємодії природи і людини.

3. Важливою задачею має бути визначення допустимих границь показників динаміки екологічних систем різного рангу, перевищення яких свідчить про наближення до критичного стану. При цьому вибір масштабу величин цих показників залежить від конкретних обставин, проте правилом тут має бути мінімізація ризику катастрофічної зміни екологічної системи вищого рангу.

4. В центрі уваги гігієнічних нормативів знаходяться прояви токсичності на рівні окремого організму і його прийдешніх поколінь. При опрацюванні наукових основ екологічної регламентації необхідно керуватися іншими принципами, оскільки основним об'єктом нормування є природні екосистеми (популяції, спільноти, біогеоценози тощо).

Рис. 10.6. Пріоритети наукової діяльності у сфері екологічної безпеки щодо нейтралізації ризиків загроз екологічній безпеці України

По-перше, екологічні нормативи не є абсолютно жорсткими, і задача нормування, по суті, зводиться до пошуку компромісу між вимогами дотримання якомога дальше від межі стійкості екологічної системи і отримання максимально можливої продукції з урахуванням технологічних можливостей того чи іншого виду господарської діяльності.

По-друге, екологічні нормативи повинні бути орієнтовані не на величину збитків і наслідки конкретних видів впливу на природні комплекси, а на реакцію біологічних систем.

На думку автора, найкращим вирішенням даної проблеми могло б стати опрацювання науково обгрунтованої комплексної державної програми екологічного нормування. Нова система природоохоронних нормативів і правил повинна спрямовувати екологічну безпеку України на досягнення конкретних природоохоронних результатів, а не на створення засобів природоохоронного призначення.

Можна знайти досить ефективні рішення завдяки розробці й впровадженню наукових основ державної політики, які функціонують у ході виконання державних, регіональних, галузевих науково-технічних проблем. Так, багатий статистичний та аналітичний матеріал про параметри та динаміку змін навколишнього середовища аналізується і публікується щорічно у цілій низці видань.

Міністерство освіти і науки України, Національна Академія наук, галузеві інститути, міністерства, вищі наукові заклади розробляють і затверджують комплексні програми та плани наукових досліджень у галузі охорони довкілля, раціонального природокористування та відтворення природних ресурсів і створюють необхідні умови для ефективних екологічних досліджень і впровадження отриманих результатів.

Серед першочергових завдань науково-технічної проблеми екологічної безпеки України виділяються такі:

- створення реальних наукових основ забезпечення промислової безпеки, безпеки складних технічних систем, людей і довкілля;

- розробка методів оцінки небезпеки промислових об'єктів;

- розробка наукових засад концепції прийнятного ризику стосовно умов функціонування української промисловості;

- створення банку даних та системи моніторингу техногенної безпеки;

- розробка прогнозних оцінок і сценаріїв розвитку природних екосистемних змін в Україні та адекватних заходів реагування;

- розробка соціально-економічних, нормативно-правових та організаційних заходів для стійкого розвитку України в умовах переходу до ринкових відносин з урахуванням загроз, що мають техногенне, стихійне або техногенно-стихійне походження;

- розробка математичних моделей зниження потенційних загроз промислових об'єктів для розв'язання широкого кола оптимізаційних задач, пов'язаних зі зниженням загроз для населення.

10.6. Гуманітарний аспект екологічної безпеки

Нині деякі вчені висловлюють думку, що людська здатність створювати досконалі речі значно випередила свідомість, що з прогресом технологій падає мораль. З нагромадженням знань, зокрема, про закономірності розвитку природи, послаблюється етичне почуття природи. Зменшився безпосередній контакт більшості людей з природою, а отже сприйняття і розуміння її процесів і явищ. Людина, далека від природи, не усвідомлює не тільки масштабів антропогенного впливу на природу, але й своєї залежності від природи (стан здоров'я, якість продуктів харчування, забезпеченість рекреаційних потреб тощо), хоча залежність розвитку суспільства в цілому від природи виявляється у формі природних обмежень економічного розвитку (дефіцит деяких природних ресурсів), залежності вирішення продовольчої проблеми від природних умов - у впливі стану навколишнього середовища на стан здоров'я населення [17].

Екологічна етика.

Останніми роками заклики до нової екологічної етики почали звучати в політичних колах промислово розвинених держав [11]. Саме етика може сформувати уявлення про "екологічний імператив" - заборонену межу, переступати яку людство не має права за жодних обставин.

