Правове регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні (стр. 16 )

Окреме місце займають договори на користь третьої особи. Особливістю такого договору є те, що право вимоги за договором набуває третя особа, яка в укладенні договору участі не бере. Але сторони, які беруть участь в укладенні договору, обговорюють для неї права та обов’язки. Прикладом можуть бути договори перевезення вантажів залізничним транспортом. Такі договори укладаються між вантажовідправником та перевізником. Тому якщо вантажоодержувачем за договором виступає вантажовідправник, кількість учасників (сторін) обмежується тільки ними. Але в більшості випадків вантажовідправник та вантажоодержувач в одній особі не співпадають. Як зазначає М. І. Брагинський у цьому зв’язку і виникає питання про роль та місце вантажовідправника в транспортних відносинах [139, с. 22].

Що стосується традиційного договору перевезення вантажу, то на думку -Дольника, за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити прийняті нею від другої сторони (вантажовідправника) речі (вантаж) своїми засобами переміщення у встановлений строк та видати їх у зазначеному вантажовідправником місці визначеній особі (вантажоодержувачу), а друга сторона (вантажовідправник) зобов’язується сплатити перевізнику встановлену тарифом плату [140, с. 17].

Ми не можемо погодитися з його твердженням, бо, по-перше, не можна наполягати на визначенні обов’язку перевізника доставляти вантаж своїми засобами переміщення, оскільки виконання перевезення може здійснюватися і за допомогою транспортного засобу, який не належить перевізнику на праві власності, а тому не є для нього «своїм». Зазначимо, наприклад, що перший перевізник використовує для перевезення інші види транспорту шляхом перевантаження вантажу в пунктах перевалювання. По-друге, помилковою, на нашу думку, є констатація обов’язку перевізника видати вантаж у визначеному відправником місці визначеній особі (одержувачу). Крім того, ним не враховано те, що існує можливість зміни пунктів відправлення і призначення вантажу як на вимогу відправника, так і згідно з заявою одержувача. По-третє, обов’язок відправника сплатити перевізнику встановлену тарифом плату за перевезення не є імперативним, оскільки плата за перевезення може нараховуватися згідно із встановленими тарифами або визначатися угодою сторін. Не може носити імперативного характеру і положення щодо доставки вантажу у визначений термін. При прямому змішаному сполученні загальний строк доставки вантажів визначається виходячи із сукупності строків доставки їх транспортними організаціями всіх видів транспорту, що беруть участь в перевезенні вантажу, та розраховується на підставі правил обчислення строків доставки вантажу, що діють на відповідних видах транспорту. До того ж це підтверджується чинним законодавством, а саме ст. 94 СЗ України; ст. 171 СВВТ України; ст. 118 САТ України [31; 84; 85].

зазначає, що за договором вантажного перевезення транспортне підприємство зобов’язується прийняти вантаж для доставки, перевезти його у визначений строк, зберігати до видачі, а потім здати одержувачу; у свою чергу відправник зобов’язаний сплатити провізні платежі [141, с. 23].

На нашу думку, не можна погодитися з тим, що перевізник, поряд з іншими обов’язками, має обов’язок зберігати вантаж до його видачі. Не слід акцентувати увагу на самостійності цього обов’язку, оскільки забезпечення збереження вантажу під час його переміщення і збереження його в межах визначеного строку після прибуття у місце призначення входять у поняття операцій з доставки вантажу і є невід’ємними від дій, спрямованих на здійснення такої операції. У випадку, якщо транспортне підприємство зберігає доставлений вантаж протягом часу, який виходить за межі встановленого строку, то між цим транспортним підприємством і одержувачем мають виникати додаткові до перевезення правовідносини щодо зберігання вантажу, і одержувач, у зв’язку з цим, зобов’язаний внести плату за зберігання вантажу. Отже, дії перевізника, спрямовані на зберігання вантажу, або по суті є елементом операції з перевезення вантажу, або мають своє самостійне господарсько-правове значення, і тому не є обов’язком перевізника за договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

Такі автори як , В. Н. Ізволенський, єв розкривали поняття договору перевезення крізь низку обов’язків перевізника і відправника, наприклад, виконання вимог щодо якості тари тощо [142, с. 71; 143, с. 54 – 84; 144, с. 29 – 30]. Але такі ознаки при визначенні договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні не можуть бути враховані, оскільки вони складають зміст договору.

