Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 14 )

Таким чином, розвиток техносфери, спрямований на підвищення матеріального рівня життя, одночасно призводить до появи певного виду техногенної небезпеки як для здоров'я людини, так і для навколишнього середовища [22].

Як зазначалося, у 1998 р. в Україні виникло 713 НС техногенного характеру. Найбільша кількість НС і потерпілих припадає на транспорт, пожежі й вибухи.

Найбільшу кількість техногенних НС зареєстровано у Донецькій (83), Львівській (63), Луганській (50), Одеській (48) областях, тобто у промислових областях. Найменшу кількість зареєстровано у Вінницькій (9), Чернівецькій (8) і Тернопільській (7) областях та у Севастополі (4). Розподіл випадків виникнення НС техногенного характеру загалом збігається з картою техногенної навантаженості території України.

На магістральних трубопроводах зареєстровано 43 НС, 20 з яких виникли внаслідок пошкоджень зловмисниками, одна НС пов`язана з пожежею. Особливо багато таких НС виникло у Львівській області - 26. Більшість аварій призвела до відносно незначних збитків та впливів на навколишнє середовище. Основними причинами аварійності на трубопроводному транспорті є зношеність труб, невиконання нормативних об`ємів планово-попереджувальних ремонтів, несвоєчасне виконання капітальних ремонтів.

Чимало НС виникло на об`єктах електроенергетики - 108. Переважна більшість з них (104) пов`язана з аваріями в електроенергетичних системах (див. рис. стор. 98), що призводило до масового тривалого знеструмлення багатьох населених пунктів.

Двадцять чотири НС пов`язано з викидом під час аварії СДОР. Внаслідок цих подій 1 чоловік загинув, 26 чоловік ушкоджено (внаслідок отруєння хлором), 14 аварій виникло на транспорті (10 з них на залізничному, 4 - на автомобільному), 10 - на виробництві, 7 аварій пов`язано з викидом (витоком) хлору, 4 - з викидом (витоком) аміаку.

За ступенем потенційної небезпеки, що призводить до катастроф у техногенній сфері цивільного комплексу України, можна виділити об'єкти ядерної, хімічної, металургійної і гірничовидобувної промисловості, унікальні інженерні споруди (греблі, естакади, нафтогазосховища), транспортні системи (аерокосмічні, надводні та підводні, наземні), що перевозять небезпечні вантажі та значну кількість людей, магістральні газо - і нафтопродуктопроводи. Сюди ж можна віднести і об'єкти оборонного комплексу.

Аварії і катастрофи на зазначених об'єктах можуть ініціюватися також небезпечними природними явищами - землетрусами, буревіями, штормами. Самі техногенні аварії і катастрофи при цьому можуть супроводжуватися радіаційними і хімічними ушкодженнями і зараженнями, вибухами, пожежами та завалами. Виникає синергетичний ефект - стихійні лиха у сучасній техносфері можуть викликати лавину надзвичайних ситуацій. Має місце і зворотний зв'язок - виробнича діяльність може спровокувати природні катастрофи з важкими наслідками.

Аварії на складних промислових об'єктах - наслідок різних причин, які можна умовно розділити на дві основні групи [17,20]: технічні причини, зумовлені вадами у використовуваних технологічних схемах або дефектами обладнання, і причини, пов'язані з "людським фактором". Аналіз багатьох аварій свідчить, що значна їх частина зумовлена неправильною поведінкою операторів та іншого обслуговуючого персоналу. У зв'язку з цим нині поряд із розв'язанням завдань щодо підвищення надійності обладнання дедалі більша увага приділяється особливостям поведінки операторів складних технічних систем у надзвичайних ситуаціях [18].

