Конспект лекцій з нормативної навчальної дисципліни циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки (стр. 22 )

6. Ділова гра як форма активного навчання Витоки ділової гри (ДГ) сходять до магічних обрядів стародавньої людини, до ритуальних танців мисливців, відтворює процес полювання до її початку і виконував не тільки магічні, а й навчальні функції. Безпосередній попередник ділової гри - військова гра, що зародилася в XVII ст. "Потішні полки" юного Петра I та їх військові забави - предтечі маневрів, які стали діловими навчальними іграми в армії. Перша ділова гра, названа організаційно-виробничим випробуванням, була розроблена і проведена в 1932 р. в м. Ленінграді, але з певних соціально-історичних причин вона була забута в СРСР і відродилася в 1957 р. у США з використанням ЕОМ. Сьогодні ділові ігри широко використовуються в навчальному процесі за кордоном. У радянській педагогічній науці проблема ділових ігор стала активно розроблятися починаючи з 60-х рр.. В даний час ділові ігри використовуються в навчальному процесі інститутів підвищення кваліфікації, на науково-методичних конференціях і в навчальному процесі як у вищих, так і середніх спеціальних навчальних закладах, технічних і гуманітарних. Що це? Модне віяння чи справді перспективна форма навчання, вписується в сучасні тенденції розвитку освіти?
Широке поширення спроб застосування ділових ігор має свої позитивні та негативні сторони і відповідно своїх прихильників і супротивників. З'явилися дві протилежні тенденції її осмислення. Позитивна підтверджує можливості ділових ігор як інструменту формування особистості фахівця та активізації навчального процесу. Негативна пов'язана з недостатньо глибоким розумінням суті ділової гри, перш за все як педагогічного явища, головне в якому не зовнішня форма, а складні психолого-педагогічні чинники, які діють через неї і завдяки їй. Слід також зазначити, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі відсутня загальноприйнята концепція ділової гри. Це призводить до деякого розкиду уявлень про її сутність, структуру, до різночитання в термінах і самій назві, а отже, і до строкатості різноманітного педагогічного інструментарію, що неминуче створює певні труднощі його використання, тим самим заздалегідь прирікаючи деяких розробників на неуспіх. Спробуємо розібратися по суті і психолого-педагогічних основах ДГ з позицій контекстного навчання (), бо ділова гра є найбільш чітко виражену, матеріалізовану форму.
Сутність та принципи ділової гри
Ділова гра представляє собою форму відтворення предметного і соціального змісту майбутньої професійної діяльності фахівця, моделювання таких систем відносин, які характерні для цієї діяльності як цілого.
За допомогою знакових засобів (мова, мова, графіки, таблиці, документи) у діловій грі відтворюється професійна обстановка, подібна за основним сутнісним характеристикам з реальною. Разом з тим у діловій грі відтворюються лише типові, узагальнені ситуації в стислому масштабі часу. Наприклад, екзаменаційна сесія може бути розіграна за одне ігрове заняття, а розробка перспективного плану розвитку підприємства - за період від одного ігрового заняття до одного дня.
Залишаючись педагогічним процесом, навчальна ділова гра є відтворенням контексту майбутньої праці в його предметному і соціальному аспектах. Вона імітує предметний контекст-обстановку умовної практики і соціальний контекст, в якому учень взаємодіє з представниками інших рольових позицій. Таким чином, у діловій грі реалізується цілісна форма колективної навчальної діяльності на цілісному ж об'єкті - на моделі умов і діалектики виробництва, професійної діяльності.
