Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до болонського процесу (стр. 20 )

Отже, компетентним можна назвати робітника, який з точки зору загальних тенденцій розвитку і вимог виробництва, а також конкретних обставин отримує найкращий результат. Звісно, що для цього йому потрібна певна база із знань, умінь, навичок, світоглядних ідей, інтересів, якостей тощо.

Звернемось до досліджень вищої школи. Результати аналізу наукових праць свідчать про ще більше розмаїття співвідношень між поняттями «компетентність» та «компетенція».

Підхід перший: компетенція – складова компетентності. Пропонуючи компетентнісну модель підвищення кваліфікації директора школи, Л. І.Луценко [74, С. 61-68] так говорить про сутність професійної компетентності та компетенції. Професійна компетентність розглядається як системна, інтеграційна єдність, синтез інтелектуальних і навичкових складових (когнітивного і діяльнісного, включаючи і узагальнені знання, уміння, навички), особистісних характеристик (ціннісні орієнтації, здатності, риси характеру, готовність до здійснення діяльності і т. д.) і досвіду, що дозволяє людині використовувати свій потенціал, здійснювати складні культуровідповідні види діяльності, оперативно та успішно адаптуватися в суспільстві і професійній діяльності, що постійно змінюється. … Вона відображає не тільки потенціал, що є у людини, і здатність його використовувати, але і породжує нові явища, якості життя і діяльності, дозволяючи людині бути успішною. Компетенції виступають як складові компоненти професійної компетентності.

Підхід другий: існує лише один вірний термін для характеристики рівня підготовки – компетенція. Цей підхід продовжує та уточнює, попередній.

У західному світі пропонуються такі визначення компетенції:

– дещо, що повинна вміти робити людина, щоб справитися зі своїми посадовими обов’язками в компанії [125];

– група знань у певній області, навичок і відносин, які впливають на значну частину професійної діяльності (ролі або зони відповідальності), які пов'язані з виконанням діяльності, які можуть бути обмірювані всупереч прийнятим стандартам, і які можуть бути розвинені через навчання (Рarry, 1996);

– базова характеристика індивіда, що причинним способом пов'язана із критеріями ефективної й/або успішної дії в професійних або життєвих ситуаціях («базова характеристика» означає, що компетенція – це глибока й стійка частина особистості, яка дозволяє пророчити поводження людини в досить широкому колі ситуацій, як життєвих, так і професійних; причинний зв'язок означає, що компетенція обумовлює поведінку або дію; зв'язок із критеріями дії означає, що за компетенцією можна визначити хто робить щось добре або погано, що може бути обмірюване за певними критеріями або стандартами) (Spencer & Spencer, 1993);

– здатність керувати ситуацією (навіть непередбаченою); компетенція – це структура, що складається з різних частин, як пальці на руці (тобто, навички, знання, досвід, контакти, цінності – це пальці, координація всіх цих елементів – це долоня, і, нарешті контроль над всією системою, який символізується нервовою системою, що керує рукою в цілому) (Кeen, 1992) [1].

За визначенням К. Корсака [10, С.60] компетенція – сукупність доступних для вимірювання чи оцінювання вмінь, знань і навичок, набутих в закладах освіти чи поза ними і необхідних для виконання певного заняття (роботи).

В. Байденко [5, С.6] стверджує, що професійні компетенції – це готовність і здатність доцільно діяти відповідно до вимог справи, методично організовано і самостійно вирішувати завдання і проблеми, а також самооцінювати результати своєї діяльності.

Підхід третій: компетентність – результат підготовки, компетенція – коло повноважень. За визначенням В. Буряка [20, С.51] «компетентність можна охарактеризувати як здатність вирішувати професійні завдання визначеного класу, які потребують наявності реальних знань, умінь, навичок, досвіду. Вона виявляється у практичній професійній діяльності як системна характеристика і має певну структуру. Компетентність може бути виміряна кількісно, наприклад, за допомогою виокремлення рівнів, або якісно (методологічно, технологічно, соціально тощо)». Компетенція розуміється «… як простір соціально-професійного впливу, визначений посадою, соціальним статусом, службовими функціями фахівця. Трапляється так, що сфера компетенції не завжди збігається з рівнем кваліфікації або компетенції працівника, з його професійно-культурним досвідом. Вона може бути ширшою або вужчою за його реальні можливості …».

Цієї ж думки стосовно співвідношення між компетентністю та компетенцією додержується Е. Ф. Зеєр [47, С. 63], [110]: професійна компетентність – сукупність професійних знань, умінь, а також способи виконання професійної діяльності, а компетенція (від лат. Competentia – досягаю, відповідаю, підходжу) – сукупність прав, обов'язків фахівця, область професійних задач, які він уповноважений вирішувати. Компетенція фахівця визначається статутами, нормативними документами організації або підприємства і відображається в посадовій інструкції. Різниця простежується у тому, що саме слід розуміти під компетентністю: всі структурні елементи особистості (спрямованість, досвід, якості та ін.) чи лише знання, уміння, навички, способи виконання діяльності. Крім того, у порівнянні із розумінням кваліфікації в професійно-технічній освіті, за визначенням Е. Ф. Зеєра – це ступінь і вид професійної підготовленості працівника, наявність у нього знань, умінь і навичок, необхідних для виконання їм певної роботи.

