Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до болонського процесу (стр. 19 )

Таким чином, набуття особистістю деякого досвіду приводить до певного рівня розвитку цієї особистості і завдання професійного навчального закладу полягає у тому, щоб забезпечити отримання учнем саме такого досвіду, який гарантував би досягнення потрібного рівня розвитку його особистості як фахівця, а саме досягнення професійно-педагогічної компетентності.

Визначимося із поняттям «компетентність» та пов’язаного із ним поняттям «компетенція».

Звернемося спочатку до великої енциклопедії Кирила та Мефодія [17], словника іноземних слів [115], тлумачного словника іноземних слів [29], великого тлумачного словника іноземних слів [83], тлумачного словника російської мови [89], тлумачного словника суспільствознавчих термінів [136], енциклопедичного словника про людину [24] та логічного словника-довідника [56].

В цих виданнях компетентність визначається як:

– 1) володіння компетенцією; 2) володіння знаннями, що дозволяють судити про щось [116, С. 247];

– якість людини, яка володіє усесторонніми знаннями у якій-небудь області і думка якої є тому вагомою, авторитетною [56, С. 254];

– властивість компетентного [62].

Компетентний [нім. kompetent < фр. compйtent < лат. competens (competentis) що відповідає; здатний] – це 1) знаючий, обізнаний, авторитетний у якій-небудь області (наприклад, компетентний фахівець, компетентний висновок, компетентна думка); 2) той, хто володіє компетенцією (наприклад, комісія в цьому питанні не цілком компетентна, передати справу в компетентну інстанцію) [62], [89], [116, С. 247];

Компетенція трактується як:

– (від лат. competo – добиваюся; відповідаю, підходжу) – 1) коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовцю (наприклад, справа не входить до чиєї-небудь компетенції); 2) знання, досвід в тій або іншій області [17], [62], [116, С. 247] або 2) коло питань, в яких хто-небудь добре поінформований [89], [136, С.186].

– коло повноважень установи або особи, те, що підлягає їх веденню [83, С.95];

– коло питань, з якими людина обізнана і які необхідні для здійснення її діяльності [24, С.166].

– галузь знань або практики, в якій компетентна особа володіє великими точними знаннями і досвідом практичної діяльності [56, С.254].

Першочерговий висновок, який можна зробити: «компетентність» визначається через людину як одна з її властивостей, а «компетенція» – через коло питань чи повноважень, якими володіє людина.

Простежимо більш ретельно. Компетентність можна розуміти двояко:

– як похідну (на лінгвістичному рівні) від компетенції, що є властивістю людини стосовно наявності в неї компетенції (компетенцій);

– як володіння на необхідному рівні знаннями, а отже знов-таки компетенцією (ями).

Компетенція – це досвід людини (теоретична або (та) практична база) з виконання певного виду діяльності (теоретичної або (та) практичної), використання якого забезпечує відповідність цієї діяльності необхідним вимогам. Інше визначення компетенції як кола чиїх-небудь повноважень (повноваження – офіційно надане кому-небудь право якої-небудь діяльності, ведення справ [89]) можна розуміти двояко: по-перше, мати право ще не означає мати відповідну теоретичну або (та) практичну базу, в цьому випадку компетенція більше відноситься до місця, посади (у сфері професійної діяльності), яку хтось займає, тому може бути розглянута як перелік посадових обов’язків і цим являти протилежність першому визначенню (це ніби мета, на досягнення якої повинна бути спрямована професійна підготовка); по-друге, коло повноважень (в ідеальному варіанті) людина виконує, якщо підготовлена до цього, а отже має необхідні знання, уміння, навички, досвід.

Таким чином, або поняття «компетентність» та «компетенція» за змістом тотожні одне одному і означають володіння знаннями, досвідом, або поняття «компетентність» вказує на властивість людини мати компетенцію і тому володіти необхідною теоретичною (практичною) базою чи (та) мати певні права, повноваження щось виконувати.

В етимологічному словнику української мови [40, C.541] термін «компетенція» пояснюється через поняття «компетентний», запозичений з латинської мови competentia «відповідність, узгодженість», пов’язано з competere «разом досягати, прагнути, сходитися, зустрічатися, відповідати, погоджувати», яке складається із префікса сom - «з» і дієслова petere «прагнути, досягати». Тобто можливе таке припущення: в основі компетенції знаходиться не просто певна дія (на відміну від знань з попередніх визначень), а навіть взаємодія двох чи більше суб’єктів; взаємодія містить елемент оцінки одного суб’єкта іншим (іншими) суб’єктом (ами) на відповідність собі та загальній справі. Отже, компетенція перевіряється за результатами діяльності; при позитивній оцінці, знову ж таки, суб’єкт характеризується як компетентний.