4.2.3. Екологічний тероризм

Україна - це держава, на території якої розміщена значна кількість ядерних реакторів, великих хімічних виробництв і складних інженерних споруд (дамби, водоймища тощо). Перераховані об'єкти можуть стати ’’мішенями’’ для диверсій і терористичних актів, актів саботажу і викрадень ядерного палива, інших злочинних дій. Це може спричинити надзвичайні ситуації, що мають небезпечні соціальні й економічні наслідки для країни, її національної безпеки. Враховуючи факт, що нині на жаль, відсутній надійний фізичний захист на більшій частині потенційно небезпечних об'єктів, даний аспект екологічної безпеки є одним з пріоритетних.

Одне з останніх підтверджень тому - реальна небезпека руйнування Дубосарської ГЕС під час конфлікту у Придністров'ї, коли через ракетно-артилерійський обстріл м. Дубосари було пошкоджено турбіну ГЕС. Підвищення рівня води у водоймищі створило небезпеку затоплення 60 міст і сіл лівого берега Дністра.

Опинившись у зоні воєнного конфлікту, подібній загрозі піддавалися гребля Нурекської ГЕС у Таджикистані, греблі на річках у Нагірному Карабаху й Азербайджані. Необхідно відзначити, що наслідки таких аварій можуть зачепити не лише ті райони, де ці споруди розміщено, а й території інших країн, тобто набути характеру міждержавної проблеми [19].

Ще одним прикладом жахливих екологічних наслідків, що можуть виникнути через ігнорування нового аспекту екологічної безпеки – екотероризму - може бути Перська затока. Через рік після закінчення війни урегіоні було підсумовано її екологічний збиток. Коли внаслідок підпалу Іраком кувейтських нафтопромислів 75  поверхні пустелі на території Кувейту опинилися під товщею чорного попелу, що осів під час пожеж на нафтопромислах, 560 км узбережжя Саудівської Аравії і 90  солончаків північної частини країни залито нафтою. Значнопостраждала фауна. Накопичення нафтопродуктів у пустелі становить неабияку загрозу для водоносних горизонтів. Екологічні наслідки воєнних дій у районі Перської затоки оцінюються як результат екотероризму [34].

4.2.4. Екологічні конфлікти

На думку відомого фахівця з питань безпеки Е. Кірка [14], існує дві категорії посадових осіб, що займаються проблемами екологічної безпеки та пов'язаних з ними конфліктів. Одна дотримується вузького, більш “ілітаризованого” тлумачення національної безпеки і вважає, що питання екологічної безпеки постають лише тоді, коли вони призводять до гострого воєнного конфлікту. Представники іншої категорії пов'язують загрози навколишньому середовищу та національну безпеку, стверджують, що більшість конфліктів спричинена демографічними й екологічнимипроблемами. Багато конфліктів, що розглядалися як ідеологічні, релігійні або етнічні, повязані з проблемами зростання населення і соціально-економічним напруженням через нестачу орної землі тощо.

Зазвичай, екологічні конфлікти виникають за втручання людини у навколишнє середовище, що провокує зміни в природних або соціальних системах. Конфлікт розгортається, коли таке втручання розглядається як порушення комплексної взаємодії фізичних, біологічних і соціальних процесів у навколишньому середовищі та тим самим завдає шкоду [23, 28, 33]. Коли ланцюг подій, зумовлений втручанням у природне середовище, перетинає національні кордони, конфлікт стає міжнародною проблемою. Виділяють глобальні, мікрорегіональні, міжрегіональні, регіональні та локальні екологічні конфлікти 23].

Оскільки важко точно вказати конкретні причинно-наслідкові зв'язки у системі "людина - навколишнє середовище", необхідно розробити відповідні концептуальні підвалини та наукову стратегію цього взаємовідношення [9]. Хоча ці зв'язки заплутані, емпірично й експериментально недостатньо обгрунтовані, проте добре відомо, що брак ресурсів і погіршення стану навколишнього середовища можуть призвести до конфлікту.