У діловій грі навчається виконує квазіпрофесійної діяльність, що поєднує в собі навчальний та професійний елементи. Знання та вміння засвоюються їм не абстрактно, а в контексті професії, накладаючись на канву професійної праці. У контекстному навчанні знання засвоюються не про запас, для майбутнього, а забезпечують ігрові дії учня в реальному процесі ділової гри. Одночасно учень поряд з професійними знаннями набуває спеціальну компетенцію - навички спеціального взаємодії та управління людьми, колегіальність, вміння керувати і підкорятися, отже, ДІ виховує особистісні якості, прискорює процес соціалізації. В процесі гри освоюються:
•норми професійних дій;
•норми соціальних дій, тобто відносин в колективі
виробничників. При цьому кожен її учасник знаходиться в активній позиції, взаємодіє з партнерами, співвідносячи свої інтереси з партнерськими і таким чином через взаємодію з колективом пізнаючи себе. Теоретичний аналіз великої зарубіжної та вітчизняної наукової літератури з діловим іграм дозволяє сформулювати психолого-педагогічні принципи їх розробки та проведення. Моделюючи або імітуючи умови і динаміку виробництва, дії і відносини фахівців, ДІ служить засобом актуалізації, застосування і закріплення знань і засобом розвитку практичного мислення. Цей ефект досягається через взаємодію учасників гри в заданій конкретній ситуації або системі виробничих ситуацій. Ділова гра реалізується на імітаційної моделі як спільна діяльність з постановки та вирішення ігрових навчальних завдань, підготовки та застосування індивідуальних і спільних рішень. Правила і норми спільної діяльності, мова імітації та зв'язку задаються заздалегідь або виробляються в процесі гри. ДІ проводиться в режимі діалогічного спілкування, вона є двуплановое діяльністю, оскільки спрямована на досягнення двох цілей: ігровий і педагогічної, яка, будучи пріоритетною, не повинна тяжіти над першою.
Принципи організації навчальних ДГ.
Для досягнення поставлених навчальних цілей на етапі розробки в ділову гру слід закладено п'ять психолого-педагогічних принципів:
•принцип імітаційного моделювання ситуації;
•принцип проблемності змісту гри і її розгортання;
•принцип рольової взаємодії в спільній діяльності;
•принцип діалогічного спілкування;
•принцип двуплановости ігровий навчальної діяльності.
1. Принцип імітаційного моделювання ситуації передбачає розробку:
а) імітаційної моделі виробництва;
б) ігрової моделі професійної діяльності. Наявність цих двох моделей необхідно для створення предметного і соціального контекстів майбутньої праці.
2. Принцип проблемності змісту гри і її розгортання означає, що в предметний матеріал гри закладаються навчальні проблеми, збудовані у вигляді системи ігрових завдань, в яких міститься той чи інший тип суперечностей, дозволяються студентами в процесі гри, що призводить до виходу з проблемної ситуації.
3. Принцип рольової взаємодії у спільній діяльності грунтується на імітації виробничих функцій фахівців через їх рольова взаємодія. Гра передбачає спілкування, засноване на суб'єкт-суб'єктних відносинах, при яких розвиваються психічні процеси, властиві мисленню фахівців.
4. Принцип діалогічного спілкування та взаємодії партнерів у грі є необхідна умова переживання і розв'язання проблемної ситуації. Учасники гри задають один одному питання. Система міркувань кожного з партнерів обумовлює їх взаємне рух до спільного вирішення проблеми. Люди неоднозначно реагують на однакову інформацію, що породжує діалог, обговорення та узгодження позицій, інтересів.
5. Принцип двуплановости ігровий навчальної діяльності дає можливість внутрішнього розкріпачення особистості, прояву творчої ініціативи. Суть його в тому, що "серйозна" діяльність, спрямована на навчання та розвиток фахівця, реалізується в "несерйозною" ігровій формі.
Ці взаємозумовлені принципи становлять певну концепцію ділової гри і повинні дотримуватися як на етапі розробки, так і на етапі реалізації. Недотримання або недостатня опрацювання хоча б одного з них негативно позначиться на результатах ДГ. У моделі Вербицького перший принцип розділений на дві частини, але це нічого не змінює в самій суті гри і у взаємодії її принципів.
Реалізація психолого-педагогічних принципів ДГ в процесі її розробки
Розробку ділової гри починають зі створення двох моделей - імітаційної і ігровий, які будуть вбудовані в її сценарій. Таким чином, перший принцип ДГ реалізується на початковому етапі її розробки. Імітаційна модель отримує своє втілення в наступних структурних компонентах: цілі, предмет гри, графічна модель взаємодії учасників, система оцінювання. Компоненти ігрової моделі - сценарій, правила, цілі, ролі та функції гравців.
