Навчально-методичне забезпечення дисципліни (стр. 18 )

Загальрозвиваючі вправи без предметів для рук, ніг, голови й тулуба вивчаються паралельно. Застосовуються поєднання рухів рук і ніг, рук і тулуба, рук і голови, ніг і тулуба і т. д. У міру засвоєння цих рухів можна складати нескладні комбінації, проводячи їх із прапорцями, палицями, м’ячами, обручами і без предметів.

ВПРАВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ПОСТАВИ

Постава має важливе значення для розвитку й діяльності організму. Спеціальні вправи для правильної постави є обов’язковими для підготовчої частини уроку й повинні бути першими в комплексі ЗРВ. Це необхідно для того, щоб прийняти позу, що відповідає правильній поставі, й запам’ятати її. Такі вправи поділяються на три основні групи.

1. Вправи у вертикальній площині

2. Вправи з утриманням предмета на голові

3. Вправи для м’язів стопи.

I. Для зміцнення м’язів шиї, рук і плечового пояса:

1. Нахили голови вперед, назад, вправо, вліво; повороти голови вправо й вліво; кругові рухи голови.

2. Піднімання однієї руки й обох рук уперед, у сторони, вгору, назад; кругові рухи рук у лицьовій і бічній площинах; згинання й розгинання рук (зазначені вправи можуть бути без предметів і з предметами).

3. Піднімання й опускання плечей; відведення й зведення; кругові рухи плечима.

4. Вправи з палицями.

II. Для зміцнення м’язів тулуба:

1. Нахили тулуба вперед та назад, вправо і вліво.

2. Повороти тулуба вправо і вліво.

3. Повороти тулуба в поєднанні з нахилами.

4. Нахили і повороти тулуба в положенні сидячи на гімнастичній лаві, на підлозі, стоячи на одному коліні, двох колінах.

III. Для зміцнення м’язів ніг:

1. Відставлення ноги на всю ступню, на носок, уперед, убік, назад.

2. Піднімання по черзі правої (лівої) ноги вперед, убік, назад.

3. Піднімання по черзі правої (лівої) ноги вперед, убік, назад з одночасним згинанням.

4. Напівприсідання й присідання.

IV. Для зміцнення м’язів стопи (виконуються без взуття):

1. Ходьба на носках, високо піднімаючи коліна.

2. Ходьба на п’ятках (пальці підняті якнайвище).

3. Ходьба на зовнішніх сторонах стоп.

4. Зі стійки ноги нарізно, стопи паралельні, руки вгору, повільне присідання на всій стопі з нахилом уперед, дугами вперед руки назад.

5. Ходьба напівприсіді.

6. Руки на пояс. Ходьба на носках перехресним кроком.

У літню пору, на пляжі, дуже корисно для зміцнення м’язів стопи ходити по піску босоніж.

V. Для формування навички правильно тримати голову й тулуб:

1. Вправи біля стіни (без плінтуса) чи гімнастичної стінки (торкаючись стіни потилицею, плечима, сідницями й п’ятами); піднімання рук; напівприсідання й присідання; почергове піднімання з відведенням правої, лівої ноги; нахили вправо й вліво, повороти голови вправо й вліво.

2. Вправи з утриманням вантажу на голові (мішечок з жолудями, кубики, фанерні чи картонні фігури): рухи рук, ніг; поєднання рухів рук і ніг; напівприсідання й присідання; ходьба по підлозі, гімнастичній лаві, колоді; переступання через предмети (м’яч, лаву, мотузок); повороти направо, наліво, кругом; лазіння по гімнастичній стінці вгору, вниз, вправо, вліво; лазіння по похилій лаві.

Для формування правильної постави рекомендуються також вправи біля гімнастичної стінки й на гімнастичній стінці.

Тем 3. Методика проведення рухливих ігор у початковій школі

Серед основних завдань уроків фізичної культури є поліпшення всебічного розвитку школярів, формування у них естетичного смаку, вміння розуміти та цінувати красу та багатство рідної природи, любов до Батьківщини.

Гра входить у життя дитини з раннього віку: граючись, діти глибше пізнають навколишній світ, набувають різноманітних умінь і навичок, причому гра викликає інтерес і в непосидючих хлопчиків, і в сором’язливих дівчаток. Перевтілюючись у персонажі гри, вони стають сміливими та безстрашними, вольовими та кмітливими. Під час гри вдосконалюються всі фізичні якості дитини: твердішою стає рука, гнучкішим тіло, несхибним окомір, розвиваються винахідливість та ініціатива, формуються моральні якості: чуйність, уміння поступитися власними інтересами заради колективу, уміння переборювати труднощі та долати перешкоди.

Упродовж віків в Україні формувалися самобутні рухливі ігри, забави, естафети, у яких відображалися звичаї народу, його побут та уявлення про світ. На жаль, багато з них загублено та забуто. Тому завдання вчителів – зібрати цей скарб й активно запроваджувати їх у повсякденній практиці.

Необхідність використання рухливих ігор та забав у навчально-виховному процесі початкової школи визначається насамперед тим, що сучасну організацію навчально-пізнавальної діяльності з погляду забезпечення фізичної активності школярів не можна вважати досконалою. Недостатній рівень рухової активності дитини негативно позначається на її фізичному розвитку й на стані психічних процесів: відчуттях, сприйманні, мисленні, запам’ятовуванні, увазі, що, зрештою, знижує успішність навчання.