Розглядаючи різні концепції виникнення та подальшого розвитку конфліктних ситуацій в екологічній сфері та використовуючи головні положення класичної теорії конфлікту, автор роботи [33] виділив два основні види екологічних конфліктів:

1. Конфлікт між людиною та природою (природокористування й екологічні конфлікти).

2. Конфлікт усередині суспільних структур, причиною якого є їхнє диференційне ставлення до природи (соціальні конфлікти та екологічний стресовий чинник).

Згідно цього підходу, можна визначити кілька таких конфліктів, важливих для світового співтовариства:

- напруження між країнами, які використовують воду Нілу (Єгипет, Судан, Ефіопія);

- напруження між Туреччиною та іншими державами, що використовують води Тигру та Євфрату;

- використання нафти Близького Сходу як політичної зброї;

- напруження між Ефіопією та Сомалі і хаос у цих країнах, викликаний зростанням населення та нестачею орних земель;

- продовження конфліктів у всій Центральній Америці у зв'язку зі зростанням населення та еміграційних процесів (Гондурас, Сальвадор, Мексика, Гватемала, Нікарагуа);

- напруження між В'єтнамом і Китаєм через багаті морські нафтоносні поля.

4.2.5. Радіаційна безпека та наслідки аварії на ЧАЕС

Важливою складовою економіки України є ядерна енергетика. Так, обсяги електроенергії, виробленої на АЕС, складають понад 43 % від загального виробництва електроенергії в державі. Нині в Україні експлуатується 14 енергоблоків на 5 АЕС. Здійснюється будівництво чотирьох енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. На енергоблоках № 1 та № 2 Чорнобильської АЕС, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, здійснюються роботи щодо зняття з експлуатації. У межах заходів щодо зменшення наслідків аварії було створено об’єкт “Укриття”, на якому проводяться роботи з підтримки досягнутого рівня ядерної та радіаційної безпеки.

Разом з тим існують інші об’єкти, що потребують підвищеної уваги з огляду на ядерну та радіаційну безпеку. В районі міста Жовті Води розташовано підприємство з видобування та переробки уранової руди. Реактори у Києві та Севастополі використовуються для проведення наукових досліджень.

На окрему увагу заслуговує проблема поводження з радіоактивними відходами (РАВ) та відпрацьованим ядерним паливом. Оскільки Україна не має національних або регіональних сховищ для відпрацьованого ядерного палива, крім одного локального сховища на майданчику Чорнобильської АЕС.

Основна маса РАВ в Україні утворилася внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС. РАВ, що утворюються за експлуатації АЕС, знаходяться на стадії проміжного зберігання на майданчиках АЕС. Відпрацьоване ядерне паливо АЕС з реакторів ВВЕР відправляється на переробку до Росії. Розпочалися роботи зі створення сховища для відпрацьованого ядерного палива на Запорізькій АЕС. Розробляється програма поводження з відпрацьованим ядерним паливом українських АЕС як частина комплексної програми розв’язання проблем ядерного паливного циклу.

У промисловості, медицині, сільському господарстві, науці України широко використовуються джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ). Так, за даними МОЗ, в Україні існує близько 9 тисяч підприємств та організацій, які використовують понад 100 тисяч ДІВ. Найбільш завантаженими областями є: Харківська (близько 800 підприємств), Донецька (близько 400 підприємств), Дніпропетровська (понад 800 підприємств), Луганська (понад 100 підприємств) та місто Київ (близько 300).

Нині проблема збереження ДІВ в Україні загострюється у зв’язку з економічною кризою у країні. Деякі підприємства припинили свою діяльність, у тому числі пов’язану з застосуванням ДІВ, які потрібно передати на захоронення і зберігання у спеціальні сховища. Тому набуття чинності державного системного обліку і контролю ДІВ є одним з основних заходів підвищення рівня радіаційної безпеки країни.

