Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення (стр. 8 )

розвитку природних і техногенних НС, n = 1

Цікавими видаються співвідношення

ipp0 (yp1*, yp3*, yp4*) = 1, ipp0 (yt2*, yt6*, yt9*) = 1,

що визначають класи еквівалентності {yp1*, yp3*, yp4*}, {yt2*, yt6*, yt9*}, відмінні від класів монотонно спадних процесів {yt1*, yt3*, yt5*, yt7*, yt8*}.

Менш очевидним, безперечно, є паралелізм природних і техногенних НС

y1*(k) = yp1*(k), ..., y4*(k) = yp4*(k), y5*(k) = yt1*(k), ..., y13*(k) = yt9*(k), k  [1997, 1999]

(1.9)

Матриці

Ipp0(yp1*, ..., yp4*, yt1*, ..., yt9*), Ipp1(yp1*, ..., yp4*, yt1*, ..., yt9*),

що відповідають НС (9), показані на рис. 1.19 і 1.20.

У цьому випадку

ipp0 = ipp0(yp1*, ..., yp4*, yt1*, ..., yt9*),

ipp1 = ipp1(yp1*, ..., yp4*, yt1*, ..., yt9*),

і, як можна побачити, клас еквівалентності, що не збігається з класом монотонних процесів

{yp2*, yt1*, yt3*, yt5*, yt7*, yt8*},	(1.10)

визначається тепер рівністю

ipp0(yp1*, yp3*, yp4*, yt2*, yt6*, yt9*) = 1.

Проведений аналіз НС, що відбулися протягом рр., показав, що найбільш небезпечну динаміку мають природні та техногенні НС, еволюційні індекси яких близькі до 1 (а також ті, еволюційні індекси яких >1, в нашому випадку таких не виявлено). До них відносяться:

- пожежі, вибухи (0,9);

- раптове зруйнування споруд (0,91);

- аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) (0,96).

З трьох вказаних НС дві є монотонно спадними (t3, t5), що дещо зглажує їхній вплив на ситуацію у цілому.

Між НС природного та техногенного характеру існує лише один клас еквівалентності, що не дає змоги говорити про антипаралелізм класів, при якому зменшення числа НС по будь-якому показнику, що належить одному класу, супроводжується їх збільшенням по всім показникам з іншого класу, і навпаки.

Подібний зв’язок, звичайно, існує як між класами (1.10), так і між класами еквівалентності індексів розвитку

{} і {}.

Як показали результати досліджень на основі синтезованих моделей щодо загальних тенденцій і варіацій виникнення крупних природних катастроф та стихійних лих, перед державними органами України стає нагальна потреба в розробці ефективної системи заходів запобігання їх виникненню, прогнозування та ліквідації наслідків.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

2.1. Історія становлення поняття "екологічна безпека"

Ніяке явище не підлягає серйозному аналізу, якщо попередньо не розглянути його історію. Подивимося з цієї позиції на історію боротьби людини за свою безпеку. Спробуємо оцінити роль науково-технічного прогресу в цій боротьбі і розглянемо теперішню ситуацію - ступінь захищеності сучасної людини від екологічної небезпеки, сучасну філософію екологічної безпеки, їх відповідність одна одній. Проблема безпеки - одна з глобальних проблем людства, безпосередньо пов'язаної з його виживанням. Їй властивий системний характер, а отже, вона потребує розгляду під кутом зору різних наук (економіки, політики, юриспруденції, воєнної науки) [10].

Термін "національна безпека" досить новий у сфері міжнародних відносин і почав широко використовуватися тільки після закінчення другої світової війни. Війна розділила головних переможців на воєнні та ідеологічні табори, кожного з великим і постійно зростаючим арсеналом зброї, що може спричинити широкомасштабні руйнування та навіть призвести до взаємознищення. Безпека в цих умовах мала значення воєнної безпеки, понад те, захист територіальної цілісності та політичної стабільності вбачався як фундаментальний і незмінний чинник у системі міжнародних відносин. Зовнішня і воєнна політика держав - членів НАТО і союзників по Варшавському договору по відношенню один до одного та до третьої сторони відображала біполярну атмосферу на міжнародній арені, на якій два альянси проводили ідеологічні, політичні й економічні баталії. Результатом було посилення мілітаризації зовнішньої політики, де обидві сторони посилювали свою військову присутність у всьому світі.