Народні рухливі ігри та забави за умови їх систематичного використання сприяють зміцненню здоров’я та забезпечують достатню фізичну активність молодших школярів. У шкільній системі фізичного виховання рухливі ігри займають значне місце, забезпечуючи підготовку дитини до подальшої плідної праці та інших важливих для суспільства видів діяльності. Підкреслюючи виняткове значення ігрової діяльності для всебічного розвитку дітей, зазначав: „Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається у грі”.

За допомогою рухливих ігор у школярів удосконалюються різноманітні вміння та навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків), а також розвиваються фізичні якості.

Для розвитку швидкості використовуються рухливі ігри, що вимагають негайної рухової реакції, а також ігри з подоланням короткої відстані за найменший час ( наприклад, „Біг до прапорця”, „Квач”, „Хто перший”).

Для розвитку спритності використовують такі ігри, наприклад, як „Совонька”, „Прокоти м’яч у ворота” та ін., що вимагають від учнів уміння діяти в умовах, що швидко змінюються та ускладнюються додатковими завданнями, оперувати з інвентарем та ін.

Розвиток сили окремих м’язових груп відбувається в іграх, які вимагають короткочасного силового напруження (наприклад, „Хто далі кине”, „Ведмідь і бджоли”).

Витривалість розвивається в іграх із інтенсивною руховою діяльністю, яка триває оптимальний час стосовно учнів різного віку (наприклад, „Дожени свою пару”).

З учнями початкових класів проводяться два види рухливих ігор – ігрові вправи (несюжетні ігри) та сюжетні ігри. Перші зазвичай проводяться у вигляді змагань між кількома учасниками або командами.

В основу сюжетних ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ. Рухи, що виконуються дітьми під час сюжетної гри, тісно пов’язані з її сюжетом та імітують дії, характерні для того чи іншого образу (людини, тварини, птаха та ін.).

На відміну від рухливих спортивні ігри також сприяють на певні види рухових дій, але способи їх виконання складніші, більші та суворіші обмеження у правилах проведення. Наприклад, якщо в рухливих іграх із м’ячем використовують підкидання м’яча з різними додатковими завданнями, метання у ціль, то, наприклад, для гри баскетбол, що є доступною молодшим школярам, провідними є навички ведення м’яча, ловіння, передачі, перехоплення, кидки від голови та від грудей у кошик, тактичні взаємодії тощо.

Народні ігри мають свої специфічні ознаки. Ці ігри гуртові, їхні структурні особливості дають змогу об’єднати всіх бажаючих грати у будь-яких обставинах: у приміщенні, на подвір’ї, на галявині або на спортивному майданчику. Народна рухлива гра визнана етнопедагогікою як результативний засіб заохочення дітей до активних рухів і їх оздоровлення („Як дитина бігає та грається, так її здоров’я посміхається).

За рівнем фізичного навантаження рухливі ігри поділяють на ігри великої, середньої та малої інтенсивності. До ігор великої інтенсивності належать ті, у яких беруть участь одночасно всі діти, а зміст складають інтенсивні рухи: стрибки, біг, подолання перешкод. Характер ігор середньої інтенсивності відносно спокійний (метання предметів у ціль, ходьба у поєднанні з різноманітними рухами). Активно рухається лише частина учасників гри, а решта перебуває у статичному положенні та спостерігає за діями тих, хто грає. Зміст ігор з низькою інтенсивністю становить змішане пересування ( біг у поєднанні з ходьбою) з малою швидкістю.

Під час організації та проведення рухливих ігор необхідно враховувати спрямованість ігор на вирішення виховних, освітніх та оздоровчих завдань. Керівна роль при цьому належить учителю, адже цінність гри значною мірою залежить від керівництва нею.

Використовуючи рухливу гру, вчитель повинен сприяти:

·  зміцнення здоров’я учнів, їхньому всебічному фізичному розвитку;

·  опануванню життєво необхідних рухових умінь та навичок, а також їх удосконаленню;

·  вихованню у дітей позитивних морально-вольових якостей.

Під час проведення гри учитель повинен навчити дітей свідомо ставитися до своїх дій, з’ясовувати причини успіхів і невдач, а також привчати їх організовувати гру самостійно, надаючи учням ролі капітанів, ведучих, залучаючи їх до розмітки майданчика та суддівства.

Добирання гри залежить, насамперед, від мети уроку, форми занять, місця проведення та умов проведення. Слід пам’ятати, що майданчик для проведення рухливих ігор та необхідний для цього інвентар повинні відповідати віку дітей.

Організація учнів є визначальним моментом для успішного проведення гри. Перед тим як обрати гру, необхідно визначити мету гри, врахувати вікові можливості дітей, їхню фізичну підготовленість та інтереси, а також пори року.

Керівництво грою складається з підготовчої, основної та заключної частин. У підготовчій частині проведення гри педагог здійснює заходи щодо запобігання травматизму, дотримання основних гігієнічних вимог, підготовки місця проведення гри та необхідного обладнання, розташування гравців, активізації їхньої уваги, підготовки організму до фізичних навантажень, що характерні для гри.