Педагогічний контроль у вищій школі (стр. 3 )

Стандарти вищої освіти. Систему стандартів вищої освіти, тобто безумовних вимог до змісту вищої освіти у ВНЗ, складають державний стандарт, галузеві стандарти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти і професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності ВНЗ незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить такі складові:

перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

При цьому в пункті 3 ст.12 Закону виписане положення, яке повинне бути враховане під час здійснення педагогічного контролю у ході становлення фахівців: "Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови".

Суттєве зауваження відносно наведеного пункту полягає в тому, що забезпечення його дотримання на сьогодні у значній мірі залежить від структури професійної свідомості викладача. Якщо він має цінності сприяння особистісно-зорієнтованій освіті студента, ця вимога Закону буде ним дотримана, навіть якщо у ВНЗ, де він працює, пріоритети надані професійній підготовці.

Галузеві стандарти вищої освіти містять:

освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ВНЗ;

освітньо-професійні програми підготовки;

засоби діагностики якості вищої освіти.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника ВНЗ відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й уміння для їх реалізації (див. Додаток А).

Освітньо-кваліфікаційна програма підготовки визначає нормативний термін і нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця. Тож, як видно, вона мусить забезпечувати й відповідний рівень сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України (див. Додаток Б).

Як бачимо, обидві ці складові, тобто особистісна й власне професійно-спрямована, мусять бути забезпечені за рахунок відповідного педагогічного контролю в системі освіти. Тож, як зазначено у Законі: "Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей".

Стандарти вищої освіти ВНЗ:

перелік спеціалізацій за спеціальностями;

варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик (ОКХ) випускників ВНЗ;

варіативні частини освітньо-професійних програм (ОПП) підготовки;

варіативні частини засобів діагности якості вищої освіти;

навчальні плани;

програми навчальних дисциплін.

Варіативні частини ОКХ випускників вищих навчальних закладів, ОПП підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями відповідно до спеціальностей з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні й мобільності систем освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Навчальні плани визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність і час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять і терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Програми навчальних дисциплін визначають їхній інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних і дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання (див. Додаток В).

Підкреслюємо, не повинне створюватись враження, що діяльність ВНЗ зосереджена лише на суто професійній складовій. Особа цілісна, тож погано вихована і не інтелігентна людина не є й високопрофесійною. Але ж вимога бути професіоналом своєї справи, це непорушний імператив ІІІ тисячоліття, саме з огляду на становлення професіонала й мусить діяти національна вища школа. Звідси мова йде також про очевидні суспільні вимоги до студентів і випускників вищої школи, які ВНЗ та їхні викладачі не можуть ігнорувати.

Як видно, на перший план серед низки інших гострих освітніх проблем об’єктивно виходить тема якісного державного управління вищою школою. Саме тут відбувається підготовка управлінських й виконавських кадрів для різних рівнів, ефективність роботи яких і визначає загальний стан справ у державі. Отже, зосередимось на важливій для держави темі визначення сутності явища професіоналізму управлінських кадрів, уявленні бачення цього аспекту зусиль щодо формування сучасних кадрів із вищою освітою.

Мабуть не треба нікого переконувати, що саме за ознакою невідповідності очевидним суспільним надіям і очікуванням в останні роки ми жорстко зіткнулись із гострим дефіцитом професіоналів серед керівників і відповідальних виконавців на всіх без виключення рівнях влади. Хоча й надалі пересаджування тих керівників, які ще себе остаточно не дискредитували, із одного крісла в інше відбувається під гучним гаслом надати перевагу професіоналам. Та наразі заклики "професіоналів на керівні посади" - це неправда або ж щира професійна помилка провідників партій.

Бо професіоналів, за дуже рідким виключенням, у нас тепер немає, як колишнього, так і нового розводу. Наприклад, називати усіх, навіть добре відомих країні керівників державних структур останніх років особами освіченими та професіоналами, означає грішити супротив істини.