Таким чином, за весь післявоєнний період проблема національної безпеки зводилася до [9]:

- захисту своїх територій від зовнішніх посягань;

- оборони від впливу ідеологічних противників;

- розширення союзів і структур іноземної допомоги, яка грунтувалася на балансі Схід - Захід;

- використання зброї, військових з'єднань, глобальної воєнної присутності та таємних операцій як інструменту зовнішньої політики;

- дипломатичних зусиль по обмеженню гонки озброєнь.

Енергетична криза 1973 року стала причиною перегляду поняття "національна бепека" і додала до нього економічний чинник. Хоча дії країн ОПЕК не завдали значного збитку США і їх союзникам, але економічний стан цих країн виявився під загрозою. Це висунуло на передній край національної безпеки уразливість, причиною якої могла стати залежність від природних ресурсів. Таким чином, виникло більш широке тлумачення терміну національної безпеки, характерним для якого був пріоритет зовнішньої загрози.

Розглядаючи економічні оцінки енергетичних ресурсів корисних копалин, що становлять основу економічної безпеки, можна визначити економічну безпеку як відсутність загрози державі розвиватися в руслі своїх основних цінностей незважаючи на припинення поставок необхідної сировини або спроби економічного диктату. Таким чином, безпека держави залежить і від економічної уразливості через припинення постачання необхідними ресурсами. Це більш широке тлумачення національної безпеки включає в себе не тільки політичну та воєнну недоторканість держави, але також і економічну.

Розвиток науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас призвів до появи небезпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища. У створеній техносфері виникла велика потенційна небезпека - техногенні чинники, спільна дія яких еквівалентна дії на людину та середовище її існування природних екологічних чинників. Це відповідно потребує створення державної системи екологічної безпеки, що гарантує захист людини та природи від антропогенних чинників.

Аналізуючи етапи становлення екологічної безпеки, як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений єв справеливо зауважує, що першими усвідомили необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення були США. Проте, формування нового підходу наштовхнулося на питання теоретичного та практичного характеру [19]:

- про доцільність розширення традиційного трактування поняття національної безпеки;

- включення в дестабілізуючі чинники невійськових (екологічних) загроз;

- який відносний внесок екологічної складової.

Зрушення в бік розширеного тлумачення концепції відбулося в 1974 р. після опублікування генералом М. Тейлором публікації “Законні вимоги національної безпеки”, де автор вперше зробив наголос на те, що основні загрози національній безпеці США розвиваються в невійськовій сфері.

Через три роки президент інституту “Уорлдуотч” Л. Браун в статті “Переглянути визначення національної безпеки” виділив серед найважливіших загроз невійськового характеру, разом з енергетичною кризою, інфляцією та міграцією населення, екологічні загрози (ерозія грунтів, скорочення лісових масивів та зміну клімату).

В 80-і роки американські політологи активно вивчали зв`язок між деградацією довкілля, вичерпанням природних ресурсів і проблемою водозабезпечення, з одного боку, і політичною нестабільністю та міжнародними конфліктами в державах, що розвиваються, - з другого. В 1984 р. в доповіді ЦРУ “Населення, ресурси та політика в третьому світі” були спрогнозовані міжнародні конфлікти в державах, що розвиваються, пов`язані з вичерпанням природних ресурсів, проблемою водозабезпечення та міграцією населення.

В 90-і роки американські експерти, які оцінюють загрози національній безпеці, пов`язані з екологічною кризою, приділяли значну увагу конфронтації між індустріальними державами та державами, що розвиваються. Вони враховують той факт, що вичерпання глобального екологічного потенціалу слаборозвинуті держави, в першу чергу, пов`язують не стільки зі зростанням населення, скільки з надмірним споживанням природних ресурсів і виробничими відходами індустріальними державами, що диспропорція в цій сфері поглиблює розрив в рівнях економічного та соціального розвитку.

