Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 22 )

Згідно зі ст. 102 СВВТ України у разі, якщо пароплавство не має можливості доставити вантаж або видати його вантажовідправнику, воно зобов’язане передати вантаж іншій організації в порядку, встановленому Правилами. Якщо вантаж прийнятий до перевезення до настання терміну припинення обов’язкового прийому вантажів до перевезення та затриманий в доставці у зв’язку з тривалою перешкодою до продовження рейсу, пароплавство зобов’язане повідомити про це в п’ятиденний строк вантажовідправника та вантажоодержувача та вжити заходів до відправлення вантажу в пункт призначення залізничним або автомобільним транспортом за рахунок вантажовідправника або передати вантаж іншій організації [84].

У разі, якщо вантажі, що знаходяться у портах понад установлені терміни, відбувається стримування вантажообігу. З метою уникнення цього явища було прийнято Декрет КМУ «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» [198].

Рішення про вилучення та реалізацію вантажу приймається за заявкою керівника порту комісією, персональний склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом (такі комісії було створено згідно з «Положенням про Комісії з питань вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться понад установлені терміни в морських торговельних портах, на припортових залізничних станціях, розташованих на території АР Крим, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей», затвердженим Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 000/75 від 19.03.2002 р.) [199], і оформлюється актом, який підписується членами комісії. У складанні акту може брати участь відправник або уповноважений ним представник.

Якщо вантаж реалізувати неможливо, порт відправляє його відправникові. У такому разі вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, зберігання, перевезення, оформлення документів та інші витрати, пов’язані з відправленням вантажу, списуються з відправника або одержувача у безакцептному порядку [198].

З цього приводу можна зазначити, що суперечка між господарюючими суб’єктами Російської Федерації щодо списання коштів в безакцептному порядку призвела до визнання параграфу 126 Правил перевезення вантажів в прямому змішаному залізнично-водному сполученні недійсним. Так, Верховний Суд Російської Федерації виніс ухвалу від 30.11.2000 року по справі № КАС 00-467, якою визнав недійсним (незаконним) параграф 126 Правил перевезення вантажів в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, затверджених Міністерством морського флоту СРСР, Міністерством шляхів сполучення СРСР, Міністерством річкового флоту РРФСР 24 квітня 1956 р., в частині, що встановлює пред’явлення рахунків при платіжних вимогах на інкасо для списання в безакцептному порядку з рахунку дебітора, а також визнання рахунку вірним, якщо він не буде опротестований дебітором в тримісячний строк [200].

Нам необхідно скористатися позитивним досвідом наших сусідів, адже вітчизняне законодавство також не містить норм щодо списання в безакцептному порядку. Тому таке положення вказаного Декрету не може бути законним, і його слід скасувати.

Згідно з ч. 1 ст. 917 ЦК України відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. В даному випадку припинення договору не відбувається, адже не відбулося передання вантажу перевізникові, що, як ми вже встановили є необхідною умовою укладення договору перевезення у прямому змішаному сполученні. Такий самий висновок витікає з положення ч. 3 ст. 917 ЦК України, згідно з яким перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу [29].

Відповідно до ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 314 ГК України одержувач вантажу має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Але зазначені норми також не дають підстав для припинення договору перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, адже в даному випадку сама послуга переміщення вантажу надана транспортними організаціями в повному обсязі, а питання пошкодження вантажу буде вирішуватися в іншій площині відносин і відмова від прийняття вантажу не є відмовою від договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні. Тому не існує підстав розглядати таку ситуацію як припинення договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

З такої ж точки зору розглянемо прострочення перевізника в доставці вантажу. Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Тобто в даному випадку також ідеться про відмову від прийняття виконання, а не від договору.

Крім того, під час перевезення можлива зміна умов перевезення як з ініціативи відправника, так і з ініціативи перевізника.

