Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 2 )

При виконанні роботи автор отримував наукові консультації та допомогу від багатьох людей, яким висловлює свою щиру подяку.

Перш за все, це академік НАН України, перший директор Національного інституту стратегічних досліджень, нині директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБіО України, професор І., який на початку 90-х років, разом з академіками Міхалєвичем В. С. та Єрмольєвим Ю. М. підтримали започатковану тематику.

Своїм приємним обов`язком автор вважає висловити щиру подяку заступнику Глави Адміністрації Президента України - Керівнику Головного управління з питань внутрішньої політики Бєлову О. Ф. за постійну увагу до роботи, професійні поради та моральна підтримка якого завжди мені допомогали.

Нелегку працю по ознайомленню з рукописом монографії взяли на себе рецензенти доктор філософських наук, професор та доктор біол. наук Їхня об’єктивна оцінка та цінні зауваження допомогли покращити книгу.

Автор висловлює щиру подяку своїм друзям і колегам за консультації і допомогу: виконуючому обов’язки директора Національного інституту стратегічних досліджень, доктору економічних наук , член-кореспондентам НАН України Ляшенку І. М., , професорам Біньку І. Ф., , Сердюку значною мірою стимулювали також наукові дискусії, що розгорталися у процесі проведення вчених рад НІСД, зауваження та поради учасників яких були особливо корисними.

Виходу цієї монографії у світ також допомогло позитивне ставлення з боку академіків НАН України інського, та , академіка Академії педагогічних наук України

Різноманітну допомогу при написанні і підготовці монографії автору надали співробітники відділу проблем безпеки життєдіяльності людини та довкілля НІСД, кандидати технічних наук І., Хміль Г. А., кандидат біол. наук Сарніцька Н. В., а також , , Сонкіна Г. Л.

З теплотою згадую роки співпраці з Учителем, завідувачем кафедрою теорії ймовірностей і математичної статистики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професором, член-кор. НАН України

Велику роботу з оформлення та виходу монографії виконали співробітники редакційно-видавничого сектору Кустовська І. О., Надіон Л. К., Філіппова Т. М. на чолі з Янішевським О. О.

Жодне наукове дослідження, що потребує від автора повного зосередження, неможливо виконати без підтримки та схвалення з боку найбільш близьких йому людей. Я безмежно вдячний також дружині Тетяні за невичерпний ентузіазм і доброзичливість, з яким вона зустрічала всі проблеми, пов’язані з моєю роботою над цією книгою.

Ч а с т и н а І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Вступ

Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. На її території зосереджені величезні природні багатства, але суто колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природних ландшафтів. Надмірна концентрація сільського господарства та промисловості зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та грунту. Сучасні масштаби екологічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці.

Аналіз антропогенного впливу на природні екосистеми свідчить, що швидкість деградації довкілля України набула таких масштабів, що вийшла за межі швидкості біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто втрачена стійкість екосистем. Якщо за акумулюючий показник антропогенного "тиску" на навколишнє середовище взяти здоров'я населення, то об'єктивні медичні дані свідчать про все зростаючий вплив екологічних чинників на фізичний потенціал нашого суспільства.

Україна, що за часи соціальних потрясіньх років втратила майже 15 млн чоловік, нині наближається до нової демографічної кризи. Останніми роками в Україні зростають відносні та абсолютні показники смертності населення. Серед розвинених країн світу Україна посідає 2-ге місце за рівнем смертності всього населення і 17-те - дитячої. Рівень народжуваності має сталу тенденцію до зниження, а в ряді регіонів він навіть не забезпечує простого відтворення населення. Всі ці негативні тенденції призвели до погіршення показників природного приросту населення [12]. Якщо не призупинити ці негативні тенденції, то дефіцит і якість продуктів харчування, води, кисню, а також генетична обтяженість значно прискорять дегенерацію популяції, її поступове вимирання.

Звертають на себе увагу зміни в структурі хвороб за останні десятиріччя. Поряд зі значним зниженням рівня захворюваності такими недугами як поліомієліт, дифтерит, малярія спостерігається зростання випадків захворювань, спричинених вживанням неякісної питної води та продуктів харчування, забрудненим повітрям (гепатит, легеневі, онкологічні хвороби).

Джерела безпосередньої загрози здоров'ю людини - широке використання в народному господарстві держави шкідливих хімічних сполук, у першу чергу пестицидів, контроль над використанням яких значною мірою нині втрачено, викиди газаподібних відходів в атмосферу міст, погано очищені водні стоки тощо. У сільському господарстві України, як відомо, мінеральні добрива завжди використовувалися в значно менших розмірах, ніж у розвинених державах Заходу, а третина всіх продуктів харчування в нас вміщують нітрати понад офіційно встановлені норми.

