Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 10 )

На нашу думку, в даному випадку слід підтримати позицію законодавця, яку спрямовано на захист екологічної безпеки країни, адже перевантаження небезпечних вантажів, яке має відбуватися при прямому змішаному сполученні, несе в собі додаткові техногенні та форс-мажорні ризики. Тим більше, що таке перевантаження мало б відбуватися на території України, в той самий час, як вантажовідправник чи вантажоодержувач знаходяться за її межами, що ускладнює контроль за супроводом небезпечного вантажу. Таким чином, те, що перевезення в прямому змішаному сполученні таких вантажів територією України не передбачено чинним законодавством, спрямовано на уникнення зайвих ризиків.

Норма, щодо заборони приймання до перевезення у прямому змішаному сполученні вибухових, отруйних речовин міститься і в СЗ України. Проте, ч. 2 тієї ж ст. 83 СЗ України встановлює, що перелік швидкопсувних, небезпечних, легкозаймистих вантажів, що потребують супроводу провідниками відправників або одержувачів, у прямому змішаному сполученні встановлюється органами управління відповідних видів транспорту за погодженням з Мінекобезпеки [31].

Тобто, у внутрішніх перевезеннях допускається перевезення деяких швидкопсувних, небезпечних, легкозаймистих вантажів, що можна пояснити тим, що вантажовідправник та вантажоодержувач знаходяться в межах країни та мають можливість забезпечити супровід вантажу власними провідниками.

До законодавства, що регулює перевезення вантажів іншими видами транспорту, слід також віднести Повітряний кодекс України та Закон України «Про трубопровідний транспорт» [81; 82]. Однак в них відсутні норми про перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

У СЗ України перевезенню вантажів у прямому змішаному сполученні присвячено розділ V. У ньому йдеться про взаємодію залізничного транспорту з іншими видами транспорту при здійсненні перевезень вантажів через систему змішаних перевезень [31].

Слід відмітити, що в Статуті залізниць СРСР 1964 р. прямому змішаному перевезенню також було присвячено V розділ [23]. На відміну від СЗ України, в якому більшу частину розділу присвячено взаємодії порту та залізниці, у Статуті залізниць СРСР 1964 р. багато уваги приділялося також взаємодії залізниць з автотранспортними підприємствами [23].

На наш погляд обмеження у СЗ України перевезення вантажів лише в залізнично-водному сполученні стримує розвиток перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні іншими видами транспорту. Тому необхідно у відповідному Законі «Про змішані перевезення» розширити перелік видів транспорту, що беруть участь у прямому змішаному сполученні.

На необхідності взаємодії залізниці з іншими видами транспорту під час перевезення вантажів наголошує і міністр транспорту і зв’язку України, для чого ініціюється будівництво вантажних терміналів, удосконалення інфраструктури станцій, будівництва під’їзних шляхів та розбудови логістичних центрів за участю інвестиційних коштів [83].

Широке коло взаємодії різних видів транспорту наведено в розділі VIII СВВТ СРСР, 1955 р., який не дивлячись на рік прийняття залишається частиною законодавства України. В ст. 147 СВВТ закріплено зобов’язання внутрішнього водного транспорту здійснювати перевезення вантажів в тісній взаємодії з іншими видами транспорту – морським, залізничним, автомобільним та повітряним, організовуючи систему прямих змішаних сполучень залізнично-водних, залізнично-водно-автомобільних, водно-автомобільних, а в необхідних випадках і водно-повітряних [84].

У Статуті автомобільного транспорту Української РСР 1969 р., що регулює перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, цьому питанню присвячено VII розділ. У ст. 106 САТ визначено, що автомобільний транспорт загального користування здійснює перевезення вантажів у тісній взаємодії з іншими видами транспорту – залізничним, морським, річковим і повітряним, організовуючи систему прямих змішаних сполучень: автомобільно-залізничних; автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень. При цьому перевезення у прямому змішаному сполученні провадиться за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування [85].

У той самий час, норми вказаних статутів захищають інтереси перевізників та таке становище пояснюється тим, що в радянській системі всі транспортні організації належали державі, яка відповідно і захищала інтереси власних структур.

В наказі Міністерства транспорту України № 000 від 14.10.1997 р. «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» змішане сполучення епізодично згадується в розділі 26.6 Правил перевезень посудогосподарських товарів та не містить ніяких норм щодо порядку такого перевезення [86].

У розвиток положень статей 79-99 СЗ України згідно з наказом Міністерства транспорту України № 000 від 21.11.2000 р. «Про затвердження окремих розділів Правил перевезень вантажів» були затверджені правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні [87].