Ст. 72 - 74 САТ передбачено, що у разі відмови вантажоодержувача прийняти вантаж із причин, не залежних від автотранспортного підприємства, він переадресовується вантажовідправником іншому вантажоодержувачу або повертається вантажовідправнику. У разі неможливості здати вантаж вантажоодержувачу з причин, не залежних від автотранспортного підприємства або організації, вантажовідправник зобов’язаний дати автотранспортному підприємству вказівку про новий пункт призначення вантажу. Витрати пов’язані з переадресуванням, поверненням або реалізацією вантажу (простій рухомого складу, зберігання вантажу тощо), оплачуються вантажовідправником [85].

Згідно зі ст. 43-45, 48 СЗ України вантажовідправник має право змінити зазначеного у накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення. Залізниця виконує розпорядження відправника лише у тому випадку, якщо вантаж не видано одержувачу. Вона може за заявою відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення, з оплатою витрат за договірним тарифом. В усіх випадках зміни одержувача або станції призначення вантажу підприємство, організація, громадяни, за заявою яких здійснено таку зміну, є відповідальними перед попереднім одержувачем за наслідки такої зміни і зобов’язані відрегулювати розрахунки між відправниками, попередніми адресатами та фактичними одержувачами. Якщо залізниця не має можливості видати вантаж одержувачу, зазначеному у накладній, вона вчиняє з вантажем дії за вказівкою відправника, який зобов’язаний дати таку вказівку у тридобовий термін від дня вручення йому повідомлення. Якщо повідомлення відправника не надійшло в зазначений термін, залізниця може реалізувати вантаж або повернути його відправнику у разі неможливості реалізувати. Залізниця вправі також реалізувати вантаж, що надійшов, іншій організації у разі перебування його на станції понад граничні терміни зберігання [31].

Отже, умови за яких відбувається зміна умов перевезення, пункту призначення, виду вантажу не можна вважати підставами припинення договору перевезення конкретного вантажу в прямому змішаному сполученні, оскільки його предметом є саме послуга перевезення, а тому можна вважати лише зміною умов договору.

У той самий час, від переадресування слід відрізняти перевідправлення. У разі перевідправлення подальше перевезення вантажів здійснюється за новим перевізним документом в іншому напрямку. Отже, новий перевізний документ свідчить про укладення нового договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

Відповідно до ст. 92 СВВТ перевізник може у виняткових випадках на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача змінити пункт призначення вантажу, прийнятого до перевезення. Зміна пункту призначення супроводжується оформленням подальшого перевезення новою накладною, де перевізник робить помітку із зазначенням номера накладної, за якою вантаж прийнято до перевезення [84].

Треба відмітити, що в даному випадку це є припиненням договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні за ініціативою вантажовідправника та укладення замість нього іншого.

Ч. 2 ст. 309 ГК України передбачено, що у разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов’язаний повідомити вантажовідправника й одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

Відповідно до ст. 90 СВВТ у перевізника виникає обов’язок повідомити вантажовласника про припинення перевезення більш ніж на добу з визначенням причин та строку такого припинення, якщо це сталося внаслідок стихійних явищ [84].

Переривання або припинення перевезення вантажів за визначених обставин призводить до порушення строків доставки вантажів. Строк, протягом якого припинено доставку вантажу, не включається в строк, встановлений для його доставки.

З огляду на те, що чинне законодавство України не встановлює спеціальних випадків для розірвання договорів перевезення вантажів, у тому числі й у прямому змішаному сполученні, доцільним буде те, що сторони повинні встановлювати в договорах підстави, за яких набуватимуть права вимагати розірвання договору. У першу чергу до таких підстав можна віднести істотні порушення умов договору. Причому вирішальним для визначення права сторони на розірвання договору стає віднесення того чи іншого порушення істотних умов договору.

Одна з умов договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні полягає в переміщенні та видачі вантажу перевізником у пункті призначення одержувачу, зазначеному в транспортному документі.

Як зазначає , видача вантажу – це комплекс дій, спрямованих на своєчасну передачу вантажу одержувачу або іншій уповноваженій на це особі, який складається з декількох стадій: 1) повідомлення одержувача про прибуття вантажу на його адресу; 2) огляд та/або перевірку вантажу, його кількості, ваги або стану; 3) прийняття вантажу одержувачем; 4) вивантаження вантажу; 5) оформлення видачі вантажу; 6) здійснення остаточних розрахунків [66, с. 336].