Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 15 )

РОЗДІЛ ІІ

ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ У ПРЯМОМУ ЗМІШАНОМУ СПОЛУЧЕННІ

2.1. Поняття та зміст договору перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні

В умовах ринкової економіки договір є однією з основних форм правового регулювання господарської діяльності. Договір стає основною правовою формою відносин між учасниками цивільного та господарського обороту. Враховуючи численності та різноманітності господарських зобов’язань, що виникають між суб’єктами господарювання та громадянами – підприємцями, що здійснюють господарську діяльність, важливе значення набуває їх класифікація. Вона дозволяє розкрити дійсне значення та загальну вагу договірних та інших форм і методів регулювання господарських відносин на різних рівнях розвитку економіки.

Питання про класифікацію зобов’язань, в тому числі господарських, в юридичній літературі вже давно є дискусійним. Використовуючи різні властивості господарських договорів та зобов’язань, що з них витікають, які чинять найбільш помітний вплив на характер їх правового регулювання, вчені пропонують різні варіанти класифікації зобов’язань, у тому числі господарських [133, с. 565].

Велику увагу класифікації господарських зобов’язань приділяв єв. Виходячи з господарсько-правової концепції, він дійшов висновку, що зобов’язально-правові форми об’єднуються у три великі групи відповідно до трьох груп господарських зобов’язань – горизонтальним, вертикальним та внутрішньогосподарським. Вони створюють три великі підсистеми зобов’язань – господарсько-оперативних, господарсько-управлінських та внутрішньогосподарських.

Господарсько-оперативними, на його думку, є зобов’язання, в форму яких включається виконання госпорганами господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяльності організацій.

Господарсько-управлінські – це зобов’язання, в форму яких включається виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій.

Внутрішньогосподарські – це відносини, в форму яких включається виконання господарсько-управлінських функцій в рамках одного господарського органу [134, с. 149; 135, с. 83].

Не дивлячись на те, що в умовах ринкової економіки роль деяких зобов’язально-правових форм, в особливості вертикальної, дещо знизилася, класифікація господарських зобов’язань, запропонована євим, не втратила свого теоретичного та практичного значення.

стосовно до системи господарських договорів та зобов’язань, що з них витікають, запропонував свою класифікацію. При цьому виділив три важливі групи договорів: що опосередковують майнові відносини (еквівалентно-відплатні товарно-грошові); що опосередковують організаційні (планово-організаційні) відносини; та ті, що опосередковують комплекс майнових та організаційних відносин [136, с. 6 – 11].

Є також інші точки зору відносно критеріїв класифікації зобов’язань. Так, М. І. Брагинський пропонував будувати систему зобов’язань на підставі послідовно здійснюваної багатоступеневої класифікації [137, с. 30]. вважав, що класифікаційним критерієм системи зобов’язань повинна бути мета, якій повинні підкорятися зобов’язальні правовідносини [138, с. 116].

Що стосується договору перевезення вантажу, без якого неможливо розглядати договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, його можна класифікувати в залежності від виду транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажів, перевізник зобов’язується доставити ввірений йому відправником вантаж у пункт призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату [26].

Іншим транспортним договорам (транспортної експедиції, буксирування суден, фрахтування транспортних засобів, будівельного підряду, угод між транспортними організаціями про організацію перевезення вантажів) відводиться допоміжна роль як таким, що обслуговують договір перевезення вантажу. Але розглядати договір перевезення вантажу слід у тісному взаємозв’язку з так званими «допоміжними» договорами, тому що вони складають єдину систему договорів, які забезпечують весь складний процес доставки вантажів.

За предметом договору можна виділити договори перевезення вантажів, що включають як реальний договір перевезення конкретного вантажу, так і консенсуальні договори про організацію перевезень (предмет цих договорів – перевезення або організація перевезення вантажів).

Існує певна специфіка у договорі перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, що укладається відправником вантажу з перевізником, яким є перша транспортна організація, що приймає вантаж до перевезення. Такий договір вирізняється особливим змістом, наприклад, щодо умов договору: про строк доставки вантажу, що збільшується на час, необхідний для перевалювання перевезеного вантажу з одного виду транспорту на інший; про забезпечення збереження вантажу з урахуванням того, що цей обов’язок розподіляється між усіма транспортними організаціями, що беруть участь у процесі перевезення; про сплату провізної плати та всіх належних транспортним організаціям платежів. Особливо ретельно регулюється відповідальність транспортних організацій, що беруть участь у транспортуванні вантажу. Збільшується й сфера відповідальності відправника вантажу, зокрема за рахунок додаткової відповідальності за ті порушення вимог законодавства, які приділяються до оформлення транспортних документів і навантаження вантажів у транспортні засоби, що спричинили негативні наслідки у зв’язку з перевезенням вантажів у прямому змішаному сполученні (наприклад, наднормативний простій транспортних засобів у пункті перевалювання вантажів з одного виду транспорту на інший).