Отже, зміст договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні являє собою сукупність всіх його умов, що передбачають права та обов’язки сторін. Вказані умови визначені предметом цього договору, а саме: необхідністю врегулювати дії перевізника (оператора змішаного перевезення) з доставки вантажу в пункт призначення та видачі його одержувачу, а також дії вантажовідправника зі сплати за перевезення вантажу встановленої плати.

Особливості відносин, що виникають під час перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, самі по собі не розкривають юридичної сутності договору, який ми розглядаємо. Ці особливості дають підстави вести мову про самостійне правове регулювання таких відносин і, відповідно, про місце зазначеного договору в системі зобов’язального права.

На думку деяких авторів, поряд із самостійністю договору перевезення слід відзначити наявність у ньому елементів інших договорів. Так, вважає, що договір перевезення має ознаки договору підряду, схову [145; с. 12]. , В. Н. Ізволенський визнають, що цей договір є найбільш схожим із договором майнового найму [142, с 39; 143, с. 46]. О. С. Іоффе стверджував, що природу договору визначає його основна мета; основну мету перевезення «складає переміщення вантажів або пасажирів, і тільки з орієнтацією на неї повинна виявлятися особлива природа договору перевезення». Але відміна договору перевезення від найбільш схожих з ним правовідносин, пов’язаних із здійсненням підрядних робіт, було виявлено ним все ж шляхом аналізу не цілей вказаних договорів, а їх економічного змісту. «Робота по переміщенню матеріальних цінностей та пасажирів настільки специфічна, що потребує особливого правового нормування, яке суттєво відрізняється від нормування відносин з договору підряду. Все це і призводить до створення, незалежно від підряду, самостійного типу цивільних правовідносин – зобов’язань з перевезення» [28, с. 554 – 555].

На нашу думку, розмежування договорів майнового найму і договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні має полягати у наступному. За договором майнового найму наймач набуває прав використовувати надане йому майно, тоді як за договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні використання транспортного засобу для перевезення вантажу відбувається без передачі його у користування відправнику, внаслідок чого останній позбавляється можливості самостійно його використовувати та отримувати з нього користь. За договором майнового найму відбувається передача майна у тимчасове користування наймача, тоді як за договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні передачі транспортного засобу у користування відправника не відбувається.

Договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні не може ототожнюватися з договором схову. Одним із обов’язків перевізника є обов’язок забезпечити збереження вантажу, тоді як за договором схову послуга охоронця зводиться до зберігання переданого йому майна, і у поверненні цього майна іншій стороні договору у цілості. У випадку недбалого перевезення вантажу перевізник несе відповідальність не за невиконання обов’язків за договором схову, а за порушення умов договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні. За умовами перевезення діяльність перевізника зі збереження вантажу і видачі його одержувачу не носить характеру самостійної економічної послуги і тому не має самостійного правового вираження. Для перевізника збереження вантажу є дією, яка супроводжує перевезення вантажу, а тому є невід’ємною від самого процесу перевезення. Як вказує , ці супутні перевізному процесу дії спрямовані на досягнення його основної мети – переміщення вантажу [146, с. 127 – 131], яка і визначає правову природу договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

На нашу думку, договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відрізняється від договору підряду, договору майнового найму та договору схову. Погоджуємося з М. І. Брагінським, який зазначає, що договір перевезення є господарським договором про надання послуг [147, с. 36].

Не можна розглядати договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні в якості різновиду договору підряду. По-перше, договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні передбачає надання транспортної послуги, яка, як вже зазначалося, є продуктом матеріального виробництва; предметом договору підряду є виготовлення або переробка речей. Для виконання підрядних робіт необхідним є використання матеріалів підрядника або замовника, внаслідок чого ці матеріали споживаються, тобто набувають форми певного виробу. В останньому випадку мова йде про відносини, які існують безпосередньо у сфері виробництва. За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, приймаючи вантаж до перевезення, перевізник зобов’язується видати його одержувачу у такому стані, в якому він знаходився під час прийому до перевезення. Тобто використання перевізником вантажу з метою здійснення самого процесу перевезення є неприпустимим. Отже, за договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні вантаж, як матеріальна цінність, надається перевізнику для його доставки у пункт призначення. Тобто під час перевезення він не споживається. Як зазначає Є. Д. Шешенін, не підлягає переробці і безпосередньо транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення. Останній використовується перевізником лише з метою переміщення вантажу [148, с. 181]. По-друге, виконання договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні є неможливим без передачі вантажу відправником перевізнику, у той час, коли передача підряднику будь-яких речей, що належать замовнику для виконання певної роботи за договором підряду, не завжди супроводжує виконання цього договору.