Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до болонського процесу (стр. 10 )

Кваліфікація педагогічних працівників, у зв’язку із вищевикладеним, повинна визначатись за предметним принципом:

- для технічних, виробничих сфер – інженер-педагог (за профілями);

- для невиробничих сфер – галузевий педагог професійного навчання.

Це, так звана, професійна ознака для визначення рівня кваліфікації інженера-педагога. Існує ще і друга ознака – це освітньо-кваліфікаційна. Розглянемо кваліфікацію інженерів-педагогів з цього боку.

Залежно від рівнів виконання професійної діяльності існують поняття «ступені освіти». Поняття «ступені освіти» вперше запровадив єв, пояснюючи ступінчастість сучасної освіти тим, що формування більш досконалої системи знань, формування системи умінь і пов’язаного з цим розумового розвитку є процесом удосконалювання психіки людини, який здійснюється послідовно шляхом виконання вправ. Але цей процес, хоча і статичний, усе-таки передбачає стрибки переходу кількості в якість. З цими стрибками автор пов’язує послідовні етапи в професійній освіті, виділяючи в ній IV ступені (IV рівня), кожному з яких властиві еталонні алгоритми діяльності та певні рівні кваліфікації, які існували в СНД до 1995 року.

Ступінь майстерності фахівця при вирішенні різного виду завдань визначає його кваліфікацію або, так званні, рівні професійної кваліфікації. У межах кожного з них існують свої підрівні, які дають можливість диференціювати працю фахівця та оцінювати його в залежності від умінь кваліфіковано виконувати задану роботу. Такими підрівнями в робочих професіях є кваліфікаційні розряди, а для фахівців з вищою освітою – підрозділи на категорії та рівні (молодший інженер, старший інженер, інженер-конструктор і т. п.), в науковій сфері – наукові ступені та вчені звання.

У 1995 році в Україні система професійної підготовки в зв’язку з необхідністю інтеграції до Європейського співтовариства зазнала цілий ряд змін. У законах про освіту і про вищу освіту введено інші рівні професійної освіти – кваліфікаційний, освітній, освітньо-кваліфікаційний рівні (рис.3.4.). Наведено трохи інші характеристики понять «професія», «спеціальність», «кваліфікація», а також способи виділення професії. Але основні положення концепції єва  про східчасту закономірність професійної освіти залишилися і покладені в основу системи професійної освіти, яку наведено на рис. 3.5.

Рис. 3.4.  Характеристика рівнів професійної кваліфікації в Україні

 Рис. 3.5.  Наступність і ступінчастість освіти України

Кваліфікація – це здатність особистості виконувати задані обов’язки і визначені роботи на певному рівні. Вона вимагає певного освітньо-кваліфікаційного рівня і позначається через професію.

Освітній рівень – характеристика освіти з визначення рівня сформованості якостей людини, що забезпечують його всебічний розвиток як особистості і є достатніми для одержання відповідної кваліфікації.

В Україні існують наступні освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Сучасна система освіти України включає системи загальної середньої освіти і професійної освіти. У свою чергу, система професійної освіти включає професійно-технічну освіту, вищу освіту і перманентну (післядипломну) освіту. При цьому кожному освітньо-кваліфікаційному рівневі відповідають певні типи навчальних закладів.

Слід особливо підкреслити, що сучасній освіті України властиві наступність і ступінчастість, що дозволяє людині підвищувати свій професійний рівень протягом усього життя, переходячи від одного типу навчального закладу до іншого. Це проілюстровано на рис. 3.5.

Як видно з рисунка, сучасна система професійної освіти України включає 5 освітньо-кваліфікаційних рівнів, кожному з яких притаманне своє коло освітніх завдань. Слід зазначити, що сьогодні в Україні немає чіткої концепції навчання і професійного використання бакалаврів і молодших спеціалістів.

