Європейська соціальна хартія (переглянута) (стр. 1 )

Європейська соціальна хартія (переглянута)

Перша національна доповідь Уряду України

щодо реалізації положень Європейської соціальної хартії (переглянутої)

за період з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2007 року

щодо статей 3, 11,14, 23, 30

Стаття 3

Право на безпечні та здорові умови праці

З метою забезпечення ефективного здійснення права на безпечні та здорові умови праці, Сторони зобов’язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників:

1. Розробити, здійснювати і періодично переглядати послідовну національну політику в галузі охорони праці, виробничої гігієни і виробничого середовища. Головною метою цієї політики є поліпшення охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам та травматизму, що виникають внаслідок виробничої діяльності, пов’язані з нею або мають місце у процесі її здійснення, зокрема шляхом мінімізації причин виникнення ризиків, властивих виробничому середовищу.

2. Прийняти правила з техніки безпеки та гігієни праці.

3. Забезпечити виконання таких правил шляхом заходів нагляду за дотриманням їхніх вимог.

4. Сприяти поступовому розвиткові призначених для всіх працівників служб виробничої гігієни, головне завдання яких полягає у здійсненні профілактичних і консультативних функцій.

Інформація, яку необхідно подати

Стаття 3, пункт 1

1)  Надайте, будь ласка, інформацію щодо національної політики стосовно безпечних та здорових умов праці, та консультацій з організаціями роботодавців і працівників при формуванні цієї політики. Будь ласка, поінформуйте щодо характеру, причин та обсягу будь яких відповідних реформ.

2)  Зазначте, будь ласка, вжиті заходи ( адміністративні домовленості, програми, плану дій, проекти тощо), спрямовані на реалізацію національної політики з урахуванням консультацій з організаціями роботодавців і працівників.

3)  Надайте, будь ласка, суттєві цифри, статистику або будь-яку іншу відповідну інформацію

Загальна мета політики

Державна політика в галузі охорони праці визначається Верховною Радою відповідно до статті 43 Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Відповідні положення містяться в Кодексі законів про працю України та спеціальному Законі України „Про охорону праці” від 14.10.1992 , Законі України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці закладені в Законі України «Про охорону праці», який регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та на всіх працюючих, в тому числі тимчасових працівників та найманих працівників, які працюють на умовах строкового договору.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Відповідно до статті 38 Закону України „Про охорону праці” державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з охорони праці - Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення (Держгірпромнагляд), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань радіаційної безпеки - Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України;

- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; (Державний департамент пожежної безпеки (Держпожбезпеки) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) і йому підпорядковується).

- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці -

Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідемслужба - урядовий орган державного управління, який діє у складі Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд і контроль за дотриманням вимог санітарного законодавства, проводить аналіз та оцінку ризику для здоров'я і життя людини, обґрунтування заходів з управління ризиком, державну санітарно-епідеміологічну експертизу, обстеження, розслідування, лабораторні та інструментальні дослідження і випробування, а також санітарну, гігієнічну, токсикологічну, епідеміологічну та інші види оцінки середовища життєдіяльності людини, вивчає, оцінює і прогнозує показники здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності, визначає фактори, що шкідливо впливають на стан здоров'я людини, аналізує санітарну та епідемічну ситуацію.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється Законами України „Про охорону праці” від 14.10.1992 № 000- XII, „Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку” від 08.02.1995 №39/95-ВР, „Про пожежну безпеку” від 17.12.1993 , „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994

, іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики (Міністерство праці та соціальної політики) забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням державної санітарно-епідеміологічна служби, здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.( постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці” від 01.08.1992 № 000)

Єдину науково-технічну політику з охорони праці в різних галузях економіки проводять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з питань охорони праці, укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці тощо.

На регіональному рівні забезпечення виконання законів та реалізацію державної політики у сфері охорони праці у межах відповідних територій здійснюють місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації) та органи місцевого самоврядування, а саме:

формують за участю представників профспілок, роботодавців, Держгірпромнагляду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці тощо.