Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до болонського процесу (стр. 5 )

Таблиця 1.1.

Професійне призначення та умови використання інженера-педагога

Кваліфікаційно-освітній рівень	Професійне призначення та умови використання фахівців
Ким можуть працювати	Де можуть працювати
1	2	3
Молодший спеціаліст	майстри виробничого навчання, техніки-технологи з обладнання навчальних майстерень, лабораторій	система загальної середньої освіти, система професійно-технічної освіти, виробничі комбінати
Бакалавр	викладачі загальнотехнічних дисциплін, керівники практики, майстри виробничого навчання, старші майстри, методисти навчальної частини	система загальної середньої освіти, система професійно-технічної освіти, система вищої освіти

Продовження табл. 1.1.

1	2	3
Спеціаліст	викладачі спеціальних і загально-технічних дисциплін, майстри виробничого навчання, методисти, інспектори відділу технічного навчання промислового підприємства, вчителі трудового навчання школи, асистенти, старші лаборанти, керівники практики і дипломного проектування	система загальної середньої освіти, система професійно-технічної освіти, система вищої освіти
Магістр	наукові працівники, керівники вищих навчальних закладів	професійні навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації

На даному етапі склалася чітка система підготовки педагогічних кадрів для системи професійної освіти.

Викладання загальноосвітніх дисциплін, до числа яких відноситься математика, фізика, хімія, біологія, історія та ін., як правило, у системі професійної освіти здійснюється випускниками педагогічних інститутів, а також класичних і педагогічних університетів.

Майстри виробничого навчання проходять підготовку в індустріально-педагогічних технікумах та коледжах, які утворюють єдиний освітній комплекс з Українською інженерно-педагогічною академією (раніше Харківський інженерно-педагогічний інститут). При цьому інженери-педагоги можуть працювати як викладачами спеціальних дисциплін, так і майстрами виробничого навчання, оскільки крім диплома інженера вони одержують робочі розряди і освоюють методику практичного навчання.

Підготовка викладачів спеціальних і загальнотехнічних дисциплін здійснюється в Українській інженерно-педагогічній академії (УІПА), у Кримському державному інженерно-педагогічному університеті та на інженерно-педагогічних факультетах і кафедрах технічних, педагогічних та аграрних вищих навчальних закладів.

Особливістю цього етапу розвитку ІПО стало відкриття на базі технічних, педагогічних та аграрних вищих навчальних закладів цілого ряду нових інженерно-педагогічних спеціальностей, що було викликано бурхливим розвитком ринку праці, появою нових робітничих професій, виникненням потреби у фахівцях не тільки інженерно-педагогічного напрямку, але і невиробничого напрямку.

В результаті в Україні було створено цілу систему інженерно-педагогічної освіти, яку очолює Українська інженерно-педагогічна академія – навчальний заклад IV рівня акредитації, що спеціалізується з підготовки інженерів-педагогів, і який, по суті, виконує функції науково-методичного центру.

На рис. 1.2 наведено мережу інженерно-педагогічних вищих навчальних закладів.

Для другого етапу характерні якісні зміни в підготовці інженерів-педагогів, пов’язані зі змінами на ринку праці робітників та розширенням кола діяльності з підготовки кадрів для системи ПТО.

Так, до 2000 року традиційні напрями інженерно-педагогічної освіти вміщують такі галузі, як:

1)  машинобудування;

2)  електроенергетика;

3)  металургія;

4)  зварювальне виробництво;

5)  сільське господарство;

6)  хімічна промисловість;

7)  радіотехніка;

8)  гірниче виробництво;

9)  текстильна промисловість;

10)  дизайн одягу;

11)  економіка та управління.

 

Українською інженерно-педагогічною академією разом Академією педагогічних наук України (на базі спільною науково-дослідної лабораторії з проблем інженерно-педагогічної освіти, яка функціонує при УІПА) проведено маркетингові дослідження ринку праці робітничих професій, що дозволило виявити попит на інженерно-педагогічних працівників в певних галузях народного господарства та розпочати додатково підготовку з нових профілів підготовки інженерно-педагогічних кадрів: харчова промисловість, поліграфія, охорона праці та екологія.

Ця робота набула свого подальшого розвитку і стала здійснюватися більш ґрунтовно на третьому етапі розвитку ІПО.

