Навчально-методичне забезпечення дисципліни (стр. 19 )

Підготовча частина також має значні резерви самоорганізації дитячого ігрового колективу. У розв’язання цього завдання учнями молодшого шкільного віку важливим є визначення ведучого та об’єднання учасників гри у команди.

Своєчасне навчання дітей різних способів вибору ведучого дає можливість вирішувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі та запобігати багатьом конфліктним ситуаціям між учнями.

Ведучий гри може бути обраний за допомогою лічилок. Перш ніж розучувати з дітьми лічилку, вчителеві необхідно відібрати найбільш придатну для певної гри як за змістом, так і за технікою розрахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певного персоналу, бажано використовувати лічилку, в якій є назва головного персонажа гри. Ведучого можна обрати не тільки за допомогою лічилки, а й в інший спосіб. Кожний зі способів обирання ведучого має свої переваги та недоліки, тому у навчально-виховному процесі їх слід чергувати.

Розподіл гравців на команди може проводитися різними способами, що спираються на ініціативу та самоорганізацію дітей:

1.  за допомогою розрахунку за номерами залежно від кількості команд. Такий спосіб не застосовується на початку навчального року в 1 класі, коли учні на уроках фізичної культури ще не засвоїли цю форму розрахунку;

2.  відповідно до вибору капітанів команд. Спочатку гравці обирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди, обираючи членів своїх команд по черзі. Цей спосіб доцільно застосовувати в 3-4 класах, коли учні добре знають одне одного й можуть швидко домовитися;

3.  постійні склади команд на певний проміжок часу (наприклад на урок);

4.  шляхом жеребкування: капітани команд таємно від інших учасників гри обирають кожний для себе слово-пароль, наприклад, один обирає слово „горіх”, інший – „яблуко”. Діти, які братимуть участь у грі, підходять до них, а вони їх запитують: „Яблуко чи горіх?”. Назвавши слово, гравець стає членом відповідної команди.

У деяких командних іграх доводиться встановлювати право першого ходу. Команду, яка розпочинатиме гру, можна встановити:

·  зважаючи на результати попередніх ігор;

·  беручи до уваги, яка команда організованіше підготувала до гри майданчик та необхідне обладнання;

·  лічилкою між капітанами;

·  шляхом жеребкування, для чого використовують дві палички різної довжини;

·  серед учнів 1-2 класів можна використовувати паперовий літачок; для цього між командами проводиться смуга, дитина, яка не бере участі в грі, запускає літачок і на чий бік він залетить, та команда розпочинає гру;

·  шляхом відгадування загадок;

·  завдяки вияву поваги сильнішої команди до слабішої або хлопчиків – до дівчаток.

В основній частині гри учні активно відтворюють її зміст, вони самостійні у виборі тактичної ігрових дій, безпосередні у вияві своїх почуттів, у ставленні до інших учасників гри.

Свої розвивальні та виховні якості гра зберігає саме за умови наявності власного вибору дитини, натомість прямий педагогічний вплив має обмежене використання. Проте у вчителя є можливість опосередковано керувати процесом гри через її правила та через свою власну участь у грі. Подаючи зразок поведінки, він може непомітно спрямувати ігрову діяльність школярів, виконання ними рухових ігрових завдань та правил гри.

Важливою умовою оптимізації педагогічного впливу рухливих ігор на фізичний розвиток дітей є їх дозування. Воно залежить від загальної підготовленості дітей, характеру гри, наступної діяльності, наявності часу на відпочинок. Регулюючи навантаження, педагог повинен своєчасно запобігти перевтомі та надмірному перенавантаженню. Як відомо ознаками втоми є почервоніння шкіри, прискорене дихання, рясний піт. Емоційне збудження призводить до того, що діти не помічають втоми та продовжують гру. Після відпочинку за бажанням дітей можна повторити гру. Зменшити фізичне навантаження на дітей у грі допомагає використання різних методичних прийомів. До них належать перерви для підрахунку очок, зменшення кількості повторень основних ігрових дій, уточнення правил, аналіз помилок, оцінка дій команд і окремих учасників.

Рухливі ігри – емоційно забарвлена діяльність. Для молодших школярів характерні природні вияви радості, безпосередність, що супроводжує ігрові дії. Проте в 3-4 класах поступово слід підводити дітей до стримування емоцій під час рухливих ігор. Учнів необхідно привчати поводитися так, як це роблять спортсмени.

Керуючи ходом гри, педагог водночас контролює та оцінює діяльність дітей. Контроль учителя дає змогу виявити реальний стан сформованості умінь і навичок у кожного учня, а також оцінити особисті якості школярів. Провідним методом педагогічного контролю в основній частині рухливих ігор є спостереження вчителя. Основна частина складна для педагогічного керівництва, проте саме від умілого керівництва нею залежить реалізація мети гри.

Заключна частина гри традиційно спрямована на поступове зниження фізичного навантаження, зумовленого руховою активністю, урегулювання дихання, забезпечення переходу від збудженого стану до спокійного. Ці завдання здебільшого опосередковуються підбиттям підсумків гри та оцінювальними діями педагога. Для розв’язання означених питань добираються прийоми, що узгоджуються з віковими особливостями учнів.

Підсумки гри оголошуються у присутності всіх дітей через те, що результати гри є значним важелем активізації участі школярів у майбутніх іграх.

