Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 28 )

P ALIGN="CENTER">Рис. 7.3. Класи загроз за значенням інтегрального показника ризику

Так, згідно отриманих оцінок ризику, регіони України можна умовно поділити на класи підвищеної небезпеки, помірної небезпеки та відносної небезпеки.

До класу підвищеної небезпеки відносять регіони, в яких інтегральний показник ризику значно перевищує середньоукраїнський загальний показник (0,258). Регіонами підвищеної небезпеки вважають: А Р Крим (0,469), Донецьку (0,426), Харківську (0,412), Одеську (0,397), Полтавську (0,381), Сумську (0,380), Хмельницьку (0,326), Тернопільську (0,306);

Значення класу помірної небезпеки наближається до середньоукраїнського комплексного показника (0,258). До класу помірної небезпеки належать Запорізька (0,296), Дніпропетровська (0,294), Київська (0,278), Львівська (0,272), Луганська (0,271), Миколаївська (0,216), Рівненська (0,206) області;

Показники класу відносної небезпеки значно менші за середньоукраїнські комплексні показники (0,258). Клас відносної небезпеки охоплює Черкаську (0,196), Херсонську (0,190), Кіровоградську (0,171), Чернівецьку (0,169), Вінницьку (0,157), Волинську (0,153), Закарпатську (0,122), Житомирську (0,118), Чернігівську (0,118), Івано-Франківську (0,112) області.

Аналіз загальних тенденцій і варіацій НС природного і техногенного характеру, а також співвідношення між інтегральними оцінками потенційних загроз та інтегральними оцінками ризику реальних збитків для людини та середовища її існування внаслідок НС для різних регіонів України протягом останніх років засвідчив наступне:

1. У цілому екосистема України перебуває на грані перевищення допустимого впливу. Особливо це стосується Донецько-Придніпровського регіону, Київської області та окремих регіонів інших областей. Швидкість деградації довкілля названих територій набула таких масштабів, що найближчим часом може вийти за межі швидкості біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто може бути втрачена стійкість екосистем.

2. Залежно від причин виникнення НС найбільших матеріальних втрат регіони країни зазнають внаслідок надзвичайних подій природного характеру (метеорологічного, гідрологічного, геологічного тощо). Це підтверджує думку провідних фахівців, зокрема академіка РАН В. Осипова: щорічне зростання збитків внаслідок природних катастроф на 6 % висуває цей чинник як пріоритетний напрямок державного регулювання у сфері захисту населення від НС.

3. Найнебезпечнішими за показником нормованого ризику смертності (w1j) за останні роки є Донецька та Луганська області, які є зонами надзвичайно високого ступеня ризику появи техногенних аварій з великою кількістю загиблих та потерпілих. Це стосується зокрема вуглевидобувної галузі промисловості, яка в останні роки стає дуже небезпечною, а враховуючи рівень зношення обладнання більшості промислових підприємств, - катастрофічною. Тривожить ситуація (за w1j) в Одеській, Херсонській, Сумській областях, що пов`язано з високою транспортною аварійністю в цих регіонах.

4. Високі значення індивідуального ризику смертності пов’язані з НС техногенного характеру. В Україні індивідуальний ризик смертності (внаслідок НС) на порядок вищий ніж у розвинених країнах - 10-5 1/рік, що, з одного боку, відбиває кризовий стан держави в цілому, а з другого - не може задовольняти сучасним світовим вимогам, і потребує нагальних заходів на державному рівні щодо поліпшення ситуації у цій сфері.

Наведені вище дані можуть стати основою прийняття політичного рішення щодо рівня прийнятного ризику в регіоні, рівень якого у кожному окремому випадку встановлюється самостійно, залежно від власних економічних можливостей, соціально-економічної та екологічної ситуації. Прийняття такого політичного рішення попередньо узгоджується з місцевою владою і обговорюється громадськістю. Цей рівень прийнятного ризику для регіону і є тією величиною, що визначає обгрунтованість нових вимог і різних соціальних дій громадськості та влади в даному регіоні.