Підхід четвертий: компетентність – результативне поняття, а компетенція – процесуальне. [121, С.59] додержується визначення компетентності, яке запропонував . Основними рівнями професійної компетентності суб'єкта діяльності, пише вона, стають навченість, професійна підготовленість, професійний досвід. Компетенція, за її думкою, є поняттям процесуальним, тобто компетенції як виявляються, так і формуються в діяльності, і, оскільки всі види діяльності взаємозв'язані в потоці людського життя, не можна строго розмежувати види діяльності, отже, види компетенцій. … Компетенція – це можливість працювати, це активна позиція, при якій людина знає, може і хоче робити щось.

Підхід п’ятий: підготовка характеризується одним терміном – компетентність. М. І. Лук’янова [73] посилаючись на , наводить характеристику професійно-педагогічної компетентності як системної властивості особистості і виділяє три компоненти: професійно-освітній, професійно-діяльнісний і професійно-особистісний. Під психолого-педагогічною компетентністю вона розуміє сукупність певних якостей (властивостей) особи, які «обумовлюються високим рівнем її психолого-педагогічної підготовленості» (єв) і забезпечують «високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності» ().

У цьому ж руслі висловлює свої міркування Т. Маслова [76, С.59]. Розглядаючи питання психолого-педагогічної компетентності викладачів, вона зазначає: «Поняття компетентності пов’язане перш за все саме з діяльністю, із здатністю виконувати певні професійні дії, в основі якої лежать необхідні професійні знання та вміння. … Компетентність передбачає наявність у людини внутрішньої мотивації до якісного виконання всіх професійних завдань, наявність професійних цінностей. Компетентний спеціаліст виходить за межи предмета своєї професії, має певний творчий потенціал саморозвитку». Погоджуючись із думкою О. С. Таїзової, автор пише: «… в основі розвитку компетентності лежить культура самовизначення (здатність та готовність до самовизначення, самореалізації, саморозвитку). Професійний розвиток, зокрема означає, що спеціаліст створює щось нове у своїй професії, хай навіть у невеликих масштабах (наприклад, розробляє новий прийом, метод тощо). Він бере відповідальність за свої рішення, визначає мету, ґрунтуючись на власних поглядах та переконаннях. У такому розумінні компетентність інтегрує в собі три аспекти – когнітивний (знання), операційний (засоби діяльності і готовність до виконання діяльності) та аксіологічний (наявність певних цінностей)».

Підхід шостий: складовими загальної компетентності є часткові компетентності. Цей підхід продовжує попередній. На думку ї [6], складовими професійної компетентності інженера-педагога є: спеціальна підготовка, методична підготовка, психолого-педагогічна компетентність, соціально-психологічна компетентність, самовдосконалення.

І. Б. Васильєв [21, С. 22] пропонує визначення професійно-педагогічної компетентності: це здатність інженера-педагога кваліфіковано здійснювати професійне навчання й виховання в межах конкретної професії на рівні вимог, які установлені стандартами професійної освіти, на основі сполучення техніко-технологічних та психолого-педагогічних знань, умінь та навичок. Елементами професійно-педагогічної компетентності автор називає такі компетентності: цільова, прогностична, спеціально-предметна, соціально-професійна, методична, регламентно-нормативна, біографічна, психофізіологічна, аутопсихологічна, акмеологічна, діагностична.

Підхід сьомий: поняття компетентності й компетенції тотожні одне одному. Т. І. Дементьєва [30, С. 14] на основі ретельного аналізу змісту зазначених понять дійшла висновку, що «… відбулася підміна одного поняття іншим. Поняття стали вживатися як синонімічні. Оскільки в науковій літературі загальновизнаним є поняття «компетенція» в першому значенні поняття «компетентність», то у своїй роботі вона пропонує використовувати саме цей термін у значенні «знання, досвід, поінформованість»».

Таким чином, в результаті проведеного аналізу змісту понять «компетентність» та «компетенція» можна отримати висновки:

– в тому разі, якщо використовується одне з двох понять, то воно уособлює результат підготовки; тут можна сказати про синонімічність термінів;

– використання обох термінів також може характеризувати результат підготовки, тільки «компетентність» – загальної, а «компетенція» – часткової; тоді до складу компетентності входять компетенції;

– до складу компетентності можуть входити інші компетентності;

– «компетентність» використовується в освіті тільки як результат, а «компетенція» – як результат, процес чи наперед задана вимога, норма.