Отже, публікації низки наукових статей, а також результати численних дискусій призвели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США. При цьому основними аргументами були [20]:

- глобальна екологічна криза, пов`язана зі зростанням навантажень на життєзабезпечуючі системи і відтворювальні природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;

- екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;

- для держави екологічна криза пов`язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

- загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

Ці аргументи і склали основу на користь підвищення статуса екологічної безпеки до рівня вищих національних пріоритетів. Вони мають в основі об`єктивну тенденцію зменшення силових загроз безпеці. Саме це зрушення примусило більш чітко визначити об`єкт несилових загроз, який відрізняється від такого в традиційній стратегії національної безпеки та включає життєво важливі економічні, політичні та соціальні інтереси американської держави та її громадян. При цьому американські політологи визначають невійськову ціль стратегії національної безпеки як можливість підвищення якості життя населення США, що досягається екологічно стійким чином [20].

Надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв, застаріле та неефективне природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічних ланцюгів, ненадійність технічних систем і недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах підвищеного екологічного ризику, врешті-решт проблеми - забезпечення екологічної безпеки конверсії - все це може стати причиною соціального та політичного напруження як у національному, так і в міжнародному масштабах.

Ситуацію щодо природно-техногенної безпеки було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки та оборони України. За матеріалами розгляду прийнято рішення Рішення Ради, яке було покладено в основу Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 26 листопада 1998 р. “Про нейтралізацію і відвертання загроз, обумовлених екологічною і техногенною обстановкою в країні”. Указ спрямовано на консолідацію зусиль державних органів виконавчої влади, направлених на попередження аварій, катастроф та інших НС, а також удосконалення системи регулювання екологічної та поліпшення стану природно-техногенної безпеки.

Невирішені екологічні проблеми становлять серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувають пріоритетного значення, оскільки саме екологія визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

В січні 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий доопрацьований проект Концепції національної безпеки України, де розглянуті всі аспекти національної безпеки, зокрема екологічний. З ухваленням Верховною Радою “Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, а також після доопрацювання “Закону про екологічну природно-техногенну безпеку” можна вважати фактично завершеною розробку правових засад екологічної безпеки держави.

2.2. Понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки

Питання щодо упорядкування термінології в такій області діяльності людей, як забезпечення безпеки населення і природного середовища в ході економічного і соціального розвитку суспільства вважаються одними з найважливіших, але обговорюються вони лише останнім часом. Прикро, що й досі у цій сфері наукової діяльності відсутня загальновизнана система термінів, понять та визначень. Проблема ця пов’язана з тим, що [1, 2, 9, 26]:

- поняття, терміни та визначення повинні бути приведені в строгу відповідність з основоположними і загальнотехнічними державними стандартами, що використовуються в законодавстві;

- у разі необхідності змінювати встановлені державні стандарти, вводити в них нові похідні ознаки, розкриваючи при цьому значення використаних термінів;

- проблема забезпечення безпеки людини та довкілля є складною соціально-економічною проблемою, успішне розв’язання якої визначається характером взаємодії економічних, соціально-економічних, екологічних і демографічних чинників, тому понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки має містити ряд термінів, які відображають основну термінологію суміжних з безпекою сферах діяльності;

- як наслідок цього, запропонований понятійно-категоріальний апарат мусить мати міждисциплінарний і загальногосподарський характер, де основними "індикаторами" рівня безпеки мають бути показники стану здоров`я населення, добробут суспільства, якість природного середовища тощо.

Враховуючи все це, у запропонованому понятійно-категоріальному апараті була зроблена спроба критично осмислити наведену в різних літературних джерелах термінологію і звести її в єдиний словник, який містить тлумачення запропоновиних термінів. Головним чином ці терміни запозичені з ряду окремих праць [1, 2, 9, 26]. Проте, автори вважають необхідним зауважити, що вони розглядають представлений матеріал тільки як можливу основу, а не як жорстку схему, в рамках якої можна продовжувати подальшу роботу щодо формування розгорнутої термінології в сфері екологічної безпеки.