Принцип проблемності лежить в основі змісту гри і закладається в систему проблемних навчальних завдань, представлених у формі опису конкретних виробничих ситуацій або завдань. Вони можуть містити неявні альтернативи, протиріччя, надлишкові або невірні дані, вимоги перетворити ситуацію відповідно до більш складними або більш простими критеріями, знайти відсутню інформацію і т. п. Проблемність змісту виступає об'єктивною передумовою самостійного мислення кожного учасника гри. Це "інструмент" розвитку теоретичного і практичного мислення спеціаліста. У діловій грі замість передачі інформації від викладача до студента у спільній діяльності та діалогічному спілкуванні її учасників створюються умови для породження знань, яких ніхто окремо отримати не в змозі. Неєдиним інтерпретації змісту гри кожним породжує дискусію, в результаті якої ігровий колектив успішно дозволяє навчальну проблему в рамках імітаційної моделі.
Три наступних принципу - спільної діяльності, діалогічного спілкування і двуплановості - підпорядковані принципом ігрового моделювання.
Принцип рольової взаємодії у спільній діяльності задає розробнику або ведучому вимога вибору і конкретизації ролей, визначення повноважень, ресурсів, інтересів "посадових осіб". Все це має бути відтворений відповідним набором методичних та психологічних умов спільного чи індивідуального прийняття рішень. ДГ - робота двох або більшої кількості людей. Процес гри можливий тільки при наявності декількох учасників, йдуть на спілкування і взаємодію.
Принцип діалогічного спілкування - необхідна умова гри. Кожен учасник відповідно до ролі висловлює свою точку зору, своє ставлення до всіх проблем ДГ. У діалозі народжується процес мислення. Його виникнення обумовлено наявністю включеного в гру протиріччя або проблеми. Завдання розробника і ведучого - створити оптимальні дидактичні умови для виникнення діалогу, переростає в полілог, дискусію.
Принцип двуплановості зобов'язує розробника закласти в гру такі ситуації, при яких її учасники могли б діяти свідомо і в будь-який момент віддавати собі звіт в тому, що вони роблять і як виконавці ігрових ролей, і як майбутні виробничники. Ігрова обстановка дає можливість не боятися помилок, інтелектуально розкріпачуватися й активізуватися творчому потенціалу особистості. Залежно від завдань гри можна варіювати ігрові та педагогічні цілі, підсилюючи ігровий, навчальний або професійний аспекти. Все залежить від задуму, реальної обстановки. Головне, щоб ігрові умови трансформувалися у свідомості учнів і перетворилися на стимули діяльності реальних цілей навчання і виховання. Ефективність ДГ забезпечується через збалансованість реальних і умовних компонентів. Тоді навчальна ситуація усвідомлюється двояко, і ця подвійність максимально працює на рішення навчальних і виховних завдань.
Слід особливо відзначити соціалізму функцію ДГ. Це школа колективних відносин. Активність учасників має соціальну значимість, від неї залежить успіх спільної справи. Учасники гри стають конкретним соціальним механізмом, носієм виробничих відносин, що складаються в колективі.
У ділових ігор є свої достоїнства і недоліки і певні області застосування. Ділову гру як форму навчання контекстного слід вибирати перш за все для вирішення наступних педагогічних завдань:
• формування в учнів цілісного уявлення про професійну діяльність та її динаміці;
• придбання проблемно-професійного і соціального досвіду, в тому числі і прийняття індивідуальних та колективних рішень;
• розвиток теоретичного і практичного мислення у професійній сфері;
• формування пізнавальної мотивації, забезпечення умов появи професійної мотивації.
Таким чином, не будь-який зміст професійної діяльності підходить для ігрового моделювання, а лише те, яке містить у собі проблемність і не може бути засвоєно індивідуально. (Згадаймо улюблений вираз виробничників, звернене до молодих фахівців: "Забудьте все те, чому вас вчили в інституті!") Сам предмет гри, подібно м'ячу або шайбі, повинен грати з "грають".
Яке число учасників ДГ? Досвід і дослідження показують, що оптимальне число учасників - 30 чоловік, а в групі - 7 осіб. Як проводити ділову гру? ДГ можна проводити перед викладом лекційного матеріалу для виявлення прогалин у знаннях, коли їх основою є тільки особистий досвід, або після лекційного курсу для закріплення і актуалізації знань у досвід. Можна також здійснювати організацію всього навчального процесу на основі наскрізної ділової гри. В останньому випадку динаміка інтересу обумовлюється динамікою зміни традиційних і ділових форм проведення занять, які цілісно відтворюють процес майбутньої професійної діяльності.
