Педагогічний контроль у вищій школі (стр. 4 )

Це не правильно. Вже до початку 90-х саме в СРСР було багато чого конструктивного напрацьовано у темі становлення креативної і діяльної особистості, отже, важливо зараз усім цим ефективно розпорядитись. Пригадаймо хоча б науковий доробок Василя Давидова і Мераба Мамардашвілі, Сергія Рубінштейна і Георгія Щедровицького.

А Евальд Ільєнков дав нам прямі дидактичні підказки, відрізнивши повсякденне думання від так потрібного фахівцю та управлінцю проблемного мислення: "Мислення, у власному розумінні цього слова, починається саме там і тільки там, де свідомість людини "втикається" у протиріччя, яке не може бути подолане за допомогою готових схем, готових рецептів, готових алгоритмів, готових знань. Тільки тепер інтелект (байдуже належить він дорослій людині, або ж дитині-школяру) постає перед необхідністю самостійно видобувати новий спосіб, новий алгоритм, нову схему дій. Тільки тут, власне, й просинається здатність, яку ми називаємо мисленням". І зазначив далі: "Якщо такі ситуації (в освіті) не виникають, в людині взагалі не пробуджується навіть потреба у самостійному розмірковуванні, а її інтелект орієнтується лише на дії за вже готовими, за вже протоптаними стежками, за заученими схемами. А для цих дій, безсумнівно, немає потреби ні у якому розумі".

Тож, як видно, тим більш важливо залучати до створення освітніх проектів формування нових національних кадрів вищої кваліфікації найбільш підготовлених науковців-педагогів і фахівців з педагогічної психології. Та й з відбором на навчання дійсно патріотичних і моральних, відповідальних і діяльних абітурієнтів не так вже важко й впоратись, якщо побажати розрубати вузол, сплетений із особливостей національного кумівства. Педагогічна психологія має серйозний доробок, який тут цілком може прислужитись.

Наш тип освіти примітний авторитарними суб’єктно-об’єктними відношеннями викладача і студента. У той же час потроху вималювались країни із більш сучасними системами вищої освіти. Цей суттєво інший тип вищої освіти відзначається помітним прагненням забезпечити суб’єкт–суб’єктні відносини між викладачем і студентом, коли кожний з них має бути у рівній мірі відповідальним за результати освітнього процесу (адже студент, власне кажучи, відповідно до сутності поняття, це той, хто старанно вчиться). Пріоритетні педагогічні процеси інші – навчальна діяльність, освіта, розвиток особистості та її соціалізації (набування вмінь для успішної подальшої самостійної адаптації у суспільстві).

Очевидно, що зміст педагогічного контролю в системі вищої освіти нині не може бути відповідним часу, якщо не враховуються також вимоги приєднання України до Болонського процесу, після того, як у травні 2005 р. у норвезькому місті Бергені міністр Міносвіти України поставив свій підпис під змістом Болонської декларації.

Саме тому необхідно мати на увазі дотримання встановлених обов’язкових параметрів Болонського процесу. До них належать:

триступенева система вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор);

міжнародні академічні кредити ECTS;

академічна мобільність студентів, викладачів та адміністративного персоналу ВНЗ;

європейський додаток до диплому;

контроль якості вищої освіти;

створення єдиного європейського дослідницького простору.

Рекомендовані параметри Болонського процесу, тобто такі, яких бажано дотримуватись й у вітчизняній національній вищій школі:

єдині європейські оцінки;

активне прилучення студентів до опанування змістом освіти;

соціальна підтримка малозабезпечених студентів;

освіта на протязі всього життя.

Факультативні параметри Болонського процесу або ж ті, які також можна брати до уваги в національній вищій школі:

гармонізація змісту європейської освіти за напрямами підготовки;

нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором;

кредитно-модульна система;

дистанційне навчання, електронні курси;

академічні рейтинги студентів і викладачів.

Контроль якості передбачає, що:

міністерство освіти країни використовує систему сертифікації;

вищий навчальний заклад контролює якість навчання;

ВНЗ контролює "вагомість" кредитів, порядок нарахування кредитів за семестр або за навчальний рік, взаємозалік кредитів;

ВНЗ контролює якість заповнення європейського додатку до диплому;

на підставі заяви можливий європейський контроль якості навчання у конкретному ВНЗ.

Умови забезпечення контролю високого рівня освіти передбачають.

Перше. Напрацювання спільних для країн-учасників Болонського процесу систем контролю, зорієнтованих на порогові стандарти вищої освіти, які встановлюють вимоги до рівня підготовки випускників (маються на увазі кінцеві результати), але не тимчасові й змістовні параметри процесу. Тож порогові стандарти як норми якості вищої освіти передбачають зміщення акцентів із кількісно-витратних показників на показники наступних результатів: набута компетентність, навченість та знання. Не важко помітити, що з точки зору цієї вимоги вітчизняна вища школа цілком може відставати від загальноєвропейського поступу, якщо державні освітні стандарти й надалі будуть триматись віджилої, але все ще існуючої установки на жорстке нормування змісту освіти, її тривалості та умов організації освітнього процесу.