Норми екологічної етики акумулюють історичний досвід людства, є найважливішими духовними цінностями. Екологічну етику можна розглядати як засіб соціальної регуляції поведінки людей щодо природи. Дійова суть моралі передбачає єдність об'єктивного та суб'єктивного, свідомості та поведінки, спонукань, мотивів і дій людини [25].

Людство більше уваги приділяє вдосконаленню технології (не завжди з точки зору збереження природи доцільної, тобто екологічно чистої) і значно менше - моральному вдосконаленню самого себе. На часі привести у відповідність технічні знання та мораль. Те, що є антиекологічним, повинно бути визнано аморальним.

Слід зазначити, що екологічні етичні норми певною мірою примітивні порівняно з еколого-правовими нормами. Водночас значення екологічних норм важко переоцінити, оскільки вони засвоюються з дитинства, підсвідомо визначають поведінку людини, її ставлення до природи. Вони є тим неоціненним багажем, який дає змогу орієнтуватися у складних ситуаціях вибору лінії поведінки, коли моральні норми компенсують незнання юридичних. Еколого-правові норми діють ефективніше, якщо вони грунтуються на нормах моралі і належать до системи внутрішніх регуляторів поведінки.

Кожен народ живе в гармонії з природою, має свої етнографічні, національні традиції, звичаї у взаємодії з природою, по-різному відбиває це в піснях, поетичній, народній творчості, процедурі святкування релігійних та інших свят, пов'язаних з природою. Ця різноманітність повинна бути збережена, дбайливо передана нащадкам, бо вона забезпечує стійкість соціальної системи, духовний світ людини [16].

Екологічна освіта

Сьогодні створилася ситуація, за якої використання природних ресурсів без достатніх знань про те, якими будуть наслідки змін, стає неприпустимим. Успішне розв'язання проблеми екологічної безпеки можливе лише за умови освіти громадян в поєднанні з їхнім екологічним вихованням. Екологічна освіта виступає як самостійний елемент загальної освіти. Екологічне знання включає усвідомлення та розуміння дії екологічних законів, принципів взаємовідносин різних об'єктів природи між собою та з людиною, організації, управління, використання природи та її ресурсів для забезпечення життєдіяльності людини та людства, необхідності побудови відносин між природою і людиною на розумних началах, на принципах функціонування "ноосфери".

Екологічна свідомість та екологічне мислення

Екологічні емпіричні знання, яких людина набуває здебільшого у повсякденному житті, можуть забезпечувати розвиток екологічної свідомості з обмеженим описовим розумінням зовнішнього боку природних явищ і процесів. Однак чим глибший рівень розкриття суті природних явищ і процесів відтворює система екологічних знань, тим грунтовніше формується свідомість людини, яка засвоює ці знання. Тобто йдеться про те, що чим більшою мірою людина засвоює інформацію на теоретичному (щоправда, поєднаному з емпіричним) рівні пізнання, тим повнішим і об'єктивним буде її знання, тим вищим буде рівень її екологічної свідомості, екологічного світогляду.

Функцією екологічної свідомості є синтез теоретичних екологічних знань та практичного досвіду людей і певних екологічних аксіом, принципів, норм поведінки, зокрема, норм екологічної етики та екологічного права [12,13].

Екологічна свідомість, якщо вона досягла певного рівня, активізує природоохоронну діяльність, і в цьому виявляється регулююча функція свідомості щодо практичної діяльності. Екологічна свідомість - це відображення не тільки діяльності щодо захисту природи, але й ставлення до неї, до умов, в яких вона перебуває, оцінка ситуації, зважування цілей і можливостей їхнього досягнення.

Екологічне виховання

Екологічне виховання передбачає формування еколого-світоглядних переконань, цінностей і норм екологічної етики, навичок природоохоронної роботи. Виховання любові до природи сприяє формуванню доброти, милосердя. Водночас виховання моральних якостей, гуманності робить громадянина активним захисником природи. Повага до життя, емоційне ставлення до всього живого є внутрішнім збудником, регулятором поведінки, більш могутнім, ніж караюча стаття закону.

Елементарні знання про природу діти отримують в сім'ї або в дитячому садку. Програма виховання дітей у дитячому садку передбачає виховання у дітей любові до рідної природи, вміння сприймати та глибоко відчути її красу, дбайливо ставитися до рослин і тварин, засвоювати елементарні знання про природу та її явища.