Виходячи з розуміння, без перебільшення вирішальної ролі у найближчому майбутньому людських і професійних якостей осіб з вищою освітою, ми й обґрунтовуємо свою концепцію пріоритетів у діяльності вищої школи, де й формуються управлінці. Її суть можна сформулювати досить коротко.

Україна опинилась у такому переломному періоді свого розвитку, коли багато з того, що належить робити, треба організовувати зовсім інакше, ніж у часи СРСР. Бо раніше сформовані норми і правила здебільшого вже не підходять (інша країна, інша законодавча база, інші вектори розвитку). Отже, у випускника вищого навчального закладу, після закінчення якого йому скоріш за все запропонують ту або іншу управлінську посаду, повинні бути такі людські й професійні якості, без сполучення яких в одній особі, на жаль, можливе одне, отримавши змогу впливати на стан справ, нові "професіонали" все пустять шкереберть. Тож, підсумовуючи, стверджуємо: нинішнього фахівця треба зараз вирощувати як сучасного українського інтелігента.

Мова йде про те, що такого управлінця або ж відповідального виконавця (будь то педагог, інженер або економіст) без усяких виключень із вказаного нижче повинні відрізняти такі риси та якості:

по-перше, висока моральність і людяність, патріотизм і слухняність нормам закону, стрижнем чого у пострадянський період, коли утворився загрозливий світоглядний вакуум, виступає щиро сприйнята християнська ідея;

по-друге, глибокі й різнобічні знання за фахом, а також наявність вмінь їх використовувати у повсякденній професійній діяльності;

нарешті, по-третє, здатність успішно діяти в умовах численних невирішених проблем, притаманних часу розбудови нової країни, тобто за таких ситуацій і завдань, коли для них ще не напрацьовано відповідних і адекватних способів дій (тобто знань), отже, цим діям не можна й навчати у звичний спосіб.

Окрім того, не слід випускати з поля зору видатної ролі особи професійного викладача вищої школи, без участі якого не можна розраховувати на формування нової генерації фахівців і з часом професіоналів своєї справи. Чудово показав цю визначальну роль педагога історик , звертаючись до постаті тодішнього ректора Московського університету , який робив свій вклад у становлення особи студентів незрівнянно більшим, ніж просто передавав передбачені до засвоєння знання. "Голос, тон, склад мови, манера викладати – уся сукупність його педагогічних засобів і прийомів давала зрозуміти, усе, що говорилось, було ретельно й давно передуманим, зваженим і виміряним, вивіяним від усього зайвого, що зазвичай налипає на думку, яка визріває, і вже отримало свою дійсну форму, остаточну гранку. Ось чому його думка чистим і повноцінним зерном падала у душу і розум слухачів".

Таким чином, по суті є таке поняття: сучасним сформованим фахівцем і професіоналом може вважатись патріотична, моральна й високоосвічена, інтелігентна й законослухняна людина, яка здатна не лише будь за що і будь за яку ціну, але відповідно до існуючих норм культури та права розв’язувати нагальні виробничі завдання в інтересах подальшого розвитку незалежної України, незважаючи на рівень їхньої складності.

Як видно вже з наведеної дефініції, формування професіонала - це надто складний процес, який поєднує у роботі з дорослою людиною не лише її навчання за спеціальністю, але також повноцінну освіту і навчальну діяльність, виховання й підготовку, розвиток та соціалізацію.

Отож, аби ви, шановний читачу, змогли чітко визначити власну позицію викладача, яка у концентрованому вигляді реалізується через систему педагогічного контролю, пропонуємо вам виконати і ретельно проаналізувати тест, поданий у

Нас можуть застерегти відносно наведеної вище першої складової, - освіта відділена від церкви. Але людина не відділена від духовності, тож система виховання й освіти завжди має змогу відшукувати можливість і дієво сприяти поступовому змінюванню недосконалої людської природи. Та й взагалі, щодо третьої складової, чи можна насправді вчити приблизно таким діям: "Йди туди, не знаю куди, роби те, не знаю що"? Мовляв, сучасна наука не надала нам необхідних для цього теоретичних і методичних підстав. А якщо так, то й спитати нема з кого.