Навчально-методичне забезпечення дисципліни (стр. 4 )

Фізичне виховання у школі, за оцінкою педіатрів та фізіологів, за насиченістю й часом є вочевидь недостатнім. Значна кількість дітей приходить до школи вже з певними хронічними захворюваннями внутрішніх органів; лікувальна гімнастика для них, поряд з медичними препаратами та процедурами, що загартовують організм, просто необхідна.

Зниження початкового віку навчання – захід, виправданий і науково обґрунтований попередніми дослідженнями й перевірений в експериментальних школах. Але при цьому не слід забувати, що перехід до систематичних занять дітей-шестирічок у школі або в дитячому садку висуває серйозні вимоги до їхнього організму. Вік від 6 до 7 років дуже багато значить для дозрівання та формування життєво важливих систем організму, зокрема й центральної та вегетативної нервової, серцево-судинної і дихальної систем, опорно-рухового апарату й шлунково-кишкового тракту. Організм дитини 6-7 років характеризується, з одного боку, більшою пластичністю, а з другого – незахищеністю. Це зумовлено тим, що інтенсивні процеси розвитку зменшують стійкість організму до багатьох несприятливих впливів зовнішнього середовища.

Молодшому школяреві шкідливо проводити годину-півтори в нерухомій позі. Він погано переносить статичні напруження. Тому рекомендується кожні півгодини переривати заняття десяти-хвилинною фізкультурною паузою. Треба підібрати 5-8 нескладних рухів, які допоможуть розім’яти ноги, руки, тулуб (потягування, повороти корпусу, згинання-розгинання, підстрибування).

Окрім того, непогано засвоїти коротеньку гімнастику для рук: стиснути пальці в кулак, розтиснути; кругові рухи кистю руки вправо; кругові рухи великими пальцями; стиснути пальці в кулак і розгинати кожен палець окремо.

Руховий режим молодшого школяра переважно складається з ранкової гімнастики, рухливих ігор на шкільних перервах, уроків фізичної культури, активного відпочинку на повітрі після обіду, занять у гуртках і спортивних секціях, прогулянок перед сном, активного відпочинку у вихідні та впродовж канікул.

Наступна важлива умова успішності будь-яких заходів щодо фізичного виховання – не забувати, що організм формується не тільки під час зарядки, спортивних занять, ігор на подвір’ї, але в будь-яку хвилину життя дитини, коли вона їсть, спить або готує уроки. Тому треба стежити за тим, щоб меблі були підібрані правильно, дотримані гігієнічні правила для повноцінного сну, а їжа задовольняла вимогам змісту калорій, вітамінів і мінеральних солей.

Треба подбати й про те, щоб з перших шкільних років дитина не псувала зір. Для цього треба дотримуватись двох головних умов: книга повинна знаходитися в похилому стосовно очей положенні під кутом не більше 45°, відстань до очей – не менше 30 см. Це легко перевірити: якщо поставити лікоть на стіл, очі виявляються на рівні великого пальця. Для відпочинку очей рекомендується періодично відводити їх від робочого аркуша й дивитися вдалину; це знімає напруження з очних м’язів.

Регулярні заняття у спортивних секціях – надійний шлях фізичного вдосконалення. Назвемо кілька видів спорту, якими можуть займатися діти молодшого шкільного віку: акробатика, спортивна й художня гімнастика, гірськолижний спорт, плавання, стрибки у воду, великий теніс, настільний теніс, фігурне катання, хокей.

Складовою фізичного виховання є формування в учнів санітарно-гігієнічних навичок організації праці й розумного відпочинку, правильного чергування розумових занять з фізичними вправами й різноманітною фізичною діяльністю. Зміст фізичного виховання учнів передбачає обов’язковий розвиток у них рухових умінь та навичок, здібностей до окремих видів фізкультури і спорту.

Викладені вище складові змісту фізичного виховання учнів реалізуються в організації санітарно-гігієнічного режиму в закладі освіти, навчальних планах і програмах з фізичної культури, у викладанні інших навчальних предметів, коли вчителі враховують динаміку працездатності учнів упродовж уроку, робочого дня, тижня, навчального року; специфіку навчального предмета, інтерес учнів до предмета, практичну чи теоретичну значущість теми уроку. У процесі навчання, з метою збереження здоров’я учнів, важливо враховувати їх вікові та індивідуальні особливості, рівні навчальної підготовки, їхні запити й потреби у набутті знань. Відповідно до цього добирається зміст та обсяг дидактичного матеріалу, його складність й доступність з розрахунку на оптимальне навчальне навантаження учнів на уроці. Класні кімнати, навчальні кабінети повинні систематично провітрюватися, добре освітлюватися природним світлом та електричним струмом. Обов’язковою вимогою, особливо для учнів початкових класів, є проведення на уроці фізкультхвилинки, музичної паузи, інших форм короткочасного відпочинку. Втомі й перевантаженню учнів запобігає зміна видів навчально-пізнавальної діяльності на уроці. Серед режимних вимог до організації навчання важливо правильно чергувати уроки за ступенем складності та за характером розумової праці. Великі перерви та уроки фізкультури треба прагнути проводити якомога довше на свіжому повітрі. Це сприяє кращому кисневому насиченню крові та кровообігу головного мозку, поліпшенню пам’яті та мислення. Чим більше часу відводиться на інтенсивну фізичну й розумову працю учнів на свіжому повітрі, тим вищий рівень їхньої працездатності.