У процесі шкільного навчання та виховання у школярів виховується почуття громадянської відповідальності за вирішення проблем охорони навколишнього середовища, особистої причетності до цієї важливої справи, формується культура поведінки щодо природи з урахуванням сучасних вимог охорони навколишнього середовища. В системі професійно-технічної освіти проводиться широке ознайомлення з різними аспектами охорони природи, у тому числі із соціальними (економічними, юридичними). При вивченні предметів природничого циклу розкриваються природничо-наукові питання, при вивченні предметів професійно-технічного циклу розглядаються характер впливу тієї чи іншої галузі промисловості або сільського господарства на природу і заходи щодо запобігання цьому впливові.

Екологічна освіта є обов'язковим елементом навчання і в університетах, і в галузевих інститутах у формі читання окремих курсів або включення у різні дисципліни окремих розділів і тем, присвячених питанням охорони природи та раціонального природокористування.

Актуальною та невідкладною проблемою є вдосконалення природо-охоронної освіти спеціалістів, які вже працюють і діяльність яких пов'язана з впливом на навколишнє середовище. Значення підвищення кваліфікації фахівців полягає в тому, що органічне поєднання основної спеціальності з підготовкою в галузі навколишнього середовища дає комплекс знань і навичок, необхідних для організації раціонального природокористування.

Релігія

Аналіз еволюції релігійних концепцій взаємодії суспільства та природи, здійснений останнім часом багатьма дослідниками, в основному пов'язаний з тим, що однією з найважливіших причин підриву природних основ екологічної безпеки на нашій планеті є іудейсько-християнська традиція поглядів на Землю як на прихисток людей, навмисно створений Богом [11]. Людина чинить за волею Божого провидіння, підкорює собі навколишнє середовище, використовує його природні ресурси. Земля - дім для людини, а сама людина - господар і хазяїн світу.

У цьому відношенні християнське віровчення протиставляється східним філософсько-релігійним традиціям, яким чуже уявлення про те, що Всесвіт створений Божою волею для людини за наперед визначеним планом. Східні традиції відрізняються від західних саме тим, що в них первісне значення надається світу живої природи. Людина, індивід, тут не відокремлюється, не персоніфікується з природою, а розглядається як її органічна складова.

Релігійні цінності не можна розглядати поза політичними, економічними та соціальними умовами християнського суспільства. Нове екологічне мислення, що має на меті поєднання божественного творіння, тотожність природи та Бога, може привести до взаєморозуміння та партнерства заради безпеки та виживання людини. Яскравим прикладом чого є десять заповідей закону Божого. Вони допомогли цивілізації вижити в умовах загроз, що завжди існували. Екологічний погляд на природу, людину та Бога має включати в себе відповідальність за все живе - екологічну безпеку.

Засоби масової інформації

Отримання достовірної екологічної інформації є невід'ємним правом кожного члена суспільства. В умовах демократизації обов'язковим елементом виховання найширшого загалу громадян є повна і достовірна інформація про стан навколишнього середовища, проведення природоохоронних заходів.

На превеликий жаль, доводиться стверджувати, що населення України здебільшого отримує неповну, неточну, науково не обгрунтовану інформацію про стан довкілля, окремих природних об'єктів, розвиток промисловості, використання хімічних препаратів у сільському господарстві, мeліорацію, аварії чи катастрофи, які становлять небезпеку для людини та середовища, інколи інформація приховується (аварія на ЧАЕС) чи викривляється.

Важливим чинником підвищення екологічної культури суспільства та оптимізації природоохоронної справи держави є екологічна інформація. Державну систему екологічного інформування в Україні забезпечує Міністерство екології та природних ресурсів. Оперативне інформування громадян з різних питань екології, охорони природи здійснюють засоби масової інформації через випуски інформаційних служб УТ і УР. В Україні відчувається брак спеціалізованих екологічних видань, низький професійний рівень деяких існуючих.

Екологічна інформація може забезпечувати різний ступінь екологічних знань, різну їхню глибину, грунтовність залежно від індивідуально-психологічних особливостей, віку, життєвого досвіду, професійної приналежності, соціальної та моральної позиції індивіда. Необ'єктивне знання призводить до формування та розвитку лише викривленої екологічної свідомості.

Партії та громадські рухи у розв'язанні проблем екологічної безпеки

Значний внесок у розв'язання важливих проблем екологічної безпеки України можуть зробити незалежні громадські організації, рухи та партії, які виступають за збереження навколишнього середовища (за чистоту повітря і води, проти ядерної загрози тощо).