Згідно з Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (далі – пряме змішане сполучення) здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства України, СЗ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 06.04.98 р. і цих Правил за єдиними перевізними документами, які складаються на весь шлях перевезення [88].

Як вже зазначалося, СЗ України та розроблені у його розвиток Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні обмежують перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні тільки двома видами транспорту, що не можна вважати позитивним моментом для розвитку перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні також іншими видами транспорту.

Якщо говорити про систему правового регулювання прямих змішаних перевезень вантажів, то сьогодні її основна ланка – закон про змішані перевезення – є відсутньою. Тобто, немає закону, яким би регулювалися відносини, що виникають між транспортними організаціями, операторами змішаного перевезення, вантажовідправниками, вантажоодержувачами, іншими громадянами та суб’єктами господарювання, які виступають від імені вантажовласника при виконанні перевезень вантажів, що здійснюються в змішаному сполученні при взаємодії між собою залізничного, морського, річкового, повітряного та автомобільного транспорту, визначав права, обов’язки та відповідальність кожного учасника перевезень.

Питання про прийняття Закону України «Про змішані перевезення» на сьогодні залишається актуальним. Це пояснюється насамперед тим, що чинна та нині тимчасова схема регулювання відповідних правовідносин має такий вигляд: відносини, пов’язані з перевезеннями вантажів у прямому залізнично-автомобільному, залізнично-водному (морському), водно-автомобільному сполученні підпадають під дію правил, що містяться у розділі V СЗ України; у розділі VIII СВВТ, у розділі VII САТ та зазначених статтях ЦК України та ГК України. Тобто, значний шар складних правовідносин регулюється або застарілими нормативними актами радянських часів або їх регулювання сучасним законодавством виявляється недостатнім. Таке становище не відповідає сучасним умовам господарювання та вимагає регламентації нових досягнень, що відбулися за цей період у сфері технологій перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні з наступною реалізацією єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту.

Відсутністю відповідного закону пояснюється та обставина, що у транспортних статутах існують норми, які забезпечують (хоча б у мінімально необхідному обсязі) правове регулювання відносин, що виникають під час перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

З метою вдосконалення цього процесу необхідне прийняття такого закону, який створить умови для забезпечення надання якісних послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів у змішаному сполученні, створить єдині вимоги до перевізників та операторів змішаного перевезення при виконанні договору змішаного перевезення, підвищення економічної ефективності перевезень вантажів.

На нашу думку, в порядку роботи над проектом Закону та Правил, розроблених в його розвиток, слід враховувати наступне.

По-перше, необхідно розробити окремо Правила перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні та окремо Правила перевезення пасажирів, багажу і пошти у прямому змішаному сполученні, щоб запобігти накопиченню правових норм та мінімізувати обсяг правил.

По-друге, нові Правила перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні повинні містити поряд із загальними правилами перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, спеціальні положення. На нашу думку, Правила разом із Законом України «Про змішані перевезення» мають бути систематизованими нормативними актами щодо предмету їх регулювання для наступного зручного застосування у практичній діяльності.

Таким чином, законодавство України про перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні характеризують наступні ознаки:

- відсутність єдиного спеціального закону;

- наявність великої кількості відомчих нормативних актів;

- наявність протиріч із міжнародними НПА;

- наявність НПА колишнього СРСР, що застосовуються за умов, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР», а саме до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України [89].

Аналіз зарубіжного законодавства про перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні дозволяє при розробці відповідного вітчизняного законодавства використовувати позитивні моменти та уникати помилок, зроблених законодавцями інших країн. Таке дослідження дозволяє шляхом застосування методу порівняння визначати позитивні й негативні боки у правовому регулюванні досліджуваного питання.

Динамічний розвиток інтеграційних процесів у світовій практиці, розширення міжнародного співробітництва обумовили зростання зовнішньоекономічних зв’язків України з іншими країнами. У цих умовах усе більшого значення набуває транспортне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, характер та умови якого залежать від специфіки зовнішньоекономічних зв’язків. Так, наприклад, транспортне забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків України в євразійському напрямку здійснюється в основному наземними видами транспорту: з країнами СНД – залізничним та трубопровідним, а з європейськими країнами – переважно залізничним та в менших об’ємах – річковим та автомобільним транспортом. Реалізація торгових зв’язків з країнами інших континентів здійснюється, як правило, в змішаному сполученні за участю морського транспорту і з перевантаженням вантажів у морських портах з одного виду транспорту на інший [90].