Енергонасиченість сучасних промислових об'єктів України колосальна - типовий нафтопереробний завод зосереджує на своєму промисловому майданчику від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива, енергомістськість якого еквівалентна 3-5 мегатоннам тротилу. Постійно інтенсифікуються технології - такі параметри як температура, тиск, вміст небезпечних речовинзростають і наближаються до критичних. Зростають одиничні потужності промислових комплексів, кількість небезпечних сполук, що в них перебувають. Номенклатура продукціїхімічних підприємств складається з тисяч позицій, причому багато продуктів виробництва надзвичайно токсичні. Економічна вигода кластеризації промислових підприємствпризвела до створення індустріальних комплексів, де вміщено вузли енергорозподілу, тепло - і газозабезпечення, транспортних магістралей, які, як правило, розташовуються у населених місцях. Все це разом, а також висока зношеність основних фондівпідприємствпризводять до великої кількості аварій на промислових об'єктах України. Необхідність компенсації збитків, пов'язаних з аваріями та стихійними лихами, призводить до перерозподілу народногосподарських ресурсів, відволікає від розв'язання стратегічних задач формування нової структури економіки ринкового типу.

Якщо уважно проаналізувати наслідки найбільш масованих вторгнень у довкілля України, то побачимо, що проблема екологічної безпеки, враховуючинаслідки аварії на ЧАЕС, набула в нашій державі безпрецедентної гостроти. Для її розв'язання необхідно розробити наукові засади екологічної безпеки України, методологію забезпечення її реалізації.

РОЗДІЛ 1

ЗУМОВЛЕНІСТЬ ТА СТАН ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1.1. Сучасна екологічна ситуація в Україні

На думку авторів “Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні”, дані якої широко використовуються у цьому параграфі, основними факторами антропогенного впливу на навколишнє середовище є скиди забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти, викиди шкідливих речовин в атмосферу, забруднення грунтів та тверді відходи промислових підприємств.

1.1.1. Забруднення вод

Одне з перших місць серед екологічних проблем України посідає проблема води. Водні об’єкти України забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згідно даних Мінводгоспу, у 1998 році cередньорічний вміст основних забруднюючих речовин у воді багатьох річок перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК).

Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика частка питної води надходить із зовнішніх джерел. Більшість притоків Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Найбільш забруднені річки Горинь, Десна, Сула, Тетерів, Ворскла, Унава, Самара, Інгулець. Вміст основних забруднюючих речовин у цих річках складає відповідно по азоту амонійному і нітритному - 1-9 ГДК, нафтопродуктах - 1-7 ГДК, фенолах - 1-10 ГДК, сполуках міді - 1-39 ГДК, цинку – 1-26 ГДК.

Випадки високого забруднення спостерігались на річках Сіверського Дінця (Сіверський Донець, Уди, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Біленька), Дністра (Дністер, Тисьмениця, Опір, Стрий), річках Приазов’я (Кальміус, Кальчик, Булавин, Молочна), басейнів Західного Бугу (Західний Буг, Полтва, Луга), Дунаю (Дунай, Латориця, Віча), на Південному Бузі, у Київському та Канівському водосховищах.

Починаючи з 1995 р. обсяг забруднених стічних вод, що скидаються у природні поверхневі водні об'єкти, має тенденцію до зниження. У 1998 р. їх скинуто 3249,3 тис. т, що на 18 тис. т менше порівняно з 1997 р. Найбільшу кількість забруднювальних речовин водокористувачі скидають у Дніпро – 757 тис. т (23%), Сіверський Донець – 588 тис. т (18%), Дністер – 78 тис. т (2,4%), Чорне море – 61,6 тис. т (1,9%) та Азовське море – 148 тис. т (4,6%). Найбільше скидається забруднених стоків у Донецькій – 1534 тис. т, Луганській – 391 тис. т, Дніпропетровській – 327 тис. т, Запорізькій – 213 тис. т та Харківській - 127 тис. т областях. Високий рівень забруднених стічних вод залишився у Львівській та Одеській областях (відповідно 107,94 та 94,07 тис. т).

Основними забруднюючими компонентами Чорного і Азовського морів є нафтопродукти, феноли, хлорорганічні пестициди, поліхлорбіфеніли, сполуки азоту, фосфор. На рівень забруднення морських вод суттєво вплинули аварійні розливи з суден, постійне надходження у море сільськогосподарських і промислово-побутових стоків. Загалом за 1998 рік у межах України у Чорне море було скинуто не очищених стічних вод 5,9 млн м 3 , недостатньо очищених – 34,5 млн м 3 , нормативно-очищених – 224,6 млн м 3 . При цьому в море надійшло 5,1 тис. т органічних речовин. За останні роки намітилася тенденція до зниження надходження забруднювальних речовин у море внаслідок покращання якості очищення стічних вод і зниження об ’ ємів скидання.