Друге. Створення систем незалежного оцінювання, яке може привести до європейських "стандартів якості" для широких дисциплінарних сфер вищої освіти (тобто, контролю якості без національних кордонів).

Третє. Координування підходів до стандартів якості транснаціональної освіти (освітній франчайзинг, офшорні структури, приватні тренінгові компанії; провайдерні університети й агентства, віртуальні університети і т. д.). Транснаціональна освіта вже заполонила Європу, очевидно, не за горами її інтенсивне розповсюдження й в Україні, що значно підвищить конкуренцію поміж вищими навчальними закладами і "полювання на абітурієнтів".

Болонський процес формує модель європейської вищої освіти з урахуванням специфіки і традицій національних освітніх систем, але він покликаний сприяти підйому якості освіти, підвищенню конкурентоспроможності ВНЗ і взаємному визнанню дипломів країнами-учасницями. У той же час існує думка керівників національної освіти, що тільки 7% ВНЗ України нині відповідають критеріям європейської мережі забезпечення якості освіти, яка повинна буде провести поступову експертизу вітчизняних вищих навчальних закладів після того, як наша країна приєднана до Болонського процесу.

Питання до самоконтролю.

1. Поясніть, вища освіта – це те, "що дають" у ВНЗ, або ж те, що людина сама формує в собі під час навчання й освіти.

2. Розкрийте, що являє собою явище "вищий навчальний заклад".

3. Поясніть, що таке освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти.

4. Розкрийте, що являють собою стандарти вищої освіти.

5. Кого з випускників вітчизняних ВНЗ можна нині вважати фахівцем і професіоналом?

6. Поясніть, за рахунок яких прийомів формується мислення людини.

7. Розкрийте умови забезпечення контролю високого рівня вищої освіти країн-учасниць Болонського процесу.

2. Від системи вищої освіти без освіти до системи

з освітою людини

Про обґрунтування вектора розвитку вищої школи Особливості радянської системи вищої освіти Поняття про педагогічну антропологію Аналіз особливостей двох типів систем вищої освіти Головні риси нинішньої системи вищої освіти у США Що являє собою дійсна вища освіта?

Важливість обговорення теми розвитку вищої школи в Україні стане зрозумілою, якщо погодитись із твердженням авторів, що очікувані, суттєві зміни можливі тут лише тоді, коли будуть встановлені орієнтири її реформування. Саме тому призначення розділу полягає в обґрунтуванні надійного, не суперечливого вектора розвитку вищої школи. Адже зрозуміло, що розвитку, тобто якісних змін у національній системі вищої освіти, коли б за рахунок становлення нової генерації випускників в країні крок за кроком відбувалось накопичення достатніх інтелектуальних та технологічних ресурсів для подолання кризи у всіх секторах державотворення, формування громадянського суспільства, економіки й господарювання, досі не відбувається.

На наш погляд, такий вектор з’явиться, коли ми визначимо, від чого і до чого належить перейти аби надати усвідомлений, чітко спрямований та потужний імпульс дійсному поступу вітчизняної системи вищої освіти. Власне, це буде гарантією проти можливого свавілля кожного наступного міністра Міністерства освіти і науки України. Недопущення в суспільстві такої ситуації, коли новий "провідник" МОН розпочне "кермувати" на свій розсуд, виходячи із щирих власних поглядів (соціал-демократичних, соціалістичних чи ще якихось) або ж прогинаючись під тиском своїх одно партійців.

Аби справитись із таким викликом, треба поставити перед собою запитання, що являє собою нинішня система вищої освіти в Україні, а також чи існують прийнятні прототипи, з огляду на які можна встановити вектор її подальшого розвитку? Щодо першої частини, зауважимо, що в Україні не тільки не створено власної системи, але ми навіть не знаходимось на шляху її розбудови. Адже, перед тим як будувати будь що, треба мати розлогий проект, а у нас його досі немає. Поки існує на свій лад під камуфльована радянська система освіти, яка за роки самостійності зайшла у глухий кут невирішених проблем (людині із системним світосприйманням зрозуміло, не може зберегти свій стан колись цілком влаштована система освіти, якщо в країні докорінно змінюється суспільний та економічний устрій).

Що ж до особливостей радянської системи вищої освіти, то вона була старанно побудована на зазначених нижче пріоритетах й успішно "продукувала" випускників із потрібними державі людськими та професійними якостями.

Перший. Домінування партійних, комуністичних цінностей у вихованні особистості над усіма іншими (християнськими, загальнолюдськими або навіть, з огляду на наявність союзних республік, національними).