Педагогічний контроль у вищій школі (стр. 26 )

Після того, як отриманий допуск до роботи, важливо починати налагоджувати прибори, якщо необхідно, відновлювати електричний ланцюг, виконувати всі підготовчі операції, продовжуючи ознайомлення з приборами. Особливо варто звертати увагу на те, яким чином вони вмикаються, у який бік повертаються важелі, які треба нажимати клавіші. Для цього якраз знадобляться робочі записи у конспектах, важливо поставити необхідні уточнюючі запитання викладачу. Тільки після отримання дозволу від викладача або лаборанта, які нарешті впевнені у готовності як студента, так і установки, можна розпочинати дослід.

Звіт про лабораторні роботи є письмове оформлення відпрацьованих експериментальних даних з таблицями, підрахунком помилок у вимірах, побудовою графіків або діаграм, накресленими схемами або ж інших відповідних зображень, сформульованих висновків тощо.

Здача лабораторної роботи являє собою подання викладачу письмового звіту про результати дослідження, а також усний захист, тобто відповіді на запитання, що виникли як під час перевірки звіту, так і тоді, коли викладач перевіряє наявні знання та вміння студента. Лабораторна робота зараховується, якщо студент правильно поставив експеримент і отримав задовільні дослідні дані, знає і розуміє сенс досліджуваних явищ, порядок виконання роботи, підрахунок похибок та обробку експериментальних даних, правильно й акуратно оформив звіт, відповів на поставлені викладачем запитання.

Контроль під час семінарських занять. Семінарські заняття, які зазвичай називають семінарами, – це широко розповсюджені своєрідні практичні заняття із суспільних та інших загальнонаукових, гуманітарних і спеціальних дисциплін. Їхня особливість у тому, що головний зміст НДС полягає у виступах з повідомленнями, доповідями, рефератами, в обговоренні наукових і навчальних питань під орудою викладача. Семінари є продовженням опрацювання питань, поставлених на лекціях. Вони не дублюють лекції, а тільки поглиблюють знання студентів з принципових положень дисципліни, стимулюють творчу самостійність, інтерес до науки і наукових досліджень, допомагають пов’язувати науково-теоретичні положення з практикою життя.

Семінари на першому курсі інколи називають просемінарами, адже їхнє основне завдання у тому, аби привчити студентів-початківців до специфіки СРС у вищій школі, навчити працювати з навчальною літературою, довідниками та іншими джерелами відповідно до методики роботи з ними. Семінари й особливо спеціальні семінари, що проводяться на старших курсах, вирішують більш серйозні завдання: основна увага приділяється напрацюванню у студентів навичок майбутньої професійної діяльності, дослідницькому підходу до змісту матеріалу, що вивчається, вмінню оперувати теоретичними положеннями та фактами, аналізувати й узагальнювати наукову інформацію, власний досвід.

Теми, що виносяться на семінар, як правило закріплюються за студентами заздалегідь, а їхній свідомий вибір має для студентів суттєве значення, визначаючи інколи характер подальшої наукової роботи. Щоб підготувати доповідь студент повинен:

уточнити й осмислити тему;

сформулювати для себе мету, наприклад, викласти стан справ відносно вирішення такого-то питання в теорії і практиці; розкрити сутність конкретного процесу тощо;

визначити основні підпитання, які підлягають висвітленню;

підібрати фактичний матеріал (теоретичні положення, приклади з практики, дані експериментальних досліджень тощо);

відібрати й проаналізувати матеріалу;

побудувати композицію і план виступу;

написати текст виступу або ж його тези, а в окремих випадках лише розгорнутий план доповіді.

У вступній частині обов’язково повинні бути вказані: тема, аргументація вибору даної теми, ступінь її актуальності. Окрім того, важливо повідомити про виконану студентом роботу (яка і в якому обсязі використана література, чий досвід досліджено й узагальнено тощо). Головна частина виступу на семінарі містить вихідні теоретичні положення й факти, розкриває зміст і методи проведених досліджень, дає аналіз отриманих результатів, їхнє узагальнення. У заключній частині необхідно зробити висновки і твердження відносно викладеного. Відповідно всі частини доповіді, а також якість відповідей на запитання як викладача, так і студентів оцінюються.

Науково-дослідна робота студентів. Формування сучасного мислячого, творчого, здатного самостійно поповнювати багаж знань фахівця передбачає прилучення студентів до наукових досліджень та конструкторсько-винахідницької діяльності, до оволодіння навичками наукового пошуку й стимулювання отримання важливого для науки результату шляхом включення їх до науково-дослідної роботи студентів (НДРС). Тому викладач у ході педагогічного контролю має оперувати основними поняттями, які використовуються для визначення й оцінювання досягнутого тут результату.

