Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 7 )

і К. І. Плужников зазначають, що за кордоном такі перевезення отримали найменування «комбінованих» або «мультимодальних». Вони наполягають на тому, що наявність єдиного транспортного документу є однією з основних ознак змішаного перевезення [47, с. 13].

зазначає, що комбіноване перевезення – змішане перевезення, яке виконується без перевантаження вантажу. У цьому випадку вантаж перевозиться на всьому шляху слідування в одному і тому ж контейнері, кузові, що знімається [48, с. 6]. Авторка такого визначення погоджується з тим, що змішане та комбіноване перевезення – це одне і те саме, але із застереженням, за її думкою, що комбіноване перевезення – це лише приватний випадок змішаного перевезення. Якщо не відбувається перевантаження вантажу з контейнеру – перевезення комбіноване, як тільки вивантажили – змішане.

У Є. О. Харитонова інший погляд на комбіноване перевезення, яке ототожнюється з інтермодальним перевезенням: комбіноване перевезення – це інтермодальне перевезення, в межах якого більша частина рейсу припадає на залізниці, внутрішній водний або морський транспорт [42, с. 47].

У свою чергу, Л. Б. Міротін під інтермодальним перевезенням розуміє систему доставки вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом з їх перевантаженням у пунктах перевалювання з одного виду транспорту на інший без участі вантажовласника [49, с. 186].

В. М. Ніколашин та дають наступне визначення інтермодальному перевезенню – послідовне перевезення вантажів двома або більше видами транспорту в одній і тій самій вантажній одиниці або автотранспортному засобі без перевантаження самого вантажу при зміні виду транспорту [43, с. 47; 48, с. 6].

іков повністю ототожнює між собою комбіновані, мультимодальні та змішані перевезення, але при цьому вважає інтермодальні перевезення лише їх частиною, тобто приватним випадком. Цьому відповідає поняття мультимодалізма або інтермодалізма, під яким мається на увазі перевезення вантажів на підставі договору перевезення вантажів з однієї країни в іншу за єдиною наскрізною ставкою та відповідальності за все перевезення [50, с. 33].

Із вищенаведених поглядів змішані перевезення визначають як перевезення вантажів не менш ніж двома видами транспорту на підставі єдиного документу. Звідси вбачається, що вони не являють собою нову концепцію та їх використовують протягом тривалого часу. У той самий час, дана концепція набула особливого значення у зв’язку з міжнародним розвитком контейнеризації, хоча і під різними назвами, такими як мультимодальні, інтермодальні або комбіновані перевезення.

У ст. 1 Проекту Закону України «Про змішані (комбіновані) перевезення» з правками після засідання Робочої групи Міністерства транспорту та зв’язку України станом на 20.05.09 р. дається наступне поняття міжнародному змішаному (комбінованому) перевезенню – перевезення вантажів не менше ніж двома різними видами транспорту з пункту приймання вантажу оператором змішаного (комбінованого) перевезення в одній країні до визначеного пункту доставки в іншій країні [34].

У даному проекті вже згадується оператор змішаного перевезення, який укладає договір змішаного (комбінованого) перевезення з вантажовідправником та підприємствами й організаціями транспорту і бере на себе зобов’язання та відповідальність за виконання договору.

Довідник транспортного забезпечення зовнішньоторгових операцій дає наступне визначення міжнародного змішаного перевезення: змішаний (комбінований) транспорт або перевезення в змішаному сполученні (Intermodal transport, combined transportation, multimodal transport) – використання при перевезенні вантажів (найчастіше генеральних) різних видів транспорту – морського, річкового, залізничного, повітряного, автомобільного та забезпечення транспортування за всім транспортним ланцюгом. Якщо із вказаних видів транспорту, щонайменше, два є міжнародними, то таке перевезення вважається змішаним міжнародним [51, с. 376].

На наш погляд у наведеному понятті міжнародного змішаного перевезення безпідставно обов’язковою умовою визнана наявність у процесі перевезення як мінімум двох видів міжнародного транспорту. Адже для визнання перевезення міжнародним достатньо розташування пункту відправлення та пункту призначення в різних країнах, тобто здійснення перетину кордону при перевезенні вантажу.

Деякі вчені при визначенні міжнародного вантажного перевезення приймають за основу наступне поняття – перевезення вантажів з пункту приймання вантажу в одній країні до визначеного пункту доставки в іншій країні [52, с. 519], при цьому уточнюючи, що таке перевезення здійснюється між двома або декількома державами. Такого підходу притримуються , [53, с. 206], [54, с. 8], [55, с. 301]. Всі вони під міжнародним перевезенням розуміють перевезення вантажів між двома або декількома державами, що здійснюється на умовах, встановлених укладеними цими державами міжнародними угодами (транспортними конвенціями).

