Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 28 )

«Стаття 11. Умови роботи організацій різних видів транспорту в логістичних центрах при перевезенні вантажів у прямому змішаному (комбінованому) сполученні визначаються вузловими угодами, що укладаються строком на п’ять років, а також іншими договорами.

Порядок розробки та укладення вузлових угод та договорів встановлюються правилами перевезень вантажів у прямому змішаному (комбінованому) сполученні.

У випадку зміни технічного оснащення або технології роботи транспортного вузлу вузлова угода та договори за пропозицією однієї із сторін можуть бути повністю або частково переглянуті до спливу строку їх дії.

Укладення вузлової угоди є обов’язковим для сторін. Суперечки, що виникають при виконанні та укладенні вузлових угод та договорів, розглядаються в порядку, встановленому відповідним законодавством».

ВИСНОВКИ до розділу 2.

1. За результатами дослідження, проведеного в другому розділі слід зазначити, що договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні є господарським договором, самостійним видом договору, що застосовується у сфері транспортної діяльності. Процес перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні повинен регулюватися Законом України «Про змішані перевезення».

При прийнятті Закону України «Про змішані перевезення» слід передбачити поняття договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні у такій редакції: за договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні перевізник (оператор змішаного перевезення) зобов’язується доставити ввірений йому другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення двома чи більше видами транспорту на підставі єдиного транспортного документу в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

2. Договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні повинен бути укладений у письмовій формі. Одним із документів, що підтверджує наявність і зміст договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, є перевізний документ (комплект перевізних документів). Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

Накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та перевізником на користь третьої сторони – одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику.

3. Зобов’язання за договорами перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні припиняється виконанням, проведеним належним чином; неможливістю його виконання; за домовленістю сторін; у разі ліквідації суб’єкта господарювання – перевізника або вантажоодержувача.

4. Умови, за яких відбувається зміна умов перевезення, пункту призначення, виду вантажу не можна вважати підставами припинення договору перевезення конкретного вантажу, оскільки його предметом є саме послуга перевезення, а тому можна вважати лише зміною умов договору. З огляду на те, що чинне законодавство України не встановлює спеціальних випадків для розірвання договорів перевезення вантажів, у тому числі й у прямому змішаному сполученні, наголошується, що сторони повинні встановлювати в договорах підстави, за яких сторони набувають права вимагати розірвання договору.

5. Відносини, пов’язані з перевезенням вантажів у прямому змішаному сполученні, опосередковуються (регулюються) двома видами договорів: договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні й угодами, які укладаються між транспортними організаціями різних видів транспорту, що регламентують порядок їх роботи з організації таких перевезень вантажів (вузлові угоди). Порядок укладення та зміст цих договорів законодавством не визначений. З цього приводу доцільно дати законодавче визначення поняття «вузлова угода» в Законі «Про змішані перевезення», розробити типовий примірник вузлової угоди; порядок укладення та визначити складові вузлової угоди в якості додатку до Правил перевезення в прямому змішаному сполученні та законодавчо встановити відповідальність сторін вузлових угод за ухилення від укладення або несвоєчасне укладення, а також за порушення умов таких угод.

6. Вузлова угода виступає у вигляді не єдиного документа, а як сукупність нормативних документів (ЄТП, Договір, Правила користування вагонами та контейнерами та ін.), які доповнюють один одного.

У зв’язку з цим пропонується законодавче закріплення визначення поняття «вузлова угода» у наступній редакції: вузлова угода – це сукупність договорів які носять організаційний характер і визначають взаємні відносини транспортних організацій, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, згідно з якими вони зобов’язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою продовження процесу доставки.

РОЗДІЛ ІІІ

ГОСПОДАРСЬКО-правова відповідальність за договором перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні

3.1. Умови та особливості відповідальності за договором перевезення

вантажів у прямому змішаному сполученні

Як зазначено в ч. 4 ст. 6 Закону України «Про транспорт» економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності [62].

Умови та особливості відповідальності за договором перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні розглядалися в радянські часи , Т. Є. Абовою, І. В. Рукосуєвим, В. А. Єгіазаровим [224, с. 32 - 41; 225, с. 78 - 86; 226, с. 19 - 23; 227, с. 82 - 90] та російськими правознавцями , , В. Якушевим, М. І. Клеандровим, [228, с. 154 - 159; 229, с. 139 - 143; 230, с. 151 - 157; 231, с. 57 - 68; 232, с. 38 - 45]. Українські правознавці досліджували лише окремі аспекти відповідальності за договором перевезення вантажів, а саме – відповідальність при перевезенні у внутрішньому водному сполученні [164], Є. Д. Стрельцова та ікова – відповідальність за договором морського перевезення вантажу [193; 194], розглядала відповідальність за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом [195], – відповідальність при перевезенні вантажів залізничним транспортом [233].

У вітчизняному законодавстві загальні засади відповідальності учасників господарських відносин встановлені главою 24 ГК України [26]. Значення положень ГК України, що встановлюють відповідальність і регулюють порядок застосування, полягає в тому, що вони є тією основою, на якій мають ґрунтуватися всі закони, які визначають види відповідальності і порядок їх застосування у відповідних сферах суспільних відносин.

Як зазначено у ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором [26].

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, у тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

У разі настання господарсько-правової відповідальності до правопорушника застосовуються господарські санкції. Згідно з ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки [26].

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання [26].

Господарські відносини, що виникають під час здійснення перевезення у прямому змішаному сполученні мають певні особливості, пов’язані з тим, що при такому перевезенні беруть участь кілька перевізників, що належать до різних видів транспорту. Тому відповідальність залежить від наступних умов: чи заподіяна шкода вчинена з вини одного перевізника або двох; чи заподіяна шкода з вини вантажовідправника чи вантажоодержувача; чи можна встановити ступінь вини кожного з учасників однієї або кількох правовідносин.

Як, зазначав -Дольник характеристика відповідальності транспортних організацій за невиконання зобов’язань, що витікають з договорів перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні, викликала суперечки, щодо того визнати її солідарною чи дольовою, чи вона не може бути визнана ні солідарною, ні дольовою [140, с. 33].

Вже у дореволюційні часи виник погляд на відповідальність перевізників при перевезеннях в прямому змішаному сполученні, як на відповідальність солідарну. Його прихильники обґрунтовують свою точку зору тим, що предмет договору перевезення неподільний. Так, ще І. М. Рабинович зазначав: «Предмет договору перевезення по суті своїй нерозділений (доставка вантажу в цілості в місце призначення). Тому, кожний з перевізників, що є контрагентами за цим договором, вважається зобов’язаним виконати весь договір, а це означає, що всі вони відповідають один за іншого солідарно» [234, с. 395]. Вже у радянські часи такого ж висновку дійшов [142, с. 290].

Вбачаючи підставу для визнання відповідальності перевізників солідарною в неподільності предмету зобов’язання, ці автори разом з тим відмічали, що солідарна відповідальність перевізників в силу закону носить обмежений характер. Обмеження солідарної відповідальності перевізників визнавалося в тому, що клієнт міг пред’явити свої вимоги не до будь-якої з доріг, а тільки до тих, які були вказані в законі. Згідно зі ст. 99 Загального Статуту російських залізниць 1895 р. такими були залізниця відправлення, залізниця призначення та винувата залізниця. За Статутом залізниць 1923 р. клієнт був ще більше обмежений у праві вибору. Він міг пред’явити вимогу (претензію, позов), що витікає з договору перевезення, «або до залізниці відправлення, або до залізниці призначення» [142, с. 290 – 291].