Європейська соціальна хартія (переглянута) (стр. 10 )

·  Міжгалузева комплексна програма „Здоров'я нації” на 2002-2011 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2002 № 14

·  „Національний план розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 № 000.

Загальна правова база

В Україні базовим законодавчим актом, який визначає основні принципи державної політики у сфері охорони здоров’я, є Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я”.

Стаття 2 зазначеного Закону передбачає: якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров’я, то застосовуються правила міжнародного договору.

Охорона здоров’я в Україні забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Програма надання гарантованої державою безоплатної медичної допомоги (далі Програма), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 000, визначає, що медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

Державними та комунальними закладами охорони здоров'я
надається безоплатна медична допомога таких видів:
- швидка та невідкладна - на догоспітальному етапі станціями
(відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної
медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;

- амбулаторно-поліклінічна;

- стаціонарна - у разі гострого захворювання та в невідкладних
випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний
нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними
показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за
направленнями медико-соціальних експертних комісій,
лікарсько-консультативних комісій;

- невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі -
дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які
мають дітей до 3 років);

- долікарська медична допомога сільським жителям;

- санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у
спеціалізованих та дитячих санаторіях;

- утримання дітей у будинках дитини;

- медико-соціальна експертиза втрати працездатності.
Обсяг медичної допомоги, що надається населенню безоплатно,
розраховується на підставі нормативів подання
амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної і швидкої медичної
допомоги, з розрахунку на одну тис. чоловік, протягом року одним
закладом охорони здоров'я.

Нормативи фінансування охорони здоров'я на одного жителя - це
показники, що визначають розміри коштів на
надання йому безоплатної медичної допомоги згідно з бюджетними асигнуваннями на охорону здоров'я, які щороку затверджуються Верховною Радою України.

Нормативи фінансування на одного жителя формуються органами
виконавчої влади на підставі визначених ними показників вартості
подання медичної допомоги за її видами згідно з методичними
рекомендаціями.
Розрахунки показників вартості медичної допомоги здійснюються
згідно з методичними рекомендаціями.

Заходи, спрямовані на реформування системи охорони здоров’я

Головною метою реформи є забезпечення доступності і якості медичної допомоги населенню шляхом поетапних, але глибоких структурних змін системи охорони здоров’я та наближення її до міжнародних стандартів.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення» (виданим 6 грудня 2005 року № 000/2005) визначені основні пріоритети подальшого розвитку медицини:

·  розвиток напрямку профілактики захворювань в системі охорони здоров’я;

·  підвищення якості та доступності медичної допомоги, передусім на селі;

·  створення умов для забезпечення охорони здоров’я дітей і матерів;

·  боротьба з хворобами, на які припадає найбільше смертності: такі як серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, рак, туберкульоз та ВІЛ/СНІД.

На виконання Указу Президента України розроблено Національний план розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 р. (постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 р. № 000), в якому намічені стратегічні напрями розвитку галузі, конкретні завдання та терміни їх виконання. Впроваджуються комплексні зміни, завдяки яким уже в найближчі роки передбачається суттєво покращити якість та доступність медичного обслуговування населення передбачається шляхом раціоналізації використання ресурсів, ефективної та прозорої моделі фінансування галузі, удосконалення системи управління галуззю, оптимізації мережі державних, комунальних і відомчих закладів охорони здоров’я, розробки та впровадження в діяльність закладів охорони здоров’я стандартів медичної допомоги, поліпшення підготовки медичних працівників та умов оплати їхньої праці, спрощення дозвільної системи в галузі, оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я, впровадження державних гарантій надання безоплатної медичної допомоги, що орієнтована на реальні потреби пацієнтів.

Процес реформування системи охорони здоров’я України передбачає насамперед нормативно-правові зміни. Протягом 2005–2007 роках відбувалось формування нормативно-правової бази медичної галузі щодо адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів; впровадження державного соціального медичного страхування, змін у фінансуванні галузі, державних соціальних стандартів і нормативів у сфері охорони здоров’я, нових технологій та форм медичного забезпечення, діагностики і лікування тощо.

Пріоритетним напрямком у 2007 році стало розроблення законодавчих та нормативно-правових документів, які спрямовані на забезпечення загальнодоступності, рівноправності громадян в отриманні медичної допомоги, реформування механізмів фінансування та управління галуззю.

Вцілому нормативно-правові зміни у сфері охорони здоров’я України передбачають вдосконалення системи управління галуззю; посилення профілактичного напряму, впровадження здорового способу життя; підвищення рівня заробітної плати працівникам галузі та запровадження єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці; забезпечення державного контролю за якістю лікарських засобів; можливість покращення кадрової складової лікувально-профілактичних закладів у сільській місцевості, забезпечення їх необхідною апаратурою та обладнанням.

Для вирішення проблем охорони здоров’я активізуються усі рівні державної влади.

Протягом 2005-2007 років збільшено обсяг видатків на охорону здоров’я з державного бюджету: у 2001 році було виділено 5,4 млрд. грн, у 2005 році – 12,4 млрд. грн, у 2006 – 16,9 млрд. грн., 2007 рік – 23,1 млрд. грн.

Створено передумови для багатоканального фінансування галузі та поступового запровадження державного медичного страхування.

У 2007 році Уряд та Міністерство охорони здоров’я України концентрували свої зусилля на зниження захворюваності населення на важкі та складні для лікування системні хвороби: серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, протидію ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, боротьбу з онкопатологіями. Для їх подолання Міністерство працює над створенням спеціалізованих національних координаційних центрів, на які буде покладено обов’язок та відповідні повноваження по розробки, контролю за захворюваністю та виконання державних програм за напрямками.

Законом України „Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках” від 08.02.07 затверджено відповідну програму, метою якої є поліпшення епідемічної ситуації шляхом зниження показників захворюваності та смертності населення від туберкульозу, запобігання розвитку хіміорезистентного туберкульозу, підвищення ефективності лікування, удосконалення системи підготовки і перепідготовки медичних працівників, поліпшення лабораторної діагностики туберкульозу.

Реалізація цієї програми забезпечить своєчасне виявлення хворих на туберкульоз, щорічне зниження не менш як на 1% рівня захворюваності та смертності від туберкульозу, зниження показнику частоти переривання лікування до 10%, залучення понад 80% медичних працівників до навчання за міжнародними стандартами, створення системи лабораторного контролю за якістю протитуберкульозних препаратів, розвиток матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів.

Прийнято Закон України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 09.01.07 , який визначає завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні, серед яких одним з пріоритетних завдань визнано залучення інформаційно-комунікаційних технологій для поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров’я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості та прав громадян на охорону здоров’я.

Прийняття Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України” від 27.04.07 забезпечило приведення Основ законодавства України про охорону здоров’я у відповідність до положень Цивільного кодексу України, зокрема в частині визнання права пацієнта на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря, на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, права на таємницю про стан свого здоров’я та права на допуск до пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.