Аналіз радіаційної безпеки в України не можна здійснювати без урахування наслідків аварії на ЧАЕС, оскільки вона справляє значний негативний вплив на загальну екологічну та економічну ситуацію в державі. Вона негативно відбивається на всіх сферах життя, галузях виробництва, зачіпає інтереси всіх громадян України, держави загалом. Внаслідок аварії населення України зазнало впливу від надзвичайно великих до малих доз радіаційного випромінювання.

Наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції стали довготривалим фактором радіаційної загрози для населення на значній території. Внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено 8,4 млн га сільськогосподарських угідь, зокрема 3,5 млн ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн га лісів. Значно забрудненими на даний час є Житомирська (11439 км2), Київська (9479 км2), Рівненська (9508 км2), Чернігівська (2349 км2), Кіровоградська (2454 км2) області [32].

Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища через наявність 800 місць поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі. Саркофаг у Чорнобилі навколо пошкодженого блоку четвертого реактора не повністю герметизовано. Всередині саркофага відбуваються процеси, які спеціалісти не можуть повністю пояснити. Цей об’єкт є радіаційно-небезпечним через наявність тріщин і значної кількості пилу.

Радіація потрапляє у навколишнє середовище з водою, що там вже була, і тією, що надходить через щілини у даху. Ця вода містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л). Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викид яких відбувся під час аварії. Вони осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном.

Одна з основних проблем, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, полягає у забезпеченні населення, що постраждало, екологічно чистими продуктами харчування. Ця проблема загострюється через економічну кризу в Україні. Складність отримання екологічно чистої продукції викликала необхідність у профілактичному використанні детоксикуючих речовин, здатних за короткий час вивести з організму радіоактивні речовини, важкі метали, патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності.

Наслідки Чорнобильської катастрофи прямо або опосередковано позначилися на всіх галузях народного господарства у всіх регіонах України. Сильного негативного психологічного впливу зазнало все населення України, особливо постраждало здоров`я дітей та осіб найпродуктивнішого віку. Крім того, ця подія викликала регульовану і нерегульовану міграцію населення, сформувала у нього негативне ставлення до атомної енергетики і окремих радіаційно небезпечних виробництв. Треба зазначити, що для вирішення всіх нагальних проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, зроблено ще замало.

4.2.6. Неефективне використання природних ресурсів

Природні ресурси - першоджерело, основа людської цивілізації на всіх фазах її розвитку. Людина здобуває необхідні для свого існування ресурси з природного середовища. Звичайно, з розвитком технології суттєво змінилися напрями та масштаби використання природних ресурсів, виник дедалі зростаючий фонд похідних від них ресурсів, створених працею людини. Але першоджерелом сучасного матеріального й енергетичного потенціалу людства залишаються природні ресурси.

Так, Г. і М. Спроуті [36] стверджують, що переважна, якщо не вся частина, людської активності спричиняється нерівномірним розподілом людських та інших природних ресурсів. Кожне суспільство, кожна держава мають свою власну унікальну комбінацію місцезнаходження, розміру, клімату, корисних копалин. Так, з часів Аристотеля й дотепер геостратегічні фактори навколишнього середовища відіграють важливу роль у:

- розвитку передових цивілізацій і занепаді інших;

- посиленні національних особливостей;

- економічному розвитку держав;

- експансіоністських і колоніальних тенденціях держав;

- різниці в економічній і політичній могутності держав.

Можливо, найважливішою обставиною, що зумовила економічну та політичну нерівність держав на світовій арені, стала наявність у них природних ресурсів. Західні держави розвивалися в умовах, особливо сприятливих для формування сучасної промисловості. Використовуючи переваги специфічної мінерально-сировинної бази та сільськогосподарських ресурсів помірного клімату, вони створили значні фінансові резерви та набули високого рівня технічних навичок. Велика кількість сировини була вивезена з інших країн, а колоніальна система зробила свій внесок у залежність бідних держав від Заходу у сфері управління світовим ринком і світовим виробництвом.