Творча активність особистості в ДГ стимулюється тим, що гра дозволяє відчути значимість свого "я". Закомплексованість і скутість на основі інтересу змінюються активністю, зібраністю. Цей інтерес викликає позитивні емоції, задає творчу спрямованість особистості, збільшує темпи і результати евристичного мислення. В процесі гри найбільш повно реалізується один з найважливіших принципів виховання - принцип єдності знань і досвіду. ДГ насичує міжрольове спілкування морально-психологічним змістом і самоорганізується в ділове співробітництво. Розвиток особистості фахівця в процесі ДГ обумовлено низкою сукупних факторів, головні з яких:
• система спеціальної та особистісної мотивації;
• можливість через колективну діяльність поставити і вирішити задачу;
• можливість відтворити цілісну динамічну виробничу ситуацію і діяти в ній.
Структура ділової гри
Як вже зазначалося вище, через відсутність єдиної концепції ділової гри розробники виходять з власного емпіричного досвіду, міркувань здорового глузду або запозичують окремі структурні елементи ДГ в інших авторів. Ми наводимо нижче структурну схему ділової гри, запозичену у , оскільки він є одним з найбільш авторитетних фахівців у цій галузі.
Постараємося, наскільки дозволяють рамки цього розділу, прокоментувати дану схему.
Імітаційна модель - прототип моделі, вона задає предметний контекст діяльності фахівця в навчальному процесі.
Ігрова модель задає соціальний контекст і являє собою роботу учасників ДГ з імітаційної моделлю.
Об'єктом імітації зазвичай вибирається найбільш типовий фрагмент професійної діяльності, що вимагає системного застосування різноманітних умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень за період, що передує грі.
Розроблена за допомогою відомих принципів і засобів моделювання. Імітаційна модель втілюється в таких структурних компонентах, як цілі, предмет гри, графічна модель взаємодії учасників, система оцінювання. Ігрова модель складається з наступних компонентів: цілі, комплекту ролей та функцій гравців, сценарію, правил гри.
Ігрова модель має ігрові мети. Педагогічна модель має дві групи цілей - навчальні, або дидактичні, і виховні. Предмет гри - це предмет діяльності учасників гри, він залежить від моделі фахівця і являє собою перелік процесів чи явищ, що вимагають професійно компетентних дій. Так, наприклад, схема ДГ "Лекція", яку доцільно проводити зі слухачами ІПК або ФПК, може мати наступний вигляд:
Сценарій. Під сценарієм ДГ розуміється вербальна чи графічна форма предметного змісту, що відображає послідовність і характер дії гравців і ведучих. Етапи, операції та кроки гри зазвичай оформляються у вигляді блок-схеми (див. схему гри "Лекція"). Елементом сценарію є також опис конфлікту або суперечності, закладеного в гру. Слід відрізняти реальне протиріччя, закладене в опис імітаційної моделі, і ігровий конфлікт, закладений в усі елементи ігрової моделі і сприяє процесу протікання гри.
Важливий елемент сценарію - спосіб генерування подій, що визначає динаміку і характер розвитку ігрового процесу.
Розрізняють три способи: детермінований, спонтанний, змішаний. Останній з них, що поєднує алгоритмізацію з урахуванням імовірнісного характеру подій, найбільш притаманний діловій грі.
Графічна модель рольового взаємодії учасників відображає кількісний і якісний склад учасників, їх зв'язки, взаємодії, просторове розташування гравців і надає велику допомогу ведучому і учасникам гри.
Комплект ролей та функцій гравців повинен адекватно відображати професійні та соціально-особистісні відносини, характерні для того фрагмента професійної діяльності, що моделюється в грі. Іноді для стимулювання ігрової ситуації вводяться ігрові ролі (Скептик, Ентузіаст і т. д.). Чим вище професійний рівень розробника, тим вдаліше буде комплект ролей. Складним моментом у розробці гри є чітке визначення функцій гравців. Їх потрібно складати узагальнено та доповнювати інструкціями, в яких у словесній формі, за допомогою таблиць або у вигляді алгоритму перераховані права гравців.
Правила гри відображають характеристики реальних процесів і явищ, які існують в прототипах модельованої реальності в спрощеному варіанті. Крім того, існує другий план гри - правила чисто ігрового характеру, якщо їх не дотримуватися, гра перестане бути грою, перетворившись на заняття тренажерного типу.