На рис. 1.1 графічно позначено обсяги скиду забруднювальних речовин (тис. т) у головні водоймища України. У 1998 р. найбільша кількість забруднених скидів припадає на ріки Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Південний Буг, Чорне та Азовське моря.

Рис. 1.1. Кількість забруднювальних речовин, скинутих в основні
ріки та моря України у 1998 р.

У 1998 р. у поверхневі водні об'єкти скинуто забруднювальних речовин 1972,5 тис. т промисловістю, 1115,8 тис. т – житлово-комунальним господарством, 151 тис. т – сільським господарством. У ріки потрапило десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо.

Значного техногенного впливу зазнають підземні води. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано більше двохсот осередків стійкого забруднення водних горизонтів, що призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземних вод, а близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.

Досить напруженою в Україні є ситуація з використанням водних ресурсів. За даними Мінводгоспу, у 1998 р. з природних водних об'єктів забрано 19027 млн м3 води, що на 6 % менше, ніж у 1997 р. Підземної води забрано менше на 9 %, що становить 3363 млн м3. Безповоротне водопостачання в цілому в Україні становить 6946 млн м3, або 36 % від забраної води. У 1998 р. використано води 13044 млн м3, що на 1685 млн м3 або 11,4 % менше, ніж у 1997 р., причому безповоротне водопоспоживання – 6946 млн м3. Основна причина зменшення об’єму забору та використання води – спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших факторів, які мали вплив на їх зменшення, було введення в країні плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів.

У 1998 р. на господарсько-питні потреби використано 3812 млн м3, на виробничі - 6002 млн м3, на зрошування - 2168 млн м3, на сільськогосподарське водопостачання – 635,4 млн м3. У 1998 р. по галузях народного господарства спостерігалася така система водокористування: промисловість витратила 5899 млн мЗ води, сільське господарство - 3571 млн м3, житлово-комунальне господарство – 3441 млн м3.

1.1.2. Забруднення атмосферного повітря

В Україні високий рівень забруднення атмосферного повітря. За даними Мінстату України, у 1998 р. загальний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 6,04 млн т, причому 4,16 млн т - від стаціонарних джерел забруднення, що на 8 % менше, ніж у 1997 р., та 1,88 млн т - від автотранспорту (нестаціонарних джерел). Найбільше скорочення викидів від стаціонарних джерел у 1998 р. порівняно із попереднім роком спостерігалось у Закарпатській (51 %), Сумській (40 %), Тернопільській (35 %), Житомирській (29 %), Луганській, Одеській та Рівненській (по 21 %) областях та Автономній Республіці Крим (24 %). Скоротилися викиди забруднюючих речовин у 1998 р. у порівнянні з 1997 р. в деяких містах країни, зокрема в Дрогобичі (65 %), Конотопі (32 %), Керчі (31 %), Горлівці (29 %), Лисичанську (26 %), Луганську (24 %), Кіровограді, Алчевську (по 22 %), Дружківці, Севастополі, Сімферополі (по 21 %), Вінниці, Енергодарі, Євпаторії, Сєверодонецьку, Харкові (по 20 %).

Високий рівень забруднення повітря залишився у 9 містах України, які знаходяться переважно в Донецько-Придніпровському промисловому регіоні: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Єнакієвому, Луганську, Дебальцевому (рис.1.2).

Рис. 1.2. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами в окремих містах України у 1998 році

Обсяг викидів забруднюючих речовин підприємств Донецько-Придніпровського регіону становить 81 % від загального обсягу викидів по країні. Ця величезна промислова зона є однією з найнебезпечніших для навколишнього середовища. Високий рівень забруднення атмосфери у цих містах зумовлений в основному підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин, а також наявністю двоокису азоту і пилу.

Найбільше забруднюють повітря підприємства обробної промисловості (1488,0 тис. т), паливно-енергетичного комплексу (1376,5 тис. т), добувної промисловості (1047,0 тис. т). Негативно впливають на стан атмосфери викиди підприємств будівництва (46,9 тис. т) та сільського господарства (9,4 тис. т) (рис. 1.3).

Рис.1.3. Основні забруднювачі повітря у 1998 р.

Найбільше викидів окислів азоту, діоксиду сірки та пилу дають стаціонарні джерела підприємств паливно-енергетичного комплексу – відповідно 56, 70 і 52 %. Викидів вуглеводнів та летких органічних сполук (ЛОС) – підприємства видобувної промисловості – 74 %, а викидів оксиду вуглецю – підприємства обробної промисловості – 70 %.