Основними принципами побудови ІПО в Україні, які сформувались на даному історичному етапі її розвитку і які відображають сучасний соціально-економічний стан у країні, є такі положення:

·  інженерно-педагогічна освіта має бути вищою ланкою професійної освіти;

·  інженерно-педагогічна освіта повинна мати ступеневу структуру та наскрізну підготовку кадрів, що включає всі освітньо-кваліфікаційні рівні;

·  інженерно-педагогічна освіта повинна базуватися на взаємодії законів педагогіки та законів розвитку виробництва (галузі);

·  навчальні плани підготовки фахівців різного рівня повинні відповідати стандартам освіти та бути узгодженими, що дасть можливість здійснити неперервну підготовку фахівців;

·  профілі інженерно-педагогічних спеціальностей повинні охоплювати реально існуюче коло робітничих професій, які є близькими за своїм профілем;

·  підготовка інженерно-педагогічних кадрів має бути поліфункціональною та базуватися на зв’язку законів розвитку галузі та педагогічної науки;

·  повинна бути досягнута глибока інтеграція технічного та гуманітарного знання як у традиційних дисциплінах, так і при впровадженні нових.

Наведені принципи, що характеризують інженерно-педагогічну освіту, дозволяють відзначити, що вона має розглядатись як суспільно-економічний фактор розвитку народного господарства країни, бо вона націлена через систему професійно-технічної освіти на відновлення робітничої сили – головного і вирішального фактору розвитку виробництва.

Тут доречно було б відзначити, що в Європі панує інший погляд на підготовку інженерів-педагогів. Інженерно-педагогічна освіта надається тим особам, які вже мають вищу технічну освіту та інженерну практику. Для отримання кваліфікації викладача технічних дисциплін „Європейський інженер-педагог” необхідно засвоїти галузь знань „Інженерна педагогіка”, яка акумулює в собі знання ряду дисциплін, та набути практичного досвіду роботи не менше одного року в якості викладача технічних дисциплін.

Інженерна педагогіка з’явилась в Європі 40 років тому як навчальний предмет, який навчав викладачів інженерних ВНЗ педагогічній діяльності. Як відзначає один з провідних вчених Європи у цій галузі А. Мелецінек, предметом інженерної педагогіки є все те, що спрямовано на покращення навчання технічним дисциплінам, і всі види діяльності викладачів, що стосуються цілей, змісту і форм навчання [77].

Діюча зараз програма підготовки Європейських інженерів-педагогів, впроваджена Європейським товариством інженерної педагогіки (IGIP), яке було засновано в Австрії в 1972 році, передбачає надання знань не тільки безпосередньо з інженерної педагогіки, але і з питань психології, соціології, риторики, технічних засобів навчання, біологічних основ розвитку людини тощо.

Така система підготовка безумовно має багато позитивного і приносить свої вагомі результати, що заслуговує на увагу та вивчення цього досвіду. Але не слід забувати, що ця система підготовки склалась на певному соціальному, економічному підґрунті та історичних освітянських традиціях, притаманних саме Європі. Застосовуючи досвід інших країн треба пам’ятати про і про наші традиції, специфіку та досягнення в освітянській сфері.

Що стосується нашої країни, то застосування такої системи підготовки інженерно-педагогічних кадрів має свої труднощі та специфіку. Хоча сьогодні і має місце думка, що кадрову проблему в системі ПТО можна вирішити за рахунок випускників інженерних вищих навчальних закладів, попередньо надавши їм певних педагогічних знань, і теоретично це цілком реально, однак практика свідчить про інше.

По-перше, згідно із Законом про освіту, фахівець, який не має спеціальної психолого-педагогічної освіти, не може займатися педагогічною діяльністю. Виходить, що фахівець, у якого за плечима академічні знання, не має ні юридичного, ні морального права без психолого-педагогічної підготовки викладати в тій же середній школі, а в професійно-технічному училищі такою діяльністю дозволяється займатися вчорашньому випускнику-інженеру, не беручи до уваги контингент підлітків, які там навчаються, їх вікові особливості та психолого-педагогічну специфіку практичного навчання.

По-друге, хоча заробітна плата в системі ПТО і підвищується, однак вона незрівнянно нижча за ту, яку отримують інженери, наприклад, у зварювальному виробництві, текстильній галузі чи в поліграфії.

По-третє, навіть якщо в державі будуть виконані вимоги ст. 57 Закону про освіту, в якій ідеться про те, що зарплата в системі освіти має бути вдвічі більшою за зарплату у відповідних галузях промисловості, то і тоді залучити випускників інженерних ВНЗ до роботи в ПТНЗ буде практично неможливо, тому що специфіка умов роботи в профтехучилищах, соціально-психологічні характеристики учнів цих закладів вимагають від працівників системи ПТО вузькоспеціальної психолого-педагогічної підготовки, навіть можна сказати, специфічного морально-психологічного стану інженера-педагога. Саме тому, не кожен інженер, навіть надвисокої кваліфікації, зуміє швидко зорієнтуватися в атмосфері професійно-технічного навчального закладу, адаптуватися до умов роботи в ньому і організувати ефективний теоретично-практичний навчальний процес.