Основними засобами удосконалення фізичного виховання молодших школярів є:

·  максимальне використання природних сил;

·  розробка, впровадження й дотримання оптимального режиму харчування;

·  раціональне чергування праці та відпочинку на уроці;

·  оптимальне навантаження на уроці з урахуванням динаміки працездатності;

·  розумне чергування видів навчально-пізнавальної діяльності;

·  інтеграція розумової та фізичної діяльності школярів на уроках з усіх навчальних предметів;

·  удосконалення змісту, структури, форм і методів проведення уроків фізкультури (вправи, тренування, стимулювання, осуд тощо);

·  система оцінних параметрів стану фізичного виховання учнів на уроці;

·  формування у школярів цільової установки на фізичне вдосконалення й зміцнення здоров’я;

·  забезпечення оптимального навчального навантаження учнів протягом уроку з урахуванням динаміки їхньої працездатності, вікових та індивідуальних особливостей;

·  зміна видів навчально-пізнавальної діяльності школярів, короткочасні відпочинки (фізкультхвилинка, музпауза та ін.);

·  вироблення правильної статичної та динамічної постави учнів на уроці;

·  диференціація та індивідуалізація навчання школярів на уроці з урахуванням стану їх здоров’я, темпу й ритму праці, рівня інтелектуального та фізичного розвитку;

·  забезпечення відповідних санітарно-гігієнічних умов праці на уроці;

·  санітарно-гігієнічне виховання на уроці засобами змісту навчальних предметів;

·  культивування краси здорового людського тіла, способу життя як основи фізичного здоров’я.

Принципи системи фізичного виховання

Під принципами в теорії фізичного виховання розуміють теоретичні положення, що відображають закономірності всебічного розвитку особистості, виховання, навчання та розвитку рухових здібностей.

Принципи за спрямованістю класифікуються на: загальні, виховання, дидактичні та розвитку рухових здібностей .

Загальні принципи фізичного виховання відображають соціально-педагогічні детермінанти виховного процесу особистості й суспільства в цілому. Вони визначають генеральний напрямок виховного процесу в суспільстві і виконують його соціальне замовлення.

Основними принципами фізичного виховання є:

1. Принцип національного виховання. Національне виховання передбачає етнізацію виховного процесу, тобто наповнення його національним змістом, формами, спрямованими на формування національної самосвідомості громадянина, характеру, почуття національної гідності, етнічної причетності до свого народу, відтворення в дітях його менталітету.

2. Принцип гуманістичної орієнтації. Не допускається застосування таких засобів, методів, форм занять, що принижують достоїнство особистості чи приносять шкоду здоров’ю.

Гуманізація процесу фізичного виховання проявляється у зміні форм спілкування, відмові від насильницьких методів у стосунках з учнями; створенні умов для усвідомленої участі в навчальному процесі його учасників; повній відповідності завдань, засобів і методів можливостям тих, хто займається, їх досвіду, рівню досягнень й інтересів; створенні умов кожному учаснику педагогічного процесу для повного розвитку своїх фізичних і духовних здібностей; перенаціленні учнів з результатів навчання на способи їх досягнення.

3.Принцип пріоритету потреб, мотивів, інтересів особистості припускає побудову системи фізичного виховання в цілому й окремих програмах з обліком індивідуальних і групових, соціальних і духовних потреб людей, а також формування мотивації до занять фізичною культурою виходячи з впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

4.Принцип усебічного розвитку особистості припускає оптимальне сполучення фізичного й духовного розвитку особистості й реалізується через низку вимог до розвитку особистості:

-  педагогічний процес повинен забезпечувати комплексний розвиток інтелектуальних, фізичних, моральних й естетичних основ особистості;

-  педагогічний процес повинен забезпечувати всебічність фізичного виховання.

5. Принцип оздоровчої спрямованості припускає орієнтацію занять фізичними вправами на досягнення належних норм фізичного стану, що відповідають високому рівню здоров’я.

Вимоги принципу оздоровчої спрямованості:

-  формування фізичної культури людини повинне співвідноситися з її психофізіологічними можливостями. Реалізацією цієї вимоги є побудова процесу фізичного виховання з обліком статевих і вікових особливостей організму, рівня фізичного розвитку й підготовленості людини;

-  педагогічний процес повинен плануватися й регулюватися відповідно до науково-обґрунтованих підходів до зміцнення здоров’я. При цьому першорядне значення мають об’єктивні дані різних видів контролю (педагогічного, медико-біологічного, біомеханічного, психологічного й ін.), що описують модельно-цільові характеристики фізичного стану й характеризують рівень фізичного здоров'я.