Право громадян брати участь в ухваленні рішень передбачено в пункті 10 Декларації з навколишнього середовища та розвитку, ухваленій на Конференції ООН в Ріо де Жанейро у липні 1992 р.: “Питання захисту навколишнього середовища розв'язуються значно успішніше при участі в цьому процесі всіх зацікавлених громадян”.

Важливим соціальним чинником, який привертає увагу широких верств громадськості до проблем безпеки, є діяльність численних ініціативних неформальних громадських рухів і груп на місцевому і регіональному рівнях. "Зацікавлені групи" відіграють помітну роль при регламентуванні безпеки.

Для класифікації "зацікавлених груп" (тобто партій, громадських об'єднань та рухів) можна скористатися результатами роботи Вутона [15]. Він виділяє три групи - економічні, професійні та культурні і три оперативні рівні дій зацікавлених груп. Усі вони діляться на три категорії: місцеві, регіональні і національні та групи вищого рівня. Згідно з даною класифікацією, для України можуть бути вказані: об'єднання людей, що проживають у даній місцевості, - локальний рівень; галузеві профспілки або їхні об'єднання - регіональний національний (середній) рівень; Профспілки України - вищий рівень.

Наймасовішими громадськими організаціями є Українське товариство природи, Українська екологічна асоціація "Зелений світ", Всеукраїнська громадська організація “Чиста хвиля”, Всеукраїнське товариство краєзнавців тощо. Неформальним лідером зеленого руху України є Партія Зелених України (ПЗУ). Основна мета ПЗУ - створення умов для становлення незалежності української держави шляхом сприяння переустрою економіки, впровадження в життя державних програм екологічної освіти, виховання та природокористування. В Україні активно діє відділення Міжнародної екологічної організації "Грінпіс".

Нагляд за безпекою - це особлива вузькоспеціалізована сфера людської діяльності. Так, передбачається, що у майбутньому прогрес в цій сфері буде складатися, в основному, лише з розробки таких норм безпеки у промис-ловості, що формуються на підставі вимог громадськості і мало пов'язані з існуючими на промислових підприємствах технологіями [4, 7, 14].

Проте в Україні й досі відсутній дійовий механізм взаємодії між громадськими організаціями, рухами, партіями та владою у розв'язанні проблем екологічної безпеки, що значно зменшує ефективність громадських ініціатив. Окрім того, як засвідчив аналіз їхніх програмних документів, ступінь опрацювання та якість програмних заяв залишають бажаюти кращого. Вони не залежать від політичної орієнтації партій. Заходи, що там пропонуються, непогано опрацьовані, доведені до переліку законів, які необхідно прийняти і розробкою яких партії (рухи) збираються зайнятися. Проте частіше за все конструктивна частина програми виглядає як перелік окремих тез досить загального характеру. Практично жодна з них не відповідає на питання: як розв’язати складні проблеми охорони навколишнього середовища.

Світовий досвід щодо підготовки громадськості до надзвичайних ситуацій на місцевому рівні найбільш повно акумульований у методології, що отримала назву АПЕЛ [2]. Її розроблено за ініціативою ЮНЕП.

ВИСНОВКИ

Як засвідчив проведений аналіз, передусім саме політичні та соціально-економічні фактори стали визначальними чинниками негативного антропогенного впливу на природне довкілля України. Фактичну екологічну кризу на теренах колишнього Союзу слід розглядати як багатовимірний феномен. Природоохоронні протиріччя мають глобальний характер і спостерігаються в усіх державах, але в державах Співдружності руйнування та деградація природи неподільно пов'язані зі спрямованістю державної політики колишнього СРСР, особливо щодо України. В умовах планово-централізованої системи процес індустріалізації та весь господарський розвиток держави, починаючи з перших п'ятирічок, відбувався з повним нехтуванням вимог охорони природи, свідомим ігноруванням екологічних законів. Нині важка економічна та соціально-економічна криза значно погіршує можливості призупинення екологічної кризи.

Таким чином, проблема екологічної безпеки, враховуючи наслідки аварії на ЧАЕС, набула в Україні безпрецедентних масштабів. Екологічна безпека виступає як заперечення екологічної загрози, що знаходить прояв у локальних, регіональних і глобальних масштабах як екологічні стихії, соціальні кризи та техногенні катастрофи. Забезпечення екологічної безпеки - основний спосіб розв'язання екологічних проблем, який гарантує громадянам України розвиток і проживання в біосферосумісній формі. Окрім того, результати проведених досліджень проблем антропогенного впливу на природне довкілля України дозволяють висловити ряд узагальнених положень.

