Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до болонського процесу (стр. 16 )

Такий підхід дозволяє по-іншому дивитись на сутність освіти, в якій центральним об’єктом постає діяльність самої людини, яка набуває освіти. Ця діяльність забезпечує приріст та розвиток її внутрішнього змісту. В цьому випадку, освіта є не стільки передання учням знань, скільки створення, формування учнем себе. Зовнішній зміст освіти у цьому випадку сприймається учнем як середовище для внутрішніх освітніх змін. Таке розуміння змісту освіти має назву особистісно-орієнтованого.

Включення компонентів освітньої діяльності до складу змісту освіти обумовлено парадигмою особистісно-орієнтованої освіти, яка немислима без конкретної особистості, а особистість виявляє себе лише у діяльності. Виникає особливе поняття – діяльнісний зміст освіти.

Таким чином, якщо прийняти, що реальний зміст освіти існує тільки у процесі навчання як його результат, що безперервно генерується, тоді повністю змінюється традиційний смисл освіти. Освіта (та її зміст) стають атрибутом учня, його особистою якістю, а не відчуженим матеріалом. Таку освіту неможливо „надати” або „отримати”, вона наповнюється змістом тільки у процесі освітньої діяльності.

При цьому слід розділити поняття зміст освіти і зміст навчання, тому що при одному і тому ж змісті навчання люди отримують різний рівень освіти. Якщо зміст навчання є продуктом соціального досвіду, поданим у знаковій формі навчальної інформації, все те, що надається учню для сприйняття і засвоєння, то змістом освіти, на думку , виступає той рівень розвитку особистості, предметної та соціальної компетентності людини, що формується у процесі виконання навчально-пізнавальної діяльності і може бути зафіксований як її результат на даний момент часу.

Таким чином, на наш погляд, зміст освіти виражається не тільки і не стільки у категоріях знань, умінь, навичок, способів діяльності, а головним чином через категорію особистісних якостей.

Стосовно ж нашого предмету дослідження, можна зробити висновок, що педагогічна складова змісту інженерно-педагогічної освіти – це процес змін властивостей та якостей особистості студента інженерно-педагогічної спеціальності, досягнутий ним рівень розвитку особистості як професіонала, професійно-педагогічної компетентності, що формується у процесі виконання особливим чином організованої навчально-професійної діяльності.

Формування же переліку компонентів змісту освіти шляхом аналізу тільки професійної діяльності фахівця не дає можливості повною мірою відобразити дані категорії. Тому, на наш погляд, основою формування компонентів змісту освіти повинна стати модель фахівця, яка будується на основі аналізу професійно-обумовленої структури особистості.

Таким чином, реагування освіти на мінливість вимог народного господарства та суспільства до функцій, умов діяльності та особистісних характеристик конкретного фахівця відбувається шляхом здійснення постійного аналізу цих змін, відповідного корегування моделі фахівця і внесенням необхідних змін до переліку компонентів змісту освіти.

Розробку професійно-обумовленої структури та створення моделі фахівця треба починати із аналізу структури особистості взагалі та існуючих підходів у цьому питанні.

Зважаючи на те, що особистість – поняття складне, багатогранне і є предметом вивчення філософів, психологів, педагогів, то варто розглянути основні існуючі теорії з тим, щоб визначитись з найбільш прийнятною по відношенню до даного дослідження і встановити шляхи її трансформації і способи використання в контексті такого утворення, як інженер-педагог.

Слід відразу ж обмовитися, що теорії особистості в силу історичного розвитку країн світу, менталітету народів і таке інше поділяються на закордонні та радянські, пострадянські.

Погляди закордонних авторів найчастіше зводяться до пошуку провідної риси чи якості людини, що на їх думку дозволяє вже про неї говорити як про особистість. При цьому, як правило, ця риса чи якість визначається в процесі встановлення відносин людини із соціумом (табл. 4.1).

Отже, вивчення особистості здебільшого зводиться до пошуку потреби, задоволення якої сприяє розвитку особистості.

У роботах радянських та пострадянських дослідників разом зі спробами виявити ті якості, властивості, риси, які роблять людину особистістю, також простежується спроба побудувати з них ієрархію, яка може зватися структурою особистості. Проаналізуємо окремо підходи психологів (табл. 4.2) та педагогів (табл. 4.3).