Крім підбиття підсумків за суто ігровими параметрами результативність гри оптимізує оцінка педагогом рухової активності дітей та виявлених ними морально-вольових якостей, умінь діяти колективно в командних іграх. Учитель відзначає старанність дітей у досягненні мети, узгодженість колективних дій, підбадьорює у випадках програшу, оцінює хід гри через призму дотримання правил.

Оцінка педагогом по закінченню гри основних рухових якостей – сили, швидкості, гнучкості, спритності, витривалості – формує в учнів відповідну самооцінку, спонукає їх до самовдосконалення.

Завершувати рухливу гру слід своєчасно, її затягування може призвести до психічної та фізичної втоми. Передчасне або раптове закінчення викликає в учнів незадоволення. Закінчувати гри необхідно організовано – зупинити гравців, підрахувати результати та оголосити переможців. Потім необхідно провести аналіз гри: оцінити результати, вказати на порушення правил, помилки, відзначити кращих гравців, ведучих, звернути увагу на те, що було позитивним у грі.

Згідно програми з фізичної культури для учнів молодшого шкільного віку пропонуються такі рухливі ігри:

1 клас – „Кіт і миша”, „Подоляночка”, ”Вовк і коза”, „Голуб”, „Невід”, „Птахи”, „Гречка”, „Дрібушечки”, „Сірий вовк”, „До своїх прапорців”, „Вудочка”, „Швидко по місцях”, „Ворони”, „У річку - гоп”, „Горобчики-стрибунчики”, „Лисиця і курчата”, „На прогулянку”, „М’яч через шнур”, „Вправи з великим м’ячем”, „Стонога”, „Сніжками по м’ячу”.

2 клас – „Захисник фортеці”, „Лисиця і заєць”, „Два мало – третій зайвий”, „Гонка м’ячів”, „Гра у квадраті”, „Односкок”, „Стрибки командою”, „На одній нозі по прямій”, „Стрибунці”, „Вгору двома”, „Бігуни-скакуни”, „Гігантський крок”, „Біг по „коридору””, Естафетна паличка”, „Біг з підлізанням”, „”Потяг”, „М’яч ведучому”, „Передай сусіду”, „Влучено в ціль”, „Вибий ведучого”, „Хто швидше”, „Спуск шеренгами”, „Згори у ворота”, „На гірку з гірки”.

3 клас – „Невід”, „ До своїх прапорців”, „Гонка м’ячів”, „Перестрілка”, „М’яч своєму”, „Охорона капітана”, „Снайпери”, „Кругова лапта”, „Салки”, „Виклик номерів”, „Вовк у канаві”.

4 клас – „Зайці в городі”, „Гуси-лебеді”, „Стрибуни”, „М’яч у стіну”, „Рухома ціль”, „Хто більше влучить”, „Швидкі передачі”, „Квач із веденням м’яча”, „Група, струнко!”, „ М’яч у колі”, „Не давай м’яча ведучому”.

Тема 4. Методика навчання пересування на лижах. Методика навчання плавання учнів початкових класів

Перебування на свіжому повітрі під час занять з лижної підготовки – хороша форма оздоровлення та загартування учнів молодшого шкільного віку. Катаючись на лижах, діти виявляють спритність, швидкість, рішучість, кмітливість тощо. Впевненішими стають їхні руки, чіткішою координація дій рук та ніг, розвивається почуття рівноваги. Крім того, ходьба на лижах високо оцінюється як засіб активного відпочинку школярів після уроків.

Перед тим як розпочати практичні заняття з лижної підготовки, необхідно провести з учнями бесіди, в яких учитель стисло викладає найнеобхідніші відомості з теорії лижного спорту, а також основи гігієни лижника, розповідає про значення відповідного одягу та взуття. Крім того, в кожному класі перед першим виходом на сніг потрібно нагадувати учням про те, як запобігти обмороженню, як додержуватись правил безпеки під час уроків з лижної підготовки.

Одяг учнів з лижної підготовки може бути звичайним: тепла куртка, шапка з навушниками, рукавички, теплі черевички. Але найраціональнішим одягом є лижний костюм. Цей одяг зручний для енергійних рухів під час ходьби на лижах і водночас запобігає перегріванню.

Практичні заняття з лижної підготовки проводяться на навчальній лижні, яка являє собою замкнене й витягнуте коло або дві лижні на відстані 5-6 м одна від одної протяжністю 80-100 м. Паралельно основній лижні між ними прокладено третю, якою пересувається вчитель. Дані заняття з учнями молодшого шкільного віку проводяться при температурі повітря не нижчій - 12° С у безвітряну погоду і до - 10°С при слабкому вітрі.

Навчання учнів ходьби на лижах починається з ІІІ класу (8 годин) у певній послідовності: спочатку дітей навчають підбирати лижі та палиці за зростом, показують і пояснюють, як правильно кріпити лижі до ноги, доглядати за лижним інвентарем, як переносити й ставити лижі у стелажах, шикуватись з ними у шеренгу та колону. Потім переходять до поступового навчання техніки ходьби на лижах.

Перенесення лиж у руках. Одну лижу вставляють під носковий ремінь другої лижі ковзними поверхнями в один бік. Учень тримає лижі правою рукою біля носкового ременя ковзною поверхнею вперед. Палки, вставлені одна в одну, переносять у лівій руці.

Перенесення лиж під рукою. Палки й лижі скласти, потім кінці палок вставити в носкові ремені, а кільця надіти на носки лижі. Лижі переносять під правою рукою ковзними поверхнями вгору. Рука тримає лижі біля носкового ременя.