Термін "відкриття" означає встановлення раніше невідомих, об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ навколишнього світу, що привносять принципові зміни в рівень пізнання. "Винаходом" визнається нове й таке технічне рішення задачі у будь-якій галузі народного господарства, соціально-культурного будівництва країни, що відзначається суттєвими відмінностями від існуючих, і дає очевидний позитивний ефект. Рішення визнається новим, якщо перед подачею заявки на закріплення прав інтелектуальної власності сутність його раніше не була відома. "Раціоналізаторською пропозицією" визнається технічне рішення, яке є новим і корисним для виробництва, на якому можливо воно буде впроваджено, і яке передбачає зміну конструкції виробу, технології виробництва, зміну складу матеріалів тощо.

Курсові проекти і роботи. Вивчення окремих загальнонаукових, загально технічних і спеціальних дисциплін завершується виконанням курсових проектів (робіт). Їхня кількість визначається навчальними планами за спеціальністю, але в багатьох технічних ВНЗ виконується загалом 4–5 курсових проектів (з них із загальнонаукових дисциплін 2 проекти і ще 2–3 зі спеціальних).

Під курсовим проектом мається на увазі інженерна розробка технічних або ж технологічних питань, що викладені у письмовому вигляді і містять техніко-економічний аналіз інженерних рішень, розрахунки і креслення запропонованих варіантів конструкцій, споруд, машин, верстатів і т. п., матеріалів дослідження їхньої надійності і строків служби, плану організації праці або виконання окремих видів робіт. Отже, курсовий проект являє собою письмовий звіт про проведене дослідження якихось питань або ж проблем і отриманих при цьому результатів.

Курсовий проект складається з графічної частини (креслень) і розрахунково-пояснювальної записки. Креслення є графічним відображенням інженерної розробки і повинні чітко та ясно виражати технічну думку автора. Пояснювальна записка містить обґрунтування розробленої споруди, машини, конструкції на основі техніко-економічного аналізу та проведених розрахунків.

Незалежно від обраної студентом структури як у курсових роботах, так і в курсових проектах повинно бути відображене таке:

обґрунтування актуальності теми і досліджуваних питань;

аналіз існуючого стану їх розв’язання в науці і практиці;

формулювання вихідних тез, гіпотез і завдань дослідження або ж виконуваної практичної роботи;

методика і зміст дослідження;

аналіз отриманих результатів;

формулювання висновків і рекомендацій.

У курсових роботах, окрім цього, необхідно вказати: особливості проведеного експерименту, умови, в яких проводились досліди, кількість досліджуваних об’єктів і поставлених дослідів, а також їхня тривалість, способи фіксації вимірювань та методика визначення будь-яких кількісних показників, ступінь точності виконаних вимірювань або ж обґрунтування достовірності кількісних характеристик, методика обробки даних із зазначенням похибки отриманих результатів.

Нині такі роботи використовуються із застосуванням ПК, а отже, повинне відображатись:

формулювання математичної моделі;

вибір, обґрунтування і дослідження коректності алгоритму розв’язання задачі;

описання методичних особливостей алгоритму з прикладами розв’язання контрольних задач і аналізом точності даних;

результати виконаних систематичних розрахунків.

Найбільш цінними є так звані реальні (реалізовані) проекти й роботи або ж такі, які відповідають сучасним науково-технічним вимогам і застосовуються або можуть бути використані на практиці (у виробничій чи культурній сфері суспільного життя). Отже студентам варто саме таким напрямкам надавати перевагу під час вибору тем.

Курсові проекти і роботи захищаються студентами перед спеціальними комісіями з двох–трьох викладачів кафедри за участі своїх керівників, які подають письмові відгуки. Захист проекту (роботи) складається з короткої доповіді студента (до 10 хвилин) і відповідей на запитання.

У доповіді потрібно зазначити прізвище, науковий ступінь і вчене звання керівника, тему, обґрунтування її вибору, дані аналізу розв’язань, що вже існують, викладений характер проведеного дослідження чи розробки, а також сформульовані висновки. Доповідь рекомендується ілюструвати заздалегідь підготовленими кресленнями, схемами, діаграмами. Можуть також демонструватись розроблені й виготовлені студентом прибори, механізми тощо. Відповіді даються як на отримані запитання, так і на критичні зауваження керівника, які містяться у відгуку.

Виробнича практика. Практика – один з видів навчальної діяльності, основним змістом якої є виконання практичних навчальних або ж виробничих завдань на підприємстві або в установі, які відповідають характеру професійної діяльності фахівця. Дозволяє ефективно поєднувати теоретичні знання з практичною підготовкою в умовах виробництва і направлена на формування у студентів умінь і навичок, притаманних фахівцям за обраною спеціальністю.

За весь строк навчання студенти проходять, як правило, 2–3 і більше практик залежно від профілю ВНЗ і спеціальності. За цільовою спрямованістю, змістом і характером роботи ці практики діляться на навчальні і виробничі. Останню з них часто називають переддипломною або ж такою, що передує дипломному проектуванню.

Виробнича практика мусить сформувати у випускників професійні вміння й навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних виробничих умовах шляхом виконання різних обов’язків, притаманних майбутній професійній, організаційно-управлінській і суспільній діяльності. Вона проводиться переважно на підприємствах та у різних закладах, оснащених сучасною технікою, що мають прогресивну організацію праці.