Педагогічний контроль у вищій школі (стр. 12 )

Рис. 4. Від будь-якого до бажаного самовизначення студента

форму монологу. Не вчаться проводити проблемні навчальні заняття. Уникають активних методів (дискусій, відкритої боротьби поглядів в аудиторії під час пошуку істини), зловживають бажанням "тиснути" на студентів, примушуючи їх займати пасивну позицію у навчальному процесі" та "Викладачі використовують зазвичай традиційно-груповий спосіб роботи із студентами, зводячи до мінімуму індивідуальний підхід в освіті. Індивідуальні програми навчання студентів усе ще рідкість. Обмежено і формально використовується рейтингова оцінка успішності студентів".

Четвертий блок питань, включених до анкети, названий "Особливості педагогічного колективу (скоріше в аспекті поза аудиторної роботи)". "Середній" вплив отримали фактори "Багато викладачів не є за своїми людськими й професійними якостями прикладом для своїх студентів. Не рідкими є випадки корупції" і "Керівництво та педагогічні колективи ВНЗ системно не перешкоджають студентам, які дають, і викладачам, які беруть хабарі".

Навчальна діяльність студента – це форма пізнавальної діяльності, предметом якої виступає система різноманітних знань (світоглядних, наукових і знань про розгортання різних типів діяльності), передбачених до засвоєння існуючими державними стандартами, а також запропонованих викладачем, який забезпечує особистісно-зорієнтоване навчання та освіту.

Навчальна діяльність студента (НДС) суттєво відмінна від вчення школяра, тобто добросовісного виконання під орудою і постійним контролем з боку вчителя отриманих доручень щодо засвоєння відповідної порції поданих знань. Перехід від пізнання "речи для себе" до розуміння "речи в собі" у ході НДС - це оволодіння знаннями не лише про зовнішні, легкі для сприйняття властивості, але осягання знань про внутрішні, глибинні відношення й закономірності. У такий спосіб через засвоєння наукових понять відбувається перехід від наочних форм мислення до абстрактних, від вчення до НДС.

Завдяки інтенсивному розвитку мислення у тієї частини студентів, яка насправді вчиться (на відміну від "немов би студентів", тобто студентів не за їхнім ставленням до навчання, але лише за формальними ознаками – вони були зараховані до складу студентів, у якийсь спосіб отримують заліки й екзаменаційні оцінки тощо), відбувається перебудова всіх пізнавальних функцій. Сприйняття інформації про досліджуване явище стає вибірковим і управляється поставленими інтелектуальними задачами; основним засобом запам’ятовування (точніше запам’ятовування і відтворення) виступає встановлення змістовних зв’язків. Як наслідок такого засвоєння системи знань, мислення стає логічним, розсудливим, а потім й гіпотетично-дедуктивним.

Поза НДС засвоюються не знання, а лише вибіркова, часткова інформація. Відомо, що знання не можуть бути передані "з рук у руки" (наприклад, від викладача студенту) в готовому вигляді, як будь-яка річ. Для присвоєння знань, тобто об’єктивації уявлень і фактів, особливих якостей і закономірностей явищ, що вивчаються, студенти за участі викладача повинні виконати такі дії, за допомогою яких досліджуються різні сторони і протиріччя дійсності, що розглядається, надійно встановлюються закономірні відносини між цими сторонами.

Саме тому в НДС важливими є не лише знання і поняття, якими поступово опановують студенти, але й способи їхнього набування. Отже, заучування напам’ять визначень і дефініцій не може вважатись метою навчання студента. Отримані у такий формальний спосіб, вони не сприяють інтелектуальному розвиткові, якщо одночасно не засвоюються прийоми й методи розумової роботи, з якими пов’язане дійсне набування особою потрібних знань.

Очевидно, що результатом НДС виступають перш за все внутрішні зміни у самому студенті, у його інтелектуальному розвитку, а отримані при цьому знання і вміння - це своєрідний фундамент особистісного та професійного становлення, яке неодмінно буде продовжене діяльними випускниками ВНЗ.

Але такою НДС стає лише на відповідному етапі розвитку особи, адже становлення навчальної діяльності досить складний і тривалий процес. Навіть із врахуванням індивідуальних особливостей можна стверджувати, що її справжнє розгортання розтягується не менш ніж на один навчальний рік. При цьому НДС поступово формується у спільній роботі педагога із студентами у студентському колективі. Тобто вона є одночасно пізнавальною предметною діяльністю і діяльністю спілкування.

У наступних розділах ми розглянемо педагогічні засоби подолання існуючого стану справ, коли викладачі недостатньо впливають на НДС, сприяння у розгортанні студентами власної навчальної діяльності за рахунок методів педагогічного контролю, а отже пришвидшення реформи вітчизняної вищої школи у бік її осучаснення.

Питання до самоконтролю

1. Поясніть, чому тема адаптації першокурсників не відповідає на питання сприянню становлення навчальної діяльності студентів?

2. Прокоментуйте зміст символів, комплексно наведених на рис. 1.