Проте необхідно зважувати на те, що визначення величини прийнятного ризику є досить складним питанням не тільки для України, але і для розвинених держав. Наприклад, у Франції, вимоги стосуються тільки технічного ризику та економічного аналізу (ризик, який не перевищує 10-6 1/рік, розглядається швидше як мета, ніж вимога), а у Великобританії кількісні оцінки ризику стосуються тільки ризику серйозних аварій (на межі прийнятності 10-4 1/рік). У Данії вимоги сформульовані у загальних термінах (у цій країні прийнятний ризик не повинен перевищувати 10-6 1/рік). У Німеччині кількісні показники взагалі не використовують (тому що не можуть бути задовільно визначені, на їх погляд), загальні вимоги - не спричиняти збитків навколишньому середовищу чи значних втрат населенню, Нідерланди за максимальний прийнятний ризик вважають індивідуальний ризик, який дорівнює 10-6 1/рік.

Використання методології аналізу ризику, за допомогою якої було зроблено порівняльний аналіз природно-техногенної безпеки регіонів України, може дати можливість: визначати пріоритетні напрямки стратегії розвитку регіону; науково обгрунтувати прийнятний рівень ризику щодо кожного з них, оптимізувати стратегію забезпечення природно-техногенної безпеки регіонів; провести районування території України по ступеню внутрішніх загроз для життєдіяльності з метою ефективнішого розподілу коштів між регіонами (на запобігання надзвичайних ситуацій та пом`якшення їхніх наслідків) і для підвищення безпеки життєдіяльності населення в найнебезпечніших районах країни.

Загроза фізичному виживанню людської
спільноти – це лишень наслідок духовної кризи.
А. Дж. Тойнбі

Ч а с т и н а 3

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ТА ЦІЛЬОВЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СИСТЕМОЮ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

***

Сучасна теорія системного аналізу має досить широку сферу практичних застосувань, характерною рисою яких є неструктурованість та неформалізованість їньої предметної області. У сучасному суспільстві системні уявлення досягли такого рівня, що думка про користь і важливість системного підходу, до розв'язання широкого кола проблем вийшла за межі суто наукових істин і стала звичною, загальновизнаною. Значно поширеною є думка, що успіхи у різних сферах життя пов'язанi насамперед з тим, наскільки системним є підхід до розв'язання проблем.

Системний аналіз - відкрита сукупність методологічних засобів, призначених для розв'язання нетривіальних задач, формалізація та розвиток яких нещодавно вважалися неможливими. До таких задач можна віднести аналіз і моделювання екологічної безпеки як складної соціальної системи, що постає із взаємодії природних, економічних, правових і соціальних чинників. Така модель створює уявлення цілісності екологічної безпеки, з її власними формами і структурами, що віддзеркалюють наші знання про цей феномен.

Оскільки ці знання багатоаспектні, i часом їх важко формалізувати та структурувати, то постає необхідність у розробці нових методів й способів їх моделювання. Ці методи та способи повинні уможливити без втрат змісту дістати конструктивну і наочну форми їх подання (пам'ятаючи при цьому, що головними ознаками будь-якої системи є ієрархічність, структурованість, взаємозалежність і взаємозв'язок її складових частин, підпорядкованість організації всієї системи певній меті).

Нині безпека стає головною турботою людини. І якщо довкілля розглядати як джерело загроз, то слід зазначити, що сама людська діяльність створює загрози значно серйозніші, ніж природа. Стратегія екологобезпечного розвитку України потребує системної оптимізації не тільки економічних та екологічних умов, а й решти параметрів соціоприродної системи, досягнення гармонії як між людьми, так і між суспільством та природою. Стабільність економічного розвитку мусить бути досягнута без деградації природи, зі збереженням передусім біосфери планети.