Природні ресурси можна поділити на дві групи: відновлювані та невідновлювані. До відновлюваних ресурсів відносяться лісові масиви, тваринний і рослинний світ тощо. Опанування природою, зміна її можуть призвести до безконтрольного знищення відновлюваних ресурсів, спричинити погіршення екологічної ситуації, наслідки якої можуть статизгубними для самої людини. Кількість невідновлюваних природних ресурсів обмежена й вони не можуть відновлюватися. До обмежених природних ресурсів відносяться запаси палива і родовища різних металів тощо. Попри те, що немає згоди в питанні кількості невідновлюваних ресурсів і про час, коли деякі з них буде витрачено, все ж залишається фактом, що рано або пізно їх буде вичерпано. У такому контексті особливого значення для України набуває енергетична криза та необхідність використання альтернативних енергетичних ресурсів.

Україна - держава з потужним і розвиненим природно-ресурсним потенціалом (ПРП), що охоплює мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні та природні рекреаційні ресурси. За багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна є однією з провідних держав світу. Копалини зосереджені у 9000 родовищах. Різноманітність і кількість мінеральних ресурсів України зарубіжними експертами оцінюється у 8 балів за 10-бальною шкалою. Україну зараховано до головних мінерально-сировинних держав світу, а за запасами основних видів корисних копалин в розрахунку на душу населення держава посідає одне з перших місць у Європі.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається у межах регіонів, які сформувалися за тривалий період розвитку її гірничовидобувної промисловості і мають свою специфіку. Винятком є тільки розробка родовищ будматеріалів, поширених на території всієї країни.

Згідно даних [26], найзабезпеченішими щодо ПРП на душу населення такі області, як Луганська, Дніпропетровська, Чернігівська, Кіровоградська. Найбільший ПРП на 1 га території мають Донецька, Дніпропетровська, Луганська області та Автономна Республіка Крим. Найменше забезпечені Волинська та Рівненська області.

У межах обміну між країнами СНД з України вивозяться залізо, марганець, титан, циркон, ртуть, графіт, каолін, самородна сірка, вогнетривкі глини, кухонна сіль, високоякісна флюсова сировина, безхлорні калійні добрива, скляні піски, перліт, природне облицювальне та будівельне каміння. Разом з тим потреба у нафті власним видобутком задовольняється на 8%, у газі - на 22%. Сумарна річна потреба у кольорових металах і сплавах становить близько 2 млн т. Крім того, ще багато видів мінерально-сировинної продукції виробляється із завезеної сировини.

Неабияке занепокоєння викликає нині як стан земельних ресурсів, так і система землекористування, яка склалася в Україні. Загальний земельний фонд України станом на початок 2000 р. становить 60,4 млн. га. У структурі земельного фонду сільськогосподарські землі займають 72% території, з них сільськогосподарські угіддя – 69,3, в тому числі рілля - 54,4, перелоги – 0,4, багаторічні насадження – 1,6, пасовища – 9,1, сіножаті - 3,8%. Лісові площі – 17,2%, заболочені землі - 1,6%, відкриті землі без рослинного покрову - 1,8%, землі під водою - 4%. За даними Державного Земельного кадастру в структурі сільськогосподарських угідь України площа особливо цінних земель становить понад 12 млн га.

На жаль, сучасне сільськогосподарське використання земельних ресурсів в Україні не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, пасовищ та лісонасаджень, що негативно впливає на стійкість природних ландшафтів. Незважаючи на скорочення площі орних земель, за розораністю території Україна займає 1 місце в світі. Так, розораність території США – 20 %, Англії – 28 %, Болгарії – 34 %.

Через необгрунтовану, екологічно невиважену діяльність відбуваються значні втрати грунту, які щороку становлять близько 600 млн т, у тому числі 50 млнт гумусу.

