Європейська соціальна хартія (переглянута) (стр. 29 )

Зокрема, за період з 2005 по 2007 роки Міністерством праці та соціальної політики України, яке забезпечує координацію діяльності органів праці та соціального захисту населення з питань соціального обслуговування та соціальних послуг, прийнято більше 15 нормативно-правових і методичних актів, спрямованих на покращення системи соціального обслуговування за місцем проживання.

З метою посилення соціальної захищеності громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах і відповідно до законодавства мають право на соціальне обслуговування, Урядом затверджено Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги.

Впровадження зазначеного Порядку дало змогу не обмежувати право людини похилого віку на отримання соціальних послуг у стаціонарній установі чи через територіальний центр. Крім того соціальні послуги було наближено безпосередньо до місця проживання літньої людини, яка потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до законодавства громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають право на допомогу у:

- зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в період роботи та
необхідністю санаторно-курортного лікування;

- період професійної перепідготовки і підвищення кваліфікації;

а також на інші види допомоги, передбачені законодавством.

У необхідних випадках громадяни похилого віку забезпечуються
протезами, слуховими апаратами, зубопротезуванням.

Зазначені види протезної допомоги надаються їм безплатно або
на пільгових умовах (за винятком зубних протезів з дорогоцінних
металів) у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Одночасно зі зміцненням вже існуючих стаціонарних установ основною тенденцією розвитку системи соціального обслуговування осіб похилого віку є створення стаціонарних закладів нового типу. На сьогодні в Україні формується мережа будинків-інтернатів та стаціонарних відділень з невеликою чисельністю проживаючих. Створення таких соціальних закладів у громаді дає змогу наблизити стаціонарні соціальні послуги до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розривати родинні та соціальні зв’язки, що склалися протягом життя.

Громадяни похилого віку та інваліди, які проживають в стаціонарних установах, за бажанням мають право на працевлаштування на роботу, доступну їм за станом здоров’я, на умовах трудового договору, мають право на вільне спілкування з родичами та друзями.

Діяльність стаціонарних установ, де проживають особи похилого віку, постійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуговування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреби в допомозі та соціальних послугах. На здійснення гарантії незалежної допомоги розроблена модель незалежної адвокації осіб. Фахівці з’ясовують інтереси та вирішують проблемні питання людей, які проживають у стаціонарних установах та обслуговуються стаціонарними службами. Зазначену модель впроваджено у Волинській та Рівненській областях.

Водночас в установах, призначених для проживання громадян похилого віку, їм гарантується гідний рівень життя, надаються впорядковані
приміщення, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам, достатнє
харчування, необхідні одяг і взуття з урахуванням сезонних і кліматичних особливостей, забезпечується геріатрична медична допомога і культурне обслуговування, посильна участь у трудових процесах.

В установах створюються умови життя громадян похилого віку максимально наближені до домашніх умов.

Однак, характерною рисою існуючої системи соціальних послуг є надмірна централізація, схильність до інституціалізації та концентрації послуг в стаціонарних установах, що ускладнює інтеграцію громадян, які їх потребують, у суспільство. Все це спонукало до усвідомлення необхідності реформування системи соціального обслуговування і соціальних послуг.

У 2007 році розроблено Концепцію реформування системи соціальних послуг, яку затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.07 . та проект Плану дій з її реалізації до 2012 року, що дозволить закласти основи для формування в Україні сучасної системи соціальних послуг, у тому числі для громадян похилого віку, орієнтованої на стандарти соціальної роботи європейського рівня.

Основними стратегічними напрямами реформування є створення широкої мережі служб та закладів, які надають якісні послуги, наближення їх до отримувачів, децентралізація процесів управління, фінансування, розташування послуг, впровадження ринкових механізмів надання соціальних послуг, реорганізація існуючих інституційних установ та створення альтернативних послуг та механізмів фінансування, розширення можливостей для отримувачів щодо вибору послуг та участі у цьому процесі, підвищення результативності надання соціальних послуг через впровадження технологій з покращення якості. Одним з важливих заходів у вирішенні цього завдання є необхідність оволодіння керівниками та спеціалістами усіх рівнів методами управління якістю.