Мета третьої частини монографії - розробка теорії та методології моделювання неструктурованих і важко формалізованих завдань системи екологічної безпеки України для ухвалення рішень, що базуються на кількісних оцінках пріоритетів та важливості кожного з елементів даної системи. Методологія, що тут розглядається, може бути корисною не тільки для моделювання проблем, пов'язаних з екологічною безпекою, але і для інших складових національної безпеки.

РОЗДІЛ 8

МАТЕМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ У СИСТЕМІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ОЦІНКА “ВАЖЛИВОСТІ” ЕЛЕМЕНТІВ

Прийнято вважати, що математичними абстракціями в основному оперує теорія множин і відношень між її елементами. Тому доцільно спробувати визначити поняття системи екологічної безпеки  саме в термінах цієї теорії. Підгрунтям державної політики у сфері екологічної безпеки є сукупність (множина) організаційно-правових, економічних, соціально-економічних, політичних та господарських механізмів управління природокористуванням, спрямованих на забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз навколишньому середовищу, що створюються антропогенними чи природними чинниками.

Структура будь-якої соціальної системи формується в процесі її історичного розвитку під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників за принципами самоорганізації. Тому з точки зору системного аналізу зв'язки між елементами такої системи - це засоби впливу її елементів один на одний та їхня взаємодія, що обумовлює функціонування системи в просторі та часі [1,2].

Яскравими прикладами, що підтверджують це, можуть бути: ефективна робота санітарно-епідеміологічної служби СРСР, завдяки якій за наявності значної кількості небезпечних інфекційних хвороб реальної загрози суспільству вони не становили; “доктрина ядерного стримування” - супердержави створили потужні ядерні арсенали з метою знищення один одного, але водночас вони слугували засобом стримування агресивних дій.

8.1. Математичний аналіз структури та взаємозв'язків елементів системи екологічної безпеки

Нескінченість природи виявляється, зокрема, в тому, що реальні елементи, які входять у систему, зв'язані між собою чималою кількістю відношень. Проте коли ми розглядаємо певну множину елементів як систему, то тільки окремі з них є суттєвими для досягнення кінцевої мети. У структуру (перелік відношень), що розглядається, включено скінченну кількість зв'язків, що, на думку автора, є важливими для системи екологічної безпеки України. Множину необхідних і достатніх відношень між елементами системи екологічної безпеки назвемо структурою системи екобезпеки.

Однією з основних властивостей структури є впорядковість її елементів за принципом однорідності. У загальному випадку, беручи до уваги системний характер екологічної безпеки та органічну кореляцію з усіма чинниками можна зробити припущення, що елементи двох множин системи  - множини заходів і механізмів екобезпеки та множини загроз екологічній безпеці держави - взаємопов'язані та становлять її основу.

Ми задаємо відношення  між цими двома множинами елементів системи екобезпеки Y і X як підмножину декартового добутку XY:  YX. Y - множина заходів і механізмів екологічної безпеки, спрямованих на ліквідацію екологічних загроз та запобігання ним, яка є об'єднанням елементів цієї множини, а саме:

Y = {Y1, Y2, ..., Y32},

де:

Y1 -	міжнародне співробітництво у сфері екологічної безпеки;
Y2 -	екологічний моніторинг;
Y3 -	державна інформаційно-аналітична система, надання своєчасної і достовірної інформації про забруднення довкілля і заходи щодо його охорони;
Y4 -	екологічний контроль;
Y5 -	екологічна експертиза;
Y6 -	нормативи та стандарти;
Y7 -	цільові програми у сфері екологічної безпеки;
Y8 -	екологічна освіта;
Y9 -	екологічне виховання;
Y10 -	укладення договорів та видача ліцензій на комплексне природокористування;
Y11 -	встановлення лімітів природокористування;
Y12 -	плата за спеціальне використання природних ресурсів;
Y13 -	плата за забруднення навколишнього природнього середовища;
Y14 -	екологічні фонди;
Y15 -	екологічне страхування;
Y16 -	економічне стимулювання охорони довкілля;
Y17 -	законодавчі норми та правила регулювання екологічної безпеки і спеціалізований нагляд за їх дотриманням;
Y18 -	екологічна експертиза об'єктів у процесі надання дозволу на функціонування підприємств незалежними вченими та громадськими організаціями;
Y19 -	законодавчий та адміністративний контроль за техногенною безпекою підприємств;
Y20 -	технічні заходи щодо зниження техногенних загроз;
Y21 -	система адміністративного управління техногенним ризиком;
Y22 -	заборона введення в експлуатацію об'єктів, що не забезпечені сучасними технологіями, спорудами й установками з очищення, знешкодження й утилізації шкідливих відходів, викидів і скидів до рівня гранично допустимих нормативів, засобами контролю за забрудненням довкілля;
Y23 -	здійснення заходів щодо дотримання технологічних режимів і виконання вимог щодо охорони природи;
Y24 -	дотримання встановлених нормативів якості довкілля на підставі затверджених технологій;
Y25 -	перепрофілювання діяльності окремих екологічно шкідливих об'єктів;
Y26 -	затвердження санітарно-економічних критеріїв і нормативів на рівні державних законів (або принаймні постанов уряду), а не на відомчому рівні, як це практикується нині;
Y27 -	приведення кримінального та цивільного кодексів у відповідність з екологічним законодавством;
Y28 -	розширення переліку санкцій щодо конкретних винуватців екологічних збитків;
Y29 -	введення в систему кримінальних покарань за екологічні злочини великих грошових штрафів, альтернативних ув'язненню, що спрямовувалися б на природоохоронні цілі;
Y30 -	ухвалення та дотримання Закону про діяльність спільних підприємств і транснаціональних корпорацій з метою запобігання використанню ними "технологій подвійних стандартів";
Y31 -	захист екологічних прав та інтересів населення;
Y32 -	проведення дискусій і референдумів щодо впровадження нових економічних проектів, здійснення екологічної експертизи.

Множина Х-загрози екологічній безпеці держави є об'єднанням таких елементів:

Х = {Х1, Х2, ..., Х27},

де:

X1 -	парниковий ефект;
X2 -	озонова діра в атмосфері;
X3 -	кислотні дощі;
X4 -	потепління;
X5 -	забруднення атмосфери;
X6 -	транскордонна міграція атмосферних полютантів;
X7 -	зростання об'ємів відбору води басейнів рік і підземних джерел;
X8 -	виснаження малих річок;
X9 -	значні витрати води при використанні недосконалих технологій і у зв'язку зі зношенням водопровідних мереж;
X10 -	скидання техногенних сполук у водні басейни;
X11 -	транскордонне забруднення вод річок і морів;
X12 -	ерозія грунтів;
X13 -	надмірне накопичення окремих хiмiчних елементiв та сполук чи збіднення грунтів;
X14 -	засолення грунтів;
X15 -	солонцювання грунтів;
X16 -	втрата органічних сполук і гумусу грунтів;
X17 -	зниження чи підвищення рівня підземних вод;
X18 -	вичерпання мінеральних ресурсів;
X19 -	деградація лісів;
X20 -	скорочення чисельності популяцій різних видів;
X21 -	випадання окремих видів флори та фауни з біоценозів;
X22 -	зростання захворюваності та смертності серед людей;
X23 -	втрата генофонду нації;
X24 -	стан підвищеного особистого і громадського стресу;
X25 -	погіршення якості продуктів харчування;
X26 -	зростання міграційних процесів;
X27 -	зменшення кількості культурних та історичних пам'яток, скорочення площі рекреаційних територій.

У абстрактній моделі структури даної системи встановлюються тільки відношення між елементами, але не розглядаються самі елементи. На практиці розглядати зв'язки без елементів можна лише після того, як окремо розглянуто безпосередньо елементи (елементи системи екологічної безпеки). Ця проблема досліджувалася в окремій праці [6]. У вказаній роботі йшлося також про теоретичне вивчення і практичне значення моделі структури системи екобезпеки України.