За експертними оцінками різке зростання сільгоспугідь та ріллі призвело до скорочення лісів, багаторічних насаджень тощо. Згідно соціально-економічних нормативів для задоволення потреб людини потрібно 0,4 га сільгоспугідь, зокрема ріллі 0,15 га на одного жителя. На кожного жителя України припадає 0,81 га сільгоспугідь (що вдвічі перевищує нормативи) і 0,64 га ріллі (у 4 рази більше). За останні 25 років третина ріллі зазнала ерозії, площа ерозованих угідь становить 12,8 млн. га (33,1 %), ріллі - 10,2 млн га (132,8%), 5,9 млн га земель зазнають вітрової ерозії.

Висока щільність населення (86 чол./км2), а також розвиток промисловості та сільського господарства, зумовлений командно-адміністративною системою, призвели до надзвичайно високого рівня освоєння та залучення в інтенсивне використання земельного фонду для різноманітних цілей: тільки 8% території республіки перебувають у "природному" стані.

Результати комплексного обстеження якісного стану грунтів свідчать, що найбільшу шкоду земельним ресурсам, природі та сільському господарству завдають вітрова та водна ерозії, безповоротні втрати гумусу та поживних речовин, засолення, пересушення чи перезволоження земель, в тому числі їх заболочення; підкислення грунтів, їхнє опідзолювання, забруднення промисловими викидами і відходами, агрохімікатами та радіонуклідами.

Важливе значення в покращенні стану навколишнього середовища і здоров'я людей мають лісові ресурси. Україна відноситься до малолісних держав світу. Площа її лісового фонду складає 9,9 млн га, в тому числі вкрито лісом 8,6 млн га із загальним запасом деревини 1,3 млрд м3. Лісистість території країни в середньому складає лише 14,3 %, тоді як лісистість Японії – 68 %, Фінляндії і Швеції - 57,0 %, Канади - 32,0 %, США - 33,0 %, Німеччини - 26,9 %, Франції - 24,0 %, колишнього СРСР -34,0 %. На душу населення в Україні припадає в середньому 0,12 га лісу та 25 м3 запасу деревини, що також значно менше, ніж в інших країнах.

Ліси республіки розміщені вкрай нерівномірно: в Поліссі вони займають близько 29,0 % території регіону, в Лісостепу - 13,0 %, в Степу - 4,0 %, в гірських районах Карпат - 40,0 % і в Криму - 10,0 %. Нестача лісів відчувається скрізь, і пов'язано це з переведенням лісового фонду в минулому в інші угіддя.

Ліси України за своїм народногосподарським призначенням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. На частку захисних водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів з обмеженим лісокористуванням припадає 5,1 млн га, 51,0 % площі лісового фонду. Лісами експлуатаційного призначення зайнято 4,9 млн га або 49,0 %.

На сьогодні в Україні спостерігається малоефективна політика лісовідведення і лісовідновлення. Протягом рр. посадка і посів лісу з кожним роком зменшувалися, лише в 1994 році показник посадки і посіву лісу збільшився на 10,4 % порівняно з 1993 роком і становив 29,6 тис. га.

В покращенні стану довкілля України важливе значення мають заповідники та національні парки. Проте їхня кількість в даний час не дає підстав говорити про повне використання відновлювальних властивостей заповідних територій для покращення стану навколишнього середовища.

Сьогодні в умовах проведення земельної реформи створюється державний резервний заповідний фонд, в який включено понад 900 тис. га цінних природних територій, що не підлягають приватизації і де обмежується будівництво, меліорація, розорювання та інша господарська діяльність.

Що стосується раціональності та ефективності сучасного природокористування, то вони надзвичайно низькі. Ефективно використовується тільки від 1 до 5 % ( у кращому випадку до 8-10 % ) залученої до виробничих процесів природної речовини. Як зазначає відомий німецький вчений Х. Вінклер, за період, що минув після другої світової війни до початку 80 років було використано стільки ж мінеральної сировини, скільки за всю попередню історію людства [4].