3. Розкрийте вплив ВНЗ на особу першокурсника.

4. Прокоментуйте, зміст рис. 2 - 4.

5. Прокоментуйте результати дослідження за блоком "Особливості вузівської інфраструктури".

6. Прокоментуйте блок "Особливості студентського колективу".

7. Прокоментуйте блок "Особливості педагогічного колективу (скоріше в аспекті аудиторної роботи)".

8. Розкрийте, сутність явища "Навчальна діяльність студента".

5. Засвоєння як центральна ланка навчальної діяльності студентів

Пізнавальна діяльність Загальна характеристика засвоєння Знання та вміння Навичка та її формування Поняття про розуміння

Пізнавальна діяльність людини за визначенням - це єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення та практичної діяльності. Поєднання теорії і практики відбувається шляхом реалізації цілей і змісту навчання у процесі практичної діяльності, в тому числі й у навчальному процесі (під час експериментування, конструювання, розв’язання дослідницьких задач тощо).

На відміну від вчення школяра, розвиток НДС відбувається як поступовий перехід від виконання окремих елементів діяльності під систематичним контролем викладача до все більш самостійних дій поза його безпосередньою участю. Отже, найбільш важлива задача викладача вищої школи полягає в тому, аби сприяти неперервному розгортанню та закріпленню у студентів феномену навчальної діяльності, неодмінної умови поступового становлення подальшої професійної діяльності. Адже той, у кого відсутня НДС, фактично "немовби студент" може перетворитись лише на "немовби фахівця", а це девальвує реальну вартість вітчизняних дипломів про вищу освіту.

Між становленням НДС, що стає все більш самостійною, і самоосвітою та самовдосконаленням (головного імперативу розвитку сучасної вищої освіти) існує прямий зв’язок: чим більш самостійною є навчальна діяльність, тим більше вона перетворюється на свідому роботу студентів із вдосконалення самих себе. Саме у такий спосіб НДС трансформується з часом у навчально-професійну діяльність, яка і є фактично неперервною фаховою освітою спеціаліста і професіонала. Вона у свою чергу стимулюється періодичним виникненням все нових і нових виробничих проблем, для розв’язання яких зазвичай не існувало готових алгоритмів у часи, коли теперішній фахівець був студентом, отже, ці алгоритми й не могли бути раніше засвоєними.

Під час НДС обов’язково повинен здійснюватись і здійснюється процес виховання. Адже під час осмислення нових для сприйняття людиною явищ і фактів відбувається формування світогляду особи, оформлюються картини світу, особливості яких дозволяють знаходити правильні відповіді на вічні запитання: для чого вона живе, у чому сенс життя, чи є світ одномірним, тобто таким, що описується виключно категоріями матеріалістичної, наукової картини світу, чи він є набагато складнішим тощо.

Задля цього навчання повинне відбуватись на достатньо високому рівні складності, в умовах діалогу і дискусій, що активізують мислитель ну діяльність студентів. Саме в такий спосіб на практиці здійснюється перехід від репродуктивної діяльності, далі через пошукову діяльність, й до рівня творчого процесу, коли студенти самі шукають та знаходять оригінальні шляхи розв’язання цілей навчання й освіти.

Засвоєння у процесі навчання виступає складним й багатозначним поняттям, отже, воно може тлумачитись з різних позицій та підходів. По-перше, засвоєння це механізм формування людиною індивідуального досвіду шляхом напрацювання, "присвоєння", за євим, соціально-культурного суспільно-історичного досвіду як сукупності знань, значень, узагальнених способів дій (умінь та навичок), моральних норм і етичних правил поведінки. Таке засвоєння здійснюється протягом усього життя засобами спостереження, узагальнення, прийняття рішень і власних дій незалежно від того, як воно відбувається – стихійно або ж у спеціальних умовах освітніх систем.

По-друге, засвоєння одночасно складна інтелектуальна діяльність людини, що включає різноманітні пізнавальні процеси (сенсорно-перцептивні, мнемо логічні), що забезпечують сприйняття, змістовне опрацювання, збереження й відтворення сприйнятого змісту навчання та освіти.

По-третє, засвоєння - це результат навчальної діяльності. Саме внаслідок цього, як вважав , засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь виступає як головна мета і головний результат НДС. Тож засвоєння являє собою механізм створення, народження людини, що розвивається.

Таким чином, засвоєння визначається як процес сприйняття, змістового опрацювання, збереження отриманих знань та їхнього застосування у стандартних і нових ситуаціях розв’язання практичних та теоретичних завдань або ж використання цих знань у формі вміння на їхній основі вирішувати нові завдання.

До структури психологічних компонентів засвоєння відносять: позитивне ставлення студентів, яке виражається через концентрацію уваги та інтерес; безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом, що забезпечується його наочністю й вихованням спостережливості; мислення як процес активної переробки матеріалу (його розуміння й усвідомлення усіх зв’язків і відносин для включення нового матеріалу в уже існуючу у студентів систему знань), нарешті процес запам’ятовування й збереження отриманої інформації.