Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 3 )

Передвісткою появи сучасного прямого змішаного сполучення можна вважати відносини, опис яких наведено в ст. 10 Загального статуту російських залізниць 1885 р., згідно з якою залізниці мали право поширювати прямі сполучення за межі залізниць, укладаючи з цією метою угоди з пароплавними або транспортними товариствами. Проекти договорів, що укладалися між залізницями та іншими транспортними організаціями, а також складені залізницями проекти положень про залізничні транспортні контори або міські станції надавалися до Міністерства фінансів та Міністерство шляхів сполучення. При відсутності заперечень від цих міністерств протягом місяця вказані проекти могли бути реалізовані залізницями (ст. 10 Загального статуту) [5, с. 63].

Визначення поняття «договір перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні» в законодавстві того часу не існувало.

У Проекті Цивільного Уложення Російської Імперії від 1910 року передбачалося, що перевезення можливе різними видами транспорту [6]. При цьому законодавство того часу взагалі не розглядало договір перевезення в якості окремого договору, а відносило його до договору підряду. Такий стан пояснювався нерозвиненістю ринку транспортних послуг, що існував на той час.

Разом з тим цивільно-правова доктрина того часу виходила з самостійного характеру перевезення та необхідності забезпечення його детального регулювання. Так, при класифікації цивільно-правових договорів відводив договору перевезення самостійне місце в категорії договорів на надання користування чужими послугами, де поряд з перевезенням він розглядав також особистий найм, підряд, довіреність, комісію, поклажу та товариство. Відсутність законодавчого визнання самостійного характеру договору перевезення він пояснював тим, що «подальші договори створюються з попередніх шляхом поєднання різних юридичних елементів. Але така класифікація передбачає вже виконаним детальний аналіз кожного договору, між тим як до сих пір нечастий договір не порушує спору про юридичну його природу» [7, с. 94].

В період підготовки проекту Цивільного Уложенія, у російських цивілістів вже не було сумнівів в тому, що договір перевезення повинен бути визнаним самостійним цивільно-правовим договором. В матеріалах Редакційної комісії, що підготувала проект Цивільного Уложення, вказувалося на необхідність виділити перевезення, у тому числі і перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, у вигляді самостійного договору та розробити для нього ряд правил, виходячи з особливостей перевезення. Позиція Редакційної комісії ґрунтувалася також і на тогочасній судовій практиці, особливо практиці комерційних судів, яка «завжди надавала договорам про перевезення вантажів самостійне значення» [6, с. 226]. Крім того, бралося до уваги, що чинний тоді Загальний статут російських залізниць 1885 р. містив детальні правила, що регулювали саме договірні правовідносини з перевезення вантажів залізницями, а також можливість розповсюджувати прямі сполучення за межі залізниць, укладаючи в цих цілях угоди з пароплавними або транспортними товариствами [5, с. 63].

Правила про перевезення, що містяться в проекті Цивільного Уложенія, як відмічалося в матеріалах Редакційної комісії, «мають на увазі визначити договірні відносини, які виникають між вантажовідправниками та самостійними перевізниками, що беруть на себе виконання перевезень від свого власного імені та своїм коштом, але за рахунок відправників або одержувачів вантажів» [6, с. 227].

Згідно з проектом Цивільного Уложенія (ст. 1993) за договором перевезення перевізник зобов’язується за винагороду (провізну плату) доставити сухим шляхом або водою в указане місце пасажирів, чи ввірений йому, перевізнику, відправником вантаж та здати останній в місці призначення визначеній особі (одержувачеві). Отже, зі змісту статті вбачався реальний характер договору перевезення: перевізник зобов’язувався доставити в пункт призначення лише ввірений йому вантаж. Тобто договір перевезення вважався укладеним тільки після передачі візнику відправником вантажу для доставляння в пункт призначення.

У той самий час, згадувані у цій статті основні види перевезень – «сухим шляхом або водою» не відображають можливість здійснення перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, одночасно різними видами транспорту, а саме: сухим шляхом та водою. Тобто в даному випадку для законодавчого закріплення здійснення такого перевезення у редакції статті суттєвим мало б стати використання сполучника «та» поряд зі сполучником «або» – «сухим шляхом або (та) водою». Це пояснюється насамперед тим, що можливість здійснення перевезення різними видами транспорту була передбачена Загальним статутом російських залізниць 1885 р. та Правил про перевезення до Цивільного Уложенія. Також виходячи з позиції Редакційної комісії стосовно самостійності договору перевезення та поступовому розвитку перевезень різними видами транспорту, не виникає сумніву, що при доопрацюванні законодавства, положення про пряме змішане сполучення знайшло б своє відображення у Цивільному Уложенні.