Що стосується залучення волонтерів та громадських організацій до процесу надання соціальних послуг особам похилого віку то, сьогодні державні соціальні служби України співпрацюють з добровольцями волонтерами – людьми соціально активними за внутрішнім спонуканням, з глибоким усвідомленням своєї необхідності суспільству у справі надання посильної допомоги і передачі своїх знань та вмінь тим, хто цього потребує. До волонтерської діяльності залучаються громадські об’єднання. Так, в складі ради Організації ветеранів України, яка належить до недержавних організацій, створено волонтерський центр „Пенсіонер”. Він є головним організатором роботи волонтерських осередків первинних ветеранських організацій, що діють при Житлово-експлуатаційних конторах і підприємствах. Таких осередків по Україні налічується понад 20 тис., волонтерською діяльністю в них зайнято більше 4 тис. пенсіонерів та ветеранів. Волонтери-пенсіонери працюють у напрямках –„Пенсіонер-пенсіонеру”, “Пенсіонер – дітям, молоді” тощо.

Волонтерський рух серед пенсіонерів покликаний не лише допомагати нужденним, а й розширює можливість для волонтерів-пенсіонерів якомога довше зберігати соціальну активність, бо наявність мети і активний прояв турботи про конкретну людину є могутнім фактором життєдіяльності.

Водночас Міністерство праці та соціальної політики України та органи праці та соціального захисту населення на місцях мають великий позитивний досвід співпраці зі службами Товариства Червоного Хреста.

Спільна праця з питань соціального обслуговування, надання соціальних послуг пенсіонерам та інших вразливим верствам населення стала для органів праці та соціального захисту населення вже традицією.

З метою поглиблення і подальшого розвитку цієї співпраці Мінпраці та Товариство Червоного Хреста підписали 6 квітня 2006 року Угоду про співпрацю та затвердили План заходів про співпрацю щодо організації медичного та соціально-побутового обслуговування громадян похилого віку та інвалідів на період до 2010 року.

На виконання цього Плану вже є певні результати з питань подальшого поліпшення організації надання соціально-побутової та медичної допомоги громадянам похилого віку, ветеранам війни та праці, іншим соціально вразливим верствам населення.

У процесі формування державної політики щодо ветеранів, прийняття державних рішень активну участь беруть громадські об’єднання ветеранів. Всього в Україні налічується 28 всеукраїнських громадських організацій ветеранів. Координацію діяльності органів влади з ветеранськими організаціями у розв’язанні проблем, пов’язаних з їх життєдіяльністю, здійснює Міністерство праці та соціальної політики України. При Міністерстві утворена Громадська Рада з питань формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни, праці, військової служби і жертв нацистських переслідувань.

Стаття 30

Право на захист від бідності та соціального відчуження

Інформація, яку необхідно подати

1) Надайте, будь ласка, інформацію про загальну правову базу. Поінформуйте, будь ласка, щодо характеру, причин та обсягу будь-яких відповідних реформ.

2) Зазначте, будь ласка, вжиті заходи (адміністративні домовленості, програми, плани дій, проекти тощо), спрямовані на реалізацію загальної правової бази.

3) Надайте, будь ласка, суттєві цифри, відповідну статистику або будь-яку іншу інформацію щодо характеру та виміру бідності, включаючи кількість осіб та домашніх господарств, які включені до групи соціально відчужених або тих, хто живе у бідності; методології або критерії, які використовуються для виміру бідності або соціального відчуження, враховуючи, що відповідно до EUROSTAT ступінь ризику бідності до та після соціальних трасфертів використовується як порівняльний аспект для оцінки національної ситуації.

Загальна правова база

·  Указ Президента України „Про Стратегію подолання бідності” від 15.08. 2001 № 000

·  постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності” від 21.12.2001 № 000

·  Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження заходів щодо реалізації в 2003 році другого етапу Стратегії подолання бідності” від 29.01.2003

·  Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження заходів щодо реалізації в 2004 році другого етапу Стратегії подолання бідності” від 26.12.2003

·  Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо реалізації в 2005 році Стратегії подолання бідності” від 23.12.2004

·  Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо реалізації в 2006 році Стратегії подолання бідності” від 8.02.2006

·  Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо реалізації в 2007 році Стратегії подолання бідності” від 31.01.2007

·  Наказ Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Державного комітету статистики, Національної академії наук України від 5.04.2002

№ 000/238/100/149/2нд „Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності”.

Указом Президента України від 15.07.2001 № 000 „Про Стратегію подолання бідності” в Україні вперше було дано комплексну оцінку бідності, як суспільного явища, визначено глибину та гостроту проблеми, вказано основні напрями її розв’язання.