Значне зниження середньорічної концентрації пилу спостерігалось за останні 5 років у мм. Донецьк (60 %), Луганськ (50 %), Макіївка (48 %), Світловодськ (40 %), Кривий Ріг (37 %), Одеса (33 %). Водночас у деяких містах спостерігалося збільшення середньорічної концентрації пилу, зокрема у Дніпродзержинську (71 %), Тернополі (65 %), Маріуполі (50 %). Значно скоротилися викиди оксидів азоту у мм. Слов’янськ (72 %), Ізмаїл (65 %), Керч (64 %), Миколаїв (54 %), Краматорськ (49 %), Івано-Франківськ, Красноперекопськ (по 46 %), Горлівка (42 %). Тим часом середньорічна концентрація діоксидів азоту значно зросла у Дніпропетровську (50 %).

Викиди двоокису сірки в атмосферне повітря значно скоротилися у 1998 р. порівняно з 1994 р. в містах Горлівка (73 %) та Єнакієве (47 %). В той же час збільшилися рівні діоксиду сірки в м. Дзержинськ (55 %). Викиди оксиду вуглецю за цей період значно скоротилися в мм. Горлівка (65 %), Єнакієве (46 %) та Рубіжне (46 %). Причиною зниження є скорочення обсягів виробництва та впровадження заходів по зниженню викидів.

У цілому, середньорічні концентрації специфічних шкідливих речовин у містах України, де велися спостереження, перевищували гранично допустимі концентрації (ГДК) з формальдегіду в 2,2 разу, бенз-пірену – в 1,8 разу, фенолу, двоокису азоту – в 1,3 разу. Вміст аміаку, фтористого водню і пилу був близьким до рівня ГДК (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Вміст основних забруднюючих речовин в атмосфері,
(дані Держкомгідромету, 1998 р.)

Домішки	Кількість міст, які включені до уза-гальнення	Середньо-річна концент - рація, мг/м3	Макси-мальна концент - рація, мг/м3	Відсоток міст, де максимально разові концентрації перевищували
1 ГДК	5 ГДК	10 ГДК
Пил	54	0,15	6,1	63	6	2
Двоокис сірки	52	0,021	0,656	4	-	-
Окис вуглецю	48	2,1	32,0	69	4,2	-
Двоокис азоту	52	0,05	0,94	85	11	2
Окис азоту	27	0,03	0,57	7	-	-
Аміак	23	0,035	0,82	56	-	-
Сірководень	17	0,003	0,066	76	12	0
Фенол	26	0,0038	0,050	77	-	-
Фтористий водень	16	0,0046	0,097	44	-	-
Формальдегід	23	0,0066	0,153	44	4	-
Хлористий водень	10	0,045	0,87	50	-	-
Бенз- - пірен	48	1,8	23,6*	ГДК максимально разова не встановлена

* максимальна з середньомісячних концентрацій

Зменшення викидів у 1998 р. порівняно з 1997 р. відбулося в усіх галузях народного господарства. Зменшенню забруднення повітря останніми роками сприяло падіння промислового виробництва у більшості екологічно небезпечних галузей. Рівні забруднення та охорони повітря наведено у табл. 1.2. Як бачимо, фактичного покращення в цілому по Україні за показниками уловлених шкідливих речовин до загальної кількості, які надходять від стаціонарних джерел забруднення, не відбулося, показник протягом рр. залишився на рівні 77-78 %.

Таблиця 1.2

Рівні забруднення та охорони повітря

Показники	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1998
Кількість організованих джерел викидів шкідливих речовин, тис.	287,9	314,7	327,7	347,0	346,0	339,0	351,7
Шкідливі речовини, що надходять від стаціонарних джерел забруднення, млн т	40,2	38,1	37,4	32,5	26,9	25,2	18,7
Уловлено (знешкоджено) шкідливих речовин, млн т:	30,8	29,4	28,8	25,1	20,7	19,5	14,6
у % до кількості шкідливих речовин, що надходять від стаціонарних джерел забруднення	77	77	77	78	77	77	78
Утилізовано шкідливих речовин, млн т	16,1	14,3	12,0	9,1	6,7	5,3	3,5
Викиди шкідливих речовин в атмосферу, млн т, у тому числі:	15,5	14,2	12,2	10,0	8,3	7,5	6,0
стаціонарними джерелами забруднення;	9,4	8,8	8,6	7,3	6,2	5,7	4,2
пересувними засобами	6,1	5,4	3,6	2,7	2,1	1,8	1,9

Якщо в цілому по Україні за період рр. відбулося зменшення викидів шкідливих речовин відповідно на 9,5 млн т (в основному за рахунок падіння обсягів виробництва), то в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та ряді інших областей ситуація залишається досить небезпечною.