Таким чином, до революції 1917 р. договір перевезення у вигляді, в якому він існував у підготовленому проекті Цивільного Уложенія стосовно до всіх видів перевезення, розглядався в якості самостійного цивільно-правового договору, який був двостороннім, оплатним, реальним договором. Крім того, в цьому договорі, що укладався з транспортною організацією загального користування, виявляються всі ознаки публічного договору, оскільки відповідна транспортна організація (загальний візник) не мала права, за винятком окремих випадків, передбачених законом, відмовити вантажовідправнику в укладенні договору перевезення. Більш того, за порядком укладення договору з такими транспортними організаціями сьогодні його віднесли б до договорів приєднання, адже вантажовідправник укладав договір перевезення не інакше як приєднуючись до умов, що були розроблені перевізником та викладені у відповідних правилах перевезення.

Проте, перший період розвитку правового забезпечення перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні завершився внаслідок світової війни, революцій та громадянської війни, які зупинили процес компетентної законотворчості в цій галузі права.

Подальша історія розвитку законодавства, що регулювало перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, вказує на те, що цим перевезенням приділялася велика увага і вже в перших транспортних документах нової держави були закріплені норми та положення з організації прямих змішаних перевезень.

Першим етапом наступного періоду розвитку правового забезпечення перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні можна вважати формування новою державою законодавства після припинення існування Російської імперії.

У період з 1917 р. по 1920 р. законодавча діяльність стосовно перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні не проводилася ні на території Росії, ні на території України.

У Статуті залізниць 1920 р. на Народний Комісаріат шляхів сполучення було покладено вирішення всіх питань про включення в пряме сполучення водних ліній та міських станцій [8]. Одночасно були розроблені правила перевезення залізницями та водними шляхами продовольчих вантажів по Волго-Каспійській системі [9, с. 354]. Організація прямих змішаних перевезень в такий спосіб – епізодичним згадуванням у Статуті – ніяким чином не могла врегулювати такі перевезення, як і згадувані правила, які стосувалися перевезення лише в межах окремого регіону та щодо продовольчих вантажів, тоді як в масштабах всієї країни ці питання не були врегульованими. Це можна пояснити тим, що на цей період припадає закінчення в країні громадянської війни, і законодавець не мав можливості належним чином організувати прямі змішані перевезення вантажів в межах всієї країни.

У 1922 р. для покращення організації змішаних перевезень було розроблено спеціальне Положення про прямі змішані залізнично-водні сполучення та Статут залізниць 1922 р. [10]. Можна відмітити намагання влади врегулювати перевезення вантажів різними видами транспорту, але аналіз цих нормативних актів свідчить, що вони також не повною мірою вирішували питання прямих змішаних перевезень вантажів, адже не була визначена схема взаємодії різних видів транспорту при перевезенні вантажів, не було визначено перелік вантажів, які приймаються до перевезення в залізнично-водному сполученні, не визначені строки доставки вантажів.

Більш широко питання прямих змішаних перевезень регулювалося в Статуті залізниць СРСР 1927 р., коли було введено особливі правила про строки доставки водними шляхами вантажів прямого змішаного залізнично-водного сполучення, а також правила зберігання цих вантажів на складах пароплавства [11]. На наш погляд, розвиток законодавства, що регулює перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, відбувався поряд з розвитком залізниць, коли водний транспорт поступово втрачав своє монопольне становище в масових перевезеннях вантажів та при перевезенні вантажів потребувалася наявність кількох видів транспорту. Розробка правил щодо зберігання вантажів на складах пароплавства була обумовлена тією особливістю, що функціонування водного транспорту з переміщення вантажів відбувається в навігаційні періоди, і під час припинення таких періодів виникає потреба в подальшому розпорядженні ними.

У той самий час, на Стокгольмській конференції Міжнародної торговельної палати, що відбулася в 1927 році, було піднято питання щодо необхідності міжнародної уніфікації норм, якими регулюються змішані перевезення вантажів. Проте, обстановка у світі не сприяла вирішенню питань, пов’язаних з міжнародно-правовим врегулюванням змішаних перевезень вантажів.

Статутом залізниць СРСР 1935 р. МШС надавалося право включати в прямі змішані залізнично-водно-повітряні сполучення станції, порти та пристані [12]. На нашу думку, неможливо організувати прямі змішані залізнично-водно-повітряні сполучення з огляду на наступне. Перевезення вантажів залізничним, водним та повітряним транспортом з перевантаженням з одного виду транспорту на інший неможливо здійснити за єдиним документом. Крім того, на цей час не існує технічної можливості об’єднати в транспортному вузлі такі види транспорту як залізничний, водний та повітряний. Отже не було цієї можливості і в 1935 р., коли було видано Статут залізниць СРСР. Тому таке застереження не мало своєї практичної реалізації. Це підтверджується тим, що організація змішаних перевезень була регламентована рядом спеціальних документів: правилами перевезень вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні, інструкцією про порядок передачі вантажів у пунктах перевалювання тощо. У той самий час правила взаємодії повітряного транспорту із залізничним та водним відсутні.