Розглянемо підходи до визначення «компетентності» та «компетенції» в освіті: середній, професійно-технічній, вищій, зокрема, вищій педагогічній освіті, та післядипломній.

В середню освіту поняття компетентності й компетенції прийшли з професійної освіти. Їх розуміння дещо різниться. «Компетентність» та «компетенція» знаходять у відношеннях: цілого та частки, результату й цілі. Так, Н. М. Бібік [55] додержується думки, що «компетенція» – поняття похідне, вужче від поняття «компетентність». Він розуміє під компетентністю освітні результати, які досягаються не лише засобами змісту освіти, але й соціальної взаємодії, як у міжособистісному, так і в інституційному культурному контексті. На основі аналізу вживання поняття «компетенція» ним робиться висновок про те, що це поняття можна розуміти як соціально закріплений освітній результат. Тобто компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлень з певної галузі знань, якостей особистості, яка діє в соціумі. Якщо під реальними вимогами розуміти необхідний рівень демонстрації певного елементу загального досвіду підготовки, то компетенції – це теж результат, як і компетентність, але менший за обсягом. І з часткових результатів (компетенцій) складається загальний результат (компетентність).

Дещо інше ставлення до зазначених понять демонструє [100, С.63]. Ним компетенція трактується як вимога до підготовки учня, а компетентність – як вже здобутий результат підготовки, який при повній відповідності всім вимогам робить людину компетентною. Він зазначає: компетенція – відчужена, наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері. А компетентність – володіння учнем відповідною компетенцією, що включає його особистісне відношення до неї і предмету діяльності. Компетентність – особистісна якість (сукупність якостей) учня, що вже відбулася, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері. Компетентність – сукупність особистісних якостей учня (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), обумовлених досвідом його діяльності в певній соціально і особистісно значущій сфері.

[55] підтримує думку про те, що «компетентність» може характеризувати результат освіти, але обмовляється – не обов’язково загальний результат, а й проміжний. Таке тлумачення вона пов’язує насамперед з тим, що перелік освітніх компетенцій розглядається як вимога, як задана соціальна норма освіченості учня, необхідна для його подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності, а оскільки набуття цих компетенцій відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на різних етапах навчання буде різним. Наприклад, вимоги до освіченості учнів у початковій школі відповідатимуть елементарному рівню компетентності, тоді вимоги до освіченості учнів основної школи можуть бути співвіднесеними з базовим рівнем компетентності, а повна середня освіта – з загальноосвітнім рівнем компетентності школярів. Крім того, кожен з таких рівнів передбачатиме декілька етапів формування компетентності.

Складно погодитися з автором у тому, що навіть блискучі результати підготовки за окремим етапом дозволять охарактеризувати учня як компетентного. Адже компетентним є той, хто в силу отриманого атестата (завершеної цільової підготовки) може його підтвердити, демонструючи необхідні дії, погляди, відношення, а не той, хто завершив один з кількох етапів підготовки. І ще одне протиріччя: набуваються компетенції (але ж це вимоги, норми), а перевіряються компетентності (результат). На нашу думку, компетентність – це не тільки набуті компетенції, а ще й уміння їх певним чином поєднувати, виходячи із конкретної ситуації.

В професійно-технічній освіті компетентність нерідко порівнюється з кваліфікацією. [127, С.10], [129, С.11] стверджує, що поняття «компетентність» ширше, ніж поняття «кваліфікація». Воно означає не тільки професійні знання, навички і досвід в даній спеціальності, але і відношення до справи, певні (позитивні) схильності, інтереси і прагнення, а також здатність ефективно використовувати знання і уміння, а також особистісні якості для забезпечення необхідного результату на конкретному робочому місці в даній робочій обстановці, тоді як кваліфікація є лише потенційною здатністю виконувати задачу, що відноситься до даної діяльності.

[96, С.16] визначає компетентність як інтегральну характеристику рівня можливостей і здібностей працівника до реалізації свого професійного потенціалу, знань і особистісних якостей в умовах реальної діяльності і постійної адаптації до швидкоплинних змін зовнішнього середовища, вимог робочого місця і сфери, на яку розповсюджуються його діяльність або повноваження.

[78, С.27] наводить таке визначення компетентності: міра можливості підготовленого спеціаліста виконувати конкретні роботі, що відповідають конкретній кваліфікації. Компетентність відображає суб'єктивні можливості фахівця, що має конкретну кваліфікацію, виконувати роботу, обумовлену вимогами даної кваліфікації. Кваліфікація же розуміється як необхідний рівень підготовки фахівця з конкретної професії, спеціальності для виконання певних робіт. Рівень кваліфікації задається кваліфікаційною характеристикою в деякому діапазоні, так як передбачається імовірнісний розподіл здатностей робітників і способів їх підготовки.