Інші дослідники беруть за основу положення про договори перевезення вантажів, що містяться в ГК України та ЦК України. та вказують, що за договором міжнародного перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити вантаж в пункт призначення в іншій державі, видати вантаж уповноваженій особі (одержувачу), а відправник (одержувач) зобов’язаний оплатити таку послугу. При цьому, для визнання перевезення міжнародним необхідно його здійснення між двома та більше державами [56, с. 328].

Як зазначає , в Російській Федерації також не існує нормативного визначення «міжнародне перевезення», тому використовується аналогічний підхід [57, с. 234].

Таким чином, на наш погляд, поняття міжнародного змішаного перевезення вантажів має виглядати наступним чином: перевезення вантажу, в якому доставка вантажу від відправника до одержувача відбувається між двома та більше державами та здійснюється різними видами транспорту, але не менш ніж двома, за єдиним транспортним документом.

Крім того, що перевезення вантажів має здійснюватися за єдиним транспортним документом, суттєвою особливістю правовідносин, пов’язаних із перевезеннями вантажів у прямому змішаному сполученні, що виділяє їх у порівняно самостійну окрему галузь правового регулювання, є те, що у процесі переміщення вантажів і доставки їх у пункт призначення для видачі вантажоодержувачам беруть участь декілька перевізників (не менш ніж два), що належать до різних видів транспорту. Така обставина передбачає в усіх випадках перевантаження (хоча б одноразове) вантажів, що прямують у прямому змішаному сполученні, з одного виду транспорту на інший (наприклад, із залізничних вагонів на борт судна або кузов автомобіля), що, у свою чергу, потребує спеціального регулювання відносин, які створюються між транспортними організаціями різних видів транспорту.

Проте, Н. Ю. Єрпильова зазначає, що головною особливістю прямого змішаного перевезення є наявність особи (так званого оператора змішаного перевезення вантажів), яка бере на себе відповідальність за збереження вантажу на всій відстані його транспортування і тим самим бере на себе функції єдиного перевізника. Якщо особа не бере на себе відповідальність за збереження вантажу протягом всього перевезення, то така особа не оператор змішаного перевезення, а експедитор [58].

Але на наш погляд, головною особливістю прямого змішаного перевезення є перевезення за одним транспортним документом. З цього приводу можна погодитися з точкою зору , який зазначає, що у випадках, коли при міжнародному перевезенні вантажів послідовно використовуються два та більше видів транспорту, мають місце змішані (комбіновані) перевезення. Якщо таке перевезення оформлене одним (наскрізним) транспортним документом, воно є прямим змішаним [59, c. 5].

Залежно від того, які види транспорту беруть участь у перевезенні, визначають такі види договорів перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні: залізнично-водний; залізнично-автомобільний; водно-автомобільний; залізнично-водно-автомобільний та інші.

Не можуть бути однозначно визнані перевезення вантажів у змішаному повітряно-водному та повітряно-залізничному сполученні прямими, оскільки вони оформлюються різними перевізними документами і таке перевезення, як зазначалося вище, буде не прямим змішаним, а перевезенням різними видами транспорту, з укладенням різних договорів перевезення, на підтвердження яких видається відповідний транспортний документ.

Контрагентами відправника та одержувача є декілька перевізників (співперевізників), кожен з яких, приймаючи вантаж від попереднього перевізника, виконує свій обов’язок щодо перевезення вантажу на певній ділянці шляху, що виникає з договору перевезення, укладеного первісним перевізником. Але договір перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні незважаючи на наявність співперевізників, не є багатостороннім.

Щодо визначення, яким є договір перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, – дво - чи багатостороннім, то, наприклад, у Російській Федерації окремі автори роблять спроби обґрунтувати таку специфічну рису договору перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, як множинність осіб на стороні перевізника (особливість у суб’єктному складі). Так, єв і зазначають: «При … прямих змішаних перевезеннях виникають зобов’язальні правовідносини з множинністю осіб – співперевізників. Кожний з них, приймаючи вантаж від попередньої організації, виконує свій обов’язок з перевезення на відповідній ділянці руху вантажу, який виник з договору, що був укладений першою транспортною організацією. Укладаючи договір перевезення, транспортна організація пункту відправлення виступає як від свого імені, так і від імені всіх інших, що беруть участь у виконанні зобов’язання перевезення осіб в якості їх представника… Співперевізники стають суб’єктами правовідносин з перевезення, причому відправник дає згоду на їх участь в договорі, підписуючи накладну, в якій зазначається шлях прямування та пункти перевалки» [60, с. 381 – 383].

На нашу думку, перевізник не може укласти договір із відправником вантажу від імені інших перевізників, які не тільки не беруть участі в укладенні цього договору, але й нічого не знають про те, що такий договір укладається. Адже для того щоб стати стороною договору, необхідно як мінімум виявити своє волевиявлення на його укладення, а також свою згоду з його істотними умовами (ст. 638 ЦК України) [29].