Проблеми антропогенного впливу на природне довкілля України об`єктивно вимагають радикальної екологізації суспільно-політичної думки, посилення уваги до вирішення природоохоронних проблем на всіх рівнях організації суспільства, пошуку новітніх підходів їхнього розв`язання на основі пріоритету екологічних законів і наукових знань.

Рівень національної безпеки, що склався і буде складатися в Україні в майбутньому, визначається величиною ризику як від можливих катастроф (природних і техногенних), так і від негативних процесів, що відбуваються повільно, але з часом можуть призвести до соціальних вибухів (екологічні проблеми, соціальні конфлікти). Тому одним з таких стратегічних підходів щодо природно-техногенної безпеки України має бути принцип ненульового ризику, який вимагає утворення ефективної системи економічних механізмів щодо забезпечення безпеки людини, природи та суспільства.

В реалізації заходів, спрямованих на досягнення, підтримку та контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки повинні брати участь різні міністерства, відомства, установи та організації України. Реальний результат від проведення таких заходів можна буде отримати тільки при їхньому комплексному застосуванні, що потребує у свою чергу впровадження чітко відпрацьованого механізму організаційного управління діяльністю всіх суб'єктів цього процесу. Для реалізації такого механізму має бути сформована система екологічної безпеки України. Створення системи екологічної безпеки означає задоволення екологічних вимог суб'єктів екосистеми і за своєю пріоритетністю має бути поставлена вище за окремі аспекти традиційної національної безпеки.

В умовах незалежної національно-державної розбудови України з`явилася об`єктивна можливість зменшення негативного антропогенного впливу на природне довкілля шляхом формування основ та реалізації сучасної Національної екологічної політики, заснованої на високих технологіях і загальнолюдських пріоритетах. Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" є основою забезпечення екологічних прав громадян України. Проте, подібно до інших вітчизняних законів, він страждає серйозним недоліком - відривом від дійсності: багато його вимог, досить резонних в екологічних відношеннях, за сучасних умов не можуть бути виконаними. Це своєрідна заявка на майбутнє, тому неможливо допустити, щоб закон про охорону навколишнього середовища залишився лише декларацією про наміри.

Стратегічним напрямом охорони довкілля та збереження природних ресурсів повинно стати подолання ресурсного марнотратства, низького рівня використання первинної сировини, вторресурсів і відходів до повторної переробки, впровадження мало - та безвідходних технологій. Економіка країни нині залишається складним конгломератом шкідливих екстенсивних виробництв, що базуються на низьких технологіях.

Радикальне реформування економіки повинно враховувати необхідність активізації виробництва обладнання для розвитку нетрадиційної енергетики, зростання ролі та можливостей використання зарубіжного й вітчизняного досвіду піднесення рівня екобезпеки об`єктів науково-технічних основ, досягнення реальної паливно-енергетичної незалежності України.

Таким чином, вирішення проблем безпеки людини вимагає обов'язкового врахування інженерних, соціальних та інших факторів, загальнолюдських цінностей і, зважаючи на обмеженість ресурсів, не тільки найближчих, а й віддалених наслідків рішень у цій сфері, які приймаються сьогодні. Тільки при такому підході можна досягти сталого розвитку цивілізації, здійснити безкризовий перехід від біосфери до ноосфери - сфери Розуму, необхідність якого вперше сформулював наш великий співвітчизник В. І. Вернадський.

Література до розділу 1

 Динамика развития: модели, индексы, оценки. – М. : Academia, 1998. – 228 с.

· Индексы и коридоры развития // ВИНИТИ. Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 1999. - №7. – С. 68-80.

· Эволюционные индексы и модели с расширяющимся пространством состояний // ВИНИТИ. Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 1999. - №8. – С. 220-235.

· Динамика развития природных и техногенных чрезвычайных ситуаций // ВИНИТИ. Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 1999. - №9. – С. 46-57.

· Чорнобильська катастрофа. – К.: Наук. Думка, 1996. – 574 с.

· Human development report 1998 / Published for the United Nations Development Programme.- New York; Oxford: Oxford University Press, 1998.-288 p.

· Natural Resources Forum, v 13. - N 4 (November 1989). - Ðp.

· Water Sector Policy Riview and Strategy Formilation. – Rome : FAO, 1995. - Ð. 11.

