Навчально-методичне забезпечення дисципліни (стр. 15 )

Другий спосіб організації полягає в тому, що дітей вишиковують по забігах на лінії старту (парами, трійками, групами).

Учитель подає команду для початку бігу кожного разу тоді, коли попередня група досягне фінішу. Повертаються на місце так само, як і в попередньому випадку. Другий варіант доцільніше застосовувати, коли діти біжать групами по 8-10 чол.

Біг на місці можна виконувати двояко: або згинаючи ногу в коліні й не виносячи стегна вперед, посилати гомілку назад, або дуже згинаючи ногу в кульшовому суглобі, з високим підніманням стегна вперед. В обох випадках руки рухаються енергійно в передньо-задньому напрямі.

Біг з високим підніманням стегна. На місці цю вправу виконують так: діти згинають руки в ліктях, притискаючи їх до тулуба; вчитель пропонує під час бігу коліньми торкатися долонь зігнутих рук.

Друга вправа полягає в бігу із стрибками через невеликі перешкоди: набивний м’яч, лаву та ін. За допомогою такого бігу навчають учнів правильно виконувати високий біг у вільному темпі. Стрибок з бігу виконується так само, як звичайний біговий крок, тільки стегно махової ноги енергійніше виноситься вперед-угору.

Біг наввипередки нічим не відрізняється від бігу на швидкість й проводиться на будь-яку доступну дітям відстань (10-30 м). Кількість учасників не обмежена: може зразу бігти весь клас, якщо, звичайно, дозволяє розмір майданчика. Хто прибіг першим, той і переміг. У бігу на швидкість на 30 м застосовують більш строгі правила його початку й закінчення; переможця визначають за часом пробігання дистанції; біжать по два-три учасники.

Біг з подоланням нескладних перешкод (лінії, накресленої на підлозі, лави, м’яча або палиці) робить його різноманітнішим і сприяє оволодінню технікою високого бігу.

Низький старт з опорою на одну руку. Цей спосіб старту вважається перехідним від високого до низького з опорою на дві руки. Проте справа не тільки в цьому. Учні початкових класів здебільшого ще неспроможні засвоїти техніку низького старту, бо витрачають багато часу на те, щоб підвестися з низького положення у високе, а вже потім починають бігти.

Техніка старту з опорою на одну руку полягає в тому, що за командою „На старт!” учні ставлять носок лівої ноги перед стартовою лінією, а праву ступню – на крок назад. Звучить команда „Увага!”, й бігун стає у вихідне положення: права рука впирається в землю біля стартової лінії, ліва відводиться назад; ноги злегка згинаються; голова тримається прямо, погляд спрямовано вперед, на 2-3 м від лінії старту. За командою „Руш!” учень, різко відштовхуючись лівою ногою, одночасно виносить вперед стегно правої ноги й робить швидкий змах руками – лівою вперед, правою назад; тіло бігуна зберігає значний нахил уперед. Учні-лівші виконують старт з правої ноги.

Рис. Старт з опорою на одну руку.

Після перших спроб взяти старт, які виконують усім класом одночасно, учні вправляються в стартах окремо, змагаючись на пробігання відрізків 10-15 м. Кількість бігунів залежить від ширини доріжки, але не слід робити забіги, в яких беруть участь менш як 8-10 учнів.

Вправи з рівноваги. Які б вправи з рівноваги не вивчали, їх передусім вивчають з усіма учням на підлозі, а потім – на всіх лавах, що є в залі. Навчаючи дітей, вчитель звертає їх увагу на ходьбу з носка. Пряма нога опускається на прилад і насамперед стискається з ним носком. Тулуб при цьому тримається прямо. Погляд спрямовано вперед, на рівні обличчя. Лопатки зведені, груди розпрямлені.

Організація учнів під час навчання рівноваги полягає в тому, що кожна дія вивчається насамперед з усім класом на підлозі. Коли учні запам’ятають рухову дію, можна переходити до її виконання на підвищеній і зменшеній опорі.

Вправи на лавах можна виконувати групами. Проти кожної лави стоїть група учнів. За командою вчителя перший учень з кожної колони починає дію, а другий стає на лаву в вихідне положення. Коли перший дійте до середини, другий починає рух, а третій стає в вихідне положення. Закінчивши дію, перший повертається кругом і залишається на протилежному кінці лави. Кожний дальший учень стає за ним.

Під час вивчення вправ на колоді використовуються як допоміжні прилади: лави – для одних груп учнів і колоду – для інших. У процесі занять групи змінюють з тим, щоб кожний учень обов’язково виконав вправу на колоді.

Повторень повинно бути не менш як 5-7, тобто стільки, скільки потрібно, щоб учні ознайомилися практично з вправою, яку вивчають, із першого заняття уявили собі правильне її виконання.

Вправи з стрибків. Починати навчання слід з вивчення правильного приземлення. Це завдання розв’язується загальнопідготовчими вправами, коли застосовуються різні підскоки на одній і обох ногах, а також стрибки з місця вперед, убік і назад без подолання реальної перешкоди. Потім переходять до навчання м’якого приземлення після стрибання з лави заввишки не більш як 30 см. Усі такі стрибки в І—II класах можна й треба виконувати без містка, з приземленням на підлогу.