Вимоги до правил гри зводяться до наступних положень:
• правила містять обмеження, що стосуються технології гри, регламенту ігрових процедур або їх елементів, ролей та функцій викладачів-ведучих, системи оцінювання;
• правил не повинно бути занадто багато, не більше 5-10, вони повинні бути представлені аудиторії на плакатах або за допомогою технічних засобів;
• характер правил повинен забезпечувати відтворення реального і ділового контекстів гри;
• правила повинні бути пов'язані із системою стимулювання та інструкціями гравцям.
Педагогічне проектування і педагогічні технології
В якості основних правил гри можна привести дотримання регламенту, використання носіїв інформації, застосування активних форм уявлень інформації, питання дискусійного характеру.
Система оцінювання забезпечує контроль прийнятих рішень і самоконтроль, передбачає змістовну оцінку, забезпечує змагальний характер гри, дозволяє оцінювати діяльність і особистісні якості учасників гри, а також успішність роботи ігрових груп. Вона повинна будуватися насамперед як система самооцінки грають, а потім - оцінки викладача-ведучого.
Розбір гри викладачем і рефлексія її учасників з приводу своїх навичок на заключному обговоренні несуть основну навчальну і виховну навантаження. Заключна частина гри - це не стільки підведення підсумків, скільки аналіз причин, що зумовили фактичні її результати.
Методичне забезпечення гри передбачає наявність наступних матеріалів: проспект і параметри гри, набір реальною і ігровий документації. Ступінь деталізації методичних рекомендацій залежить від складності об'єкта імітації, контингенту і інших причин.
Технічне забезпечення ДГ. Розрізняють ручні та машинні гри, проте між ними немає чіткої межі, мова йде про ступінь використання ЕОМ в ігровому процесі. Однак у сценарії повинні бути чіткі вказівки про застосування ЕОМ і ТЗН. Технічні засоби вибираються в залежності від цілей і змісту гри і виконують тільки функції, без яких не можна обійтися або які виконуються вручну гірше і повільніше.
Деякі поради та рекомендації розробникам та користувачам ДГ
1. Ділові ігри слід використовувати тільки там, де вони дійсно необхідні. Це отримання цілісного досвіду майбутньої професійної діяльності, розгорнутої в часі і просторі.
2. До розробки гри слід підходити системно і враховувати її вплив на інші види роботи зі студентами, а також реакцію інших викладачів, яка може бути неадекватною.
3. У діловій грі потрібні предметна і соціальна компетентність учасників, тому слід починати підготовку до ДГ з аналізу конкретних виробничих ситуацій та розігрування ролей. Слід також до гри формувати у студентів культуру дискусії.
4. Структурні компоненти ДГ повинні поєднуватися таким чином, щоб вона не стала ні тренажером, ні азартною грою.
5. Гра повинна будуватися на принципах саморегулювання. Викладач діє перед грою, до початку навчання, в кінці і при аналізі гри, що вимагає великої підготовчої роботи, теоретичних і практичних навичок конструювання ДГ.
6. Режим роботи студентів у процесі ДГ не вкладається в рамки традиційного поведінки їх на занятті і повинен бути підпорядкований логіці модельованого виробничого процесу.
7. У вузі найбільш прийнятні компактні ДГ, розраховані на 4 години практичних занять. Їх краще проводити на останні години останнього дня навчального тижня, враховуючи емоційний заряд.
Крім моделювання виробничих ситуацій, пов'язаних з формуванням професійних умінь фахівців приймати управлінські рішення, організовувати виробництво, розробляти плани його розвитку, можна з не меншим успіхом моделювати предметне і соціальне змісту освоюваної професійної діяльності в інженерних ділових іграх.
Інженерні ділові ігри можуть стати цілим класом навчальних ігор у технічному вузі. Їх використання в навчальному процесі дозволяє задати предметний і соціальний контексти професійної діяльності вже на першому курсі, визначити умови розвитку теоретичного і практичного мислення інженера, його здатності працювати в колективі, ініціативи, відповідальності. У числі загальноінженерних умінь можна назвати аналіз професійних ситуацій, цілепокладання, вибір оптимального вирішення технічних завдань, їх варіантів, обробку та оформлення даних, аналіз і оцінку досягнутих результатів.
Системне засвоєння предметних і соціальних умінь у процесі інженерної ділової гри сприяє розвитку творчо активної, професійно і соціально компетентної особистості інженера нової формації, що задовольняє вимогам часу.