Таблиця 4.1

Підходи закордонних дослідників до особистості [102, С.77-91]

Автор	Розуміння особистості, погляд на структуру особистості
1	2
В. Джемс	Три класи складових елементів особистості: – фізична (тілесна організація, одяг, сім'я); – соціальна (належність людини до людського роду і визнання її іншими людьми); – духовна (свідомість, конкретні духовні здатності, якості людини).
Е. Шпрангер	Люди відрізняються не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а перед усім цінностями своєї духовної орієнтації.
З. Фрейд	Психічну діяльність людини визначають основні природжені інстинктивні споживи: лібідозна (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг) та агресивна (потяг до руйнування, смерті, війни). Структура особистості складається з: – «Воно» – принцип задоволення (глибинні ваблення, мотиви, спонуки); – «Я» – принцип реальності (сприйняття і оцінка людиною власної особистості і поведінки, результат життєвого досвіду); – «Над-Я» – ідеальні уявлення (норми моралі і цінності).
	В основі типології особистості знаходиться спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Психіка людини складається із свідомості, особистого несвідомого, колективного несвідомого (саме воно й відіграє визначальну роль).
А. Адлер	Структура особистості єдина і не може бути розчленованою на три інстанції за З. Фрейдом. Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження.
К. Горні	Суть людини в природженому почутті неспокою, що лежить в основі мотивації вчинків людини. Людиною керують дві тенденції: потяг до безпеки та потяг до задоволення.
М. Салліван	Основними потребами розвитку особистості є споживи в ніжностях, пестощах та спробах уникнути тривоги.
Е. Фромм	Відчуження, яке стає фатальною основою міжлюдських стосунків (людина хоче бути залежною). Необхідно прищеплювати людям гуманістичні засади, в основі яких лежить почуття любові (до себе та до інших людей).
Е. Еріксон	Розвиток особистості визначається соціальним світом, а не хімічними чи біологічними факторами, а між особистістю і суспільством немає антагонізму.

Продовження табл. 4.1

К. Роджерс	Центральною ланкою особистості є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», що породжується у взаємодії з іншими людьми.
М. Олпорт	Особистість – відкрита система (її розвиток здійснюється у взаємозв’язку з іншими людьми). Особистість – динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Особистість конкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів, яка визначає її поведінку та розвиток. Кожна людина народжується з певною системою рис-мотивів, які потім трансформуються, підлягають зміні. Риси: основні, що стимулюють поведінку людини; інструментальні – формують її.
А. Маслоу	Основна характеристика особистості – потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах. Ієрархію потреб складають: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, потреби в любові й прихильності, потреби у визнанні та оцінці, потреби в самоактуалізації – реалізації здібностей і талантів.
Е. Дюркгейм	Природа людини – біосоціальна. Психічні процеси біологічно зумовлені, проте визначаються суспільством. Сукупність думок, знань чи явищ духовного життя формує психіку людини від народження.
П. Жані	Мислення, почуття – це процеси, що здійснюють регуляцію дії, поведінки людини. Розвиток людської особистості відбувається не лише на основі мотиву, а й через спілкування. Поведінковий акт складається з етапів: внутрішня підготовка до дії, виникнення зусилля до виконання дії, завершення дії. Основа розвитку психічних функцій – різні види професійної діяльності: – рефлекторні акти; – відкладені перцептивні дії; – елементарні соціальні акти; – елементарні інтелектуальні акти; – маніпулювання різними об'єктами, що веде до формування інтелектуальних дій; – розумова діяльність, мислення; – творча, трудова діяльність.

Продовження табл. 4.1

В. Франкл

Рушійною силою людської поведінки і розвитку особистості є пошук Логосу, смислу життя, що має здійснюватись конкретною людиною за її власною потребою.

В. Мішел [37, С.186]

Існує п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів: – здатності (інтелектуальні, фізичні, артистичні – впливають на можливості та наміри діяльності особистості); –  стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприйняття; –  очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки якщо чекаємо позитивних наслідків, так відповідно й поводимося); –  цінності (ті, на які ми орієнтуємося в житті та поведінці); –  система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).

Приймемо за визначення поняття «структура особистості» те, яке запропонував єв [69, С.22]: структура особистості являє собою відносно стійку конфігурацію головних, усередині себе ієрархізованих, мотиваційних ліній.