Безпека

Наведені вище твердження щодо проблем, пов’язаних з формуванням понятійно-категоріального апарату, стосується навіть такого основоположного терміну як "безпека". Питання, що це таке - це питання стратегії й тактики забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища

Саме загальне визначення терміну "безпека" знаходимо в працях [9, 26], в яких під безпекою розуміють такий стан суспільства та держави, коли забезпечується захист кожної людини, яка проживає на території даної держави, її прав та громадянських свобод, а також надійність існування та стійкий розвиток держави, захист її основних цінностей, матеріальних і духовних джерел життєдіяльності, конституційного ладу та державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності від внутрішніх і зовнішних ворогів.

Безпека як результат діяльності із забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави повинна мати багатовимірну предметність. З одного боку вона є здатністю системи запобігати шкоді життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, - стан захищеності останніх, з іншого - властивість розвиненої системи заходів безпеки. Усе залежить від конкретного історичного періоду існування держави, сили чи слабкості її владних, виконавчих і судових структур, характеру суспільних відносин та виробничих сил [22].

Нині в науковій літературі таке формулювання терміну “безпека” є практично канонізованим. Це визначення використовується практично всіма високорозвиненими країнами, і його можна розглядати як загальновизнане в науці про безпеку життєдіяльності людини, суспільства та довкілля.

Екологічна безпека

Екологічну безпеку ми розглядаємо як компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Гарантується законодавчими актами держави [9].

Екологічна безпека - це:

- Сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;

- Комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом й розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала - небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні - фатальними [24].

Екологічна безпека - це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обгрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь. Першочерговими постали питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище [28].

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Розглянемо далі визначення, повязані з поняттям “екологічна безпека”.

Безпека в природокористуванні - сукупність умов, що забезпечують мінімальний несприятливих вплив природи та технологічних процесів її опанування на здоров’я людей. Безпека в природокористуванні розглядається в межах усіх форм галузевого природокористування та в області прямого й опосередкованого впливу на людину (глобально, регіонально і локально) [24].

Екологічна політика - це науковий напрямок, що вивчає взаємозв`язки між процесами техногенної зміни природного середовища і політичними процесами в житті суспільства, як в регіональному, так і в глобальному вимірі. Екологічна політика являє собою теоретичну систему політичних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на врегулювання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території або світу загалом (глобальна політика) [29].

Наукові дослідження у сфері екологічної політики, цілеспрямовані практичні заходи з боку держави, громадських організацій, юридичних і фізичних осіб. Головною метою є розв'язання проблеми коеволюції біосфери та суспільства, можливості їхньої безконфліктної взаємодії [9].

Центральне місце в процесі формування загальної концепції екологічної політики посідають проблеми створення ефективних механізмів регулювання як найважливішого засобу політики у сфері природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні, економічні та власне політичні начала. Практична реалізація екологічної сфери державної політичної діяльності, яка сьогодні практично в усіх країнах розглядається не тільки як найважливіша умова підтримання необхідної якості оточуючого середовища життя, екологічної рівноваги у природі і раціонального використання її ресурсів, але й як самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією національних і глобальних цілей, соціально-економічного розвитку сучасного суспільства [7, 28].

Навколишнє середовище - це комплекс усіх об`єктів, явищ і процесів, зовнішніх стосовно даного організму, популяції або сукупності організмів. Взаємодія всередині комплексу здійснюється через круговорот речовин. Таким чином, навколишнє середовище включає речовини і організми біоти, з якими взаємодіє даний організм, а також популяція і сукупність організмів. Навколишнє середовище характеризується передусімш за все концентраціями хімічних сполук, які споживають живі організми. З навколишнім середовищем взаємодіє зовнішнє середовище, тобто те середовище, в якому живі організми не функціонують. Проте, регулюючи потоки речовин в навколишньому середовищі, біота впливає і на концентрації біогенів у навколишньому середовищі [29].

Природне середовище – мало змінена дією антропогенного чинника сукупність природних умов існування людського суспільства, тваринних, рослинних та інших організмів, які, проте, постійно зазнають прямого чи опосередкованого впливу людства, з яким пов`язана господарською діяльністю.

