Навчально-методичне забезпечення дисципліни (стр. 3 )

Новітній час (1946 – по сьогодення) це період становлення фундаментальної науки про фізичне виховання і спорт. У цей час сформульовані педагогічні закономірності фізичного виховання, розроблена теорія навчання руховим діям, теорія розвитку рухових здібностей.

На початку 1990 років на базі традиційних видів спорту почали інтенсивно розвиватися нові види рухової активності такі як: аеробіка, шейпінг, степ-аеробіка та інші.

Фізичному вихованню дітей молодшого шкільного віку присвячені наукові та методичні праці, у яких висвітлюються особливості занять фізичною культурою (єв, Е. С.Вільчковський, , та ін.).

Характеристика основних понять

За своєю науковою спрямованістю теорія і методика фізичного виховання належать до системи педагогічних наук, вони обґрунтовують свої положення соціальними, психологічними та біологічними закономірностями.

У теорії і методиці фізичного виховання застосовується специфічний понятійний апарат, розуміння та засвоєння якого обов’язкове для спеціалістів шкільного виховання. Зміст цих понять не є постійним, він уточнюється та поглиблюється у зв’язку з розвитком науки про фізичне виховання та її практичне застосування.

Фізична культура – частина загальної культури, сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюються та використовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично зумовлена і змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства. До матеріальних цінностей належать: спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни, фізкультурні майданчики та ін.), фізкультурне обладнання та інвентар, а також рівень фізичної досконалості дитячого та дорослого населення, включаючи їх спортивні досягнення та ін. До духовних цінностей належать соціальні, політичні та практичні досягнення в галузі фізичного виховання.

Фізична культура має багато функцій: нормативну, яка полягає у закріпленні раціональних норм рухової діяльності; інформаційну, яка відображує властивості накопичувати культурну інформацію, бути засобом її розповсюдження та передачі їх від одного покоління до іншого; комунікативну, яка характеризується властивістю сприяти спілкуванню, встановленню міжособистісних контактів; естетичну – задоволення естетичних потреб особистості у красивих рухах, своєму гармонійному фізичному розвитку та ін.; біологічну, яка пов’язана з задоволенням природної потреби людини (особливо дітей) у русі, покращання її фізичного стану та забезпечення високої працездатності організму. Ці функції покладено в основу класифікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова (загальнорозвиваюча), прикладна та оздоровча фізкультура, спорт.

Фізичне виховання – це організований педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових вмінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Фізичне виховання в молодшому шкільному віці як цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою організаційних форм, які передбачено програмою (уроки фізичної культури, ранкова гімнастика, рухливі ігри, фізкультхвилинки та ін.).

Фізичний розвиток – це процес становлення та змін біологічних форм та функцій організму людини під час її індивідуального життя. Він оцінюється рівнем антропометричних та біометричних показників (маса та довжина тіла, окружність грудної клітки та ін.), фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості), показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).

Фізична підготовка – цим терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності людини (наприклад, фізична підготовка моряка, спортсмена, космонавта та ін.). „Загальна фізична підготовка” – це процес фізичного виховання, що створює загальні передумови для високопродуктивної праці людини. „Спеціальна фізична підготовка” спрямована на підготовку людини до професійної та спортивної діяльності.

Фізкультурна освіта – цим терміном визначають рівень знань з фізичного виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок. Цей термін запровадив , вважаючи, що фізичне виховання має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, вмінь та навичок.

Фізична досконалість – передбачає міцне здоров’я, гармонійний фізичний розвиток та всебічну фізичну підготовленість людини до життя, праці та захисту Батьківщини. У людей різних професій, статі, віку фізична досконалість має свої специфічні особливості. Кожна історична епоха створює свій ідеал фізичної досконалості людини. Тому що в цьому відображаються умови економічного та соціального життя людей, їхнього світогляду.

Фізичні вправи – це рухи, рухові дії, а також складні види рухової діяльності (рухові та спортивні ігри), які відібрані засобами для вирішення завдань фізичного виховання. Термін „вправа” застосовується також для визначення процесу багаторазового повторення рухових дій.

Спорт – це спеціальна діяльність, спрямована на досягнення у якому-небудь виді фізичних вправ найвищих результатів, які виявляються у процесі змагань. Спорт не може існувати без інтенсивної підготовки. Характер її визначається видом спортивної спеціалізації, яка здійснюється на базі загальної фізичної підготовки.