· World Health Organizatin, Our Planet, Our Health: Report of the WHO Commision on Health and the Environment. - Geneva: WHO, 1992.

· United nations Children's Fund, How to Actieve the Goals for Water Supply and Sanitation. - New York : UNICEF, 1994. - Ð. 2.

Література до розділу 2

1. Безопасность жизнедеятельности - наука о выживании в техносфере // ВИНИТИ. Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 1996, - №1. – С. 26-37.

2. Проблемы анализа безопасности человека, общества и природы. - СПб.: Наука, 19с.

3. Биосфера и ноосфера. - М. : Наука, 19с.

4. Живое вещество. - М. : Наука, 19с.

5. Химическое строение биосферы Земли и ее окружение. - М. : Наука, 19с.

6. Комплексное прогнозирование в системе "Общество - окружающая среда". - Киев : Наук. думка, 19с.

7. Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. - К.: Тандем, 20с.

8. Перед лицем екологічних загроз: міжнародний і національний аспект екополітики // Політика і час. -1994. - № 5. - С. 73-77.

9. Сучасні проблеми екологічної безпеки України. - Київ : 19с. (Препринт / Національний інститут стратегічних досліджень; №33).

10. Системний аналіз визначення пріоритетів в екологічній безпеці України. - Київ : 19с. (Препринт / Національний інститут стратегічних досліджень; №42).

11. Политическая экология - новое научное направление // Общественные науки и современность№ 6. - С. 169-179.

12. Замыкающийся круг: природа, человек, технология. - Л. : Гидрометеоиздат, 19с.

13. Екологічна етика і психологія людини. - Львів : Світ, 19с.

14. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. - К.: Заповіт, 1998. – 688 с.

15. Экологический фон современной политики // Общественные науки и современность№ 6. - С. 135-145.

17. Экология. - М. : Мир, 1986. - Т.с.; Т.с.

18. Энергетический базис человека и природы. - М. : Прогресс, 19с.

19. Экологическая безопасность как компонент национальной безопасности США // США-ЭПИ№ 6. - С. 5-16.

20. США и стратегия устойчивого развития // США-ЭПИ№ 12. - С. 45-52.

21. Международная экологическая безопасность и экономика // Моделирование процессов экологического развития. - М. : ВНИИСИ, 1991. - № 3. - С. 4-10.

22. Селіванов В. Національна безпека України: сучасне розуміння // Вісник АН України№ 9. - С. 3-10.

23. Политология: Словарь-справочник / М. Василик, М. Вершинин и др. - М.: Гардарики, 20с.

24. Природопользование. Словарь-справочнк – М.: Мысль, 19с.

25. Хватит ли человечеству земных ресурсов? - М. : Мир, 19с.

26. Управление риском в социально-экономических системах: концепция и методы ее реализации. Часть І // ВИНИТИ. Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 1995, - №11. – С. 3-35.

27. Экологическая безопасность: развитие, проблемы перспективы // Социально-политические науки№ 12. - С. 3-11.

28. Хилько М. Екологічна політика. – К.: Абрис, 1999. – 363 с.

29. Экологический энциклопедический словарь. – М.: Издательский дом “Ноосфера”, 1999. – 930 с.

Література до розділу 3

1. Риск и его роль в общественной жизни. - М. : Мысль, 1981.-187 с.

2. Молекулы, динамика, жизнь. Введение в самоорганизацию материи. - М. : Мир, 19с.

3. и др. Хозяйственный риск и методы его измерения. - М. : Экономика, 19c.

4. и др. Научно-технический прогресс, безопасность и устойчивое развитие цивилизации // Журн. Всесоюз. хим. об-ва, № 1. - C. 9-14.

5. Безопасность человека и общества: новые ориентиры социально-экономического развития // Вопросы экономики№ 1. - C. 41-52.

6. Методологические проблемы учения о факторах риска с позиций профилактической медицины // Вестн. Акад. мед. наук№ 12.

7. Геологическая опасность и риск (методологическое исследование) // Инженерная геология№ 6. - C. 3-10.

8. Экология и контроль природной среды. - Л. : Гидрометеоиздат, 19с.

9. . Экологический подход к оценке состояния и регулированию качества окружающей среды // Докл. АН СССР, № 3. - С. 723-726.

10. Основные математические модели оценки риска химических веществ для здоровья населения // Актуальные вопросы токсикологии, гигиены применения пестицидов и полимерных материалов в народном хозяйстве: Тезисы докладов Всесоюзной научной конференции. - Киев, 1990. - С. 151.