Природне середовище є джерелом найважливіших природних ресурсів, таких, як біопродуктивні грунти, вода, мінерали, носії тепла (нафта, газ, вугілля, уран, торф), які забезпечують існування та розвиток біосфери.

Поняття "навколишнє середовище" і "природне середовище" не збігаються за обсягом. Навколишнє середовище включає соціальне середовище, а з поняття "природне середовище" вилучається частина біосфери, яка корінним чином перетворена людиною в об`єкти господарської діяльності (будинки, дороги, механізми, рілля та інші господарські угіддя, промислові відходи, зелені насадження тощо), тобто належать до техносфери [26].

З наведеного визначення терміну "навколишнє середовище" випливає, що стан захищеності навколишнього середовища визначається станом захищеності суспільства та природного середовища [26].

Біосфера - нижня частина атмосфери, вся гідросфера і верхня частина літосфери Землі, які заселені живими організмами, “область існування живої речовини” (В. І. Вернадський); оболонка Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів виявляє себе як геохімічний фактор планетарного масштабу. Біосфера - найбільша (глобальна) екосистема Землі - область системної взаємодії живої та неживої речовин на планеті [26].

Біосфера є відкритою системою, що здатна самоорганізовуватися та активно перетворювати речовинний та енергетичний потенціал літосфери, гідросфери й атмосфери завдяки невпинній діяльності живих організмів.

Учення про біосферу В. І. Вернадського посідає одне з центральних місць у сучасному природознавстві, в науці загалом. Воно розкриває закономірності історичного розвитку біосфери Землі, що є вкрай необхідним підгрунтям для прогнозування напрямів її подальшого розвитку за умови становлення ноосфери [14].

Техносфера - частина біосфери, докорінно перетворена людьми за допомогою прямого або опосередкованого впливу технічних і техногенних об`єктів (будинки, дороги, механізми, підприємства тощо) з метою найповнішої відповідності соціально-економічним (але не екологічним) потребам людства [26].

Під екологічним нормативом розуміють:

1) обов'язкові границі збереження структури і функції екосистеми деякого ієрархічного рівня - від елементарного біогеоценозу до біосфери загалом, а також усіх екологічних компонентів, що враховуються під час господарської діяльності;

2) ступінь максимально припустимого втручання людини в екосистеми, що гарантує збереження екосистем бажаної структури та динамічних якостей. Указані границі визначаються як бажаними для людини станами екосистем (фазами їхньої сукцесії чи дегресії), їхньою соціально-біологічною витривалістю, так і господарськими міркуваннями.

3) ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, яка забезпечує збереження екосистем бажаної структури і динамічних якостей.

4) величина антропогенного навантаження, розрахована на підставі екологічних регламентів та отримала правовий статус; має тимчасовий характер, обумовлений рівнем розвитку науки, технології та економіки [26, 29].

Екологічне нормування – процес визначення границь допустимих антропогенних навантажень на екосистеми; правове регулювання суб'єкт-об'єктних відносин, що характеризуються активністю дій. Нормування антропогенно-техногенних навантажень на екосистеми здійснюється з метою збереження їхнього відносно стійкого стану - не відбувається руйнування механізму їхніх еко - та ресурсо відтворювальних властивостей. Збереження стійкого стану має на меті:

а) управління речовинно-енергетичними зв'язками; неперевищення допустимих величин вмісту антропогенних сполук і енергії в екосистемах;

б) управління просторовими взаємозв'язками; оптимальне сполучення різних видів господарського використання чи поєднання кількох фун-кціональних видів природно-техногенних екосистем [26, 29].

Загроза - це природне чи техногенне явище з прогнозованими, але неконтрольованими небажаними подіями, що можуть у певний момент часу в межах даної території завдати шкоду здоров’ю людей, спричинити матеріальні збитки, руйнувати довкілля [9].

Таким чином, термін "загроза" відображає можливість виникнення деяких умов технічного, природного, економічного або соціального характеру, при наявності яких можуть наступити несприятливі події та процеси (наприклад, техногенні катастрофи на промислових підприємствах або стихійні лиха, економічні або соціальні кризи тощо) [26].