ТЕМА 2. Фізичне виховання молодших школярів

Фізичне виховання є складовою всебічного розвитку особистості. Воно спрямоване на забезпечення фізичного розвитку індивіда, зміцнення здоров’я, морфологічне й функціональне вдосконалення організму людини. Чим більше розвинені фізичні та духовні сили людини, тим вищий рівень її працездатності й результативності праці. Отже, проблема фізичного виховання сьогодні є актуальною та соціально значущою. Здорова людина більш підприємлива, активна, мобільна, життєрадісна і загалом життєздатніша.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Фізичному вихованню молодших школярів сьогодні потрібно приділяти значну увагу.

Наше суспільство опинилося нині у складному становищі. За даними ЮНЕСКО, Україна за своїм біологічним станом посідає одне з останніх місць у світі. Тривалість життя у нашій країні на 10-12 років нижча, ніж у розвинених країнах. Особливо великою є смертність серед дітей. Лише 10% учнів після закінчення школи вважаються практично здоровими. Кожен третій школяр України хворий, кожен тридцятий має відхилення у психічному розвитку, 25-30% дітей страждають від наркотичної залежності.

Ускладнення навчальних програм сучасної школи, інтенсифікація навчального процесу призводять до зниження рухової активності, скорочення тривалості відпочинку учнів, а це, у свою чергу, спричиняє небажані зміни у їх фізичному стані. А ще неповноцінне, бідне на вітаміни й мікроелементи харчування, робота з комп’ютерами застарілого типу, які не мають необхідного захисту, ось картина реального нездоров’я всього населення країни.

Фізичне виховання охоплює правильний режим та харчування дитини, систематичне використання для зміцнення організму природних чинників – повітря, сонця, води та різних методів загартування, фізичної культури і спорту. Навіть у практично здорових дітей можливі розлади у фізичному, моторному, психічному розвитку, пов’язані з їхніми індивідуальними особливостями.

Завдання фізичного виховання:

·  сприяти зміцненню здоров’я, фізичному розвитку учня;

·  удосконалювати вміння й навички в ходьбі, бігу, стрибках, сприяти правильній поставі, привчати до нових видів рухів;

·  розвивати рухові навички (перебувати в русі – одна з найважливіших умов фізичного загартування);

·  формувати навички правильної постави при статичних положеннях і пересуваннях;

·  надавати відомості з фізкультури та спорту;

·  прищеплювати морально-вольові якості, навички культурної поведінки;

·  пробуджувати стійкий інтерес і звички до систематичних занять фізичною культурою, дотримання санітарно-гігієнічних вимог та здорового способу життя.

Завдання фізичного виховання розв’язуються в комплексі на уроках фізичної культури й на інших уроках. Лише об’єднання зусиль всього педагогічного колективу може забезпечити відчутні результати у фізичному вихованні учнів. Надаючи величезного значення піклуванню про здоров’я дітей, писав: „Добре здоров’я, відчуття повноти, невичерпності фізичних сил – найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі. Хвора, квола, схильна до захворювань дитина – джерело багатьох негод”. Наукові дослідження фізичного і розумового розвитку дітей, котрі не встигали, в Павлиській школі, директором якої був , засвідчили, що 85% із них не встигають через поганий стан здоров’я. Спостереження переконали, що мислення, увага, пам’ять, непосидючість є наслідком загального нездужання, якого нерідко й сама дитина не усвідомлює. Фізична кволість – причина не лише неуспішності, а й недисциплінованості, зривів у поведінці, створення конфліктної ситуації, тобто у хворої дитини більшою мірою виявляється залежність духовного життя від її фізичних сил. Ось чому знання потенційного рівня не тільки інтелектуальних, а й фізичних сил учня – неодмінна умова організації навчально-виховного процесу на уроці.

Основними формами фізичного виховання є:

·  уроки фізичної культури;

·  фізкультурні хвилинки під час уроків;

·  ігри та вправи на перервах і в режимі продовженого дня;

·  заняття в гуртках фізичної культури, спортивних секціях;

·  спортивні змагання;

·  заняття спортом у позашкільних навчальних закладах;

·  фізичне самовдосконалення в сім’ї.

Не викликає сумніву той факт, що найдієвішим засобом фізичного виховання учнів є уроки фізкультури. Учителям слід пам’ятати: фізичне навантаження на організм учнів потрібно збільшувати поступово, досягаючи максимуму в другій половині уроку, а потім – так само поступово знижувати до вихідного рівня. Необхідно дотримуватися науково обґрунтованої та вивіреної практикою структури уроку фізкультури і дозування часу: підготовча – 8-13 хв, основна частина – 20-30 хв, завершальна частина – 3-5 хв, метою якої є приведення учнів до спокійного стану, та підбиття підсумків уроку.