Разом з тим проблема ресурсного забезпечення економіки України може бути вирішена значною мірою за рахунок використання відходів виробництва і споживання. Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничовидобувної та гірничозбагачувальної галузей промисловості. Ці відходи можуть використовуватись на своїх же підприємствах з метою більш повного вилучення корисних компонентів, а також для виготовлення будівельних матеріалів.

Україна має стару гірничовидобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалася як мінерально-сировинна база СРСР. При цьому з часом зростали як обсяги видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок. Все це зумовило формування на території України потужного промислового комплексу та пов`язаних з ним екологічних проблем: високого ступеня техногенних навантажень та забруднення території, формування великих обсягів відходів, активізації небезпечних геологічних процесів, порушення гідрологічних умов, втрат корисних копалин та некомплексного їхнього використання.

4.3. Нетрадиційні загрози

Перші роки ХХІ століття обіцяють Україні, окрім звичних загроз природного і антропогенного походження, нові, нетрадиційні загрози, що можуть стати серйозною проблемою для національної безпеки України. Наприклад, у віртуальній сфері комп`ютерного світу – це проблема магнітних збурень, спроможних вивести з ладу навіть найзахищеніші системи.

Джерело цих загроз - техносфера, несанкціоновані або помилкові дії людей. Сумний досвід подібних катаклізмів у світі добре відомий: у 1991 році магнітні бурі в Канаді (провінція Квебек) і США (Нью–Джерсі) вивели з ладу систему енергозабезпечення, спричинивши при цьому збитків більше одного мільярда доларів.

4.3.1. Космічного походження

Аналіз нетрадиційних загроз екологічній безпеці України почнемо з загроз космічного походження. Вони й досі недостатньо вивчені, отже найбільш небезпечні. Частота і передбачуваність їх виникнення низькі, а уразливість і беззахисність людства щодо них максимальні [5].

Падіння небесних тіл зіграли важливу роль в історії Землі. За останні 600 млн. років відбулося приблизно п'ять подій, внаслідок яких за порівняно стислий проміжок часу відбулися значні зміни фізичного та хімічного складу океану, атмосфери, що спричинило у свою чергу докорінні зміни флори і фауни Землі. Припущення, що межі геологічних епох пов'язані з падіннями на Землю небесних тіл, знайшло багато серйозних наукових підтверджень. Інтерес вчених до проблеми зіткнення астероїдів із Землею і можливих наслідків таких катаклізмів є стійким і навіть зростає протягом останніх років.

Реальність небезпеки падіння на Землю астероїдів діаметром 50-100 м не викликає сумнівів. Останнє таке падіння - у басейні Підкаменної Тунгуски метеорита або фрагмента комети мало місце у 1908 р. Характерний розмір об'єкта не перевищував 50 м, а енерговиділення, яке мало місце внаслідок вибуху, майже дорівнювало енергії, що виділяється під час вибуху ядерного заряду 15-20 Мт. Очевидно, що якщо подібна подія станеться у густонаселеному районі Землі, це спричинить загибель мільйонів людей та інші катастрофічні наслідки.

Багато вчених наполягають на необхідності зосередження зусиль на запобіганні можливому падінню на поверхню Землі об'єктів діаметром 1 км та більше. Енерговиділення у результаті такої події було б еквівалентно вибуху в 1 млн. Мт [31]. При цьому буде знищено приблизно чверть населення Землі та викликає сумнів сам факт існування людини як біологічного виду. Проте середній інтервал часу між падіннями таких значних об'єктів - приблизно 500 тисяч років, і таку подію можна передбачити за кілька десятків років, використовуючи дані астрономічних спостережень.