З точки зору освітніх завдань, рівень «бакалавр» наближається до рівня «спеціаліст», тому що він дає студенту той необхідний обсяг фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін, який дозволяє йому продовжити навчання у ВНЗ четвертого рівня акредитації для одержання диплому спеціаліста і далі магістра. З іншого боку, з точки зору наявності умінь виконувати типові професійні завдання, рівень «бакалавр» ближче до «молодшого спеціаліста», тому що він дає можливість виконувати виробничі завдання на рівні спеціаліста середньої ланки – техніка, молодшого службовця. Виходячи з цього, можна стверджувати, що сьогодні в Україні, по суті, існує IV рівня кваліфікації: робоча кваліфікація (кваліфікований робітник, що навчався в ПТНЗ), середня кваліфікація (фахівці середньої ланки, яких готують технікуми, коледжі), вища кваліфікація (фахівці, яких випускають ВНЗ III-IV рівня акредитації), наукова (магістр, старший науковий співробітник, кандидат наук, доктор наук, які закінчили ВНЗ III-IV рівня акредитації).

Таким чином, можна поєднати раніше існуючу систему професійної освіти України із сучасною, яка постійно удосконалюється, вливаючись у світове співтовариство.

Підводячи підсумок вищесказаному, потрібно ще раз відзначити, що рівні кваліфікації для спеціальності „професійне навчання” можуть бути визначені за двома ознаками:

·  у відповідності з предметом діяльності (для технічної галузі – інженер-педагог, для інших – педагог професійного навчання в галузі ветеринарії, культури, мистецтва та ін.; агроном-педагог, ветеринар-педагог, дизайнер-педагог, програміст-педагог та ін.);

·  у відповідності з освітньо-кваліфікаційним рівнем (бакалавр, спеціаліст, магістр).

Кожному рівню кваліфікації притаманне певне коло типових завдань або певні види професійної діяльності, які повинен вміти аналізувати і визначати інженер-педагог у своїй роботі.

Сьогодні після закінчення навчального закладу фахівці інженерно-педагогічних спеціальностей в залежності від одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня отримуватимуть наступні види дипломів:

·  диплом бакалавра за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – викладач практичного навчання в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.), технічний фахівець в галузі (технік-технолог, технік-механік, технік-хімік, технік-електромеханік, технік-програміст, технік-метролог, технік-дизайнер і т. ін.);

·  диплом спеціаліста за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – викладач дисциплін в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.), інженер в галузі (інженер-електрик, інженер-механік, інженер-технолог, інженер-хімік, інженер-економіст, інженер-метролог, інженер комп’ютерних технологій, інженер-дизайнер і т. ін.);

·  диплом магістра за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – педагог, дослідник в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.), інженер в галузі (інженер-електрик, інженер-механік, інженер-технолог, інженер-хімік, інженер-економіст, інженер-метролог, інженер комп’ютерних технологій, інженер-дизайнер і т. ін.).

Але, на наш погляд, в законодавчих документах зараз немає чіткого визначення, хто такий молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, а записи у дипломах не відповідають дійсному стану речей.

УІПА надала три види пропозицій до Міністерства освіти і науки України:

–  щодо Переліку напрямів та спеціальностей для освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра спеціальності “Професійне навчання”;

–  щодо класифікатора професій ДК 003-95;

–  щодо затвердження переліку профілів спеціальності «Професійне навчання».

Ці пропозиції інтегруються у представлену на рис. 3.6 систему підготовки кадрів.

Описана система підготовки кадрів для ПТО в межах інженерно-педагогічної освіти дозволяє визначити освітньо-кваліфікаційні рівні випускників вищих навчальних закладів інженерно-педагогічного профілю, для кожного з яких можна визначити кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів (рис. 3.7.). Нами запропонована така структура освітньо-кваліфікаційних рівнів фахівців інженерно-педагогічного профілю, де замість “спеціаліста” впроваджений освітньо-кваліфікаційний рівень “фахового магістра” (магістр-педагог).

На підставі описаних освітньо-кваліфікаційних рівнів та кваліфікацій інженерно-педагогічних кадрів слід вносити такі записи у дипломи фахівців інженерно-педагогічної галузі:

·  диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – майстер виробничого навчання;

·  диплом бакалавра за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – викладач практичного навчання в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.);

·  диплом магістра-педагога за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – інженер-педагог - викладач дисциплін фахової підготовки в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.);

·  диплом магістра-науковця за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – інженер-педагог – дослідник (економіст-педагог - дослідник і т. ін.);

·  диплом магістра-менеджера за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – інженер-педагог – менеджер (економіст-педагог - менеджер і т. ін.).

Таким чином, на нашу думку, можливе удосконалення сучасної системи ІПО таким чином, щоб вона з одного боку відповідала класичній теорії змісту освіти, а з іншого – задовольняла вимогам Болонського процесу.