У той самий час, відносини, пов’язані з перевезенням вантажів у прямому змішаному сполученні, опосередковуються (регулюються) двома видами договорів: договором перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні (традиційний реальний договір перевезення конкретного вантажу з деякими особливостями його змісту) і угодами, що укладаються між транспортними організаціями різних видів транспорту, які регламентують порядок їх роботи з організації таких перевезень вантажів.

У зв’язку з цим можна зазначити, що правовідносини, які виникають у сфері перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні – це вид господарських правовідносин, що виникають між господарюючими суб’єктами у процесі організації і безпосереднього здійснення перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні. Структура зазначених правовідносин передбачає наявність таких її елементів: 1) суб’єктами є відправник, перевізники і одержувач; 2) діяльність щодо перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні доцільно розглядати як об’єкт правовідносин, що виникають у сфері перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, оскільки ми говоримо про таку діяльність, як об’єкт господарських правовідносин; 3) зміст правовідносин, що виникають безпосередньо у зв’язку з перевезенням вантажів у прямому змішаному сполученні, складають зобов’язання його суб’єктів: відправник домовляється і доручає здійснення перевезення вантажу перевізникові; перевізник здійснює перевезення на своєму шляху прямування, передає вантаж перевізникові іншого виду транспорту, який у свою чергу, здійснює перевезення на своєму шляху прямування і видає вантаж одержувачеві; одержувач отримує вантаж і у певних випадках сплачує провізну плату.

В окремих випадках договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні може бути похідним від довгострокового договору перевезення вантажів, який укладається у разі здійснення систематичних вантажних перевезень протягом певного строку, та/або бути підставою для укладення інших господарських транспортних договорів.

Довгостроковий договір є організаційно-господарським договором, який характеризується певними ознаками. По-перше, довгостроковий договір перевезення вантажу, на відміну від договору перевезення вантажу, який укладається на окрему відправку вантажу, є консенсуальною угодою, для укладення якої достатньо лише згоди сторін, оскільки укладення не супроводжується передачею вантажу однією стороною іншій. По-друге, правові норми, що регулюють укладення довгострокових договорів, мають диспозитивний характер і надають тим самим сторонам можливість укладати їх за своїм волевиявленням. По-третє, правове значення довгострокового договору полягає у тому, що він є підставою для укладення основного договору перевезення вантажу. Але, у будь-якому разі, перевага на боці останнього, оскільки довгостроковий договір не породжує прав та обов’язків сторін щодо перевезення певної партії вантажу.

Укладення довгострокових договорів здійснюється на період навігації, на рік або на більший строк. Тому їх прийнято називати навігаційними, річними тощо залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів. На залізничному і морському транспорті укладаються довгострокові договори на організацію перевезень, на внутрішньому водному – навігаційні, на автомобільному транспорті – річні, а на повітряному – спеціальні договори щодо регулювання систематичних вантажних перевезень. Відповідно до ч. 4 ст. 307 ГК України укладення таких договорів є доцільним, якщо передбачається систематичне перевезення вантажів [26].

Отже, довгостроковий договір спрямований на організацію вантажних перевезень, його можна визначити організаційно-господарським договором, за умовами якого перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, укладеного на його підставі.

Залежно від юридичної спрямованності господарські договори поділяються на основні та попередні. Основні договори породжують права та обов’язки сторін. Попередній договір укладається з метою підписання в майбутньому (але не пізніше одного року) основного договору (ст. 182 ГК України) [26].

Від попередніх договорів слід відрізняти довгострокові договори за прямими довгостроковими зв’язками, які свого часу отримали широке застосування у відносинах поставки. В юридичній літературі до цього часу вони чітко не розмежовані. висловлював думку про те, що довгостроковий договір за своєю юридичною природою є попереднім [138, с. 107 – 108], Але погодитися з цією точкою зору неможна з таких міркувань. Сутність попереднього договору полягає в тому, що з нього витікає зобов’язання укласти договір у майбутньому. В силу цього попередній договір, виконавши свою функцію, тобто зобов’язавши сторони укласти договір в майбутньому, вважається виконаним. Договір поставки за прямими господарськими зв’язками, укладений сторонами, як правило, на п’ять років або ж на більш тривалий період, знаходиться в стадії виконання протягом всього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством (якщо він підлягає внесенню змін, розірванню та т. п.).