4.3.2. Ракетно-космічного походження

Окремо слід відзначити екологічні загрози, що виникли через застосування сучасних потужних технічних засобів у порівняно новій області людської діяльності - ракетно-космічній. Останніми десятиліттями поверхня Землі, її атмосфера і навколоземний простір сильно забруднюються внаслідок запусків космічних апаратів (у тому числі військового призначення) [30]. Це пов'язано з високою динамічністю фізичних процесів, що відбуваються при цьому. Наприклад, при польоті на активній дистанції траєкторії виведення космічного апарата ракетні двигуни щосекундно викидають в атмосферу близько 3100 кг токсичних продуктів згоряння. При цьому швидкість їх витікання в атмосферу становить м/с, а температура - 30000° С. У певних випадках після запуску ракет-носіїв може спостерігатися різка зміна погодних умов у регіональному масштабі. У результаті запусків виникла й інша серйозна проблема - "космічне сміття": забруднення навколоземного космічного простору об'єктами штучного походження.

Освоєння космосу призвело до того, що на різні навколоземні орбіти було виведено понад 19 тис. об'єктів. Значна їхня частина зруйнувалася ще на вході до щільних шарів атмосфери. Проте на низьких навколоземних орбітах знаходиться понад 7 тис. об'єктів загальною масою 3200 т. Це переважно уламки супутників, що утворилися внаслідок аварій. У випадку падіння вони становлять значну небезпеку для промислових об'єктів, атомних електростанцій, гідротехнічних споруд.

Так, за даними газети “Сегодня” від 10 квітня 2001 р., якби двигуни транспортного корабля “Прогрес” вимкнулися на 6-7 хв. раніше зазначеного часу, то уламки космічної станції “Мир” могли вкрити територію всієї України смугою завширшки 200 км. Такого висновку дійшли фахівці Військового наукового центру космічних досліджень Харківського військового університету. Розрахунки було зроблено ще до початку операції із затоплення космічної станції в Тихому океані.

Слід також сказати і про загрозу можливих збройних конфліктів у космосі та їхніх ймовірних наслідках. Так, у разі розгортання космічного ешелону ПРО і розв'язування бойових дій можливі масові підриви останніх ступенів балістичних ракет, вибухи протиракет з різним бойовим обладнанням, зруйнування космічних апаратів. Природно, що під час збройного конфлікту у космосі утворення великої кількості космічного сміття нікого не цікавитиме. Тому необхідно усвідомлювати можливі наслідки подібних акцій. Збройний конфлікт може закінчитися через місяці або роки, а ближній космос буде закрито для людської діяльності на сотні років.

Проте завдяки припиненню "холодної війни" та випробувань ядерної зброї спільними зусиллями високорозвинених країн за наявності достатніх засобів можливе створення глобальної мережі телескопів для постійного спостереження за великими астероїдами, частинами космічних апаратів, кометами.

Для цього необхідно своєчасно переорієнтувати роботу вчених і фахівців на вирішення нових актуальних завдань, одна з яких - запобігання падінню астероїдів на Землю через використання ракетно-ядерного потенціалу.

Сучасний науково-технічний і промисловий потенціал США, Росії, України, інших держав дозволяє на базі існуючих ракетних і ядерних комплексів цих країн створити високоефективний захист Землі від падіння небесних тіл, великих залишків космічних апаратів.

Необхідно зазначити, що в 1994 р. Конґрес США виділив НАСА 100 млн дол. на дослідні роботи з проблем захисту Землі від астероїдів і комет і технологічн розробки у цьому напрямі. Нині відбувається планування цих робіт у межах програми ООН, а їх реалізація почнеться у найближчому майбутньому. Якщо до цього часу Україна активно не включиться в цей процес і не посяде у ньому одне з чільних місць, то міжнародне фінансування буде спрямовано головним чином на підтримку ядерного і ракетного комплексів США та Росії [11].

Можна припустити, що в ХХІ ст. створення екологічно безпечних технологій і технічних устроїв, у тому числі ракетно-космічних комплексів, стане одним з головних напрямів сталого розвитку цивілізації [13]. При цьому зброя і військова техніка дедалі більше відіграватиме роль не засобу ведення війни, а чинника попередження й усунення потенційних загроз.