Навчати всіх різновидів стрибків також слід фронтально. Стрибки в глибину й наступаючи на перешкоди легко застосовувати з використанням лави, через яку одночасно можуть стрибати 6-8 учнів. Стрибки через довгу скакалку доцільно проводити, поділивши клас на дві підгрупи: дівчатка, які краще володіють діями з довгою скакалкою, й хлопчики, яким учитель приділяє більше уваги. Навчання стрибків у довжину з місця проводять одночасно з усім класом у різних шикуваннях, з яких найзручнішими є одна або дві шеренги. Стрибки з прямого розбігу через планку виконують одночасно 4-8 учнів, за командою вчителя. Порядок під час стрибків забезпечується тим, що команда „Можна” є командою відразу трьом групам: учням з першої групи - для початку стрибка, другої - для повернення в стрій і третьої - щоб стати у вихідне положення.

Найскладнішим є навчання стрибка „переступанням”, причому дівчатка й хлопчики навчаються окремо, що певною мірою забезпечить ефективність навчання.

Навчати стрибків починають з оволодіння м’яким приземленням. Для цього застосовують різні підскоки. З численних різновидів особливо доцільно застосовувати стрибки в глибину й з скакалкою.

Стрибки в глибину. Суть такого стрибка полягає в зіскакуванні з якої-небудь перешкоди заввишки до 1 м: гімнастичної лави або стінки, спеціальної площадки, встановленої на гімнастичній стінці, колоди, драбини. Перші стрибки в глибину виконують в присіді з легким доторканням пальцями до підлоги з низьких вихідних положень (упор присівши, сід). Зіскок виконують невеликим випрямленням ніг у польоті з приземленням на носки. Учнів навчають приземлятися обов’язково на носки з наступним м’яким згинанням ніг у всіх суглобах до положення присіду або напівприсіду.

Ускладнюють стрибки в глибину збільшенням висоти перешкоди, з якої стрибають, або зміною вихідного положення й способу приземлення. Вихідне положення можна змінити: підвищенням загального центра ваги тіла (стрибок з упору присівши, з присіду, з основної стійки), іншим положенням тіла й напряму зіскоку (вперед, боком, спиною); поштовхом двох ніг, поштовхом однієї й махом другою; з різними рухами в момент поштовху й польоту, а також застосуванням іншого способу приземлення (в присід з доторканням пальцями до підлоги; в присід коліна нарізно, руки вперед-назовні; з приземленням у визначеному заздалегідь місці; з підскоками в присіді - як жаба).

Організація учнів під час навчання їх м’якого приземлення повинна забезпечити одночасне виконання стрибка зразу всіма або не менш як 10-12 учнями. Для цього треба використовувати всі прилади в залі: лави, колоду та ін. Не рекомендується навчати стрибків у глибину по одному.

Стрибки із скакалкою поділяються на стрибки з короткою та довгою скакалкою.

Стрибки з короткою скакалкою. Вихідне положення: основна стійка, скакалка ззаду. При цьому положенні скакалка обертається вперед (назад-угору — вперед-униз). Стрибки виконують на прямих ногах з витягнутими носками. Обертає скакалку кисть, а вся рука — тільки тоді, коли рух скакалки треба загальмувати. Послідовність вивчення стрибків може бути примірно така:

1.  Довільні стрибки на двох ногах.

2.  Стрибки на обох ногах з міжскоками. На одне обертання скакалки роблять два невисоких стрибки.

3.  Те саме, але без міжскоків. На одне обертання скакалки роблять один стрибок. Стрибки виконують у повільному темпі.

4.  Довільні стрибки на обох ногах з невеликим просуванням уперед.

5.  Стрибки на одній нозі з міжскоком, друга нога — довільно.

6.  Те саме з різними положеннями вільної ноги: вперед, назад, убік.

7.  Стрибки з однієї ноги на другу.

8.  Те саме з великим просуванням уперед.

9.  Біг із скакалкою.

10.Довільні стрибки з схрещенням рук уперед.

11.Довільний стрибок, обертання скакалки з лівого боку тіла, потім довільний стрибок, але обертання скакалки з правого боку тіла.

12.Стрибок удвох.

Під час стрибків із скакалкою вчитель повинен безперервно контролювати правильне положення тулуба й голови. Тулуб тримається прямо, плечі розвернуті. Перша ознака правильних стрибків із скакалкою — хороша осанка.

Дії з скакалкою пов’язані з великим фізіологічним навантаженням; тому після кожного різновиду стрибків потрібно робити невелику паузу, під час якої вчитель дає методичні вказівки. Середня кількість стрибків — у межах 60. Зупиняти стрибки слід трохи раніше, ніж учні почнуть втрачати до них інтерес або з’являться перші ознаки стомлення. Помітне почервоніння обличчя свідчить про те, що вже час припинити заняття з короткою скакалкою.

Стрибки під довгою скакалкою. Скакалку обертають двоє. Іноді один кінець прив’язують до рейки гімнастичної стінки, дерева або огорожі. У разі потреби скакалку обертає сам учитель, щоб надати їй потрібної швидкості обертання й полегшити учневі можливість оволодіти стрибками. Обертати скакалку слід від учня ( з вихідного положення – скакалка внизу). Для учнів, які не можуть засвоїти цей рух, роблять „колисочку”. На „раз” і „два” скакалку гойдають, віддаляючи й наближаючи її до ніг учня; на „три” скакалку обертають, а учень починає стрибати під нею.